46025, м.Тернопіль, вул.Кн.Острозького, 14а, тел.:0352520573, e-mail: inbox@te.arbitr.gov.ua
01 липня 2025 року м.Тернопіль Справа № 921/293/25
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Андрусик Н.О.
за участі секретаря судового засідання Дідура А.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопіль-ВМП", м. Тернопіль
до відповідача Управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології Тернопільської міської ради, місто Тернопіль
про стягнення 32920 грн 33 коп.
за участю представників від:
позивача: Селюкова С.М., директор, Виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №374347380357 від 07.05.2025, паспорт серії НОМЕР_1 від 16.10.2007;
Козак Т.І., адвокат, ордер серії ВО №1069121 від 05.05.2025;
відповідача: Яремко О.А., заступник начальника юридично-договірного відділу; витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 14.05.2025 (в порядку самопредставництва)
Зміст позовних вимог, позиція позивача.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Тернопіль-ВМП", місто Тернопіль звернулося 12.05.2025 через підсистему "Електронний суд" ЄСІКС до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології Тернопільської міської ради, місто Тернопіль, про стягнення 26 754грн 43 коп., інфляційних нарахувань та 6 165грн 90 коп. 3 % річних за період з 14.02.2024 по 20.11.2024, посилаючись на несвоєчасне виконання зобов'язань за договором про закупівлю послуг №662 від 02.10.2023 у розмірі 267 701,30 грн, у зв'язку з чим дана сума заборгованості стягнута на підставі рішення господарського суду №921/43/24 від 27.08.2024, котре набрало законної сили у встановленому порядку, тому факт прострочення грошового зобов'язання не підлягає повторному доведенню.
Правовою підставою заявленого позову вказано норми ст.625 ЦК України.
Окрім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000грн 00коп., котрі обґрунтовано умовами договору про надання правової допомоги №05/05 від 05.05.2025, Актом здачі-приймання наданих послуг №1 від 09.05.2025, ордером серії ВО №1069121 від 05.05.2025 та копією платіжної інструкції №462 від 09.05.2025 на суму 10000грн. У відповіді на заперечення щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу без номера від 16.06.2025 (вх.№4399) позивачем наведено детальний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу.
Зазначено, що заявлений розмір витрат з урахуванням правової складності справи, тривалості процесуального супроводу, рівня підготовки правових документів та участі представника в судових засіданнях, є розумним та таким, що відповідає засадам справедливості, пропорційності та добросовісності.
Заперечення відповідача.
Відповідач позов заперечив, зазначивши, зокрема про те, що позивач умисно не вжив належних заходів для усунення виявлених недоліків у виконаних роботах за договором №662 від 02.10.2023, несвоєчасного подав виправлені акти приймання виконаних будівельних робіт, що є порушенням пунктів 4.1, 6.3.1, 6.3.5, 6.3.10, 11.2 договору, та унеможливило своєчасне подання Управлінням до органів казначейства оформлених належних чином первинних документів (без недоліків) акту приймання виконаних робіт (форми КБ-2в) та довідки про вартість виконаних будівельних робіт (форми КБ-3) та провести оплату за фактично виконані роботи до завершення бюджетного року. Саме ці обставини послугували підставою подання позивачем позову про стягнення з Управління боргу за цим договором (справа №921/43/24). Оскільки за змістом статей 610, 611, 625 Цивільного кодексу України відповідальність за порушення грошових зобов'язань несе особа, з вини якої вони виникли, то з огляду на те, що затримка в оплаті спричинена саме бездіяльністю позивача, нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних відповідач вважає безпідставним.
Щодо заявленого позивачем розміру витрат на професійну допомогу в сумі 10000 грн, то на думку відповідача даний розмір не доведений документально; такий не відповідає критеріям реальності понесених адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, адже складність та характер спору у цій справі не потребували опрацювання значної кількості нормативно-правових актів та узагальнення судової практики; такі витрати не мають характеру необхідних і неспівмірні з виконаною роботою адвоката. З цих підстав відповідач просив суд відмовити у їх задоволенні.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 16 травня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням судового засідання на 10.06.2025, в якому оголошувалася перерва до 01.07.2025.
Відповідно до ст.6 ГПК України уся судова кореспонденція надсилалася сторонам до електронний кабінетів в підсистемі «Електронний суд» ЄСІКС.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи та заперечення, наведені у заявах по суті спору.
Представник відповідача підтримав заперечення щодо заявленого позову, викладені у відзиві на позовну заяву №41/15 від 30.05.2025 (вх.№3978 від 30.05.2025); запереченнях на відповідь на відзив №42/15 від 06.06.2025 (вх.№4150 від 06.06.2025).
Відповідно до ст.240 ГПК України, в судовому засіданні 01.07.2025 проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
Фактичні обставини справи, встановлені судом на підставі наявних у справі доказів та зміст спірних правовідносин.
02 жовтня 2023 року між Управлінням житлово-комунального господарства, благоустрою та екології Тернопільської міської ради як Замовником та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тернопіль - ВМП" як Виконавцем укладено договір про закупівлю послуг №662, відповідно до умов якого Виконавець зобов'язався у 2023 році надати Замовнику послуги з благоустрою населених пунктів - облаштування скверу по вул.Стадникової в м.Тернополі, ДК 021:2015 код 45000000-7 - Будівельні роботи та поточний ремонт, а Замовник - прийняти і оплатити такі послуги, а Замовник - прийняти надані послуги згідно з актом, перевіреним та підписаним Технаглядом та своєчасно і в повному обсязі сплатити надані послуги у строк, визначений цим договором (п.1.1, 1.2, 6.1, 6.1.1, 6.1.2, 6.2, 6.3 договору).
Відповідно до пункту 2.1 договору Виконавець повинен надати Замовнику послугу (послуги), якість (своєчасність, періодичність, тощо) яких має відповідати вимогам законодавства, умовам та стандартам чинних нормативних документів.
У пункті 3.1 договору сторонами визначено, що очікувана вартість (ціна) цього договору становить 469 999грн 00 коп. (без ПДВ). Договірна ціна визначаться відповідно до поданої тендерної пропозиції Виконавця (п.3.2 договору).
Пунктом 3.3 договору передбачено, що ціна цього договору може бути змінена за взаємною згодою сторін.
Договірні зобов'язання в межах бюджетних асигнувань становить 469 999грн 00коп.
Згідно з п.4.1 договору розрахунки проводяться шляхом оплати Замовником після пред'явлення Виконавцем рахунку на оплату послуг (рахунок) або після підписання сторонами акта наданих послуг по мірі надходження коштів з міського бюджету, при умові відсутності затримки видатків Замовника обслуговуючим банком, з можливістю відстрочки платежу до 60 календарних днів після підписання Замовником актів приймання - передачі послуг, у тому числі у 2024 році.
До рахунку додаються акти наданих послуг (п.4.2, 4.2.1 договору).
Відповідно до п.4.3 договору, Виконавець направляє Відділу технічного нагляду Тернопільської міської ради акти фактично наданих послуг. Технагляд приймає, перевіряє, підписує акти та направляє їх Замовнику. Джерело фінансування послуг - кошти місцевих та інших бюджетів.
Згідно пункту 5.1 договору, строк (термін) надання послуг до 31.12.2023.
У разі невиконання або неналежного несвоєчасного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність передбачено законами та цим договором (п.7.1 договору).
Відповідно до пунктів 11.2, 11.6 договору, сторона, яка порушила майнові права або законні інтереси іншої сторони, зобов'язана поновити їх не чекаючи пред'явлення їй претензії чи звернення до суду.
Пунктом 11.1 договору визначено, що Відділ технічного нагляду Тернопільської міської ради згідно договору здійснює технічний нагляд і контроль за ходом, якістю, обсягом наданих послуг та за дотриманням затверджених розцінок, передбачених даним договором і тендерною документацією.
Договір набрав чинності з 2 жовтня 2023 року та діяв до 31 грудня 2023 року (п.10.1 договору).
З"ясовано, що у провадженні Господарського суду Тернопільської області перебувала на розгляді справа №921/43/24 за позовом ТОВ "Тернопіль - ВМП" до Управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології Тернопільської міської ради, про стягнення заборгованості за виконані роботи за даним договором у розмірі 288 054грн 30коп. (з врахуванням заяви без номера від 03.06.2024 (вх.№4452 від 04.06.2024) про зменшення розміру позовних вимог).
Господарським судом Тернопільської області у даній справі ухвалено рішення 27 серпня 2024 року та серед іншого встановлено такі обставини:
- на виконання умов договору Товариством з обмеженою відповідальністю "Тернопіль-ВМП" виконано роботи (послуги з благоустрою населених пунктів - облаштування скверу по вул.Стадникової в м.Тернополі), про що свідчать Акт приймання виконаних будівельних робіт №1 за листопад 2023 року на суму 429 054грн 00коп. (форми КБ-2в); зведений кошторисний розрахунок вартості об'єкта будівництва; договірна ціна; локальний кошторис на будівельні роботи №02-01-01 на облаштування скверу - послуги з благоустрою населених пунктів - облаштування скверу по вул. Стадникової в м. Тернополі; підсумкова відомість ресурсів за листопад 2023 року; довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за листопад 2023 року на суму 429054грн 00 коп.; договірна ціна на будівництво облаштування скверу по вул. Стадникової в м. Тернополі на суму 429 054грн 00 коп.; розрахунок загальновиробничих витрат до акту КБ-2В на облаштування скверу; зведений кошторисний розрахунок вартості об'єкта будівництва - облаштування скверу по вул. Стадникової в м. Тернополі на суму429 054грн 00коп.;
- 17.11.2023 та 30.11.2023 ТОВ "Тернопіль - ВМП" звернулося до Управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології Тернопільської міської ради з листами відповідно №143 та №147 щодо підписання документів на виконання робіт, долучивши при цьому відповідні акти приймання виконаних будівельних робіт (форми КБ-2в), Довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, розрахунки загальновиробничих витрат та підсумкові відомості ресурсів, а також з вимогою прийняти та оплатити виконану роботу згідно договору № 662 від 02.10.2023, однак, такі відповідачем не підписані у зв'язку з порушенням обсягів робіт, визначених проектно-кошторисною і тендерною документацією «на послуги з благоустрою населених пунктів - облаштування скверу по вул.Стадникової в м.Тернополі»;
- ТОВ "Тернопіль - ВМП" надано в Управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології Тернопільської міської ради Акт приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2023 року на суму 419756,00грн, який відкориговано інженером технагляду на суму 408701,00грн, який 15.12.2023 підписаний уповноваженими особами зі сторони Замовника, Виконавця та Відділом Технагляду, скріплений відтисками печаток юридичних осіб.
Однак, Замовник (відповідач у справі) свої договірні зобов'язання щодо оплати за отримані роботи/послуги повністю не виконав.
Рішенням Господарського суду від 27 серпня 2024 року у справі №921/43/24 присуджено до стягнення з Управління житлово-комунального господарства благоустрою та екології Тернопільської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопіль - ВМП" 267 701грн 30коп. заборгованості.
Дане судове рішення набрало законної сили у встановленому законом порядку 30.10.2024 року.
Частина 4 статті 75 ГПК України встановлює, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Ключовими умовами для застосування преюдиції є: наявність судового рішення, що набрало законної сили (тільки обставини, встановлені у рішенні, яке вже є остаточним і не може бути оскаржене в апеляційному чи касаційному порядку (крім випадків перегляду за винятковими обставинами), мають преюдиційне значення; участь тих самих осіб (сторони в спорі, що розглядається, повинні бути тими ж самими особами, які брали участь у попередній справі, де були встановлені відповідні обставини. Преюдиція застосовується, якщо спір стосується того ж грошового зобов'язання, і в попередній справі вже були встановлені обставини щодо його існування, розміру, підстав виникнення тощо, то ці обставини не потребують повторного доказування.
Таким чином, обставини, встановлені судом у рішенні у справі 921/43/24, яке набрало законної сили, в силу приписів ст.75 ГПК України та з огляду на відсутність заперечень сторін щодо цих обставин в частині існування заборгованості в сумі 267 701,30 грн та обставин підписання сторонами Акту приймання виконаних робіт 15.12.2023, довідки про вартість виконаних робіт КБ-3, мають преюдиційне значення при вирішенні цього спору та не потребують доведення заново.
Отже, факт допущення відповідачем заборгованості перед позивачем в розмірі 267 701грн 30коп. з оплати робіт, виконаних на підставі договору про закупівлю послуг №662 від 02.10.2023 суд визнає підтвердженим.
21.11.2024 Управлінням житлово-комунального господарства, благоустрою та екології Тернопільської міської ради рішення Господарського суду Тернопільської області від 27.08.2024 виконано в повному обсязі, шляхом перерахування на банківський рахунок ТОВ "Тернопіль - ВМП" грошових коштів 267 701грн 30 коп. заборгованості.
Оскільки відповідачем порушено строк виконання грошового зобов'язання за договором №662 від 02.10.2023 на суму 267 701грн 30 коп., тому позивачем нараховано на підставі ст.625 ЦК України 3% річних за період з 14.02.2024 до 20.11.2024 в розмірі 6 165грн 90коп. та інфляційні втрати за період з лютого 2024 року по листопад 2024 року в розмірі 26 754грн 43коп., які заявлено до стягнення у цьому позові.
Норми та джерела права, які застосовані судом при вирішенні спору.
До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Нормами ст.14 Цивільного кодексу України врегульовано загальні засади виконання цивільних обов'язків та встановлено, зокрема, що цивільні обов'язки виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Положення щодо обов'язковості виконання зобов'язань конкретизовано у нормах ст.526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України.
Так, згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з приписами частини 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Частиною 1 статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Підстави припинення зобов'язання передбачені ст.ст.202-205 ГК України, ст.ст.599-601, 604-609 ЦК України, зокрема за ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
Як встановлено судом, рішенням Господарського суду Тернопільської області від 27 серпня 2024 року у справі №921/43/24 позов ТОВ "Тернопіль - ВМП" задоволено частково. Стягнуто з Управління житлово-комунального господарства благоустрою та екології Тернопільської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопіль - ВМП" 267 701грн 30коп. заборгованості за виконані підрядні роботи за договором №662 від 02.10.2023 з облаштування скверу по вул.Стадникової в м.Тернополі
У справі №921/43/24 судом встановлено, що відповідач, незважаючи на настання строку оплати за виконані позивачем роботи, не провів розрахунку з ним.
Положеннями статей 525, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За умовами договору (пункт 4.1) Управління житлово-комунального господарства благоустрою та екології Тернопільської міської ради мало провести розрахунки за виконані позивачем роботи після підписання сторонами акту приймання-передачі робіт (послуг) по мірі надходження коштів з міського бюджету, при умові відсутності затримки видатків Управління обслуговуючим банком, на умовах відстрочки платежу до 60 календарних днів після підписання Управлінням актів приймання-передачі послуг.
З Акту №1 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2023 року (форми КБ-2В) (а.с.101-103) вбачається, що такий підписано уповноваженим представником Замовника, Інженером з технагляду та представником Підрядника 15.12.2023, що також встановлено судом у справі №921/43/24.
Також судом з'ясовано, і це підтверджено сторонами в судовому засіданні, що рішення суду від 27.08.2024 року відповідачем виконано в добровільному порядку шляхом перерахування грошових коштів 21.11.2024 на рахунок позивача коштів в сумі 267 701грн 30 коп.
Згідно з приписами частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому слід зазначити, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення і це не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.
Оскільки відповідачем порушено строк виконання грошового зобов'язання з оплати виконаних позивачем робіт на суму 267 701грн 30коп., що підтверджується судовим рішення, а також не заперечується самим відповідачем, адже заперечення стосувалися причин допущення прострочення в оплаті робіт та їх розміру (вартості), тому суд доходить висновку про законність набуття у цьому випадку позивачем права на отримання коштів, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України.
Позивачем нараховано на суму боргу 267 701грн 30 коп. та заявлено до стягнення 3% річних в розмірі 6 165грн 90коп., нарахованих за період з 14.02.2024 по 20.11.2024 та 26 754грн 43коп. інфляційних втрат, нарахованих за період з лютого 2024 року по листопад 2024 року включно.
Даючи правову оцінку доводам позивача щодо позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, дослідивши подані позивачем розрахунки позову, суд, здійснивши власний арифметичний розрахунок заявлених позовних вимог, вважає їх вірними, обґрунтованими, такими, що відповідають наведеним вище нормам закону, умовам укладеного між сторонами договору, встановленим обставинам, а тому підлягають до задоволення в заявленій сумі.
Доводи відповідача судом відхиляються, оскільки такі стосуються не підстав нарахування заявлених до стягнення сум, а підстав узгодження обсягів виконаних робіт та їх вартості, що досліджено в межах вирішення іншої справи №921/43/24, котрі мають преюдиційне значення у даному спорі.
Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Відповідно до ст.20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до змісту п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 13, ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З аналізу матеріалів справи та наявних доказів у сукупності вбачається, що право позивача, за захистом якого мало місце звернення до суду, є порушеним відповідачем.
Дослідивши подані позивачем докази суд визнав їх належними, допустимими, достовірними, а також взаємозв'язаними у сукупності доказами в розумінні ст.86 Господарського процесуального кодексу України. На підставі цих доказів, з урахуванням встановлених обставин у цій справі та у справі №921/43/24, діючого законодавства, суд дійшов до висновку про обґрунтованість вимог позивача.
За таких обставин, позовні вимоги підлягають до задоволення в заявленому розмірі.
Розподіл судових витрат.
Судовий збір, сплачений позивачем за розгляд господарським судом цього спору, в силу ст.129 ГПК України, покладається на відповідача у справі у розмірі 2422,40грн враховуючи, що позов подано в електронній формі, то до стягнення підлягає судовий збір з урахуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Щодо заявлених позивачем до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з такого.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).
Відповідно до ст.1312 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Відповідно до частини 1 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 1 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, як зазначено у частині 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, належать, зокрема витрати: 1) на професійну правничу допомогу.
Частинами 2, 3 статті 126 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 8 статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (статті 126, 129 ГПК України), дає підстави дійти висновку, що вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов'язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам, поданим стороною із застосуванням критеріїв, визначених у статті 126 та частинах п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України.
Такий обов'язок у кожному конкретному випадку реалізовується на засадах змагальності та рівності сторін, шляхом надання сторонам можливості надати свої міркування/заперечення. За наслідками оцінки обставин справи і наведених учасниками справи щодо цього питання обґрунтувань та дослідження поданих стороною доказів за правилами статті 86 ГПК України, суд і ухвалює рішення в цій частині.
Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунок таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У правових висновках, викладених у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, окрім іншого, зазначено, що за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).
За змістом пункту 4 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до частин третьої, четвертої та шостої статті 28 Правил адвокатської етики розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Як зазначає позивач та це вбачається з долучених до справи доказів, 5 травня 2025 року між адвокатом Козаком Тарасом Ігоровичем, який діє на підставі Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №000492 від 6 травня 2022 року, виданого Радою адвокатів Тернопільської області на підставі рішення №83/3 від 6 травня 2022 року, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тернопіль - ВМП" як Клієнтом укладено договір №05/05 про надання правової допомоги, відповідно до якого Адвокат взяв на себе зобов'язання по наданню правової допомоги щодо захисту прав та інтересів Клієнта, а Клієнт зобов'язався виплатити Адвокату винагороду за надання правової допомоги у відповідності до умов цього договору (пункт 1.1 договору).
Згідно цього договору Адвокат взяв на себе зобов'язання надати наступні адвокатські послуги: узагальнення та аналіз, в тому числі спільної із працівниками Клієнта, практику укладення та виконання договорів, результати розгляду претензій; за наслідками проведення правової експертизи (аналізом) укладених Клієнтом договорів (правочинів) вносити пропозиції Клієнту щодо усунення виявлених недоліків та покращення договірної роботи; здійснення правового аналізу наданої Клієнтом документації (інформації); надання Клієнту консультації, роз'яснення з правових питань; представлення та захист прав та інтересів Клієнта у встановленому законодавством порядку в органах судової системи будь-якої територіальності та спеціалізації усіх юрисдикцій та інстанцій перед будь-якими юридичними і фізичними особами, в усіх державних, громадських, приватних підприємствах, установах та організаціях, незалежно від їх підпорядкування, організаційно-правової форми, галузевої належності чи форми власності, органах державної виконавчої влади, державної виконавчої служби, правоохоронних органів; надати Клієнту допомогу з підготовки, оформлення та подання документів по забезпеченню захисту прав та інтересів Клієнта; збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази по справі в інтересах Клієнта; вчиняти інші дії, необхідні для належного виконання умов цього договору (пункт 1.2 договору).
Відповідну до пункту 4.1 договору за надання правової допомоги Клієнт зобов'язався здійснити оплату наданих Адвокатом послуг шляхом виплати винагороди (гонорару) Адвокату згідно умовами цього договору.
Пунктом 4.2 договору передбачено, що за результатами надання правової допомоги сторонами складається Акт здачі-приймання наданих послуг, який підписується кожною із сторін. Розмір винагороди (гонорару), а також перелік наданої правової допомоги з зазначається сторонами за Актами здачі-прийому наданих послуг. Оплата Клієнтом винагороди (гонорару) за цим договором здійснюється не пізніше трьох банківських днів з моменту підписання сторонами Акта здачі-прийому наданих послуг.
Згідно з пунктом 4.3 договору, Клієнт, за відсутності вмотивованих заперечень до обсягу та змісту наданих послуг, зобов'язався підписувати Акти здачі-приймання наданих послуг не пізніше трьох робочих днів з моменту їх отримання від адвоката
Договір набрав чинності 5 травня 2025 року та діє по 31 грудня 2025 року, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань та/або до його припинення сторонами у випадках визначених чинним законодавством України та/або цим договором.
9 травня 2025 року між сторонами підписано Акт №1 здачі-приймання наданих послуг, за змістом якого Адвокатом надано послуги з надання правової допомоги (далі - послуги) у травні 2025 року, а Клієнтом прийнято послуги (пункт 1 Акту).
Відповідно до пункту 2 Акту, узгоджена сторонами винагорода (гонорар) Адвоката складає 10 000 грн 00коп.
Підписанням цього Акту сторони підтверджують та визнають, що послуги надані Адвокатом належним чином, в обсягах та на умовах, обумовлених договором про надання правової допомоги №05/05 від 5 травня 2025 року, а Клієнтом сплачено винагороду Адвокату за надані послуги в розмірі 10 000грн 00коп. (пункт 3 Акту).
Згідно з пунктом 4 Акту, сторони не мають та не матимуть у майбутньому будь-яких претензій майнового та/чи іншого характеру один до одного.
У запереченні без номера від 16.06.2025 (вх.4399 від 16.06.2025) позивачем наведено детальний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, а саме: вивчення документів, пов'язаних зі справою, ознайомлення з договором підряду, актами, листуванням, попереднім судовим рішенням (вартість - 1 000грн 00коп.); підготовка та складання позовної заяви відповідно до вимог ГПК України, яка включає обґрунтування розміру інфляційних втрат, 3% річних, посилання на практику Верховного Суду (вартість - 4 000грн 00коп.); підготовка відзиву на заперечення, пояснень, відповідей на запити суду, у тому числі участь у підготовці заперечення на зустрічні доводи відповідача, заяви по суті справи, заяви з процесуальних питань, не залежно від їх кількості (вартість - 3 000грн 00коп.); участь у судових засіданнях (не менше 2 засідань, включно з підготовкою до кожного із них), не залежно від їх кількості (вартість - 2 000грн 00коп.). Всього вартість послуг склала 10 000грн 00коп.
На підставі платіжної інструкції №462 від 09.05.2025 позивачем сплачено Адвокату на 10 000грн 00коп. за надану правничу допомогу.
Обґрунтовуючи заявлену суму понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем зазначено, що обсяг та характер наданих правничих послуг відповідає складності справи. Попри те, що предметом спору є стягнення грошових коштів у сумі 32 920грн 33коп. справа потребувала опрацювання значної кількості інформації (супроводжувалась підготовкою доказової бази, наданням пояснень по суті спірних правовідносин, поданням клопотань та відзиву на відзив (ймовірно відповіді на відзив та на заперечення), участю представника у судових засіданнях). Вважає, що обсяг правничої допомоги був реальним, а не фіктивним, і витрати обґрунтовано становлять 10 000 грн.
З матеріалів справи вбачається, що адвокатом Козаком Т.І. по суті заявленого позову у цій справі підготовлено та подано від імені та в інтересах позивача такі заяви: позовну заяву з додатками; відповідь на відзив на позовну заяву. Також, адвокат Козак Т.І. взяв участь у двох судових засіданнях (10.06.2025 та 01.07.2025).
Суд зауважує, що заява про стягнення/розподіл судових витрат є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв'язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню. Відтак, судом не враховуються подані заявником заяви, які стосуються вирішення питання про відшкодування позивачу понесених ним витрат на професійну правничу допомогу.
Досліджуючи надані документи на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд доходить висновку, що такі докази є достатніми для встановлення факту надання адвокатом професійної правничої допомоги позивачу у даній справі, їх розміру та вирішення питання про їх розподіл між сторонами.
Пунктом 1 частини 4 статті 129 ГПК України встановлено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Верховний Суд у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у п. 6.35 постанови від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22 сформулював висновок про те, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Відповідно до положень частин п'ятої, шостої статті 126 ГПК України, у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За нормами статті 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.
Тобто, у розумінні зазначеної норми процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт.
Такий правовий висновок викладений у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Відповідач вважає, що заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу не відповідає критеріям реальності адвокатських витрат та співмірності їхнього розміру з огляду на незначну складність цієї справи, адже предметом спору було стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних, нарахованих на борг, який стягнуто судовим рішенням; не потребували значного часу опрацювання нормативно-правових актів та узагальнення судової практики, тому витрачений адвокатом час на підготовку позовної заяви та заяв по суті спору не відповідає заявленому позивачем обсягу наданих адвокатом послуг. Вважає, що позивачем не підтверджено обсяг та вартість послуг адвоката.
Суд погоджується з такими доводами в частині того, що обсяг доказів та зміст спірних правовідносин у цій господарській справі для кваліфікованого юриста не є складними, а спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України. Судова практика з спірного питання є сталою, відтак вивчення великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягали дослідженню адвокатом та застосуванню, спірні правовідносини не вимагали.
Відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладено в пунктах 33-34, 37 додаткової постанови від 07.07.2021 у справі №910/12876/19, зазначено зокрема, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Також відповідно до усталеної практики Верховного Суду, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів, понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, суд повинен враховувати, що: не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі №922/1964/21); при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц); суд зобов'язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У даній справі суд, керуючись принципами пропорційності та справедливості, закріпленими у статтях 15 та 2 ГПК України досліджує та надає оцінку доданим заявником до заяви документам на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації.
Беручи до уваги зміст спірних правовідносин та обсяг доказів, якими такі обґрунтовуються (судове рішення у справі №921/43/24, акт виконаних робіт за грудень 2023, договір, розрахунок ціни позову), що були предметом судового дослідження та оцінки, обсяг виконаних адвокатом робіт, суд враховує, що справа є малозначною, така справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження, ціна позову склала 32 920,30грн, відтак, керуючись критерієм реальності адвокатських витрат та критерієм розумності їхнього розміру, надавши оцінку поданим позивачем доказам на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, суд констатує, що у даній справі позовні вимоги ґрунтувалися, зокрема на обставинах, встановлених у іншій судовій справі №921/43/24, а саме щодо доведеності факту невиконання відповідачем договірного обов'язку з оплати виконаних позивачем робіт на суму 2567 701грн., тоді як предмет цього спору зводився до стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих за період невиконання зазначеного грошового зобов'язання (з 14.02.2024 до 20.11.2024), розрахунок яких виконано за допомогою комп'ютерної системи, що не вимагало затрат додаткового часу; у межах даної справи проведено два судових засідання, тривалість яких є незначною; також судом береться до уваги те, що надаючи консультативні послуги позивачу адвокатом не звернуто уваги на необхідність пониження розміру судового збору на коефіцієнт 0,8 при поданні позову в електронній формі (ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір»), тому суд дійшов висновку, що заявлені витрати в сумі 10 000грн. є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, такі не відповідають критерію розумності їх розміру і пропорційності. Тобто, не є розумно обґрунтованим і, відповідно, такі витрати не можуть бути відшкодовані тільки лише через результат вирішення справи на користь позивача.
Отже, виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, принципу розумності судових витрат, враховуючи всі аспекти та складність даної справи, зважаючи на заперечення відповідача щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу, зважаючи на реальні затрати сторони на участь в судових засіданнях і написання заяв по суті справи, їх обсягу, суд вважає, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн. В іншій частині судових витрат на професійну правничу допомогу господарський суд відмовляє.
При цьому, судом враховано висновки, наведені у постанові Касаційного господарського суду від 13.05.2025 у справі №922/3542/24, де вказано про можливість доведення неспівмірності фіксованого гонорару без детального погодинного опису, а шляхом посилання на інші об'єктивні критерії справи (складність, ціна позову, обсяг матеріалів тощо).
Керуючись ст.ст.6, 11, 15, 16, 509, 525-526, 599, 625 ЦК України, ст.193 ГК України, ст.ст.42, 46, 47, 73-79, 91, 123, 129, 238, 240, 241, 252 ГПК України, господарський суд
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Управління житлово-комунального господарства благоустрою та екології Тернопільської міської ради (вул. Коперника, 1, м. Тернопіль, ідентифікаційний код 35939939 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопіль - ВМП" (вул. Руська, 16/3, м.Тернопіль, ідентифікаційний код 41681223) - 26 754грн 43коп. інфляційних нарахувань, 6 165грн 90коп. - 3% річних, 2 422грн 40коп. судового збору та 3 000грн 00коп. витрат, понесених на професійну правничу допомогу.
Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ст. 256 ГПК України).
Повне рішення складено 02.07.2025.
Суддя Н.О. Андрусик