65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову
м. Одеса
"03" липня 2025 р. Справа № 916/2577/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Гута С.Ф.,
дослідивши зареєстровану 01.07.2025 за вх. № 2-1016/25
заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "БОТАНІК КОМПАНІ"
про забезпечення позову
у справі № 916/2577/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БОТАНІК КОМПАНІ" (04210, м. Київ, б. Дружби народів, буд. 27, прим. 1, Код ЄДРПОУ 43886981)
до відповідача: Акціонерного товариства "УКРСИББАНК" (04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 2/12, Код ЄДРПОУ 09807750)
про стягнення 2105625,53 грн заборгованості,
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю "БОТАНІК КОМПАНІ" використовуючи систему «Електронний суд» звернулось до Господарського суду Одеської області із позовною заявою про стягнення з Акціонерного товариства "УКРСИББАНК" 2105625,53 грн безпідставно збережених коштів суборендної плати за користування нежитловим приміщеннями площею 175,8 кв.м у будівлі торгово-офісного центру «Марсель», що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Ніжинська, буд. 79, у період з 11.11.2024 по 30.05.2025.
Фактичними підставами звернення із позовом до суду визначено те, що 08.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю Юридичною компанією "СЕНАТ", яке є власником нерухомого майна (будівлі торгово-офісного центру «Марсель», що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Ніжинська, буд. 79), як орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "БОТАНІК КОМПАНІ" як орендарем укладено договір оренди частини нежитлової будівлі № 1, а саме частини нежитлової будівлі торгово-офісного центру «Марсель», загальною площею 1549,7 кв.м.
Умовами вказаного договору оренди передбачено, що право оренди об'єкту виникає з наступного дня після дострокового припинення укладеного 24.01.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю Юридичною компанією "СЕНАТ" як орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "РЕНТ КОНТРОЛ" як орендарем договору оренди частини нежитлової будівлі.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.08.2024 у справі № 916/3599/23 припинено право оренди Товариства з обмеженою відповідальністю “РЕНТ КОНТРОЛ» на частину нежитлової будівлі торгово-офісного центру “Марсель», загальною площею 2733,9 кв.м, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Ніжинська, 79, за договором оренди частини нежитлової будівлі від 24.01.2020. Вже 11.11.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю “РЕНТ КОНТРОЛ» та Товариством з обмеженою відповідальністю "БОТАНІК КОМПАНІ" складено акт приймання-передачі приміщень вказаного торгово-офісного центу, загальною площею 1549,7 кв.м.
Поряд із наведеним, між Товариством з обмеженою відповідальністю “РЕНТ КОНТРОЛ» та Акціонерним товариством "УКРСИББАНК" укладено 21.04.2022 договір суборенди № УСБ-21/04/22, дія якого припинена після припинення дії договору оренди від 24.01.2020, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Юридичною компанією "СЕНАТ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "РЕНТ КОНТРОЛ".
Втім, як зазначає Позивач, Акціонерне товариство "УКРСИББАНК" продовжувало використовувати частину приміщення торгово-офісного центу без здійснення внесення суборендної плати впродовж листопада 2024 - травня 2025 років, внаслідок чого безпідставно зберегло в себе 2105625,53 грн, не дивлячись на звернення до останнього із пропозиціями як про внесення суборендної плати, так і про укладення відповідного договору суборенди.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2025 позовній заяві Товариства з обмеженою відповідальністю "БОТАНІК КОМПАНІ" присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 916/2577/25 та визначено суддю Господарського суду Одеської області Гута С.Ф. для її подальшого розгляду.
Одночасно із позовною заявою Товариством з обмеженою відповідальністю "БОТАНІК КОМПАНІ" представлено заяву про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Акціонерному товариству "УКРСИББАНК", які знаходяться на всіх рахунках відповідача в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на майно, яке належить Акціонерному товариству "УКРСИББАНК", у межах суми позову 2105625,53 грн.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття відповідних заходів забезпечення позову посилається на те, що виконання в майбутньому рішення суду у справі, у разі задоволення заявлених позовних вимог, безпосередньо пов'язано як із наявність присудженої до стягнення суми заборгованості, так і майна, на яке можливо звернути стягнення у випадку відсутності/недостатності коштів. При цьому, Відповідач, будучі власником майна та коштів, може в будь-який розпорядитися ними, в тому числі шляхом продажу, переведення.
Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "БОТАНІК КОМПАНІ" від 01.07.2025 за вх. № 2-1016/25 про забезпечення позову у справі, суд дійшов до наступних висновків.
Статтею 136 ГПК України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Отже, законодавець дозволяє суду забезпечити існуючий позов не тільки з мотивів неможливості чи ускладнення виконання рішення суду, але й у зв'язку з неможливістю чи ускладненням ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Пунктом 2 частини 1 статті 138 ГПК України встановлено, що заява про забезпечення позову подається одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 27 ГПК України позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи-підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
При цьому частиною 1 статті 29 ГПК України передбачено, що право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.
Частиною 3 статті 30 ГПК України імперативно встановлено - спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18 зазначено, що за правилами чинного ГПК України виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном (пункт 7.23). Велика Палата Верховного Суду вважає, що словосполучення "з приводу нерухомого майна" у частині 3 статті 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення (пункт 7.25).
Враховуючи вищевикладене, господарський суд вважає, що спір у даній справі підсудний Господарському суду Одеської області, оскільки об'єкт нерухомого майна розташовано в Одеській області (місті Одесі), у предмет спору стосується стягнення коштів за використання відповідного майна.
Відповідно до положень статті 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Зі змісту заяви вбачається, що заявник припускає вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання, можливість ускладнення або унеможливлення виконання майбутнього рішення суду у разі задоволення позову.
В силу приписів частини 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що під час розгляду, зокрема заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно та/або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами та/або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.
Під забезпеченням позову у даному випадку слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. При цьому забезпечення позову має бути спрямоване проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Як встановлено судом предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідачів про стягнення коштів.
Відповідно до усталеної практики господарських судів, при вирішенні питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.
Верховним Судом відзначено, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу (зокрема викладено у постанові Верховного Суду від 06.03.2023 у справі № 916/2239/22).
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
За змістом статті 136 ГПК України обґрунтування щодо необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Близькі за змістом висновки викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.01.2019 у справі № 902/483/18, від 28.08.2019 у справі № 910/4491/19, від 12.05.2020 у справі № 910/14149/19, від 13.01.2020 у справі № 922/2163/17.
При цьому заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Згідно із статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини (надалі Суд) право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції", від 19 березня 1997 року).
Із урахуванням цього, будь-яке можливе забезпечення позову, у випадку найменшої загрози його невиконання, є виправданим, якщо занижує поріг легітимного сподівання особи на захист свого порушеного права, і є законним, необхідним та збалансованим із правами усіх сторін спору.
Суд зазначає, що обрання належного, відповідного до предмета спору, заходу забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
При цьому, під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позовних вимог не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті.
Натомість, господарський суд, здійснивши в межах повноважень, визначених процесуальним законом, оцінку розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, а також надавши оцінку долученим заявником до матеріалів справи доказам, дійшов висновку, що подана заявником заява ґрунтується на бездоказових припущеннях щодо можливого ухилення Акціонерного товариства "УКРСИББАНК" від виконання рішення суду про стягнення заборгованості у разі задоволення позову, а відтак і щодо неможливості чи істотного ускладнення в майбутньому виконання такого рішення. При цьому заявник не надав належних та допустимих доказів, в розумінні статей 76,77 ГПК України, із якими діюче законодавство пов'язує доцільність застосування заходів забезпечення позову та які б свідчили про неможливість або істотне ускладнення виконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Відповідно до частин 3 та 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Приписами частини 1 статті 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Згідно до частинами 1-3 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Як вбачається із поданої заяви про вжиття заходів забезпечення позову, остання не містить обґрунтованих доводів щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, так само як і не містить будь-якого документального обґрунтування наявності фактичних обставин, які свідчать про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
З урахуванням вищевикладеного, господарський суд дійшов висновку про відмову Товариству з обмеженою відповідальністю "БОТАНІК КОМПАНІ" у задоволенні заяви про забезпечення позову у зв'язку з недоведеністю обставин, з якими заявник пов'язує та обґрунтовує необхідність забезпечення позову.
Керуючись ст.ст.136-138,140,234 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "БОТАНІК КОМПАНІ" у задоволенні заяви про забезпечення позову (зареєстрована 01.07.2025 за вх. № 2-1016/25) у справі № 916/2577/25.
Ухвала набрала чинності 03.07.2025 та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня набрання законної сили ухвали Господарського суду Одеської області.
Суддя С.Ф. Гут