26 червня 2025 року Справа № 915/174/25
м.Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,
за участю секретаря судового засідання Мавродій Г.В.
за участю сторін:
від позивача (представник позивача) - Боруш А.О.,
від відповідача (представник відповідача) - в судове засідання не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в порядку загального позовного провадження справу
за позовом: Фермерського господарства "Агротехнолог", вул. Котовського, буд. 105, м.Новоукраїнка, Новоукраїнський район, Кіровоградська область, 27100
представник позивача: адвокат Боруш Андрій Олександрович
електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1
до відповідача: Приватного підприємства "Фортуна Світ", вул.Кірова, буд. 238, м.Миколаїв, 54031
про: стягнення 326 445,87 грн.
Фермерське господарство "Агротехнолог" звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою від 04.02.2025 (вх.№1706/25 від 05.02.2025) про стягнення з Приватного підприємства "Фортуна Світ" заборгованості за договором купівлі - продажу №100222/1-К від 10.02.2022 у сумі 326 445,87 грн., з якої: - 190 126,86 грн. - основна заборгованість; - 30 474,53 грн. - пеня; - 16 975,77 грн. - 3% річних; - 88 868,71 грн. - інфляційні втрати.
Також, позивач просить суд стягнути з відповідача судові витрати.
В обґрунтування позову посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору купівлі - продажу №100222/1-К від 10.02.2022 в частині своєчасної оплати за поставлений позивачем товар.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 10.02.2025 позовну заяву від 04.02.2025 (вх. № 1706/25 від 05.02.2025) Фермерського господарства "Агротехнолог" - залишено без руху. Вказаною ухвалою позивачу надано строк для усунення недоліків, який не перевищує 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Представником позивача на адресу Господарського суду Миколаївської області через систему "Електронний суд" на виконання вимог ухвали суду від 10.02.2025 подано пояснення щодо обставин справи від 21.02.2025 з додатками.
Ухвалою суду від 03.03.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 01.04.2025. Встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи.
Ухвалою суду від 01.04.2025, яку занесено до протоколу судового засідання, підготовче засідання відкладено на 30.04.2025.
Ухвалою суду від 30.04.2025, яку занесено до протоколу судового засідання, у відповідності до ст.177, 182, 185 ГПК України закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 03.06.2025.
Ухвалою суду від 03.06.2025, яку занесено до протоколу судового засідання, судове засідання відкладено на 26.06.2025.
Відповідач у судове засідання 26.06.2025 не з'явився, причини неявки не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином ухвалами суду від 03.03.2025, від 01.04.2025, від 30.04.2025, від 03.06.2025 які були направлені в електронний кабінет відповідача системи «Електронний суд» та отримані останнім, про що свідчать довідки про доставку документа в кабінет електронного суду, які містяться в матеріалах справи.
Відповідач своїм правом у визначений судом строк на подання відзиву на позов оформлений згідно вимог ст.165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення не скористався.
Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
Як зазначає позивач, 10.02.2022 між Фермерським господарством "Агротехнолог" (позивач, продавець) та Приватним підприємством "Фортуна Світ" (відповідач, покупець) було укладено Договір купівлі - продажу №100222/1-К, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця кукурудзу власного виробництва урожаю 2021 року, що відповідає по якості вимогам даного Договору, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного Договору. Загальна ціна за Договором 313 999,78 грн.
Наданий позивачем до позовної заяви примірник договору купівлі - продажу №100222/1-К від 10.02.2022 не містить підпису та печатки ні позивача, ні відповідача.
Фермерським господарством "Агротехнолог" виписано рахунок - фактуру №6 від 11.02.2022 на оплату товару в кількості 24,22 на суму 190 126,86 грн. з ПДВ (зв.б. арк.21).
За твердженням позивача, на виконання умов договору, останній поставив відповідачу товар кукурудзу власного походження врожаю 2021 року у кількості 24,22 тони на суму 190 126,86 грн., в підтвердження чого посилається на видаткову накладну №9 від 11.02.2022 (арк.22).
Видаткова накладна №9 від 11.02.2022 на суму 190 126,86 грн. підписана та скріплена печаткою лише зі сторони позивача.
Позивач зазначає, що товар кількості 24,22 тони відвантажено насипом зі складу продавця водію покупця на транспортний засіб DAF НОМЕР_1 д.н.з. НОМЕР_2 в підтвердження чого посилається на товарно - транспортну накладну №3 від 11.02.2022 та №736441 від 11.02.2022 (зв.б.арк.39,40).
Зазначені товарно-транспортні накладні підписані вантажовідправником - позивачем та водієм /експедитором.
У подальшому, позивач зареєстрував в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну №8 від 11.02.2022 на суму 190 126,86 грн. (зв.б. арк.22-24).
Позивач у позовній заяві вказує, що відповідач в порушення умов Договору грошові кошти за отриманий товар в сумі 190 126,86 грн. не сплатив, що стало підставою звернення позивача до суду з даним позовом.
У відповідності до ч.1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч.ч.1, 2 ст.180 Господарського кодексу України).
Відповідно до п.1 ст.181 Господарського кодексу України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів; викладене кореспондується і з приписами ст.205 Цивільного кодексу України.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч.1 ст.639 Цивільного кодексу України).
Правочин, в силу приписів ч.1 ст.205 ЦК України, може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно ст.638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ч.1,2 ст.207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Укладеність договору пов'язується з досягненням сторонами згоди з усіх істотних його умов. Належним підтвердженням цього є, зокрема, їх підписи.
У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
Отже, відсутність підпису сторони на письмовому правочині створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, яка може бути спростована письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, що підтверджують факт наявності волевиявлення на укладення правочину у сторони, яка заперечує проти цього. Натомість неспростування цієї презумпції свідчить про неукладеність договору, яка ґрунтується на положеннях абзацу першого частини першої статті 638 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем надано суду примірник договору купівлі - продажу №100222/1-К від 10.02.2022, який не містить підписів уповноважених осіб та печаток сторін такого договору.
Враховуючи викладене вище, оскільки наданий позивачем примірник договору купівлі - продажу №100222/1-К від 10.02.2022 не містить підпису ні позивача, ні відповідача, то у суду відсутні підстави вважати, що сторонами погоджені усі умови, зазначені в ньому, а тому суд дійшов висновку, що наданий позивачем примірник договору купівлі - продажу №100222/1-К від 10.02.2022, який не містить підпису сторін, не породжує жодних правових наслідків для сторін.
При цьому, суд вважає за необхідне вказати наступне.
Аналізуючи правову природу правовідносин, які на думку позивача, мали місце між сторонами, суд зауважує, що правовідносини з поставки товару регулюються положеннями ст. 712 ЦК України (поставка) та главою 54 ЦК України (купівля-продаж).
При цьому суд зауважує, що Цивільний кодекс України не визначає недодержання письмової форми при укладанні договору поставки та договору купівлі-продажу в якості безумовної підстави для недійсності (нікчемності) такого правочину.
Як унормовано статтею 129 Конституції України, основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами першою четвертою статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у частині першій статті 74 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту статті79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
Так, позивач на підтвердження поставки товару - кукурудзи у кількості 24,22 тони відповідачу на суму 190 126,86 грн. посилається на видаткову накладну №9 від 11.02.2022.
Вказана видаткова накладна підписана з боку позивача та містить його печатку. Також, у видатковій накладній зазначено найменування, реквізити постачальника та одержувача, посилання на Договір, кількість, ціну одиниці та суму вартості товару. При цьому, вказана видаткова накладна не містить підпису отримувача.
Відповідно до визначень термінів, що містяться у статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно з частинами першою та другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Підпунктом 2.1. пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.95, в редакції, чинній станом на дату спірних поставок товару (далі - Положення), визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" в редакції, чинній станом на дату спірних поставок товару, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: - назву документа (форми); - дату складання; - назву підприємства, від імені якого складено документ; - зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; - посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції правильність її оформлення; - особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Зазначений перелік обов'язкових реквізитів первинних документів кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, відповідно до якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Підпунктом 2.5. пункту 2 цього Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
У постанові від 10.12.2020 у справі №910/14900/19 Верховний Суд дійшов висновку про те, що фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.
Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов'язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю (правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи №910/4994/18).
Крім того, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій особа повинна мати відповідні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами і які в сукупності із встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення суб'єктами господарювання відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій (вказані висновки також наведені в постанові Верховного Суду 16.08.2023 у справі №917/557/22).
Натомість суд звертає увагу, що у графі "отримав" видаткової накладної №9 від 11.02.2022 жодні реквізити, які б підтверджували поставку позивачем товару в розумінні наведених положень законодавства та прийняття його відповідачем за кількістю, якістю та вартістю, що вказана у видатковій накладній, відсутні.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що видаткова накладна №9 від 11.02.2022 не відповідає наведеним вище вимогам законодавства щодо оформлення первинних документів, оскільки не містить підпису одержувача (відповідача), з огляду на що вказана видаткова накладна не може бути беззаперечним доказом факту поставки товару.
Разом з тим, господарський суд враховує, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Такий факт повинен оцінюватися у сукупності з іншими доказами у справі, оскільки вибіркова оцінка доказів не відповідає вимогам процесуального законодавства.
У зв'язку з цим необхідно враховувати, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з'ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.
Позивачем на підтвердження факту перевезення товару та відвантаження товару відповідачу - кукурудзи насипов в загальній кількості 24,22 тон (нетто), подано товаро- транспортні накладні №3 від 11.02.2022 та №736441 від 11.02.2022, в яких вантажовідправником зазначено Фермерське господарство "Агротехнолог", замовник/ вантажоодержувач ПП "Фортуна Світ". Товарно-транспортні накладні підписано та скріплено печаткою вантажовідправника та підписано водієм - ОСОБА_1 (посвідчення НОМЕР_3 )
У подальшому, позивачем на виконання вимог податкового законодавства складено податкову накладну №8 від 11.02.2022 на суму 190 126,86 грн., яка 23.02.2022 зареєстрована в ЄРПН, що підтверджується квитанцією № 1 від 23.02.2022.
Судом взято до уваги факт реєстрації контролюючим органом податкової накладної №8 від 11.02.2022 на суму 190 126,86 грн., що свідчить про реальність відповідної господарської операції.
Судом також враховано, що податкова накладна, як доказ, може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, і не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт передачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг). Оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами, господарські суди повинні враховувати положення Податкового кодексу та фактичні дії як виконавця, так і замовника щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.
Вказане mutatis mutandis узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 04.11.2019 у справі №905/49/15 та від 29.01.2020 у справі №916/922/19.
Відповідно до пункту 201.7 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Пунктом 201.10 Податкового кодексу України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Як вбачається з матеріалів справи, надана позивачем податкова накладна прийнята контролюючим органом та зареєстрована в ЄРПН, що підтверджується квитанцією №1 від 23.02.2022. Відтак, достовірність вказаних у таких накладних відомостей та реальність господарських операцій за ними презюмується.
У свою чергу, доказів того, що відповідач, як отримувач (покупець) відповідного товару, подавав уточнювальну декларацію щодо безпідставного нарахування податкового кредиту постачальником (продавцем) за вказаною накладною, матеріали справи не містять.
Також, відповідачем будь-яких доказів на спростування обставин, викладених у позовній заяві, суду не подано, тобто не доведено безпідставність позовних вимог, тоді як надані позивачем докази, як зазначалось вище, навпаки, підтверджують наявність порушених прав позивача, а відтак і обґрунтованість позовних вимог.
Враховуючи принцип змагальності сторін, суд вважає, що позивач довів більш вірогідними доказами факт поставки відповідачу товару, а саме кукурудзи у кількості 24,22 тони на суму 190 126,86 грн.
Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 190 126,86 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо стягнення з пені суд зазначає наступне.
Так, позивач згідно наданого до суду розрахунку нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню у загальному розмірі 25 982,34 грн. нараховану за період з 13.02.2022 по 25.08.2022.
Відповідно до ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Згідно ч.1 ст.547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
У відповідності до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
За приписами частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У відповідності до ч.4 ст.231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Частиною 2 ст. 343 ГК України встановлено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Так, заявляючи позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені у сумі 25 982,34 грн. позивач посилається на п.8.3 Договору.
Водночас, як вже було зазначено судом, наданий позивачем Договір купівлі - продажу №100222/1-К від 10.02.2022, який не містить підпису ані позивача, ані відповідача, не є належним доказом укладення договору між сторонами.
Таким чином, з огляду на неукладення договору між сторонами, відповідно до положень ст.547 ЦК України щодо форми правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання, суд не вбачає підстав для стягнення пені.
Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушеннями умов, зазначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно ч.2 ст.625 Цивільного Кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вказана норма є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов'язання. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Суд зауважує, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Позивач згідно наданого до суду розрахунку нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних у загальному розмірі 16 975,77 грн. нараховані:
- за період з 13.02.2022 по 04.02.2025 на суму заборгованості 163 509,10 грн. (86% від ціни товару) у розмірі 14 621,74 грн.;
- за період з 25.02.2022 по 04.02.2025 на суму заборгованості 26 617,76 грн. (14% від ціни товару) у розмірі 2 354,03 грн.
Як вже було зазначено судом, договір купівлі-продажу №100222/1-К від 10.02.2022, не укладений між сторонами.
За таких обставин, суд зазначає, що прострочення грошового зобов'язання почалося після поставки відповідного товару відповідно до ст.692 ЦК України, яка в даному випадку є спеціальною по відношенню до ч.2 ст.530 ЦК України.
Судом за допомогою програми "IpLех" перевірений розрахунок 3% річних з урахуванням вірного визначення суми заборгованості 190 126,86 грн. в межах визначеного позивачем періоду нарахування, а саме з 13.02.2022 по 04.02.2025 та визначено що розмір 3% річних становить 16 986,41 грн., але враховуючи принцип диспозитивності стягненню підлягають 3% річних у розмірі 16 975,77 грн., які заявлені позивачем в позовній заяві.
Також, позивач згідно наданого до суду розрахунку нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати у загальному розмірі 88 868,71 грн. нараховані:
- за період з лютого 2022 по грудень 2024 року на суму заборгованості 163 509,10 грн. (86% від ціни товару) у розмірі 76 957,25 грн.;
- за період з березня 2022 року по грудень 2024 року на суму заборгованості 26 617,76 грн. (14% від ціни товару) у розмірі 11 911,46 грн.
Судом за допомогою програми "IpLех" перевірений розрахунок інфляційних втрат з урахуванням вірного визначення суми заборгованості 190 126,86 грн. в межах визначеного позивачем періоду нарахування, а саме з лютого 2022 року по грудень 2024 року та визначено що розмір інфляційних втрат становить 89 485,20 грн., але враховуючи принцип диспозитивності стягненню підлягають інфляційні у розмірі 88 868,71 грн., які заявлені позивачем в позовній заяві.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч.3 ст.129 ГПК України, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 2, 7, 11, 13, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 195, 196, 210, 220, 232, 233, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства "Фортуна Світ" (вул.Кірова, буд. 238, м.Миколаїв, 54031, код ЄДРПОУ 38525188) на користь Фермерського господарства "Агротехнолог" (вул. Котовського, буд.105, м.Новоукраїнка, Новоукраїнський район, Кіровоградська область, 27100, код ЄДРПОУ 36119589) заборгованості у розмірі 190 126,86 грн., 3% річних у розмірі 16 975,77 грн., інфляційні втрати у розмірі 88 868,71 грн. та судовий збір у розмірі 3 551,47 грн.
3. В решті позову відмовити.
Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Повне рішення складено 03.07.2025.
Суддя Н.О. Семенчук