01 липня 2025 року Справа № 915/569/25
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,
за участю секретаря судового засідання Мавродій Г.В.
за участі представників учасників справи:
від позивача (представник позивача) - не з'явився,
від відповідача (представник відповідача) - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу
за позовом: Приватного підприємства «Компанія Росток-Агро», вул. Аджамська, 27, м. Кропивницький, 25015; а/с36, м.Кропивницький, 25005; код ЄДРПОУ 36585182
електронна пошта: buh.rostokagro@gmail.com
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Південьагропрайд», вул. Слави, 28А, с. Комісарівка, Миколаївський район, Миколаївська область, 57421; код ЄДРПОУ 44656671
електронна пошта: pivdenagropride@gmail.com
про: стягнення 1 307 326,73 грн.
Приватне підприємство «Компанія Росток-Агро» звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою № 17 від 14.03.2025 (вх. № 5425/25 від 09.04.2025), в якій просить суд: прийняти позовну заяву до розгляду та ухвалити рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Південьагропрайд» на користь ПП «Компанія Росток-Агро» 510 314,22 грн пені, 546 420,49 грн річних, 250 592,02 грн курсової різниці, а також судового збору в сумі 19 609,91 грн.
В обґрунтування позову підприємство посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору поставки № 2134 від 30.03.2022 в частині своєчасної оплати за поставлений товар, у зв'язку з чим позивачем нараховано пеню, 30% річних та курсову різницю.
Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст.ст. 625, 692 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 14.04.2025 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання у справі на 14.05.2025 о 13:00; встановлено для сторін процесуальні строки для подання заяв по суті справи.
12.05.2025 до суду від позивача надійшло сформоване в системі «Електронний суд» клопотання № 40 від 12.05.2025 (вх. № 7147/25 від 12.05.2025), в якому товариство просить суд розглядати справу за його відсутності на підставі документів, що є в матеріалах справи.
Ухвалою від 14.05.2025, яку занесено до протоколу судового засідання, підготовче засідання було відкладено на 05.06.2025 об 11:00.
Про час та місце проведення засідання учасників справи було повідомлено відповідною ухвалою.
29.05.2025 до суду від позивача надійшло сформоване в системі «Електронний суд» клопотання б/н від 29.05.2025 (вх. № 8146/25 від 29.05.2025), в якому товариство просить суд розглядати справу без участі свого представника за наявних матеріалів у справі.
Ухвалою від 05.06.2025, яку занесено до протоколу судового засідання, було закрито підготовче провадження у справі № 915/569/25 та призначено її до судового розгляду по суті на 01.07.2025 об 11:30.
Про час та місце проведення засідання учасників справи було повідомлено відповідною ухвалою.
24.06.2025 до суду від позивача надійшло сформоване в системі «Електронний суд» клопотання № 54 від 24.06.2025 (вх. № 9442/25 від 24.06.2025), в якому товариство просить суд розглядати справу без участі свого представника за наявних матеріалів у справі.
В судове засідання 01.07.2025 учасники справи своїх представників не направили, про час та місце проведення засідання були повідомлені належним чином.
Крім того, відповідач своїм правом у визначений судом строк на подання відзиву на позов оформлений згідно вимог ст.165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення не скористався.
Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
В судовому засіданні 01.07.2025 за результатами розгляду справи за наявними матеріалами судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив таке.
30.03.2022 між Приватним підприємством «Компанія Росток-Агро», як постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Південьагропрайд», як покупцем, був укладений Договір поставки № 2134 (далі - Договір), відповідно до предмету якого у терміни визначені договором, постачальник зобов'язався передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - товар), а покупець зобов'язався прийняти товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціну), визначену договором (п. 1.1).
Відповідно до п. 2.2 Договору ціна продукції, що поставляється за цим Договором, вказується у Додатках в національній валюті та визначається, в залежності від виду товару (Засоби Захисту Рослин (ЗЗР), Насіння, Насіння Вітчизняного виробництва, Міндобрива та Мікродобрива). Для Товару (ЗЗР, Насіння та Мікродобрива) сторони встановлюють ціну та його вартість у гривнях, а також визначають їх еквівалент у доларах США.
За змістом п. 2.3 Договору загальна сума договору визначається сукупністю Додатків та/або накладних та/або рахунків-фактур, що зазначені в п. 2.1. Договору, та які є невід'ємною частиною цього договору. У випадку розбіжностей даних у Додатках щодо кількості і ціни товару в порівнянні з даними у відповідній видатковій накладній, перевагу має видаткова накладна. Видаткова накладна є невід'ємною частиною договору та підписується з боку Покупця особою, уповноваженою довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей (товару).
Умовами п. 2.4 Договору сторони погодили, що у разі зміни курсу гривні до долара США, постачальник проводить перерахунок (дооцінку) вартості поставленого, але не оплаченого покупцем товару.
Згідно з п. 3.1 Договору порядок розрахунків за поставлений товар визначається в Додатках до даного договору.
За змістом п. 3.2 Договору сторони погоджуються застосовувати при проведені розрахунків за цим договором курс Долара США до гривні, що встановлений на міжбанківській валютній біржі на день підписання договору.
За умовами п. 3.3 Договору в тому випадку, коли курс на міжбанківській валютній біржі щодо продажу дол. США до гривні на день проведення розрахунків (перерахування коштів) є вищим за курс відповідної іноземної валюти на день укладення Додатку, Сторони для визначення суми належної до оплати використовують таку формулу:
А1
С = А2 х В,
де С - сума належна до оплати; В - ціна Товару на момент підписання Додатку; А1 - (курс на міжбанківській валютній біржі щодо продажу дол. США до гривні) на день перерахування коштів; А2 - (курс на міжбанківській валютній біржі щодо продажу дол. США до гривні) на день підписання відповідного Додатку. При проведенні розрахунків, сума в гривнях, яку покупець зобов'язаний сплатити постачальнику як належну оплату повної вартості товару, визначається з врахуванням умов ч. 1 цього пункту шляхом множення грошового еквівалента вартості неоплаченого Товару в доларах США на курс на міжбанківській валютній біржі щодо продажу дол. США до гривні на день проведення оплати.
Відповідно до п. 3.4 Договору всі платежі за цим Договором здійснюються покупцем з врахуванням п. 3.3 Договору.
Розділом 7 Договору погоджено умови щодо відповідальності сторін, зокрема:
- за порушення умов даного Договору винна сторона відшкодовує спричинені цим збитки в порядку, передбаченому чинним законодавством та з урахуванням даного Договору (п. 7.1);
- крім відповідальності, встановленої п. 7.1 даного договору покупець, зокрема: за несвоєчасну оплату продукції сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожний день прострочення (пп. 1 п. 7.1);
- в разі невиконання покупцем зобов'язань щодо оплати отриманого Товару та невиконання зобов'язань передбачених розділом 3 цього Договору покупець, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь постачальника крім суми заборгованості 30% річних, якщо інший розмір річних не встановлено відповідним Додатком до Договору. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати (п. 7.7);
- сторони домовились про те, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за даним Договором відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов'язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст. 259 Цивільного кодексу України, продовжується до 3 (трьох) років (п. 7.8).
Згідно з п. 11.2 Договір набуває чинності з дня його підписання представниками обох сторін і діє до повних розрахунків.
Договір скріплено підписами та печатками обох сторін.
До договору поставки сторонами було оформлено Додаток № БП000001108 від 10.05.2023, за умовами якого передбачено поставку покупцю постачальником товару на загальну суму 2 781 050,64 грн.
Так, відповідно до п. 2 Додатку загальна сума товару за даним додатком включаючи ПДВ 2 781 050,64 грн.
За змістом п. 3.1 Додатку передбачено, що покупець оплачує постачальнику суму, зазначену в п.2 цього Додатку та рахунку(ах) - фактурі(ах) шляхом її перерахування на поточний рахунок Постачальника в терміни вказані в Графіку оплати грошових коштів за Товар.
За умовами наведеного Графіку передбачено такі строки оплати:
- 10.05.2023 - 556 210,13 грн (сума підлягає коригуванню у випадку та на умовах, що зазначені у п. 3.3 Договору);
- 01.11.2023 - 2 224 840,51 грн (сума підлягає коригуванню у випадку та на умовах, що зазначені у п. 3.3 Договору).
Пунктом 4 Додатку передбачено, що оплата вартості Товару здійснюється покупцем з врахуванням п. 3.3 Договору.
Додаток № БП000001108 від 10.05.2023 до Договору поставки № 2134 від 30.03.2022 скріплено підписами та печатками обох сторін.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Приписами ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За змістом ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 1 ст. 689 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.
Матеріали справи свідчать про те, що на виконання умов Договору Приватним підприємством «Компанія Росток-Агро» було поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Південьагропрайд», а останнім прийнято у власність товар на загальну суму 2 781 050,64 грн, що вбачається з підписаної обома сторонами без будь-яких зауважень та заперечень видаткової накладної № 13117 від 18.05.2023.
Для здійснення оплати за поставлений товар позивачем було виставлено відповідачу рахунок на оплату № 1108 від 10.05.2023 на суму 2 781 050,64 грн.
Згідно з ч.1 ст.692 Цивільного Кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст.530 Цивільного Кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З матеріалів справи вбачається, що відповідач сплатив за поставлений товар грошові кошти у загальній сумі 2 781 050,64 грн, на підтвердження чого позивачем надано суду інформаційні повідомлення про зарахування коштів:
- № 57 від 16.05.2023 на суму 556 210,13 грн;
- № 164 від 01.03.2024 на суму 2 520,51 грн;
- № 165 від 18.03.2024 на суму 300 000,00 грн;
- № 350 від 26.03.2024 на суму 200 000,00 грн;
- № 352 від 01.04.2024 на суму 200 000,00 грн;
- № 388 від 16.04.2024 на суму 100 000,00 грн;
- № 683 від 11.12.2024 на суму 200 000,00 грн;
- № 687 від 17.12.2024 на суму 152 883,84 грн;
- № 690 від 20.12.2024 на суму 110 000,00 грн;
- № 698 від 24.12.2024 на суму 150 000,00 грн;
- № 711 від 07.01.2025 на суму 100 000,00 грн;
- № 712 від 13.01.2025 на суму 200 000,00 грн;
- № 713 від 14.01.2025 на суму 100 000,00 грн;
- № 716 від 16.01.2025 на суму 150 000,00 грн;
- № 718 від 20.01.2025 на суму 259 436,16 грн.
Суд зауважує, що усі інформаційні повідомлення про зарахування коштів покликаються на рахунок № 1108 від 10.05.2023 у відомостях про призначення платежу.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач свої зобов'язання з оплати за отриманий товар виконав у сумі 2 781 050,64 грн, однак допускав прострочення виконання відповідного грошового зобов'язання, зокрема (з урахуванням погодженого сторонами графіку оплати, динаміки здійснення платежів щодо погашення боргу та визначених позивачем меж періоду прострочення):
- у період з 02.11.2023 по 29.02.2024 щодо суми 2 224 840,51 грн;
- у період з 01.03.2024 по 17.03.2024 щодо суми 2 222 320,00 грн;
- у період з 18.03.2024 по 25.03.2024 щодо суми 1 922 320,00 грн;
- у період з 26.03.2024 по 31.03.2024 щодо суми 1 722 320,00 грн;
- у період з 01.04.2024 по 17.04.2024 щодо суми 1 522 320,00 грн;
- у період з 18.04.2024 по 10.12.2024 щодо суми 1 422 320,00 грн;
- у період з 11.12.2024 по 16.12.2024 щодо суми 1 222 320,00 грн;
- у період з 17.12.2024 по 19.12.2024 щодо суми 1 069 436,16 грн;
- у період з 20.12.2024 по 23.12.2024 щодо суми 959 436,16 грн;
- у період з 24.12.2024 по 06.01.2025 щодо суми 809 436,16 грн;
- у період з 07.01.2025 по 12.01.2025 щодо суми 709 436,16 грн;
- у період з 13.01.2025 по 13.01.2025 щодо суми 509 436,16 грн;
- у період з 14.01.2025 по 15.01.2025 щодо суми 409 436,16 грн;
- у період з 16.01.2025 по 19.01.2025 щодо суми 259 436,16 грн.
З урахуванням наведеного позивач здійснив нарахування та просить суд стягнути з відповідача за сукупний період з 01.11.2023 по 20.01.2025 (з урахуванням динаміки формування боргу):
- 30 % річних у загальному розмірі 546 420,49 грн;
- курсову різницю у загальному розмірі 250 592,02 грн;
- пеню у загальному розмірі 510 314,22 грн.
Щодо вимоги про стягнення 30 % річних слід зазначити наступне.
Відповідно ч. 2 ст.625 Цивільного Кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд зауважує, що проценти, що сплачуються відповідно до ст. 625 ЦК України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов'язання).
При цьому, сплата відсотків річних від простроченої суми, не має характеру штрафних санкцій, а виступає способом захисту майнового права та інтересу кредитора та компенсації користування цими коштами.
Ст. 625 Цивільного кодексу України застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язання.
Отже, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України позивач правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача проценти річні за відповідні періоди.
Виходячи зі змісту п. 7.7 Договору сторони при укладанні Договору погодили та встановили інший розмір відсотків, ніж передбачений ст.625 Цивільного кодексу України, який підлягає сплаті у разі порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань за Договором у розмірі 30% річних.
Так, позивач згідно наданого до суду розрахунку нарахував та просить суд стягнути з відповідача 30 % річних, нарахованих за сукупний період прострочення з 01.11.2023 по 20.01.2025 (з урахуванням динаміки формування боргу) в розмірі 546 420,49 грн.
Разом із тим, суд зауважує, що при здійсненні такого розрахунку позивачем були допущені помилки в частині визначення періодів нарахування, зокрема, з огляду на те, що 01.11.2023 було останнім днем виконання відповідачем грошового зобов'язання у розмірі 2 224 840,51 грн, а тому прострочення виконання відповідного зобов'язання мало місце з 02.11.2023.
Крім того, при здійсненні розрахунку позивачем не враховано, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення компенсаційних нарахувань (п. 1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14).
Судом за допомогою програми «IpLех» здійснено перерахунок 30 % з урахуванням наведених вище за текстом рішення періодів прострочення відповідачем оплати з 02.11.2023 по 19.01.2025 та визначено, що розмір 30 % річних у спірних правовідносинах складає 595 224,59 грн, водночас не виходячи за межі позовних вимог, з огляду на принцип диспозитивності господарського судочинства, до стягнення підлягають проценти річні у розмірі, визначеному позивачем - 546 420,49 грн.
Щодо позовної вимоги про стягнення курсової різниці в ціні товару, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні.
Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Згідно з ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Таким чином, положення чинного законодавства, хоч і передбачають обов'язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквівалента зобов'язань в іноземній валюті. Відтак коригування платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні щодо долара США), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України.
Такий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 916/706/17, від 18.06.2019 у справі № 914/1208/18, від 30.07.2019 у справі № 904/4899/18, від 05.11.2019 у справі № 917/1756/16 та постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 910/10191/17.
Курсова різниця є недоотриманою позивачем вартістю товару у зв'язку зі зміною його ціни за рахунок валютних коливань у бік збільшення.
Відповідно до п. 3.3 Договору сторони домовилися про те, що в тому випадку, коли курс на міжбанківській валютній біржі щодо продажу дол. США до гривні на день проведення розрахунків (перерахування коштів) є вищим за курс відповідної іноземної валюти на день укладення Додатку, Сторони для визначення суми належної до оплати використовують таку формулу:
А1
С = А2 х В,
де С - сума належна до оплати; В - ціна Товару на момент підписання Додатку; А1 - (курс на міжбанківській валютній біржі щодо продажу дол. США до гривні) на день перерахування коштів; А2 - (курс на міжбанківській валютній біржі щодо продажу дол. США до гривні) на день підписання відповідного Додатку. При проведенні розрахунків, сума в гривнях, яку покупець зобов'язаний сплатити постачальнику як належну оплату повної вартості товару, визначається з врахуванням умов ч. 1 цього пункту шляхом множення грошового еквівалента вартості неоплаченого Товару в доларах США на курс на міжбанківській валютній біржі щодо продажу дол. США до гривні на день проведення оплати.
Так, позивач згідно наданого до суду розрахунку нарахував та просить суд стягнути з відповідача курсову різницю у розмірі 250 592,02 грн.
Водночас, судом встановлено, що при здійсненні такого розрахунку позивачем були допущені помилки в частині зазначення за окремі дати курсу на міжбанківській валютній біржі щодо продажу дол. США до гривні.
Зокрема, позивачем зазначено, що відповідний курс станом на дату виставлення рахунку (10.05.2023) становив 36,94 грн, водночас, за перевіркою суду станом на 10.05.2023 такий курс складав 36,9343 грн. Крім того, помилки при визначенні курсу станом на день оплати позивачем допущено:
- щодо 16.05.2023 - вказано 36,94 грн, замість 36,9343 грн;
- щодо 20.12.2023 - вказано 42,00 грн, замість 41,9950 грн;
- щодо 13.01.2025 - вказано 42,34 грн, замість 42,39 грн;
- щодо 14.01.2025 - вказано 42,39 грн, замість 42,29 грн;
- щодо 16.01.2025 - вказано 42,22 грн, замість 42,16 грн;
- щодо 20.01.2025 - вказано 42,14 грн, замість 42,20 грн.
Також, з виконаного позивачем розрахунку вбачається, що підприємством суму курсової різниці обчислено шляхом визначення загальної суми курсової різниці в доларах США та переведення її в гривневий еквівалент станом на дату останнього платежу. Такий підхід суд вважає помилковим, оскільки курсова різниця має визначитися станом на дату кожного окремого платежу, так як зі здійсненням відповідачем часткових оплат, зменшувалася сума заборгованості останнього і, відповідно валютні коливання впливали лише на суму несплаченої заборгованості.
З урахуванням наведеного, судом, із застосуванням формули, наведеної у п. 3.3 Договору визначено такі розміри курсової різниці, які суд вважає обґрунтованими у даній справі:
- щодо платежу 16.05.2023 - у розмірі 0,00 дол. США, що складає 0,00 грн;
- щодо платежу 01.03.2024 - у розмірі 2,26 дол. США, що складає 86,38 грн;
- щодо платежу 18.03.2024 - у розмірі 434,17 дол. США, що складає 16 941,16 грн;
- щодо платежу 26.03.2024 - у розмірі 302,55 дол. США, що складає 11 835,61 грн;
- щодо платежу 01.04.2024 - у розмірі 312,98 дол. США, що складає 12 268,81 грн;
- щодо платежу 16.04.2024 - у розмірі 185,44 дол. США, що складає 7 352,79 грн;
- щодо платежу 11.12.2024 - у розмірі 622,31 дол. США, що складає 25 968,81 грн;
- щодо платежу 17.12.2024 - у розмірі 493,18 дол. США, що складає 20 678,93 грн;
- щодо платежу 20.12.2024 - у розмірі 358,90 дол. США, що складає 15 072,09 грн;
- щодо платежу 24.12.2024 - у розмірі 484,73 дол. США, що складає 20 329,48 грн;
- щодо платежу 07.01.2025 - у розмірі 343,44 дол. США, що складає 14 527,69 грн;
- щодо платежу 13.01.2025 - у розмірі 696,93 дол. США, що складає 29 542,73 грн;
- щодо платежу 14.01.2025 - у розмірі 342,89 дол. США, що складає 14 500,61 грн;
- щодо платежу 16.01.2025 - у розмірі 503,39 дол. США, що складає 21 222,96 грн;
- щодо платежу 20.01.2025 - у розмірі 876,48 дол. США, що складає 36 987,65 грн.
Загальна сума курсової різниці складає 247 315,69 грн, яка і підлягає стягненню з відповідача. В задоволенні ж позовних вимог щодо стягнення курсової різниці в решті суми - 3 276,33 грн позивачу належить відмовити.
Щодо вимог про стягнення пені суд зазначає наступне.
У відповідності до пп. 1 п. 7.1 Договору покупець за несвоєчасну оплату продукції сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожний день прострочення.
Крім того, відповідно до п. 7.8 Договору сторони домовились про те, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за даним Договором відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов'язання.
Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Умовами Договору сторони продовжили відповідний строк та погодили, що нарахування пені припиняється в день виконання стороною зобов'язання.
Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, а згідно статті 3 вказаного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Так, позивач згідно розрахунку позовних вимог нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за сукупний період прострочення з 01.11.2023 по 20.01.2025 (з урахуванням динаміки формування боргу) в розмірі 510 314,22 грн.
При цьому, як уже було наведено вище, судом встановлено, що позивачем допущено помилки при визначенні періодів нарахування, зокрема, з огляду на те, що 01.11.2023 було останнім днем виконання відповідачем грошового зобов'язання у розмірі 2 224 840,51 грн, а тому прострочення виконання відповідного зобов'язання мало місце з 02.11.2023.
Крім того, при здійсненні розрахунку позивачем не враховано, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені (п. 1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14).
Судом за допомогою програми «IpLех» здійснено перерахунок пені з урахуванням наведених вище за текстом рішення періодів прострочення відповідачем оплати з 02.11.2023 по 19.01.2025 та визначено, що розмір пені у спірних правовідносинах складає 562 151,59 грн, водночас не виходячи за межі позовних вимог, з огляду на принцип диспозитивності господарського судочинства, до стягнення підлягає пеня у розмірі, визначеному позивачем - 510 314,22 грн.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
У відповідності до ч.3 ст.509 Цивільного Кодексу України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ч.6 ст.3 Цивільного Кодексу України основними засадами цивільних правовідносин є справедливість, добросовісність, розумність.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Враховуючи наведене суд вважає за можливе вирішити питання щодо можливості зменшення судом розміру пені, що підлягає стягненню з боржника за прострочення грошового зобов'язання.
Так, главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Водночас, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
За такого, суд, встановивши за результатами розгляду даного спору правомірність заявлених позивачем вимог в частині стягнення пені в розмірі в розмірі 510 314,22 грн, вбачає наявність підстав для зменшення її розміру на 70%, тобто до 153 094,27 грн, з огляду на таке.
Приписами ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тлумачення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17.
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Згідно з положеннями частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.
Крім того, при застосуванні положень статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України поняття «значно» та «надмірно» є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником. Вказані норми не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду і визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку.
Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №904/12429/16.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки, що підлягає стягненню за порушення зобов'язання, а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 233 Господарського кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.
При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Таким чином, у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями статті 233 Господарського кодексу України і частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці та застосований, зокрема, в постановах Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23 та від 09.11.2023 у справі №902/919/22.
Отже, на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного Кодексу України та ч. 1 ст. 233 Господарського Кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафних санкцій) до їх розумного розміру (постанови Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 09.08.2023 у справі №921/100/22, від 09.08.2023 у справі №921/100/22 та від 20.04.2023 у справі №904/124/22).
Приписами ч. 2 ст. 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
В даній нормі під «іншими учасниками господарських відносин» слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами.
Відтак, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Як зазначено вище, позивачем основний борг у розмірі 2 781 050,64 грн було погашено, хоча і з допущенням періодів прострочення виконання основного зобов'язання.
У даній справі судом задоволено позовну заяву щодо стягнення з відповідача 30 % річних у розмірі 546 420,49 грн, курсової різниці у розмірі 247 315,69 грн, а також визнано обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 510 314,22 грн.
Отже загальний розмір штрафних санкцій та компенсаційних нарахувань становить 1 304 050,40 грн, що перевищує 50 % від суми основного боргу щодо якого допущено прострочення.
Водночас, суд зауважує, що головною метою як неустойки, так і компенсаційних нарахувань є, перш за все, стимулювання боржника до належного виконання зобов'язання.
За такого, враховуючи, що застосування штрафних санкцій не повинно лягати непомірним тягарем для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, з огляду на очевидну неспівмірність заявленої до стягнення суми пені, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання є більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, взявши до уваги компенсаторний характер заходів відповідальності у цивільному праві, суд вважає, що адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачами зобов'язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям буде обмежити розмір заявленої до стягнення суми пені на 70% (з 510 314,22 грн до 153 094,27 грн), що узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.
Суд вважає, що стягнення з відповідача суми пені, зменшеної на 70%, а також 30 % річних та курсової різниці у повній мірі компенсує негативні наслідки, пов'язані з порушенням останнім зобов'язань за укладеними між сторонами договором, а також відповідає принципу пропорційності, у той час як стягнення з відповідача штрафних санкцій у повному обсязі, на переконання суду, було б неспівмірним з негативними наслідками від порушення відповідачем відповідного зобов'язання.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За умовами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Будь-яких доказів того, що відповідач належним чином і в повному обсязі виконав свої зобов'язання щодо відшкодування витрат балансоутримувача за спожиті орендарем комунальні послуги, відповідач, у порушення приписів ст. 73,74 ГПК України, суду не надав, тобто не довів безпідставність позовних вимог, тоді як надані позивачем докази, як зазначалось вище, навпаки, підтверджують наявність порушених прав позивача.
Ураховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
За правилами п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Водночас, відповідно до п.4.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Також, відповідно до положень п. 2.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», судовий збір в разі зменшення судом розміру пені покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.
З урахуванням наведеного, судовий збір у даній справі підлягає покладенню на відповідача пропорційно розміру обґрунтовано заявлених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 2, 7, 11, 13, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 165, 210, 220, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Південьагропрайд» (Україна, 57421, Миколаївська обл., Миколаївський р-н, село Комісарівка, вул.Слави, будинок 28А; код ЄДРПОУ 44656671) на користь Приватного підприємства «Компанія Росток-Агро» (Україна, 25015, Кіровоградська обл., місто Кропивницький, вул.Аджамська, будинок 27; код ЄДРПОУ 36585182) пеню в розмірі 153 094,27 грн, 30 % річних в розмірі 546 420,49 грн, курсову різницю в розмірі 247 315,69 грн та судовий збір у розмірі 19 560,76 грн.
3. В решті позову відмовити.
Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Повне рішення складено 03.07.2025.
Суддя Н.О. Семенчук