вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"03" липня 2025 р. Справа № 911/3160/24
Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ТД Верхагро»
до Державного підприємства “Чайка»
про стягнення 27 682,51 гривень
Через канцелярію Господарського суду Київської області від Товариства з обмеженою відповідальністю “ТД Верхагро» (далі - ТОВ “ТД Верхагро»/позивач) надійшла позовна заява до Державного підприємства “Чайка» (далі - ДП “Чайка»/відповідач) про стягнення 27 198,52 гривень, з яких: 20 000,00 грн основного боргу, 2 274,52 грн інфляційних втрат та 722,66 грн 3% річних та 4 201,34 грн пені.
Господарський суд Київської області ухвалою від 23.12.2024 у справі №911/3160/24 прийняв позовну заяву ТОВ “ТД Верхагро» до розгляду та відкрив провадження у справі, постановив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, без проведення судового засідання, а також:
- встановив відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву - протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі;
- зобов'язав відповідача, у порядку ч. 2 ст. 74 ГПК України, надати докази сплати позивачу 20 000,00 грн.
Приписами частин 5, 6 статті 242 ГПК України передбачено, що, зокрема, якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом.
Днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
З наявних в автоматизованій системі “Діловодство спеціалізованого суду» (ДСС) відомостей слідує, що означену вище ухвалу доставлено до електронного кабінету (електронної пошти) ДП “Чайка» в підсистемі ЄСІТС «Електронний суд» 23.12.2024 о 14:06, а підтвердження про таку доставку судом отримано 23.12.2024 о 14:08.
З огляду на вказане суд висновує, що днем вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у цій справі є 23.12.2024, а тому останнім днем для вчинення відповідачем процесуальних дій з подання відзиву на позов є 07.01.2025.
31.12.2024 через канцелярію Господарського суду Київської області від ТОВ “ТД Верхагро» надійшла заява про збільшення позовних вимог, мотивована тим, що ДП “Чайка» не сплачено заборгованість як на дату подання позовної заяви, так і станом на 31.12.2024, що призвело до збільшення майнових втрат позивача, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.
З огляду на вказане позивач зазначив, що здійснив донарахування інфляційних втрат та 3% річних станом на 31.12.2024, а тому просить стягнути з ДП “Чайка» 27 682,51 грн, з яких: 20 000,00 грн основного боргу, 2691,30 грн інфляційних втрат, 789,87 грн 3% річних та 4 201,34 грн пені.
Згідно з ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Приписами ч.ч. 2, 3 ст. 252 ГПК України унормовано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Ураховуючи вказані норми, судом прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог як таку, що відповідає вимогам і порядку збільшення заявлених вимог та подана до початку розгляду справи по суті.
Отже, надалі розгляд цієї справи суд дійшов висновку здійснювати з урахуванням здійснених позивачем розрахунків та заявлених вимог згідно заяви про збільшення позовних вимог, а саме про стягнення з відповідача 27 682,51 грн, з яких: 20 000,00 грн основного боргу, 2691,30 грн інфляційних втрат, 789,87 грн 3% річних та 4 201,34 грн пені.
08.01.2025 до Господарського суду Київської області через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від ДП “Чайка» надійшов відзив на позовну заяву.
13.01.2025 до Господарського суду Київської області через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від ТОВ “ТД Верхагро» надійшла відповідь на відзив.
Вказані заяви сторін по суті спору судом прийнято як такі, що подано з дотримання процесуальних норм та у встановлений судом строк, зокрема і до початку розгляду справи по суті.
31.03.2025 до Господарського суду Київської області через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від ТОВ “ТД Верхагро» надійшло клопотання про долучення доказів на підтвердження понесення позивачем 15 000,00 грн витрат на правничу допомогу.
17.04.2025 до Господарського суду Київської області через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від ДП “Чайка» надійшли заперечення на заяву позивача стосовно понесених ним судових витрат у розмірі 15 000,00 грн та відповідно наданих доказів.
Означені вище клопотання позивача та заперечення відповідача судом прийнято як такі, що подані в межах строків та порядку, встановлених спеціальними нормами процесуального законодавства, оскільки:
- ч. 8 ст. 129 ГПК України передбачає, що докази понесення судових витрат подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву;
- у випадку розгляду справи у порядку спрощеного провадження, коли проведення судових дебатів процесуальним законом взагалі не передбачено, учасник справи має дотримуватися встановленого пунктом 2 частини восьмої статті 129 ГПК України п'ятиденного строку для подання заяви про розподіл судових витрат та доказів понесення таких витрат після ухвалення рішення суду, що, попри те, не позбавляє особу подати відповідні заяву і докази до ухвалення рішення у справі.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази та оцінивши їх в сукупності, суд
18.09.2023 між ТОВ “ТД Верхагро» як продавцем та ДП “Чайка» як покупцем укладено поставки №2023/09/6 (далі - договір №2023/09/6), згідно пункту 1.1. якого продавець зобов'язується передати (поставити) у зумовлений строк другій стороні - покупцеві, товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і оплатити за нього грошову суму у розмірі та строки, визначені в додатках до цього договору, які є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно пунктів 4.1., 10.1. та 10.2. договору №2023/09/6 сторони погодили, зокрема, таке:
- асортимент, кількість товару, ціна та вартість кожного товару визначається сторонами на підставі специфікації, додатків і уточнюється в момент вибору покупцем товару;
- передача товару від продавця покупцю здійснюється за видатковою накладною або (та) актом приймання-передачі, в яких сторони зазначають найменування товару, що постачається, кількість в одиницях вимірювання, узгоджену ціну та загальну вартість, що постачається;
- цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2023;
- строк цього договору починається у момент, визначений у п. 10.1. цього договору та закінчується до виконання сторонами своїх зобов'язань.
До позовної заяви додано копію вказаного вище договору №2023/09/6 та підписаної сторонам до вказаного правочину специфікації, якою визначено: найменування товару - чорно-біла та прозора силосна плівка, його кількість - по 3 шт кожного виду, ціну за одиницю товару та загальну вартість з ПДВ - 42 333,05 грн, а також умови оплати - по факту доставки протягом 14 календарних днів.
Мотивуючи звернення до суду із позовом у цій справі, позивач зазначив, що згідно видаткової накладної №997 від 19.09.2023 відповідачу поставлено товару на суму 42 333,05 грн, на підтвердження чого до позову долучено копію означеної накладної (далі також - видаткова накладна).
Однак, як зауважив позивач, відповідач частково та з порушенням погодженого строку сплатив вартість поставленого товару, а саме:
- 10 000,00 грн згідно платіжної інструкції №172 від 20.10.2023;
- 12 333,05 грн згідно платіжної інструкції №263 від 03.11.2023, всього 22 333,05 грн, внаслідок чого неоплаченими залишились 20 000,00 грн.
В підтвердження обставин часткової оплати відповідачем отриманого товару позивач надав копії зазначених платіжних інструкцій.
Ураховуючи вказані вище обставини, позивач звернувся до суду із відповідним позовом та вимогою про стягнення з відповідача, зокрема, 20 000,00 грн основного боргу.
У відзиві на позов, посилаючись на приписи Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема і статтю 9 вказаного Закону, ДП “Чайка» зауважило, що видаткова накладна не містить обов'язкових реквізитів та не може бути належним доказом у справі, оскільки:
- накладна містять тільки підпис, що не дає змоги ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції;
- у накладній не зазначено посади особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення.
Не погодившись із вказаними аргументами, позивач зазначив, що відповідачу було поставлено зазначений у специфікацій товар, про що було складено і підписано видаткову накладну, на якій містяться підписи та відбитки печаток обох сторін.
Також, за доводами позивача, у призначенні платежів відповідачем було вказано таке:
- 10 000,00 грн відповідно до платіжної інструкції №172 від 20.10.2023: «За товар зг рах. №1183 від 19.09.2023р. в т.ч. ПДВ 20% 1666.67 грн.»;
- 12 333,05 грн відповідно до платіжної інструкції №263 від 03.11.2023: «За товар зг рах. №1179 від 18.09.2023р. в т.ч. ПДВ 20% 2055.51 грн.», тоді як видаткова накладна містить посилання на рахунок на оплату №1179 від 18.09.2023.
Отже, позивач вважає, що обставини отримання покупцем товару, окрім наявності у видатковій накладній підпису його представника та відтиску печатки, додатково підтверджуються фактом здійснення ДП “Чайка» часткової оплати саме після 19.09.2023.
Крім того позивач наголосив, що у відзиві ДП “Чайка» не заперечено факт отримання товару та не заявлено жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов'язань з поставки товару.
Посилаючись на вказане, позивач зазначив, що доводи відповідача щодо наявності певних недоліків видаткової накладної жодним чином не спростовують обставини наявності у відповідача обов'язку оплати за отриманий ним товар.
З'ясувавши обставини справи та дослідивши подані докази, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 173, ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчи нити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Приписами ст. ст. 627, 655, 692 Цивільного кодексу України унормовано, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
З огляду наведеного суд дійшов висновку, що підписання сторонами договору №2023/09/6 без будь-яких зауважень щодо вказаних у ньому положень та, надалі, підписання видаткової накладної №997 від 19.09.2023 без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості товару та його вартості - 42 333,05 грн, свідчить про належне виконання позивачем власних договірних обов'язків та породжує для ДП “Чайка» кореспондуючий обов'язок по сплаті вартості цього товару у повному обсязі у строк до 03.10.2023 включно.
Посилання ж відповідача на те, що в означеній накладній відсутнє прізвище та ініціали особи, яка приймала товар, а також зазначення її посади судом відхиляються з огляду на таке.
Згідно приписів ч.ч. 1, 2 ст. 73, ч. 1 ст. 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Приписи статтей 76, 77, 78, 86 ГПК України презюмують, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
В розрізі зазначених вище норм процесуального права суд вважає за необхідне вказати, що судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому, тоді як:
- належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини, тобто під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання;
- обов'язок доказування в силу вимог процесуального закону покладено безпосередньо на сторони, тоді як надання оцінки доказам є виключною компетенцією суду та здійснюється за унормованими процесуальними нормами правилами і принципами/стандартами.
Так, принцип оцінки доказів “поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
Передбачений же статтею 79 ГПК України стандарт доказування “вірогідність доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач, та презюмує, що ним покладено на суд обов'язок оцінювати докази та обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
З огляду на вказані вище процесуальні приписи та передбачені ними принципи доказування, суд приходить до висновку, що відповідно надані позивачем письмові докази, зокрема видаткова накладна та платіжні інструкції на проведення відповідачем часткових оплат є належними, допустимими, достовірним та такими, що у сукупності підтверджують виконання позивачем власного договірного обов'язку з поставки відповідачу та прийняття ним погодженого специфікацією товару загальною вартістю 42 333,05 грн.
Так, зі змісту видаткової накладної слідує, що вона містить передбачені законом реквізити, зокрема і погоджені у специфікації кількість та вартість товару, а також рахунок на оплату №1179 від 18.09.2023.
Водночас неістотні недоліки такої накладної, як відсутність посади особи, яка приймала товар від імені відповідача, не перешкоджають можливості ідентифікувати особу покупця з огляду як на наявність у накладній особистого підпису особи, так і наявність відбитку печатки ДП “Чайка».
В розрізі вказаного судом враховано, що посилаючись на недоліки оформлення накладної, відповідач не заперечив загалом обставини отримання товару та проведення часткових платежів, зокрема у сумі 12 333,05 грн, вказуючи призначення такої оплати «за товар зг. рах №1179 від 18.09.2023».
Судом також враховано, що достовірність - властивість інформації бути правильно сприйнятою, ймовірність відсутності помилок, безсумнівна вірність наведених відомостей, які сприймає людина; відомості можуть бути достовірними або недостовірними для того, хто їх сприймає, а не взагалі.
Звідси, реалізуючи власну компетенцію щодо оцінки доказів у їх сукупності, у суду не виникло розумних сумнівів щодо поставки позивачем товару відповідачу згідно накладної №997 від 19.09.2023 на суму 42 333,05 грн та прийняття відповідачем такого товару.
Підсумовуючи наведене, суд наголошує, що відповідач, заперечуючи обставини поставки товару, з огляду на приписи ст. 79 ГПК України вправі надати більш вірогідні докази на спростування наданих позивачем доказів, попри те вказаним правом відповідач не скористався, зосередившись на власній, суб'єктивній оцінці наданих позивачем документів, зокрема накладної, суттєві недоліки якої у спірній ситуації не спростовують встановлених судом вище обставин.
За таких обставин суд висновує, що обставини виконання позивачем власних договірних обов'язків з поставки відповідачу товару згідно накладної №997 від 19.09.2023 на суму 42 333,05 грн відповідачем не спростовано більш вірогідними доказами, у порівнянні з наданими позивачем доказами.
Згідно з ч. 7 ст. 193 ГК України, що кореспондує з приписами статей 525,526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до приписів статті 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події.
У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Однак станом на момент ухвалення рішення у зазначеній справі, окрім наданих позивачем копій платіжних інструкцій загалом на суму 22 333,05 грн, суду не надано жодних інших, належних доказів на підтвердження обставин оплати решти вартості товару за цією накладною на суму 20 000,00 грн.
Водночас відповідачем не спростовано зазначених обставин, як і не надано доказів на підтвердження обставин сплати позивачу 20 000,00 грн, як наслідок суд висновує, що обставини несплати відповідачем позивачу відповідної суми коштів є встановленими у розумінні ч. 2 ст. 74 ГПК України.
За таких обставин, оскільки станом на день прийняття рішення відповідач взяті на себе за договором №2023/09/6 грошові зобов'язання не виконав, вартість отриманого товару у повному обсязі не оплатив, враховуючи арифметичну відповідність суми боргу обставинам справи та наявним в матеріалах справи доказам, суд висновує про задовлення вимоги позивача про стягнення з ДП “Чайка» 20 000,00 грн основного боргу як такої, що обґрунтована та доведена належними, допустимими доказами і не спростована у встановленому порядку відповідачем.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань позивач просить суд стягнути з ДП “Чайка»:
- 2691,30 грн інфляційних втрат, 789,87 грн 3% річних, нарахованих:
з 04.10.2023 по 19.10.2023 на 42 333,05 грн боргу;
з 20.10.2023 по 02.11.2023 на 32 333,05 грн боргу;
з 03.11.2023 по 31.12.2023 на 20 000,00 грн боргу;
- 4 201,34 грн пені, нарахованої:
з 04.10.2023 по 19.10.2023 на 42 333,05 грн боргу (період 1);
з 20.10.2023 по 02.11.2023 на 32 333,05 грн боргу (період 2);
з 03.11.2023 по 03.05.2024 на 20 000,00 грн боргу (період 3).
Не погодившись із такими вимогами, відповідач зазначив, що в порушення ч. 6 ст. 232 ГПК України позивач здійснює нарахування пені за період, що перевищує 6 місяців, зокрема позивач розпочинає таке нарахування з 04.10.2023 та закінчує 03.05.2024, однак при здійсненні розрахунку строку порушення оплати з 04.10.2023 шестимісячний строк закінчується 03.04.2024.
Своєю чергою позивач на такі заперечення зауважив, що, зокрема, за період з 03.11.2023 по 03.05.2023 (6 місяців) ним нараховано відповідну штрафну санкцію виходячи з розміру простроченого платежу в сумі 20 000, 00 грн.
Тобто, за доводами позивача, оскільки розмір простроченої заборгованості змінювався декілька разів, з урахуванням ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, проведено нарахування пені за кожний період прострочення, який не перевищує 6 місяців.
Відповідно до ст. ст. 610-612, 625 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Приписами статей 230, 232 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно пункту 8.2. договору №2023/09/6 у випадку порушення покупцем строків оплати, зазначених у додатках до цього договору, йому нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Водночас вказаний пункт договору, як і інші його умови не становлюють іншого - більш тривалого строку нарахування пені, ніж це встановлено ч. 6 ст. 232 ГК України.
Ураховуючи наведене та встановлений судом момент виникнення у відповідача обов'язку по сплаті вартості отриманого товару - 03.10.2023 включно, суд дійшов висновку, що право позивача на нарахування передбаченої п. 8.2. договору пені виникло 04.10.2023 та припинилось 04.04.2024.
Однак, позивач здійснив нарахування пені поза межами означеного вище періоду, зокрема за дні у періоді 3 - з 05.04.2024 по 03.05.2024 на 20 000,00 грн.
Доводи ж позивача про те, що нарахування пені він здійснив в межах 6-ти місяців у кожному з періодів нарахування, судом відхиляються як неспроможні і такі, що не відповідають вказаним вище законодавчим приписам, позаяк:
- передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України шестимісячний строк починається саме від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, тобто від моменту виникнення грошового обов'язку;
- момент виникнення грошового обов'язку не змінюється у часі внаслідок часткового його виконання шляхом періодичного внесення платежів в рахунок погашення боргу.
Звідси суд здійснював обрахунок заявленої до стягнення пені
з 04.10.2023 по 19.10.2023 на 42 333,05 грн боргу;
з 20.10.2023 по 02.11.2023 на 32 333,05 грн боргу;
з 03.11.2023 по 04.04.2024 на 20 000,00 грн боргу.
З огляду на вказані вище норми права та договірні положення, враховуючи встановлені обставини порушення відповідачем строку виконання грошового зобов'язання за договором, оскільки:
- розмір заявлених до стягнення сум інфляційних втрат, обрахований судом згідно наведеного позивачем розрахунку, складає 3 004,24 грн, а суд при прийнятті рішення не може виходити за межі позовних вимог, заявлена позивачем вимоги про стягнення з відповідача 2691,30 грн інфляційних втрат є обґрунтованою та підлягає задоволенню;
- розмір заявлених до стягнення сум 3% річних, обрахований судом згідно наведеного позивачем розрахунку, є арифметично правильним, суд висновує про обгрунтованість та задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача 789,87 грн 3% річних;
- арифметично правильний розмір пені, обрахований судом за правильно визначений період, складає 3 750,53 грн, вимога позивача про стягнення з відповідача 4 201,34 грн пені підлягає частковому задоволенню, відповідно, у сумі 3 750,53 грн.
Висновуючи вказане, судом встановлено, що розрахунок сум 3% річних та інфляційних втрат є правильним як за періодами, так і сумами боргу, на які здійснено нарахування.
Понесений позивачем судовий збір, відповідно до статті 129 ГПК України, покладається судом на обох сторін пропорційно сумі задоволених позовних вимог.
Що ж до витрат позивача на професійну правничу допомогу слід зазначити таке.
Приписами ч.ч. 1, 3 ст. 123, ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Так, у позовній заяві ТОВ “ТД Верхагро» зазначено, що витрати на професійну правничу допомогу складають 15 000,00 грн., про що будуть додатково подані відповідні докази протягом строку, встановленого ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
У змісті з прохальної частини позову позивач просить стягнути з відповідача 15000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Надалі згідно поданого до суду 31.03.2025 відповідного клопотання позивачем надано копії таких документів:
- договору про надання правничої допомоги №11-11.24 від 11.11.2024, укладеного між адвокатом Обуховим Володимиром Владиславовичем та ТОВ “ТД Верхагро» (далі - договір про надання правової допомоги);
- підписаного адвокатом Обуховим Володимиром Владиславовичем та ТОВ “ТД Верхагро» додаткової угоди-доручення №2 від 16.11.2024;
- підписаного адвокатом Обуховим Володимиром Владиславовичем та ТОВ “ТД Верхагро» акта приймання-передачі правничої допомоги від 28.03.2025 на суму 15 000,00 грн.
Подаючи вказані документи, позивач у відповідному клопотанні зауважив, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).
За доводами позивача, у цій справі витрати на професійну правничу допомогу визначені у фіксованому розмірі 15 000,00 грн, які підлягають сплаті протягом 45 календарних днів з дати отримання судового рішення, незалежно від результатів розгляду справи чи розміру задоволених позовних вимог.
У розрізі вказаного позивач зазначив, що фіксований розмір гонорару у такому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
До того ж, покликаючись на ч. 9 ст. 129 ГПК України, позивач звернув увагу як на поведінку відповідача під час розгляду цієї справи, так і на те, що спір виник внаслідок неправомірних дій ДП "ЧАЙКА", які виникли у зв'язку з неналежним виконанням умов договору поставки №2023/09/6 від 18.09.2023.
Отже, позивач вважає, що його витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача у повному розмірі.
Своєю чергою у відзиві на позов відповідач зауважив на тому, що сума 15 000,00 грн є необґрунтованою, такий розмір є неспівмірним із складністю цієї справи та ціною позову.
Згідно поданих надалі заперечень відповідач зазначив, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Як зауважив відповідач, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, і такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.
Зокрема, як зауважив відповідач, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява №19336/04, п. 269).
Ураховуючи наведене, відповідач вважає, що справу не можна вважати складною та такою, вирішення якої значно впливає на репутацію сторін; така справа не є справою, яка викликала публічний інтерес, а представником у такій справі може бути не лише адвокат, оскільки справа розглядалась у спрощеному позовному провадженні.
Ураховуючи викладене та скрутне матеріальне становище ДП «Чайка», наявність значного розміру заборгованості із заробітної плати перед працівниками, відповідач просить суд зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, на 70%.
У відповіді на відзив позивач зазначив, що зазначений розмір гонорару є фіксованим і адекватним з огляду на конкретний характер справи та обсяг правничої допомоги, який пов'язаний з підготовкою процесуальних документів, пошук статистичної інформації і проведення математичних розрахунків.
Водночас стосовно викладених відповідачем у запереченнях доводів про критерії розумності розміру витрат, а також клопотання про зменшення витрат на 70% позивач власних пояснень та/або заперечень до суду не подав.
Приписами ч.ч. 2, 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що для цілей розподілу судових витрат, зокрема, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Поряд з тим частинами 5, 6 статті 129 ГПК України передбачено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.
З огляду наведеного суд вважає за необхідне звернутися до послідовної правової позиції Верховного Суду у питанні витрат на професійну правничу допомогу адвоката, що зводиться до такого:
- для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача згідно статті 126 ГПК України має бути установлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим, тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою;
- адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата, а вказані дві форми відрізняються порядком обчислення, зокрема фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку;
- у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Подібну позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, у додаткових постановах Верховного Суду від 30.06.2022 у справі №915/517/21 та від 16.02.2023 у справі №911/1779/21.
Отже, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, слід виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, ураховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу, зокрема: критерій реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Як слідує зі змісту договору укладеного між адвокатом та позивачем договору про надання правової допомоги, а також додаткової угоди до вказаного договору:
- конкретний вид правничої допомоги та розмір і порядок її оплати визначається у додаткових угодах до цього договору, які є його невід'ємною частиною;
- порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається у додаткових угодах до цього договору, які є його невід'ємною частиною;
- адвокат зобов'язується скласти та подати до Господарського суду Київської області позовну заяву про стягнення заборгованості з ДП «Чайка» за договором поставки №2023/09/6 від 18.08.2023;
- за виконання цього доручення клієнт зобов'язується сплатити адвокату гонорар у фіксованому розмірі - 15 000,00 грн протягом 45 календарних днів з дати отримання рішення суду незалежно від результатів розгляду справи чи розміру задоволених позовних вимог.
Зі змісту ж підписаного адвокатом та позивачем акта від 28.03.2025 слідує, що таким документом погоджено вид наданої правничої допомоги у період з 16.11.2024 по 28.03.2025, без визначення кількості витраченого адвокатом часу на ту чи іншу послугу та без вартості кожного із виду робіт, а загальна фіксована вартість таких послуг склала 15 000,00 грн.
За таких обставин, виходячи з наведених вище критеріїв розподілу судових витрат, враховуючи складність спору у цій справі та обсяг позовних матеріалів, суд дійшов висновку, що реальними та необхідно розумними під час розгляду позову у зазначеній справі є витрати ТОВ “ТД Верхагро» на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн.
В розрізі вказаного вище суд звертає увагу на те, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо. Подібна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.01.2023 у справі №922/4022/20.
Суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовує такі ж критерії, як критерій реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
Так, згідно актуальної та неодноразово підтвердженої позиції Верховного Суду при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, ураховуючи застосування таких критеріїв Європейським судом з прав людини,, зокрема:
- у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим;
- у рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
На вказану позицію та критерії зроблено посилання, зокрема, у додатковій постанові Верховного Суду від 12.06.2025 у справі №916/2778/24 та у постанові Верховного Суду від 25.06.2025 у справі №910/8655/24.
Підсумовуючи зазначене вище, суд висновує, що надані позивачем докази на підтвердження судових витрат, у тому числі акт від 28.03.2025 на суму 15 000,00 грн не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у зазначеній сумі, позаяк розмір таких витрат має бути не лише доведений та документально обґрунтований, а й відповідати наведеним вище критеріям розподілу судових витрат.
Так, у пункті 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі №686/5757/23 зазначено таке: «Велика Палата Верховного Суду наголошує, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи».
Посилання ж позивача на те, що погоджений договором розмір витрат на правову допомогу є фіксованим, а суд не вправі втручатись у відносини адвоката і клієнта, відхиляються з огляду на вказані вище позиції суду касаційної інстанції, а також те, що принцип невтручання у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом передбачає відсутність у суду повноважень будь-яким чином безпосередньо впливати на сторін договору та на укладення як договору в цілому, так і щодо його окремих положень.
Водночас розподіл судових витрат між сторонами за передбаченими процесуальним кодексом критеріями та принципами не є тотожним відносинам сторони та адвоката за укладеними договором та, власне, грошовими обов'язками клієнта перед адвокатом.
Посилання позивача на необхідність застосування ч. 9 ст. 129 ГПК України судом відхиляються, позаяк:
- суд має застосовувати зазначені положення процесуального закону за наявності одночасно у сукупності таких умов: 1) вирішення судом спору по суті; 2) встановлення судом одного із таких випадків - зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони;
- процесуальним законом не визначено поняття неправильних дій сторони;
- зміст вказаної норми також свідчить про те, що останньою встановлено дискреційне повноваження суду, тобто його право, а не обов'язок здійснити розподіл судових витрат у вищезазначений спосіб.
З огляду на вказане судом не встановлено підстав для застосування у межах дискреційних повноважень ч. 9 ст. 129 ГПК України для покладення на відповідача усіє суми витрат позивача на правову допомогу.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на вказане вище суд дійшов висновку, що витрати позивача на правничу допомогу підлягають частковому розподілу в реально обгрунтованому, пропорційному і співмірному розмірі - 8 000,00 грн, що покладаються судом на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства “Чайка» (08330, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Дударків, вул. Гоголя, 62А, ідентифікаційний код 31245250) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ТД Верхагро» (61064, Україна, Харківська область, місто Харків, вулиця Дудинської, будинок 1А, офіс 310, кв. 7, ідентифікаційний код 41432518):
- 20 000 (двадцять тисяч) грн 00 коп. основного боргу;
- 2 691 (дві тисячі шістсот дев'яносто одну) грн 30 коп. інфляційних втрат;
- 789 (сімсот вісімдесят дев'ять) грн 87 коп. 3% річних;
- 3 750 (три тисячі сімсот п'ятдесят) грн 53 коп. пені;
- 2 382 (дві тисячі триста вісімдесят дві) грн 95 коп. судового збору;
- 7 869 (сім тисяч вісімсот шістдесят дев'ять) грн 72 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене у апеляційному порядку - до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення складено та підписано 03.07.2025.
Суддя В.А. Ярема