Постанова від 23.06.2025 по справі 913/266/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2025 року м. Харків Справа № 913/266/20(711/8269/17)

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Россолов В.В., суддя Слободін М.М. , суддя Хачатрян В.С.

за участю секретаря судового засідання Бессонової О.В.

за участю представника Публічного акціонерного товариства “Українська інноваційна компанія»

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 (вх. №1017) на рішення Господарського суду Луганської області від 20.03.2025 у справі №913/266/20(711/8269/17)

за позовом Публічного акціонерного товариства “Українська інноваційна компанія» (місцезнаходження: вул. Сметаніна, буд. 3-А, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93404)

до відповідача - ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 )

третя особа на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю “Компанія “Юнітранс-Агро» (місцезнаходження: вул. Гетьмана Сагайдачного, 12/7, м.Черкаси, 18036)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - арбітражний керуючий Новосельцев Володимир Петрович (місцезнаходження: вул. Добровольського, 38/2, м.Черкаси, 18006)

про стягнення заборгованості за договором поруки

в межах справи №913/266/20

за заявою кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮС-Металл" (місцезнаходження: вул. Чавдар Єлизавети, буд. 13, кв. 37, м. Київ, 02140)

до боржника - Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" (місцезнаходження: вул. Сметаніна, буд. 3-А, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93404)

про банкрутство,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Луганської області від 20.03.2025 позов Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" до ОСОБА_1 , третя особа на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю “Компанія “Юнітранс-Агро», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - арбітражний керуючий Новосельцев Володимир Петрович, про стягнення заборгованості за договором поруки - задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" заборгованість за договором поруки №03-2015-1п від 12.02.2015 в розмірі 550961 грн 35 коп, в тому числі: суму основного боргу за кредитним договором в розмірі 526747 грн 82 коп; пеню за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 20139 грн 75 коп, інфляційні втрати в розмірі 4073 грн 78 коп, та витрати зі сплати судового збору в розмірі 8264 грн 41 коп. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки умовами кредитної угоди сторонами було передбачено погашення кредиту періодичними платежами, враховуючи заявлений позивачем до стягнення період заборгованості та приписи ст.559 ЦК України (в редакції чинній на дату звернення з позовом до суду), суд дійшов висновку, що позов пред'явлено позивачем в межах шестимісячного строку після настання строку виконання чергового платежу за кредитною угодою, відповідно до графіку погашення заборгованості, а тому порука ОСОБА_1 за кредитним договором в частині виконання основного зобов'язання за період з квітня 2017 по лютий 2018 не є припиненою.

ОСОБА_1 не погодився з ухваленим рішенням суду першої інстанції та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Луганської області від 20.03.2025 у справі №913/266/20 (711/8269/17) та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Стягнути з позивача судові витрати за подання апеляційної скарги.

В обґрунтуванні апеляційної скарги, скаржник зазначає, що:

- відповідно до ухвали Господарського суду Черкаської області від 14.12.2022 у справі №925/979/17 борг ТОВ “Компанія “Юнітранс-Агро» перед ПАТ “Українська інноваційна компанія» є погашеним. Вказана ухвала набрала законної сили. Разом з тим, суд першої інстанції не врахував цю обставину;

- суд першої інстанції не врахував, що упродовж 6 місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання передбаченого п.6.2 Договору про надання відновлювальної кредитної лінії ПАТ “Українська інноваційна компанія» не пред'явило вимоги до поручителя ОСОБА_1 , його порука за Договором від 12.02.2015 припинилася;

- суд не перевірив наявність належних вимог до поручителя до подання позову та не дослідив первинні документи. Повідомлення №4941/0/2-15 від 20.11.2015 стосувалося позичальника ТОВ “Компанія “Юнітранс-Агро» щодо дострокового погашення кредиту, а не майновому поручителю ОСОБА_2 . Зазначене призвело до помилкового висновку суду про збереження поруки для періоду з квітня 2017 по лютий 2018;

- суд першої інстанції неправильно обчисляв 6-місячний строк, вважаючи, що він застосовується окремо до кожного щомісячного платежу. Разом з тим, оскільки повідомлення ПАТ “Українська інноваційна компанія» змінило строк виконання на грудень 2015 року, 6-місячний строк сплив у травні 2016. Позов подано 30.09.2017, що підтверджує повне припинення поруки;

- судом першої інстанції не враховано висновків Великої Палати Верховного Суду у справі №925/698/16, де визначено, що у ПАТ “Українська інноваційна компанія» відсутнє право вимагати стягнення, так як останнє не має банківської ліцензії;

- судом не враховано висновків Касаційного господарського суду по справі №913/266/20(711/10273/17) та у справі №910/8117/17.

Детально рух у справі на стадії апеляційного перегляду відображено в процесуальних документах суду.

У судове засідання від 23.06.2025 з'явився представник Публічного акціонерного товариства “Українська інноваційна компанія». Інші представники сторін у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце засідання повідомлені належним чином.

Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила такі обставини справи.

11.09.2013 між Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" (банк за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Юнітранс - Агро" (позичальник за договором) укладено кредитний договір №09-2013, відповідно до умов якого банк надає позичальнику кредит на умовах невідновлювальної кредитної лінії (надалі - кредит) з лімітом у розмірі 1293592 грн 99 коп. на термін до 12.02.2018 з наступним графіком погашення заборгованості по кредиту:

- березень 2015 - 23050,15 грн;

- квітень 2015 - 23530,36 грн;

- травень 2015 - 24020,57 грн;

- червень 2015- 24521,00 грн;

- липень 2015 - 25031,86 грн;

- серпень 2015- 25553,35 грн;

- вересень 2015 - 26085,71 грн;

- жовтень 2015 - 26629,17 грн;

- листопад 2015 - 27183,94 грн;

- грудень 2015 - 27750,27 грн;

- січень 2016 - 28328,40 грн;

- лютий 2016 - 28918,58 грн;

- березень 2016 29521,05 грн;

- квітень 2016 - 30136,07 грн;

- травень 2016 - 30763,91 грн;

- червень 2016 - 31404,82 грн;

- липень 2016 - 32059,09 грн;

- серпень 2016 - 32726,99 грн;

- вересень 2016 - 33408,80 грн;

- жовтень 2016 - 34104,81 грн;

- листопад 2016 - 34815,33 грн;

- грудень 2016 - 40540,65 грн;

- січень 2017 - 41385,25 грн;

- лютий 2017 - 42247,44 грн;

- березень 2017 - 43127,60 грн;

- квітень 2017 - 44026,09 грн;

- травень 2017- 44943,30 грн;

- червень 2017- 45879,62 грн;

- липень 2017 - 46835,44 грн;

- серпень 2017- 47811,18 грн;

- вересень 2017 - 48807,25 грн;

- жовтень 2017 - 49824,06 грн;

- листопад 2017 - 50862,06 грн;

- грудень 2017 - 51921,69 грн;

- січень 2018 - 53003,39 грн;

- 12.02.2018 - повне погашення заборгованості. (п.3.1. договору в редакції додаткової угоди №2 до кредитного договору від 12.02.2015).

Кредит використовується позичальником на поповнення оборотних коштів (п.3.2.1.); видача кредиту проводиться на підставі письмової заяви позичальника, копій контрактів (договорів), інших документів, що підтверджують цільове призначення кредиту, після набрання чинності Гарантійними документами, шляхом перерахування кредиту з рахунку для обліку заборгованості по кредиту, відкритого відповідно до умов цього договору на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 (п.3.3.1.); позичальник сплачує банку проценти в розмірі 25% річних; нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту в останній робочий день поточного місяця; проценти за кредитом нараховуються щомісячно на суму фактичної заборгованості за кредитом з дати її виникнення; будь - який наступний період нарахування процентів в подальшому є період з першого по останній календарний день поточного місяця та до повного погашення заборгованості за кредитом; нараховані проценти сплачуються позичальником у валюті кредиту з 01 по 10 число (включно) кожного наступного місяця, за місяцем нарахування процентів та одночасно з остаточним поверненням кредиту (абз. 1 пп.3.4.1. договору в редакції в редакції додаткової угоди №2 до кредитного договору від 12.02.2015).

Граничним терміном повернення кредиту є 12.02.2018 (п. 3.5.1. договору в редакції в редакції додаткової угоди №2 до кредитного договору від 12.02.2015); погашення заборгованості позичальника за цим договором здійснюється в наступній черговості: прострочена заборгованість за нарахованими процентами, прострочена заборгованість за кредитом, строкова заборгованість за нарахованими процентами, строкова заборгованість за кредитом, пеня за порушення строків повернення кредиту, сплати процентів, щомісячної комісії, штрафів тощо (п.3.5.4. договору).

Відповідно до п.3.7.1., в редакції додаткової угоди №2 до кредитного договору від 12.02.2015, забезпеченням виконання зобов'язань позичальника за договором є:

- житловий будинок та земельна ділянка, що є власністю ОСОБА_3 (майновий поручитель) та знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , (предмет застави/іпотеки);

- порука фізичної особи ОСОБА_1 . Розпорядження (відчуження) предмета застави можливе лише за письмовою згодою банку.

У разі порушення строків сплати процентів за кредитом позичальник сплачує банку пеню за кожний день прострочення; пеня нараховується на суму несплачених (несвоєчасно сплачених) процентів в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, який нараховується пеня (п.7.3. договору); у разі порушення терміну повернення кредиту, в тому числі графіку зменшення ліміту кредитної лінії, позичальник сплачує банку пеню за кожний день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період за який нараховується пеня (п.7.4. договору); пеня нараховується банком за існування простроченої заборгованості (до моменту виконання простроченого зобов'язання), до розрахунку пені включається день виникнення прострочення зобов'язань і не включається день виконання зобов'язання (погашення заборгованості), із розрахунку кількості днів у році, яка була обумовлена договором, якщо день виникнення прострочення зобов'язання та день виконання зобов'язання (погашення заборгованості) співпадають, то розрахунок пені виконується за один день (п.7.6. договору).

Відповідно до п.8.1. договору, договір набуває чинності з дати його підписання повноважними представниками позичальника та банку; договір залишається чинним до повного виконання позичальником зобов'язань за цим договором (повної сплати позичальником заборгованості за кредитом, процентів, інших платежів за договором відповідно до умов договору).

12.02.2015 між Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" (кредитор за договором) та фізичною особою ОСОБА_1 (поручитель за договором), який є майновим поручителем за ТОВ "Компанія "Юнітранс - Агро" (позичальник за кредитним договором) було укладено договір поруки №03-2015-1п, відповідно до умов якого, поручитель поручається перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Юнітранс - Агро» в повному обсязі зобов'язань по кредитному договору №09-2013 про відкриття невідновлювальної кредитної лінії від 11.09.2013, з урахуванням додаткової угоди №1 від 26.12.2013, додаткової угоди №2 від 12.02.2015 до нього, згідно з яким позичальнику надається кредит на умовах невідновлювальної кредитної лінії в розмірі 1293592 грн 99 коп. на термін по 12.02.2018 включно зі сплатою процентів в розмірі 25% річних, з погашенням, згідно умов кредитного договору та всіх додаткових угод (договорів) до нього, зі сплатою інших платежів, передбачених кредитним договором та відшкодування збитків кредитора, пов'язаних з невиконанням (несвоєчасним виконанням) позичальником зобов'язань за кредитним договором.

Поручитель зобов'язується нести перед кредитором солідарну з позичальником відповідальність за невиконання (порушення) останнім зобов'язань за кредитним договором (п.1. договору поруки).

У випадку порушення позичальником умов кредитного договору: непогашення позичальником кредиту, процентів за користування кредитом, пені та інших платежів в сумі та в строки, передбачені кредитним договором, поручитель зобов'язаний зробити це за позичальника протягом 5 робочих днів з дня порушення (невиконання, неповного виконання, неналежного виконання) позичальником відповідних умов кредитного договору (п.2.2 договору поруки).

У випадку, якщо позичальник прострочив погашення кредиту та здійснення інших платежів, передбачених кредитним договором, поручитель зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми (п.2.3 договору поруки).

У випадку неперерахування суми заборгованості в строки, передбачені в п.2.2 цього договору, поручитель сплачує кредитору пеню, яка нараховується на суму несвоєчасно сплаченої заборгованості із розрахунку фактичної кількості днів її існування в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який нараховується пеня (п.3.1. договору поруки).

Сторони погодили, що договір поруки набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до повного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором та сторонами за цим договором (п.4.1 договору поруки); договір припиняється у випадках, передбачених чинним законодавством України (п.4.5 договору поруки).

Як зазначає позивач, у зв'язку з неналежним виконанням позичальником грошових зобов'язання за договором щодо повного та вчасного повернення кредитних коштів, утворилась заборгованість за кредитним договором №09-2013 від 11.09.2013 станом на 30.09.2017 в розмірі 526747 грн 82 коп (яка складається з заборгованості за простроченим кредитом - 229495 грн 63 коп, заборгованості за строковим кредитом - 297252 грн 19 коп).

Також, позивачем відповідно до умов кредитного договору була нарахована пеня в розмірі 20139 грн 75 коп, інфляційні нарахування в розмірі 7443 грн 47 коп, та відсотки за користування кредитом в розмірі 66023 грн 87 коп.

Враховуючи невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та викладеним доводам сторін, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно зі ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Приписами статті 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватись порукою.

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч.1 ст. 526 ЦК України).

Приписами ст. 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов'язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з ч.4 ст.559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов'язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов'язання не пред'явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред'явить позову до поручителя. Для зобов'язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов'язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, якими визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (ч. ч. 1 -2 ст. 553 ЦК України).

Як вбачається із матеріалів справи, 11.09.2013 між Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" (банк за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Юнітранс - Агро" (позичальник за договором) укладено кредитний договір №09-2013, відповідно до умов якого банк надає позичальнику кредит на умовах невідновлювальної кредитної лінії (надалі - кредит) з лімітом у розмірі 1293592 грн 99 коп. на термін до 12.02.2018.

12.02.2015 між Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" (кредитор за договором) та фізичною особою ОСОБА_1 (поручитель за договором), який є майновим поручителем за ТОВ "Компанія "Юнітранс - Агро" (позичальник за кредитним договором) було укладено договір поруки №03-2015-1п, відповідно до умов якого, поручитель поручається перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Юнітранс - Агро» в повному обсязі зобов'язань по кредитному договору №09-2013 про відкриття невідновлювальної кредитної лінії від 11.09.2013, з урахуванням додаткової угоди №1 від 26.12.2013, додаткової угоди №2 від 12.02.2015 до нього, згідно з яким позичальнику надається кредит на умовах невідновлювальної кредитної лінії в розмірі 1293592 грн 99 коп. на термін по 12.02.2018 включно зі сплатою процентів в розмірі 25% річних, з погашенням, згідно умов кредитного договору та всіх додаткових угод (договорів) до нього, зі сплатою інших платежів, передбачених кредитним договором та відшкодування збитків кредитора, пов'язаних з невиконанням (несвоєчасним виконанням) позичальником зобов'язань за кредитним договором.

Таким чином, вимога про стягнення заборгованості, що виникла на підставі кредитного договору №09-2013 та договору поруки №03-2015-1п, належить Публічному акціонерному товариству "Український інноваційний банк", яке є стороною за обома договорами - як кредитор за кредитним договором і за договором поруки.

Поряд з цим з матеріалів справи вбачається, що 01 жовтня 2015 року Правлінням Національного Банку України було прийнято Постанову №659/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Укрінбанк" до категорії проблемних" строком на 180 днів.

24 грудня 2015 року Правлінням Національного Банку України було прийнято Постанову №934 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Укрінбанк" до категорії неплатоспроможних" та Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №239 від 24 грудня 2015 року "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Укрінбанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".

22 березня 2016 року Правлінням Національного банку України на підставі пропозиції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо відкликання банківської ліцензії та ліквідації ПАТ "УКРІНБАНК" винесено постанову №180 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "УКРІНБАНК".

Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №385 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "УКРІНБАНК" та делегування повноважень ліквідатора банку".

13 липня 2016 року наглядовою радою ПАТ "Український інноваційний банк" ініційовано проведення позачергових загальних зборів акціонерів, на яких прийнято рішення про перейменування ПАТ "Український інноваційний банк" на ПАТ "УКРІНКОМ", змінене місцезнаходження акціонерного товариства, затверджено нову редакцію його статуту, змінені види діяльності товариства за Класифікацією видів економічної діяльності (виключено "діяльність комерційних банків", за КВЕД: 64.19) та призначені голова правління і члени правління. Державна реєстрація відповідних змін до установчих документів банку була проведена цього ж дня приватним нотаріусом (реєстраційна дія № 10741050132038947).

Відповідно до пункту 1.1 статуту акціонерного товариства у редакції від 13 липня 2016 року ПАТ "УКРІНКОМ" продовжує свою діяльність на підставі цього статуту шляхом зміни найменування з ПАТ "Український інноваційний банк" на ПАТ "УКРІНКОМ", яке є правонаступником всіх прав та обов'язків ПАТ "Український інноваційний банк".

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 березня 2016 року у справі №826/1162/16 визнано протиправними та скасовані Постанова Правління Національного банку України №934 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "УКРІНБАНК" до категорії неплатоспроможних" та Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №239 від 24 грудня 2015 року "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "УКРІНБАНК" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2016 року у справі №826/1162/16 апеляційні скарги Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.03.2016 у справі №826/1162/16 залишені без задоволення, постанова Окружного адміністративного суду м. Києва залишена без змін.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 квітня 2016 року у справі №826/5325/16 визнані протиправними та скасовані Постанова Правління Національного банку України №180 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "УКРІНБАНК" та Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №385 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "УКРІНБАНК" та делегування повноважень ліквідатора банку".

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2016 року постанова Окружного адміністративного суду м. Києва у справі №826/5325/16 від 29 квітня 2016 року залишена без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31 серпня 2016 року у справі №826/1162/16 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 березня 2016 року у справі №826/1162/16 та ухвалу Київського адміністративного суду від 14 квітня 2016 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 листопада 2016 року у справі №826/5325/16 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 квітня 2016 року у справі №826/5325/16 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2016 року у справі №826/5325/16 залишено без змін.

Відповідно до рішення позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ "УКРІНКОМ" від 28 березня 2017 року знову змінена назва акціонерного товариства на ПАТ "Українська інноваційна компанія", реєстрація здійснена 03 квітня 2017 року (реєстраційна дія № 10701200000007396).

Відповідно до пункту 1.1 статуту акціонерного товариства у редакції від 18 березня 2017 року ПАТ "Українська інноваційна компанія" продовжує свою діяльність на підставі цього статуту шляхом зміни найменування з ПАТ "УКРІНКОМ" на ПАТ "Українська інноваційна компанія", яке є набувачем всіх прав та обов'язків ПАТ "УКРІНКОМ" та ПАТ "Український інноваційний банк".

Постановою Верховного Суду України від 24 жовтня 2017 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2016 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2016 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 31 серпня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення; у задоволенні позову ОСОБА_4 до Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, треті особи: Публічне акціонерне товариство "Український інноваційний банк", ОСОБА_5 , про визнання протиправними, скасування рішень та зобов'язання вчинити дії відмовлено.

Постанова Верховного Суду України була мотивована тим, що провадження у даній справі було розпочате акціонером, який є власником простих іменних акцій в розмірі 0,0003%, а тому рівень його зацікавленості та сутність інтересу в діяльності банку якісно відрізняється від акціонера банку, який може бути ініціатором оскарження дій чи бездіяльності Національного Банку України

14 грудня 2017 року Окружний адміністративний суд м. Києва постановою по справі №826/14033/17 задовольнив позовні вимоги ПАТ "Українська інноваційна компанія", визнав незаконним та скасував Постанову Правління Національного банку України від 24 грудня 2015 року №934 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "УКРІНБАНК" до категорії неплатоспроможних" та Рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24 грудня 2015 року №239 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "УКРІНБАНК" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".

Постановою від 20 лютого 2018 року по справі №826/14033/17 Київський апеляційний адміністративний суд залишив без змін постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 14 грудня 2017 року.

Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у справі №826/14033/17 від 09 серпня 2019 року відмовлено у задоволенні касаційних скарг, залишені без змін постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 грудня 2017 року та постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року щодо визнання незаконним та скасування Постанови Правління Національного банку України від 24 грудня 2015 року №934 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "УКРІНБАНК" до категорії неплатоспроможних" та Рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24 грудня 2015 року №239 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "УКРІНБАНК" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".

Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду було встановлено, що ПАТ "Укрінбанк" та ПАТ "УКР/ІН/КОМ" є однією і тією ж юридичною особою з урахуванням проведеної зміни найменування та вказано, що відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань свідчать про обставини правонаступництва між ПАТ "УКР/ІН/КОМ" та ПАТ "Укрінбанк", також ПАТ "УКР/ІН/КОМ" довело свою ідентичність та безперервність юридичної особи, а зміна організаційно - правової форми не відбувалась, тому відсутній факт реорганізації юридичної особи, в ході якої згідно зі статтями 27, 28 Закону України "Про банки і банківську діяльність" необхідне затвердження плану реорганізації та отримання дозволу від Національного Банку України.

З огляду на викладене позивач зазначає, що у даному випадку мало місце транслятивне (підсумоване) правонаслідування юридичної особи, враховуючи зміну назви, збереження ідентифікаційного коду юридичної особи та вступ у цивільний оборот нової, замість правопопередника із збереженням обсягу правосуб'єктності в порядку правонаступництва, і ПАТ "Український інноваційний банк" та ПАТ "Українська інноваційна компанія" є однією юридичною особою.

Господарський суд Луганської області визнав таку позицію ПАТ "Українська інноваційна компанія" обгрунтованою, зазначивши, що ПАТ "Українська інноваційна компанія" є належним іпотекодержателем за вищезазначеними правочинами.

Однак колегія суддів, погоджується з аргументами апелянта та зазначає про безпідставне незастосування місцевим господарським судом висновків Великої Палати Верховного суду, викладених у постанові від 10 грудня 2019 року у справі №925/698/16, де розглядалась виключна правова проблема, вирішення якої має суттєве значення для розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, зокрема про обсяг прав та обов'язків ПАТ "Українська інноваційна компанія" як правонаступника банківської установи у кредитно-банківських, цивільних, депозитних та інших правовідносинах.

Вказане обґрунтовується таким.

У разі припинення діяльності суб'єкта господарювання шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Про заміну або про відмову заміни сторони чи третьої особи її правонаступником господарський суд виносить ухвалу (частини перша та третя статті 25 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України).

Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (частина перша статті 11 ЦК України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти (пункти 1 та 4 частини другої статті 11 ЦК України).

Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частини перша статті 14 ЦК України).

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події (частина шоста статті 11 ЦК України).

Суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства (частина п'ята статті 5 Господарського кодексу України (далі ГК України)).

Відповідно до частин другої та третьої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватись від дій, які б могли б порушити права інших осіб, не допускається зловживання правом в інших формах.

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203 ЦК України).

До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (частина третя статті 202 ГК України). Припинення зобов'язання регулюється главою 50 ЦК України.

Юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.

Особливості припинення банку як юридичної особи встановлюються законом (частини перша та четверта статті 104 ЦК України).

Особливості ліквідації банків встановлюються Законом України "Про банки і банківську діяльність".

Реорганізація банку - злиття, приєднання, виділення, поділ банку, перетворення його організаційно-правової форми, наслідком яких є передача, прийняття його майна, коштів, прав та обов'язків правонаступникам (абзац сороковий частини першої статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

У разі реорганізації банку шляхом перетворення до таких правовідносин не застосовуються норми законодавства щодо припинення юридичної особи. Під час проведення реорганізації банку шляхом перетворення кредитори не мають права вимагати від банку припинення чи дострокового виконання зобов'язання (частина третя статті 26 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

Власники банку мають право розпочати процедуру ліквідації банку за рішенням загальних зборів лише після надання на це згоди НБУ та за умови відкликання банківської ліцензії. Ліквідація банку з ініціативи власників здійснюється в порядку, передбаченому законодавством про ліквідацію юридичних осіб, у разі якщо НБУ після отримання рішення власників про ліквідацію банку не виявив ознак, за якими цей банк може бути віднесено до категорії проблемного або неплатоспроможного. В іншому випадку НБУ відмовляє в погодженні згідно з пунктом 2.4. глави 2 розділу III Положення про заходи впливу.

Якщо банк, який ліквідується за ініціативою власників, віднесено НБУ до категорії проблемних або неплатоспроможних, НБУ та Фонд вживають щодо нього заходи, передбачені Законом про банки та Законом про гарантування вкладів (згідно із статтею 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність"). Правління банку зобов'язане протягом трьох робочих днів інформувати НБУ, зокрема про: про кандидатуру на призначення на посаду керівника банку, зміну юридичної адреси і місцезнаходження банку, наявність хоча б однієї з підстав для віднесення банку до категорії проблемних або неплатоспроможних або для відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку, припинення банківської діяльності (згідно із пунктами 1, 2, 5 та 6 частини першої статті 46 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

Банк подає документи для проведення державної реєстрації змін до статуту банку після їх погодження НБУ. Перелік документів та порядок погодження змін до статуту банку встановлюються НБУ. НБУ приймає рішення про погодження змін до статуту банку або про відмову в їх погодженні не пізніше місячного строку з дня подання повного пакета документів. НБУ в установленому ним порядку вносить відповідний запис до Державного реєстру банків після проведення державної реєстрації змін до установчих документів (частини четверта та шоста-восьма статті 16 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

Погодження змін, що вносяться до статутів банків, регулюються, зокрема главою 1 розділу VII Положення про порядок реєстрації та ліцензування банків, відкриття відокремлених підрозділів, затвердженого постановою Правління НБУ від 08 вересня 2011 року № 306, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2011 року за № 1203/19941 (далі - Положення про ліцензування банків).

Погодження призначення та визначення відповідності професійної придатності та ділової репутації керівників банку, керівника підрозділу внутрішнього аудиту (у разі їх зміни) регулюється главою 3 розділу VII Положення про ліцензування банків. Зокрема, відповідно до пункту 1.8 глави 1 розділу VII Положення про ліцензування банків банк у разі зміни свого найменування зобов'язаний у новій редакції статуту зробити запис про правонаступництво банку з новим найменуванням щодо передачі йому всього майна, прав і зобов'язань банку з попереднім найменуванням.

Документи, що подаються для державної реєстрації, повинні відповідати переліку вимог, передбаченому частиною першою статті 15 Закону про держреєстрацію, зокрема установчі документи банків, інших юридичних осіб, які згідно із законом підлягають погодженню (реєстрації) відповідно Національним банком України, іншими державними органами, подаються з відміткою про їх погодження відповідним органом (пункт 10).

Правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними (частина третя статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону та інших законів України (частина перша статті 4 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

Відповідно до частини другої статті 1 Закону України "Про банки і банківську діяльність" метою цього Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника.

Цим завданням кореспондує мета банківського нагляду, визначена у частині першій статті 67 Закону України "Про банки і банківську діяльність", а також мета банківського регулювання, визначена у частині першій статті 55 Закону України "Про національний банк України".

Банківський нагляд - система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України (далі також НБУ), спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких НБУ здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку (абзац четвертий статті 1 Закону України "Про національний банк України").

Метою Закону про гарантування вкладів є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України (стаття 1 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"). Фонд та НБУ співпрацюють з метою забезпечення стабільності банківської системи України і захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банків.

З цією метою Фонд і НБУ укладають договір про співпрацю, який передбачає засади співробітництва цих установ у процесі регулювання і нагляду за діяльністю банків, застосування до них заходів впливу, інспекційних перевірок банків, здійснення заходів з виведення неплатоспроможних банків з ринку (частина перша статті 55 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд. Фонд може делегувати рішенням виконавчої дирекції Фонду частину або всі свої повноваження як тимчасового адміністратора або ліквідатора уповноваженій особі (уповноваженим особам) Фонду (частина перша статті 35 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Особливості передачі активів і зобов'язань неплатоспроможного банку визначені статтею 40 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

У разі відповідності банку, який віднесений до категорії неплатоспроможних, критеріям, встановленим нормативно-правовими актами Фонду, виконавча дирекція Фонду затверджує план врегулювання, в якому зазначено, що найменш витратним способом виведення банку з ринку є ліквідація банку з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб у порядку, встановленому Законом про гарантування вкладів, та подає НБУ пропозицію щодо відкликання банківської ліцензії та ліквідації такого банку. У такому разі тимчасова адміністрація припиняється у день отримання рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку (згідно із частиною другою статті 39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Відшкодування вкладникам коштів за їх вкладами після прийняття рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку з підстав, передбачених частиною другою статті 77 (відкликання банківської ліцензії) Закону України "Про банки і банківську діяльність" закріплене статтею 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", яка також передбачає відповідне набуття Фондом статусу кредитора відповідного банку. Завершує Фонд відповідні виплати у день подання документів для внесення до Єдиного реєстру запису про ліквідацію банку як юридичної особи.

Не допускається втручання органів державної влади та інших державних органів чи їх посадових та службових осіб, будь-яких юридичних чи фізичних осіб у виконання функцій і повноважень Національного банку, Ради Національного банку, Правління Національного банку чи службовців Національного банку інакше, як в межах, визначених Конституцією України та Законом про НБУ (частина перша статті 53 Закону України "Про національний банк України").

Цьому положенню кореспондує частина сьома статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" стосовно гарантій незалежності Фонду. Органам державної влади і органам місцевого самоврядування забороняється будь- яким чином впливати на керівництво чи працівників банків у ході виконання ними службових обов'язків або втручатись у діяльність банку, за винятком випадків, передбачених законом.

Шкода, заподіяна банку внаслідок такого втручання, підлягає відшкодуванню у порядку, визначеному законом (частини четверта та п'ята статті 5 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

Законодавче регулювання питань, пов'язаних з виконанням НБУ своїх функцій, установлюється або змінюється виключно Законом України "Про національний банк України".

Зміна положень Закону про НБУ може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до Закону України "Про національний банк України" (частина третя статті 53 Закону України "Про національний банк України").

Відповідно до змісту положень банківського законодавства лише реорганізація банку передбачає правонаступництво.

Способи реорганізації банку передбачені статтею 26 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

До реорганізації не застосовуються норми законодавства щодо припинення юридичної особи.

Зміна назви акціонерного товариства (банку) без зміни його організаційно- правової форми, виключення з його назви слова "банк", виключення з видів його діяльності "діяльності комерційних банків" (КВЕД: 64.19) не є ані перетворенням цієї юридичної особи в розумінні статті 108 ЦК України (статті 87 Закону України "Про акціонерні товариства"), ані виділом в розумінні статті 109 ЦК України (статті 86 Закону України "Про акціонерні товариства"), ані припиненням шляхом злиття, приєднання або поділу в розумінні статті 106 ЦК України (статей 83-85 Закону України "Про акціонерні товариства").

Отже, в результаті організаційних змін банку від 13 липня 2016 року та від 28 березня 2017 року нова банківська установа відповідно до вимог статті 17 Закону України "Про банки і банківську діяльність" не утворилась.

Власники ПАТ "Український інноваційний банк", приймаючи рішення про відмову від "банківської діяльності", висловили своє бажання припинити таку діяльність, яка є складовою спеціальної правосуб'єктності банку як юридичної особи, але вони не звернулись до існуючої процедури ліквідації банку за їх рішенням, передбаченої статтею 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", погодження якої з боку НБУ неможливе в силу чинності у відповідного банку статусу проблемного, що відповідає як статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність" так і пункту 2,4 глави 2 розділу III Положення про заходи впливу.

Також відповідно до банківського законодавства реорганізація банку або його ліквідація за рішенням власників має відбуватись за погодження з НБУ. Відповідного погодження не встановлено.

Разом з тим банківським законодавством, зокрема статтями 16 та 46 Закону України "Про банки і банківську діяльність", також передбачено інформування та погодження з НБУ змін до статуту банку, а також їх реєстрацію тільки після погодження таких змін НБУ. Однак весь обсяг організаційних змін банку від 13 липня 2016 року та від 28 березня 2017 року не погоджувався НБУ, попри те, що таке погодження є обов'язковим.

Банківське законодавство не передбачає правонаступництво у разі ліквідації банку.

Крім того, з урахуванням частини шостої статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", частини третьої статті 53 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", пункту 3.1 глави 3 розділу III Положення про заходи впливу, ліквідація банку ані за ініціативою НБУ, ані за ініціативою власників банку не може вважатись завершеною, оскільки не відповідає вимогам цих нормативних положень, що визначають момент закінчення ліквідації банку.

Отже, незалежно від того чи проведена ліквідація банку чи ні, банк зобов'язаний узгоджувати внесення змін до свого статуту з НБУ відповідно до вимог банківського законодавства.

Відповідна вимога є обов'язковою незалежно від чинності Постанови НБУ про неплатоспроможність банку, Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію, Постанови НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку, Рішення Фонду про ліквідацію банку.

Правочину між ПАТ "Український інноваційний банк" та ПАТ "УКРІНКОМ" щодо передачі прав та обов'язків банку не відбулось, правонаступництва в розумінні процедури реорганізації також. Іншої передбаченої статтею 512 ЦК України зміни кредитора в особі ПАТ "Український інноваційний банк" на ПАТ "УКРІНКОМ" (ПАТ "Українська інноваційна компанія") не доведено.

Відповідно до банківського законодавства (частини 6 статті 38, частини першої та п'ятої статті 52 "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") Фонд забезпечує вимоги кредиторів банку за рахунок реалізації вимог банку до боржників.

Реорганізація банку в іншу особу, або передача прав та обов'язків банку іншій особі за іншими правочинами, навіть зміна назви, якщо це тягне трансформацію носія таких прав та обов'язків, має проводитись у спосіб, який відповідає закону, а за наявності прогалин в законодавчому регулюванні загальним принципам законодавства, в першу чергу спеціального, яке регулює банківську діяльність як специфічний вид діяльності. Не можуть ставитись діями однієї особи під загрозу система банківського нагляду встановлена банківським законодавством, та реалізація мети цього законодавства. Виведення банку з ринку шляхом виключення слова "банк" з його назви та "банківської діяльності" з видів його діяльності законом не передбачено.

Попри те, що закон не містить прямої заборони вказаних рішень керівників банку як таких, здійснення цього без узгодження з НБУ не відповідає загальним принципам банківського законодавства. Якщо юридична особа бажає припинити банківську діяльність, то вона має як банк вийти з ринку за процедурами, які передбачені законодавством, що регулює здійснення банківської діяльності в Україні, для виведення банку з ринку під наглядом НБУ та за участю Фонду.

Рішення про здійснення змін у статуті відповідного банку є підставою для державної реєстрації цих змін лише за умови дотримання встановленої законом процедури погодження таких змін.

Порушення такого порядку не відповідає публічному порядку, а також ставить під загрозу гарантовані права інших осіб, передбачені законодавством.

Ураховуючи те, що ПАТ "Український інноваційний банк" не було припинено чи змінено у встановленому законом порядку на ПАТ "Українська інноваційна компанія", останнє не набуло прав банку.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеної у справі №925/698/16 від 10 грудня 2019 року, належним суб'єктом, уповноваженим представляти банк у спірних правовідносинах після запровадження у банку тимчасової адміністрації, є Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, відповідно до положень п. 17 частини першої статті 2, статей 34, 37, 44, 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ч. 1-4 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 ГПК України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Виходячи з телеологічного (цільового), логічного й системного тлумачення положень статей 302, 303 ГПК України і статей 13, 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", можна зробити висновок, що господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду.

Колегія суддів підкреслює, що висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові № 925/698/16 від 10 грудня 2019 року, необхідно розглядати як вирішення виключної правової проблеми, дослідження якої має суттєве значення для розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, зокрема про обсяг прав та обов'язків ПАТ "Українська інноваційна компанія" як правонаступника банківської установи у кредитно-банківських, цивільних, депозитних та інших правовідносинах. Такі висновки є актуальними незалежно від того, чи є постанова Великої палати Верховного Суду остаточною у вирішенні справи.

При цьому суд першої інстанції не врахував, що висновки у постанові Великої палати Верховного Суду у справі № 925/698/16 від 10 грудня 2019 року для даної справи мають значення не як преюдиція, а як правозастосування, що є не тотожним за своїм змістом. Суд першої інстанції відійшов від запропонованого правозастосування Великої Палати Верховного Суду без будь-якого обґрунтування такого відступлення по суті, обмежившись лише твердженням про неостаточність такої постанови.

До того ж місцевим судом не враховано позиції Верховного Суду пов'язаних з правом позивача вимагати стягнення у справі №910/8117/17 від 03 серпня 2018, де встановлено, що Публічне акціонерне товариство "Українська інноваційна компанія" не має права стягувати заборгованість за кредитними договорами через відсутність банківської ліцензії та виключення банківської діяльності зі статутних повноважень. Аналогічні висновки викладені у постановах №6-1234цс16 від 12 жовтня 2016, №6-1009цс17 від 14 червня 2017.

Також судом першої інстанції проігноровано позицію Верховного Суду від 29 червня 2022 у справі №913/266/20(711/10273/17), якою висловлено позицію щодо майнового поручительства відносно кредитного договору. У зазначеній постанові також вказано, що Публічне акціонерне товариство "Українська інноваційна компанія" не є належними кредитором та іпотекодержателем за вищезазначеними правочинами.

Ураховуючи наведене колегія суддів зазначає, що Публічне акціонерне товариство "Українська інноваційна компанія" не є банківською установою, тому у нього відсутнє право вимоги у даному випадку, а відтак не є належним позивачем у такому спорі, що свідчить про безпідставність позовних вимог.

Колегія суддів не надає правової оцінки іншим аргументам апелянта про необґрунтованість позовних вимог, оскільки позовна заява подана належним кредитором за вищезазначеними правочинами, що виключає необхідність дослідження доводів позовної заяви по суті.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду ухвалено з неповним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з неправильним застосуванням норм матеріального права, що спричинило неправильне вирішення спору. У зв'язку з цим апеляційна скарга фізичної особи ОСОБА_1 підлягає задоволенню, рішення Господарського суду Луганської області від 20.03.2025 у справі №913/266/20(711/8269/17) скасуванню в частині задоволення позовних вимог, з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги фізичної особи ОСОБА_1 , судові витрати понесені апелянтом при поданні апеляційної скарги, підлягають відшкодуванню позивачем в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 74, 76-79, 126, 129, 269, п.2 ч.1 ст.275, п.3 ч.1 ст.277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Господарського суду Луганської області від 20.03.2025 у справі №913/266/20(711/8269/17) скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Українська інноваційна компанія» (місцезнаходження: вул. Сметаніна, буд. 3-А, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93404, код ЄДРПОУ 05839888) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 12 396,61 грн.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки касаційного оскарження передбачено ст.286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 03.07.2025.

Головуючий суддя В.В. Россолов

Суддя М.М. Слободін

Суддя В.С. Хачатрян