вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" липня 2025 р. Справа№ 910/216/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Ходаківської І.П.
Євсікова О.О.
при секретарі судового засідання : Шевченко Н.А.
за участю представників сторін:
від позивача: Корсун Ю.Ю.;
від відповідача: Редевич О.М.,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.05.2025 року
за заявою Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню
у справі №910/216/23 (суддя Смирнова Ю.М.)
за позовом ОСОБА_1
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 551 230,50 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 551 230,50 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі ст.ст. 235, 236 Кодексу законів про працю України (з урахування заяви про збільшення розміру позовних вимог).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.05.2023 року у справі №910/216/23 позов задоволено частково, стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 143 176,73 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 7 272,73 грн. витрат на професійну правничу допомогу, в іншій частині позову відмовлено.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 05.06.2023 року у справі №910/216/23 стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2 147,65 грн, а також стягнуто з ОСОБА_1 в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 6120,81 грн.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 РОКУ апеляційні скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" та ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2023 року залишено без задоволення, а рішення - без змін. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на додаткове рішення залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення задоволено. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2023 року у справі №910/216/23 скасовано, в частині стягнення з ОСОБА_1 суми судового збору в розмірі 6 120,81 грн. В іншій частині додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2023 РОКУ у справі №910/216/23 залишено без змін.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 року заяву представника ОСОБА_1 адвоката Корсуна Ю.Ю. про ухвалення додаткової постанови у справі №910/216/23 залишено без розгляду.
Постановою Верховного Суду від 07.02.2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 РОКУ у справі № 910/216/23 - без змін.
13.12.2023 року на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2023 року, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 року у справі №910/216/23 було видано відповідний наказ.
11.04.2025 року від Акціонерного товариства "Українська залізниця" надійшла заява про визнання наказу Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 року у справі 910/216/23 про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 143 176,73 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 7 272,73 грн витрат на професійну правничу допомогу таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2025 року у справі №910/216/23 задоволено заяву Акціонерного товариства "Українська залізниця" про визнання наказу Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 року у справі 910/216/23 таким, що не підлягає виконанню. Визнано наказ Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 року у справі 910/216/23 про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 143176,73 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 7 272,73 грн витрат на професійну правничу допомогу таким, що не підлягає виконанню.
Не погоджуючись з прийнятою ухвалою суду місцевого господарського суду, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, відповідно до якої просить суд звільнити від сплати судового збору; скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 у справі 910/216/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви Акціонерного товариства "Українська залізниця" про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, в частині стягнення 7 272,73 грн витрат на правничу допомогу.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.
Так, представник скаржника вказав, що відповідні дії відповідача є незаконними, оскільки за оплачені послуги позивачем на користь Адвокатського об'єднання було сплачено податки за встановленою системою оподаткування.
Тобто, відповідач невірно кваліфікував задоволену судом суму на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, а отже, допустив подвійне оподаткування.
За таких умов, за твердженням скаржника, суд першої інстанції мав би відмовити у задоволенні заяви про визнання виконавчого документу таким що не підлягає виконанню в частині стягнення 7 272,73 грн витрат на правничу допомогу.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.06.2025 року апеляційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач), Ходаківська І.П., Євсіков О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.05.2025 року у справі №910/216/23.
23.06.2025 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника відповідача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого представник відповідача просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.05.2025 року у справі №910/216/23 залишити без змін.
Крім того, представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема зазначив, що дії Акціонерного товариства "Українська залізниця" як податкового агента були здійснені у повній відповідності до вимог чинного законодавства України, зокрема Податкового кодексу України, який прямо зобов'язує суб'єктів господарювання утримувати та перераховувати податки і збори із доходів, нарахованих або виплачених фізичним особам.
Водночас, за твердженням представника відповідача утримання податків із присуджених сум є не дією суду, а виконанням законодавчих вимог, покладених на податкового агента - відповідача. Апелянт має право, у разі незгоди з розміром утриманих податків, звернутись до ДПС України, а не оскаржувати дії відповідача в рамках цієї справи.
Представник скаржника в судовому засіданні 02.07.2025 року Північного апеляційного господарського суду підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Увалу Господарського суду міста Києва скасувати.
Представник позивача в судовому засіданні 02.07.2025 року Північного апеляційного господарського суду заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні, а ухвалу Господарського суду міста Києва залишити без змін.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 11.04.2025 року від Акціонерного товариства "Українська залізниця" до суду першої інстанції надійшла заява про визнання наказу Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 року у справі 910/216/23 про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 143176,73 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 7272,73 грн витрат на професійну правничу допомогу таким, що не підлягає виконанню.
Заява мотивована тим, що відповідач добровільно виконав рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2023 року, діючи як податковий агент, сплатив позивачу кошти середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 115 257,24 грн згідно платіжної інструкції №39516 від 23.01.2024, після утримання суми податку на доходи фізичних осіб в сумі 25 771,83 грн відповідно до платіжної інструкції № 39548 від 23.01.2024 року та військового збору в сумі 2 147,66 грн згідно платіжної інструкції №39560 від 23.01.2024 року. Також відповідач сплатив позивачу компенсацію витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 854,55 грн згідно платіжної інструкції №38291 від 23.01.2024 року, після утримання суми податку на доходи фізичних осіб в сумі 1 309,09 грн відповідно до платіжної інструкції №38292 від 23.01.2024 року та військового збору в сумі 109,09 грн згідно платіжної інструкції №38293 від 23.01.2024 року.
Згідно підпунктів 162.1.1, 162.1.3 п. 162.1 ст. 162 Податкового кодексу України, платниками податку на доходи фізичних осіб є: фізична особа - резидент, яка отримує, доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; податковий агент.
Відповідно до підпункту 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
Згідно підпункту 164.2.1 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).
Відповідно до п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України, ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плата, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.
Також вказаний дохід є об'єктом оподаткування військовим збором згідно п.п. 1.2. п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України. Станом на 23.01.2024 розмір військового збору становив 1,5 відсотка (підпункт 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України в редакції до 01.12.2024).
Згідно п.п. «г» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового Кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо у вигляді суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що обов'язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим розділом.
Тому при виконанні рішення суду у справі №910/216/23, відповідач, як податковий агент, виконуючи обумовлені податковим законодавством обов'язки, з присуджених позивачу сум утримав та перерахував до бюджету належні податки і збори. Саме такий алгоритм дій наведено і у наданій відповідачу ДПС України індивідуальній податковій консультації 11.01.2023 року.
Таким чином, наявними в справі платіжними документами підтверджується факт добровільного та повного виконання відповідачем рішення суду у даній справі в частині стягнення 143176,73 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 328 Господарського процесуального кодексу України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Якщо судове рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, чи рішення, що підлягає виконанню, набрало законної сили, то відсутність матеріалів судової справи у зв'язку з їх витребуванням судом апеляційної чи касаційної інстанції не перешкоджає розгляду заяви, передбаченої абзацом першим цієї частини, крім випадку зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції або зупинення виконавчого провадження.
Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Таким, чином обов'язок Акціонерного товариства "Українська залізниця" по сплаті 143176,73 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу перед ОСОБА_1 за наказом Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 року у справі 910/216/23 в даній частині наразі відсутній, у зв'язку з його припиненням внаслідок добровільного виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а тому в цій частині спірна ухвала Господарського суду міста Києва від 15.05.2025 року у справі №910/216/23 колегією суддів на предмет законності та обґрунтованості не перевіряється.
Щодо визнання наказу таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення витрат на правничу допомогу, колегія суддів відзначає наступне.
Позивач не погоджується із визнанням наказу про примусове виконання рішення в частині стягнення 7272,73 грн витрат на правничу допомогу, оскільки у цій частині рішення не виконано відповідачем в повному обсязі.
Так, скаржником, зокрема, зазначено, що позивачу була сплачена сума правничої допомоги 5854,55 грн відповідно, з урахуванням сплачених Акціонерним товариством «Укрзалізниця» податків.
В той же час, такі дії відповідача є незаконними, оскільки за оплачені послуги позивачем на користь Адвокатського об'єднання було сплачено податки за встановленою системою оподаткуваня.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. В той же час, витрати на професійну правничу допомогу є доходами Адвокатського об'єднання, яке в свою чергу як юридична особа сплачує податки.
Відповідно до п.п. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України дохід з джерелом його походження з України - це будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.
До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий таким платником як додаткове благо у вигляді, зокрема, суми грошового відшкодування будь-яких витрат, крім тих, що обов'язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з розділом IV Податкового кодексу Україи (п.п. "г" п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164).
Відповідно до ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно з ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками визнаються витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Як убачається з матеріалів справи, з метою відновлення свого порушеного права позивач вимушений був звернутись до суду, сплативши судовий збір, а другий відповідач, захищаючи свої права, до фахівця в галузі права, сплативши вартість його послуг, у зв'язку із чим обидві сторони понесли матеріальні витрати, чим зазнали реальних збитків в розумінні ст. 22 Цивільного кодексу України.
Так, судові витрати можна визначити як законодавчо врегульовану сплату грошових коштів за рахунок сторін у справі, що пов'язана із необхідністю її розгляду та вирішення судом спору. При цьому можливість отримання особою компенсації понесених судових витрат законодавчо передбачена у разі підтвердження судом обґрунтованості позовних вимог, а отже, фактично передбачає компенсацію збитків стороні, права якої порушено.
До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається, зокрема, дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом (підпункту 164.2.14 пункту 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України).
Компенсація судових витрат за своєю правовою природою є обов'язковим відшкодуванням, передбаченим законом, і фактично є формою відшкодування збитків за матеріальну шкоду, заподіяну особі неправомірними діями/бездіяльністю, рішеннями іншої сторони у справі та вимушеними матеріальними втратами, які особа зазнала у зв'язку зі зверненням за судовим захистом. Отже, сума судового збору, яка відшкодовується особі за рішенням суду, не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу такого платника, а тому у цьому випадку відповідач не виступає податковим агентом.
Отже, судові витрати та витрати на професійну правничу допомогу адвоката є компенсацією (відшкодуванням/збитками) у розумінні підпункту "а" підпункту 164.2.14 пункту 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України та не відносяться до загального оподатковуваного доходу платника податків.
Тобто, відповідач невірно кваліфікував задоволену судом суму на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, що призводить до подвійного оподаткування.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивачем неправомірно було утримано з ОСОБА_1 податки: ПДФО та військовий збір на суму 1418,18 грн та враховано їх в якості підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Посилання відповідача на правову позицію Верховного Суду викладену в постанові від 01.06.2020 року у справі № 910/12945/19 є неприйнятними з огляду на те, що останні не є релевантними до обставин справи, зокрема, у справі №910/12945/19 спір виник щодо стягнення витрат на правничу допомогу саме як збитків, а не судових витрат.
У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (п. 31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 року у справі № 696/1693/15-ц.
Верховний Суд у своїй діяльності висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування таких правових висновків у кожній конкретній справі.
Схожа правова позиція є усталеною та знайшла своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2023 року у справі № 154/3029/14-ц.
У цьому аспекті колегія суддів зазначає, що фактично, посилання відповідача на вищевказану постанову Верховного Суду зводяться до власного суб'єктивного тлумачення ним висновків суду які викладені у наведеній відповідачем постанові.
Посилання заявника на індивідуальну податкову консультацію Державної податкової служби України від 11.01.2023 року судом відхиляються, оскільки індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і не є обов'язковою для суду, та може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію. Надаючи податкову консультацію, контролюючий орган не встановлює (змінює чи припиняє) відповідну норму законодавства.
Враховуючи те, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про неправомірне утримання позивачем з ОСОБА_1 податків: ПДФО та військового збору на суму 1418,18 грн, заява Акціонерного товариства "Українська залізниця" про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню у справі № 910/216/23 підлягає задоволенню частково.
Згідно з ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Згідно з практикою Європейського суду, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи (рішення Суду у справі "Мала проти України" від 03.07.2014, заява № 4436/07). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення Суду у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" від 27.09.2001, заява № 49684/99).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 року у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії" ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Частиною 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, в зв'язку з чим ухвала Господарського суду міста Києва від 15.05.2025 року у справі №910/216/23 підлягає скасуванню, як така, що постановлена з порушенням норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 277 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.05.2025 року задовольнити.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.05.2025 року у справі №910/216/23 скасувати в частині витрат на професійну правничу допомогу, прийняти в цій частині нове рішення, яким :
Заяву Акціонерного товариства "Українська залізниця" про визнання наказу Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 року у справі 910/216/23 таким, що не підлягає виконанню задовольнити частково.
Визнати наказ Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 у справі 910/216/23 про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 143176,73 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу таким, що не підлягає виконанню.
У задоволенні іншої частини заяви відмовити.
3. Матеріали справи №910/216/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді І.П. Ходаківська
О.О. Євсіков
Дата підписання 03.07.2025 року.