вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
м. Київ
"01" липня 2025 р. Справа№ 910/15919/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Демидової А.М.
Ходаківської І.П.
за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 01.07.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Конверс Лінкс»
на рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2025 (повне рішення складено та підписано 11.04.2025)
у справі №910/15919/24 (суддя Пукас А.Ю.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Конверс Лінкс»
до Антимонопольного комітету України
про визнання недійсним та скасування рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Конверс Лінкс» (далі по тексту - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Антимонопольного комітету України (далі по тексту - відповідач, Комітет), в якому просило зупинити дію рішення Комітету від 19.09.2024 № 332-р, прийнятого за результатами розгляду справи № 128-26.13/64-24 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу, визнати недійсним та скасувати рішення Антимонопольного комітету України від 19.09.2024 № 332-р, прийнятого за результатами розгляду справи № 128-26.13/64-24 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу, покласти на відповідача судові витрати.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, не доведено обставин, що мають значення для справи і які Комітетом визнані встановленими.
Господарський суд міста Києва рішенням від 02.04.2025 у справі №910/15919/24 у задоволенні позову відмовив повністю.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач був зобов'язаний надати запитувану Комітетом у вимозі інформацію у строк до 01.03.2023 (включно) у визначеному обсязі, чого позивачем не вчинено оскільки відповідні докази відсутні у матеріалах справи в силу чого останнім допущено порушення, передбачене пунктом 14 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 №2210-III (далі за текстом - Закон №2210-III), у вигляді подання інформації в неповному обсязі Комітету у встановлені Головою Комітету строки.
Не погодившись із ухваленим рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2025 у справі №910/15919/24 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов про визнання недійсним та скасування рішення Антимонопольного комітету України від 19.09.2024 № 332-р, прийнятого за результатами розгляду справи №128-26.13/64-24 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу; зупинити дію рішення Антимонопольного комітету України від 19.09.2024 №332-р, прийнятого за результатами розгляду справи №128-26.13/64-24 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу.
В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги позивач посилається на те, що при прийнятті оспорюваного рішення судом першої інстанції має місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Як зазначає позивач в апеляційній скарзі ані відповідач, ані суд першої інстанції при прийняті рішень не взяли до уваги лист відповідача від 03.04.2023 №128-21.1/09-5500е про відмову позивачу у продовжені терміну для надання інформації та документів, який надійшов на поштову адресу позивача 05.05.2023, а на електронну адресу взагалі не надходив.
Позивач зазначає, що суд першої інстанції взагалі не з'ясував причини не направлення відповідачем вимоги до АТ «Укрпошта» з метою встановлення обізнаності позивача про направлення на його адресу листів відповідей на клопотання від відповідача, чи повідомлявся позивач через смс-повідомлення, повідомлення, що підтримуються засобами Інтернету або повідомлення у паперовому вигляді за встановленим оператором поштового зв'язку зразком.
На переконання позивача, відповідач не направив відповідь на клопотання позивача щодо продовження строку надання інформації в електронному вигляді, отже, діяв без врахування принципу добросовісності, з порушенням принципу «належного урядування», тоді як відповідач наполягав на тому, що відповідь має бути направлена в електронному вигляді, що призвело до незаконного та необґрунтованого накладення на позивача штрафу.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.04.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Конверс Лінкс» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2025 у справі №910/15919/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 05.05.2025, з урахуванням ухвали Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2025 про виправлення описок, відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Конверс Лінкс» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2025 у справі №910/15919/24; відмовив Товариству з обмеженою відповідальністю «Конверс Лінкс» у проханні про зупиненні дії рішення Антимонопольного комітету України від 19.09.2024 №332-р, прийнятого за результатами розгляду справи №128-26.13/64-24 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу; розгляд апеляційної скарги призначив на 10.06.2025 о 12 год. 15 хв.; витребував матеріали справи №910/15919/24 з Господарського суду міста Києва.
Матеріали справи №910/15919/24 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 22.05.2025.
Відповідач згідно відзиву на апеляційну скаргу позивача заперечив проти її задоволення, посилаючись на відсутність в апеляційній скарзі доводів, шо свідчили б про незаконність спірного рішення. Відповідач вказує, що продовження/не продовження суб'єкту строку для надання інформації на вимогу Комітету є дискреційним повноваженням відповідача, як і визначення строку, в межах якого Комітет продовжує такому суб'єкту строк для надання інформації. При цьому Комітет не несе відповідальності за роботу АТ «Укрпошта» та обставини, пов'язані з отриманням юридичною особою поштових відправлень. Також Комітет не встановлював форму комунікації із позивачем, особливо виключно в електронній формі листування. Листом від 03.04.2023 №128-21.1/09-5500е Комітет відмовив позивачу у продовжені терміну надання інформації та документів на пункти 3, 4, 7, 9, 10, 11, 13, 14, 16 та 16, та доповнень до пункту 5 вимогу, оскільки клопотання позивача надійшло поза межами строку надання відповіді на вимогу, при цьому відмова у продовженні терміну не звільняє позивача від обов'язку надання витребуваної інформації та копій документів у повному обсязі.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 10.06.2025 відклав розгляд справи №910/15919/24 на 01.07.2025 на 12 год. 15 хв.
Позивач своїх представників у судове засідання, призначене на 01.07.2025, не направив, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, шляхом направлення ухвали Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2025 у справі №910/15919/24 до його електронного кабінету.
Згідно із пунктом 2 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Олександр Шевченко проти України», заява № 8371/02, п. 27, рішення від 26.04.2007, та «Трух проти України» (ухвала), заява № 50966/99, від 14.10.2003).
Враховуючи повторну неявку представника позивача, суд апеляційної інстанції вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції за відсутності представника позивача, повідомленого належним чином.
01.07.2025 представник відповідача заперечила проти задоволення апеляційної скарги позивача, просила суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2025 у справі №910/15919/24 залишити без змін.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила наступне.
06.02.2023 позивач отримав від відповідача вимогу про надання інформації, за якою Комітет вимагав надати інформацію, пояснення та копії документів протягом 14 календарних днів з дня отримання вимоги (т.1, а.с. 76-78). Тобто позивач мав надати Комітету інформацію, пояснення та копії документів у строк до 20.02.2023.
У вимозі позивача повідомлено, що відповідно до пунктів 13, 14, 15 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» неподання органу Комітету інформації в установлені строки, подання інформації в неповному обсязі у встановлені строки, подання недостовірної інформації визнаються порушенням законодавства про захист економічної конкуренції і тягнуть за собою відповідальність у вигляді штрафу у розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.
Позивач листами від 14.02.2023 №22-14/92 (вх. №8-09/180-кі та №8-09/3460 від 14.02.2023) надав інформацію на пункти 2, 17 вимоги Комітету та частково інформацію по пунктах 1, 5, 6, 8, 12 вимоги (т.1, а.с. 26, 27). Водночас позивач просив Комітет продовжити строк на надання інформації на пункти 3, 4, 7, 9,10, 11, 13, 14, 15, 16 вимогу та доповнень на пункти 1, 5,6, 8,12 вимоги до 01.04.2023.
Комітет листом від 20.02.2023 №128-21.1/09-4240е повідомив позивача про продовження терміну надання інформації та документів до 01.03.2023 (т.1, а.с. 74). Позивач 24.03.2023 отримав лист Комітету від 20.02.2023 №128-21.1/09-4240е, про що свідчить відмітка про отримання.
Позивач листом від 23.03.2023 №22-14/360 (вх. №8-01/372-кі від 24.03.2023) надав Комітету інформацію у неповному обсязі на пункти 1, 6, 8, 12 вимоги та звернувся із клопотанням про продовження терміну надання інформації на пункти 3, 4, 7, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16 та доповнень до пункту 5 вимоги до 11.05.2023 (т.1, а.с. 28).
Комітет листом від 03.04.2023 №128-21.1/09-5500е відмовив позивачу у продовженні терміну надання інформації та документів на пункти 3, 4, 7, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16 та доповнень до пункту 5 вимоги, та повідомив позивача про те, що відмова не звільняє позивача від обов'язку надання витребуваної інформації та копій документів у повному обсязі (т.1, а.с. 72).
Позивач листами від 27.03.2023 №22-14/373 (вх. №08-09/394-кі від 28.03.2023) та від 26.04.2023 №22-14/435 (вх. №8-09/545-кі від 26.04.2023) надав відповідь на вимогу Комітету.
Позивач надав інформацію у неповному обсязі та з порушенням, встановленого заступником Голови Комітету строк, що є порушенням пункту 14 статті 50 Закону №2210-IIІ.
Розпорядженням державного уповноваженого від 11.04.2024 №07/103-р розпочато розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції №128-26.13/64-24 щодо дотримання позивачем законодавства про захист економічної конкуренції на ринках нафтопродуктів (пального), пов'язаних зі встановленням цін на нафтопродукти протягом 2022 року (т.1, а.с. 12-13).
19.09.2024 Комітет за результатами розгляду справи №128-26.13/64-24 постановив рішення № 332-р «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу», пунктом 1 резолютивної частини якого визнано позивача винним у вчиненні порушення, передбаченого пунктом 14 статті 50 Закону №2210-IIІ у вигляді подання інформації в неповному обсязі Антимонопольному комітету України на вимогу заступника Голови Антимонопольного комітету України - державного уповноваженого від 04.01.2023 № 128-21.1/09-244е у встановлений ним строк (т.1, а.с. 18-21).
За порушення, зазначене в пункті 1 резолютивної частини спірного рішення, на позивача накладено штраф у розмірі 2 220 000,00 грн.
Спір виник через те, що позивач вважає, що наявні підстави, передбачені статтею 59 Закону №2210-III для визнання недійсним спірного Рішення Комітету.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» від 26.11.1993 №3659-ХІІ (далі за текстом - Закон №3659-ХІІ) Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.
Особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених Антимонопольного комітету України, уповноважених з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці.
Основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині:
1) здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;
2) контролю за концентрацією, узгодженими діями суб'єктів господарювання та дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції під час регулювання цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;
3) сприяння розвитку добросовісної конкуренції;
4) методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції;
5) здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері публічних закупівель;
6) проведення моніторингу державної допомоги суб'єктам господарювання та здійснення контролю за допустимістю такої допомоги для конкуренції (стаття 3 Закону №3659-ХІІ).
Антимонопольний комітет України відповідно до статті 4 Закону №3659-ХІІ будує свою діяльність на принципах: законності; гласності; захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів.
Згідно із частиною 1 статті 5 Закону №3659-ХІІ Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про державну допомогу суб'єктам господарювання», цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів, а щодо розгляду та вирішення справ про надання дозволів та висновків на узгоджені дії, концентрацію суб'єктів господарювання - також з урахуванням вимог Закону України «Про адміністративну процедуру».
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 вказаного Закону у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом.
Статтею 22 Закону №3659-ХІІ визначено, що розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимоги уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення в межах їх компетенції є обов'язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом.
Невиконання розпоряджень, рішень та вимог органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимог уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення тягне за собою передбачену законом відповідальність.
За приписами статті 22-1 Закону №3659-ХІІ суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю, інші юридичні особи, їх структурні підрозділи, філії, представництва, їх посадові особи та працівники, фізичні особи зобов'язані на вимогу органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення подавати документи, предмети чи інші носії інформації, пояснення, іншу інформацію, в тому числі з обмеженим доступом, банківську, нотаріальну таємницю, податкову, статистичну звітність незалежно від її місцезнаходження, що перебуває у їх володінні та/або користуванні або доступна їм, необхідну для виконання Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції та про державну допомогу суб'єктам господарювання. Інформація, що становить банківську таємницю, надається у порядку та обсязі, визначених Законом України «Про банки і банківську діяльність».
Документи, статистична та інша інформація, необхідні для виконання завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції та про державну допомогу суб'єктам господарювання, надаються на вимогу органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення безкоштовно. Вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України можуть передбачати як одноразове, так і періодичне надання інформації.
Законом №2210-IIІ визначаються правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.
У статті 1 Закону № 2210-III визначено наступні терміни: інформація - відомості в будь-якій формі й вигляді та збережені на будь-яких носіях (у тому числі листування, книги, помітки, ілюстрації (карти, діаграми, органіграми, малюнки, схеми тощо), фотографії, голограми, кіно-, відео-, мікрофільми, звукові записи, бази даних комп'ютерних систем або повне чи часткове відтворення їх елементів), пояснення осіб та будь-які інші публічно оголошені чи документовані відомості; суб'єкт господарювання - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, що здійснює діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншу господарську діяльність, у тому числі яка здійснює контроль над іншою юридичною чи фізичною особою; група суб'єктів господарювання, пов'язаних відносинами контролю.
Законодавство про захист економічної конкуренції ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із цього Закону, законів України «Про Антимонопольний комітет України», «Про захист від недобросовісної конкуренції», інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів (частина 1 статті 3 Закону № 2210-III).
Розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняття розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі (частина 1 статті 35 Закону № 2210-III).
При розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України: збирають і аналізують документи, висновки експертів, пояснення осіб, іншу інформацію, що є доказом у справі, та приймають рішення у справі в межах своїх повноважень; отримують пояснення осіб, які беруть участь у справі, або будь-яких осіб за їх клопотанням чи з власної ініціативи (частина 2 статті 35 Закону № 2210-III).
За результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; накладення штрафу (абзаци 1, 2, 7 частини 1 статті 48 Закону № 2210-III).
Відповідно до частини 7 статті 9 Закону №3659-ХІІ Голова Антимонопольного комітету України має статус державного уповноваженого, передбачений цим Законом.
Згідно пункту 6 частини 1 статті 16 Закону №3659-ХІІ державний уповноважений Комітету має право при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом.
Положеннями статей 22 та 22-1 Закону №3659-ХІІ передбачено, що вимоги державного уповноваженого Комітету є обов'язковими для виконання у визначений ним строк; суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю, інші юридичні особи, їх структурні підрозділи, філії, представництва, їх посадові особи та працівники, фізичні особи зобов'язані на вимогу державного уповноваженого АМК подавати документи, предмети чи інші носії інформації, пояснення, іншу інформацію, в тому числі з обмеженим доступом та банківську таємницю, необхідну для виконання Комітетом завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції.
Виходячи зі змісту статей 22, 22-1 Закону №3659-ХІІ розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України щодо подання суб'єктами господарювання та інших документів, інформації тощо, необхідних для виконання цими органами завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції, є обов'язковими для виконання у визначені ними строки.
В силу приписів статей 3, 6, 7, 16, 22, 22-1 Закону №3659-ХІІ та статті 1 Закону №2210 Комітет у межах наданих йому повноважень має право витребувати необхідну для розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції іншими суб'єктами господарювання, а суб'єкт господарювання, у свою чергу, зобов'язаний надати достовірну та повну інформацію у встановлений строк (наведена позиція Верховного Суду є сталою та послідовною і узгоджується з висновком щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеним, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №922/2274/17, від 19.06.2018 у справі №917/1410/17, від 16.01.2020 у справі №922/1203/19, від 28.01.2021 у справі №910/9166/19, від 30.11.2021 у справі №904/4203/20, від 09.03.2023 у справі №910/1546/22, від 09.05.2023 у справі №910/2852/22).
Суд звертає увагу на те, що обов'язок надання інформації на запит (вимогу) уповноваженої особи Комітету повинен виконуватися суб'єктом господарювання незалежно від того, чи розпочата органом АМК справа про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Інформація може бути витребувана як під час розгляду заяв, так і під час розгляду справ, а також в інших випадках, передбачених законом.
Закон №3659-ХІІ та інші нормативно-правові акти не містять положень про право суб'єктів господарювання на відмову від виконання вимоги уповноваженої особи Комітету щодо подання інформації, необхідної для реалізації завдань, покладених на Комітет. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 910/1589/17, від 17.09.2019 у справі №904/332/19, від 24.10.2019 у справі № 904/781/19, від 19.12.2019 у справі № 910/12403/18.
Законодавчі акти України про захист економічної конкуренції не обмежують коло тих суб'єктів господарювання, у яких органом Антимонопольного комітету може бути витребувана інформація, лише тими особами, які беруть участь у справі.
Саме орган Комітету визначає форму, спосіб та строк надання інформації, необхідної для виконання завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції.
Законодавство про захист економічної конкуренції не наділяє суб'єкта господарювання правом на власний розсуд вирішувати питання щодо форми, способу та доцільності витребування органом Комітету інформації, необхідної для виконання завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 915/827/18, від 04.07.2019 у справі № 910/13461/18, від 01.08.2019 у справі №910/15697/18, від 07.08.2019 у справі №910/13460/18, від 07.08.2019 у справі №910/13472/18, від 26.09.2019 у справі № 910/12393/18, від 14.06.2022 у справі №910/20990/20).
Верховний Суд послідовно викладав правову позицію щодо того, що саме орган Комітет визначає форму, спосіб та строк надання інформації, необхідної для виконання завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції (постанови Верховного Суду від 23.04.2019 у справі №915/827/18, від 01.08.2019 у справі №910/15697/18, від 21.11.2019 у справі №908/24/19, від 16.01.2020 у справі №910/12392/18, від 23.01.2020 у справі №922/1124/18, від 23.01.2020 у справі №910/13204/18, від 16.06.2022 у справі №910/18734/20).
Ненадання інформації чи подання інформації в неповному обсязі у встановлені Комітетом строки, відповідно до визначеного ним змісту, обсягу та характеру (виходячи з її необхідності для виконання завдань органу) є актом невиконання заснованої на законі вимоги державного органу, що тягне за собою встановлену чинним законодавством відповідальність. Вказаний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18.01.2024 у справі №910/1750/23.
Верховний Суд у постанові від 23.11.2023 у справі №910/14562/22 виснував, що питання стосовно продовження/непродовження суб'єкту строку для надання інформації на вимогу Комітету відноситься до дискреційних повноважень цього органу, як і визначення строку, в межах якого Комітет продовжує такому суб'єкту строк для надання інформації.
Доводи позивача про те, що суд першої інстанції взагалі не з'ясував причини не направлення відповідачем вимоги до АТ «Укрпошта» з метою встановлення обізнаності позивача про направлення на його адресу листів відповідей на клопотання від відповідача, чи повідомлявся позивач через смс-повідомлення, повідомлення, що підтримуються засобами Інтернету або повідомлення у паперовому вигляді за встановленим оператором поштового зв'язку зразком, не заслуговують на увагу, оскільки під час розгляду справи №128-26.13/64-24 Комітетом встановлювались обставини повідомлення та отримання позивачем поштових відправлень, про що зазначено у спірному рішенні.
При цьому судом не встановлено, що Комітет встановив форму комунікації із позивачем виключно в електронній формі листування, що спростовує доводи позивача про те, що лист відповідача від 03.04.2023 №128-21.1/09-5500е не надходив на його електронну адресу, та порушення відповідачем принципів добросовісності та «належного урядування». Необхідність надання певної інформації в електронному вигляді у форматі Excel на оптичному диску CD-R або DVD-R із зазначенням серії та номеру диску та/або USB флеш накопичувачу пов'язана з технічними особливості оброблення та аналізу наданої інформації на вимогу Комітету.
Відповідно до вимог Законів №3659-ХІІ та №2210-III кваліфікація дій суб'єктів господарювання як порушення законодавства про захист економічної конкуренції є виключною компетенцією органів АМК.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що господарські суди у розгляді справ про визнання недійсними рішень АМК не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами АМК, але при цьому зобов'язані перевіряти правильність застосування органами АМК відповідних правових норм (правова позиція, викладена у низці постанов Верховного Суду, у тому числі, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/23000/17).
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися органом свавільно, а суд повинен мати можливість переглянути рішення, прийняті на підставі реалізації цих дискреційних повноважень, що є запобіжником щодо корупції та свавільних рішень в умовах максимально широкої дискреції державного органу (пункт 75 постанови від 02.07.2019 у справі №910/23000/17).
Слід зазначити, що передумовою виконання вимоги Комітету з надання інформації в силу статті 22-1 Закону №3659-ХІІ є отримання такої вимоги суб'єктом господарювання, у якого запитується необхідна Комітету інформація.
Відповідно до пункту 13 статті 50 Закону № 2210-III порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є неподання інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки.
Згідно із частиною 1 статті 50 Закону № 2210-III органи Антимонопольного комітету України накладають штрафи на об'єднання, суб'єктів господарювання: юридичних осіб; фізичних осіб; групу суб'єктів господарювання - юридичних та/або фізичних осіб, що відповідно до статті 1 цього Закону визнається суб'єктом господарювання, у випадках, передбачених частиною четвертою цієї статті.
За порушення, передбачені пунктами 9, 13-18, 21 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф (абзац 7 частини 2 статті 52 Закону №2210-III).
Статтею 59 Закону №2210-III визначено підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України якими є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України «Про санкції»; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для зміни, скасування чи визнання недійсним рішення тільки за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
В силу частини 3 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 ГПК України).
Відповідно до частини статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За змістом статті 236 ГПК України (частини 1-5) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Позивач в супереч вимог Закону №2210-III не навів та не довів суду наявності підстав для зміни, скасування чи визнання недійсним спірного рішення Комітету судом.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у позові.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно ст. 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).
Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).
Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).
Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам учасникам справи із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2025 у справі №910/15919/24 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.
Згідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта (позивача).
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Конверс Лінкс» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2025 у справі №910/15919/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2025 у справі №910/15919/24 залишити без змін.
3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Конверс Лінкс».
4. Матеріали справи №910/15919/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені у статтях 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена та підписана 03.07.2025.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді А.М. Демидова
І.П. Ходаківська