вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"03" липня 2025 р. Справа№ 911/417/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яценко О.В.
суддів: Хрипуна О.О.
Кравчука Г.А.
за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 03.07.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Київської області від 09.12.2024 (повний текст складено і підписано 10.04.2025)
у справі № 911/417/24 (суддя О.О. Христенко)
за позовом ОСОБА_1
до Акціонерного товариства «Миронівське»
за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1. Державного реєстратора Сипчи Крістіни Миколаївни Комунального підприємства «Путрівське»
2. Миронівської міської територіальної громади в особі Миронівської міської ради
про скасування запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно
та
за зустрічним позовом Акціонерного товариства «Миронівське»
до: 1. ОСОБА_1
2. Головного управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області
про визнання незаконним та скасування наказу та визнання відсутнім права на укладення договору оренди земельної ділянки
Первісний позов заявлено про:
- скасування запису про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 44195999 від 22.11.2018 про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3222985700:04:007:0002 за ПАТ «Миронівське»;
- скасування державної реєстрації речового права на нерухоме майно, а саме реєстрації права постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 3222985700:04:007:0002 за ПАТ «Миронівське», номер запису про інше речове право 29059410 від 21.11.2018.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:
- ОСОБА_1 (далі позивач) має право на отримання в оренду земельної ділянки кадастровий номер 3222985700:04:007:0002 площею 61,5513 га для ведення фермерського господарства, розташованої на території Полівської сільської ради Миронівського району Київської області на підставі наказу Головного управління Держземагентства у Київській області від 22.09.2014 № 10-5822/15-14-сг;
- при цьому державна реєстрація речового права (права постійного користування) на спірну земельну ділянку площею 61,5513 га кадастровий номер 3222985700:04:007:0002 за АТ «Миронівське» (далі відповідач) є протиправною, оскільки у відповідача відсутнє таке речове право, а реєстраційну дію вчинено з порушенням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Підстави звернення з даним позовом до господарського суду позивач обґрунтовує тим, що:
- у 2020 році він звернувся до Миронівського районного суду Київської області з позовом до АТ «Миронівське», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Державний реєстратор Комунального підприємства «Путрівське» Сипчу Крістіна Миколаївна, Миронівська міська рада, про скасування державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою площею 61,5513 га кадастровий номер 3222985700:04:007:0002, розташовану на території Полівської сільської ради Миронівського району Київської області, за АТ «Миронівське» (справа № 371/1132/21);
- ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 21.06.2023, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 13.12.2023 у справі № 371/1132/21 провадження у справі закрито з посиланням на те, що, з урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, розгляд даної справи відноситься до компетенції господарського суду та проводиться в порядку господарського, а не цивільного судочинства.
У відзиві на позов відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:
- право постійного користування спірною земельною ділянкою за відповідачем підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 001222 від 25.05.2000, виданим Полівською сільською радою Миронівського району Київської області. Вказаний акт є правовстановлюючим документом та підтверджує належність відповідачу з 25.05.2000 права постійного користуванні земельними ділянками, площею 136,4 га, для ведення товарного сільського виробництва до складу яких входить і спірна земельна ділянка;
- твердження позивача про різну площу земельних ділянок (площею 61,5513 га кадастровий номер 3222985700:04:007:0002 та земельної ділянки наданої в користування Державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 001222 від 25.05.2000) є безпідставними, оскільки позивачем не взято до уваги обставини повного накладення земельної ділянки площею 61,5513 га на земельну ділянку відповідача площею 71,9 га, що підтверджуються наявною у відповідача технічною документацією щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі;
- наданий позивачем акт обстеження земельних ділянок від 20.02.2018 в силу вимог законодавства не може бути підставою для проведення робіт із землеустрою, оскільки такий складений на підставі адвокатського запита, а відповідач, як зацікавлена особа, взагалі не був обізнаний про проведення обстеження в натурі земельних ділянок;
- при цьому інженер-землевпорядник Румберг В.Л, який склав Акт обстеження земельних ділянок від 20.02.2018 взагалі не внесений до Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів, а тому не мав права на складання такого акту;
- наказ Головного управління Держземагенства у Київській області № 10-5822/15-14-сг від 22.09.2014, на який посилається позивач як на підставу очікування щодо набуття в оренду земельної ділянки, виданий з порушенням норм земельного законодавства, що між іншим вже було досліджено при розгляді справ № 371/1232/15-ц та № 911/2762/19;
- відведення спірної земельної ділянки позивачу було здійснено з порушенням вимог земельного законодавства, не може бути підставою для отримання в оренду спірної ділянки, щодо якої між іншим проведено державну реєстрацію речових прав за відповідачем;
- позивач обрано неналежний спосіб захисту, оскільки позивач фактично претендує на земельну ділянку, належну на праві постійного користування відповідачу, при цьому не заявляючи вимог щодо визнання, зміни або припинення речових прав на таку земельну ділянку, обмежуючись лише вимогами про скасування державної реєстрації права користування земельною ділянкою відповідачем.
У відповіді на відзив на первісний позов позивач зазначав про:
- помилкове твердження відповідача про накладення спірної земельної ділянки на землі, надані відповідачу у постійне користування відповідно до Державного акту від 25.05.2000, відповідний факт був згаданий лише при розгляді справи № 371/1232/15-ц в контексті заперечень прокурора та ПАТ «Миронівське», однак фактичну обставину встановлено не було;
- надана відповідачем технічна документація (складена у 2018 році) не підтверджує право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3222985700:04:007:0002 відповідачем, оскільки на момент її складення межі земельної ділянки вже були установлені;
- твердження відповідача щодо відсутності у інженера-землевпорядника відповідної кваліфікації є невірними, оскільки інформація про нього наявна у Державному реєстрі сертифікованих інженерів-геодезистів та він має необхідну документацію для здійснення своєї діяльності.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем до матеріалів справи був долучений Висновок експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи № 1775/04-2024 від 03.04.2024, у висновках якого зазначається про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222985700:04:007:0002 площею 61,5513 га, надана в позивачу, накладається на ділянку площею 71,9 га, яка входить до земель загальною площею 136,4 га, які були надані у постійне користування відповідачу для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Зустрічний позов заявлено про:
- визнання у позивача відсутнім права на укладення договору оренди земельною ділянкою з кадастровим номером 3222985700:04:007:0002 площею 61,5513 га на підставі наказу Головного управління Держземагентства у Київській області від 22.09.2014 № 10-5822/15-14-сг;
- визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагентства у Київській області «Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки» № 10-5822/15-14-сг від 22.09.2014.
Позовні вимоги за зустрічним позовом фактично обґрунтовані доводами тотожними тим, які відповідачем були наведені у обґрунтування своїх заперечень щодо первісного позову, а саме тим, що виділена позивачу в оренду на підставі наказу Головного управління Держземагентства у Київській області від 22.09.2014 № 10-5822/15-14-сг земельна ділянка з кадастровим номером 3222985700:04:007:0002 площею 61,5513 га є частиною земельної ділянки право постійного користування якою відповідачем посвідчено Державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 001222 від 25.05.2000, а відтак, враховуючи, що станом на дату видачі наказу Головного управління Держземагентства у Київській області від 22.09.2014 № 10-5822/15-14-сг земельна ділянка вже перебувала на праві постійного користування у відповідача, така ділянка позивачу надана бути не могла.
Крім того відповідач зауважив на тому, що така земельна ділянка була надана позивачу без проведення у встановленому порядку земельних торгів, тобто без дотримання визначеного законодавством порядку.
У відзивах на зустрічний позов позивач проти його задоволення заперечив, заперечивши проти посилань відповідача на факти встановленні при розгляді справ № 371/1232/15-ц та № 911/2762/19, оскільки рішення по зазначеним справам скасовані судами апеляційної та касаційної інстанцій, а отже такі посилання товариства є необґрунтованими та безпідставним.
Також позивач зазначив про те, що:
- оскаржуваний наказ є актом індивідуальної дії та не має нормативного характеру, а отже вичерпав свою дію фактом його виконання і, на його підставі виникли правовідносини щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3222985700:04:007:0002;
- на підставі наказу не було укладено договір оренди, а земельні ділянки фактично не були передані позивачу, а отже і обраний спосіб захисту не забезпечить відповідачу відновлення його порушеного права.
Крім того позивач просив суд застосувати строки позовної давності щодо вимог відповідача.
У відповіді на відзив на зустрічну позовну заяву відповідач значив про те, що:
- ним не порушено строк позовної давності, оскільки про порушене право він дізнався лише при відкритті провадження у справі № 371/1132/21, в якій предметом розгляду у справі було скасування державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою за відповідачем;
- перебіг позовної давності має починатись не з дати, коли відповідач дізнався про існування оскаржуваного наказу, а з дати, коли відповідач довідався або міг довідатися про порушення свого права користування земельними ділянками з боку позивача на підставі цього наказу.
Крім того, відповідач зазначив, що:
- моментом коли останній дізнався про порушення права постійного користування належними йому земельними ділянками є момент отримання позовних матеріалів від позивача та відкриття провадження у справі № 371/1132/21;
- у період з 02.04.2020 по 01.07.2023 строк позовної давності продовжувався на строк дії карантину (COVID-19), встановленого Кабінетом Міністрів України, а починаючи з 24.02.2022 по теперішній час строк позовної давності зупинено на строк дії воєнного стану в Україні.
Головне управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області проти задоволення зустрічного позову заперечило, згадуючи правові висновки у справах № 826/20518/14 та № 911/2762/19 та зазначивши про законність виданого ним спірного наказу, який був виданий в межах та в рамках наданих повноважень.
Рішенням Господарського суду Київської області від 09.12.2024 у справі № 911/417/24 у задоволенні первісного позову відмовлено повністю; зустрічний позов задоволено повністю.
При розгляді справи судом першої інстанції було встановлено, що:
- наказом Головного управління Держземагентства у Київській області № 10-5822/15-14-сг від 22.09.2014 позивачу було надано в оренду земельну ділянку кадастровий номер 3222985700:04:007:0002 площею 61,5513 га для ведення фермерського господарства, яка повністю накладається на земельну ділянку загальною площею 136,4 га, яка була надана у постійне користування відповідачу для ведення товарного сільськогосподарського виробництва згідно Державного акту на право постійного користування землею від 25.05.2000 (бланк серії ІІ-КВ № 001222);
- за клопотанням відповідача витребувано у Господарського суду Київської області для огляду справу № 911/2762/19, в матеріалах якої наявний Державний акт серії 3-КВ № 007752 на право постійного користування землею ОСОБА_1 площею 56,7 га для ведення селянського (фермерського) господарства виданий Миронівською районною радою Київської області на підставі рішення Миронівської районної ради Київської області від 26.01.1999, що був зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право постійного користування землею за № 31. При цьому 12.07.1999 Миронівською районною державною адміністрацією Київської області було зареєстровано Фермерське господарство «Припіяло Андрія Васильовича», засновником якого виступила фізична особа - ОСОБА_1 . 29.09.2014 відділом Держземагентства у Миронівському районі Київської області було зареєстровано у Державному земельному кадастрі земельну ділянку кадастровий номер 3222982200:01:011:0014 площею 56,6742 га для ведення фермерського господарства, що розташована на території Зеленківської сільської ради Миронівського району Київської області, право постійного користування на яку виникло у ФГ «Припіяло Андрія Васильовича» на підставі Державного акту серії 3-КВ № 007752 від 26.01.1999 на право постійного користування землею, виданого ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції:
- врахувавши встановлені вище обставини, та те, що:
1) з урахуванням вимог ст. ст. 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство», ст.ст. 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз (вказане право було позивачем реалізовано у 1999 році - примітка колегії суддів), а додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах;
2) відповідні земельні торги при наданні позивачу спірної земельної ділянки кадастровий номер 3222985700:04:007:0002 площею 61,5513 га на підставі оспорюваного наказу Головного управління Держземагенства у Київській області № 10-5822/15-14-сг від 22.09.2014 не проводились;
3) наказом Головного управління Держземагентства у Київській області № 10-5822/15-14-сг від 22.09.2014 позивачу було надано в оренду земельну ділянку кадастровий номер 3222985700:04:007:0002 площею 61,5513 га для ведення фермерського господарства, яка повністю накладається на земельну ділянку загальною площею 136,4 га, яка була надана у постійне користування відповідачу для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, згідно Державного акту на право постійного користування землею від 25.05.2000 (бланк серії ІІ-КВ № 001222);
3) доказів того, що відповідач відмовлявся від постійного користування земельним ділянками, або вказані земельні ділянки вилучались у відповідача, або припинялося у встановленому порядку право постійного користування відповідача до матеріалів справи не надано;
- дійшов висновку про те, що наказ Головного управління Держземагенства у Київській області № 10-5822/15-14-сг від 22.09.2014 був прийнятий Головним управлінням Держземагенства у Київській області із порушенням положень ЦК України, ЗК України, Закону України «Про фермерське господарство», та інших нормативно-правових актів України без проведення у встановленому порядку відповідних земельних торгів для надання вказаної земельної ділянки, а також спірний наказ стосується земельної ділянки, яка вже знаходилась у постійному користуванні у іншої юридичної особи.
Крім того суд першої інстанції не встановив обставин пропуску відповідачем строків позовної давності, зазначивши, що:
- позивач та Головне управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області зазначали про те, що відповідачу стало відомо про існування оскаржуваного наказу Головного управління Держземагентства у Київській області № l0-5822/15-14-сг від 22.09.2014 з 01.09.2015, а тому саме з цієї дати починається перебіг строку позовної давності;
- з матеріалів справи та інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що оспорюваний наказ тривалий проміжок часу оскаржувався з боку прокуратури, що мало наслідком його скасування та визнання недійсним і до 21.06.2023 такий наказ був визнаний недійсним та скасований, відтак у відповідача була відсутня потреба окремого оскарження такого наказу;
- очевидно, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій, на думку добросовісного розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі інших позовів, заяв про закриття провадження у справі тощо. Подібний правовий висновок викладений у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19;
- водночас на належну відповідачу на праві постійного користування земельну ділянку позивач почав претендувати лише у 2021 році у справі № 371/1132/21;
- вказане свідчить про те, що відповідачем строк позовної давності із вимогами за зустрічним позовом пропущений не був.
При цьому суд окремо зауважив на тому, що такий строк був продовжений на строк дії карантину, та в подальшому продовжений на строк дії на території України правового режиму воєнного стану.
З огляду на вказане суд першої інстанції у задоволенні первісного позову відмовив, а зустрічний позов - задовольнив.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення Господарського суду Київської області від 09.12.2024 у справі № 911/417/24 скасувати і ухвалити нове рішення, яким первісний позов задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову відмовити.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що:
- висновки суду першої інстанції про те, що відповідач має право постійного користування на земельну ділянку кадастровий номер: 3222985700:04:011:0006, площею 61,5513 га., є невірними оскільки:
1) спірна земельна ділянка має установлені межі, певне місце розташування, з визначеними щодо неї правами, і є об'єктом цивільних прав лише з 2014 року (вказана ділянка сформована як об'єкт цивільних прав в результаті розроблення на замовлення апелянта проєкту землеустрою);
2) наданий відповідачем державний акт не містить план землекористування, а містить План зовнішніх меж землекористування який фактично відображає всі земельні ділянки Полівської сільської ради, проте ані державний акт, ані план зовнішніх меж землекористування не містить будь-яких відомостей, які дозволяють ідентифікувати земельну ділянку або земельні ділянки площею 136,4 га;
3) відповідач мав здійснювати реєстрацію речових прав після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування, тобто на підставі технічної документації, яка розроблялась перед видачею державного акту, проте відповідач здійснив реєстрацію речових прав земельної ділянки, внесеної до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації, розробленої позивачем, що не відповідає положенням законодавства;
4) при розгляді цієї справи суд не повинен був приймати до розгляду висновок судового експерта, оскільки його було подано із порушенням встановлених ГПК України строків;
5) питання експерту було сформульоване таким чином, що відповідаючи на нього експерт надає висновок не лише щодо накладення однієї сформованої земельної ділянки на іншу сформовану земельну ділянку, а додаткове ще й нібито підтверджується належність земельної ділянки на праві постійного користування відповідача хоча таке питання експертом не досліджувалось, з огляду на що суд помилково сприйняв висновок експерта, як такий, що доводить і факт належності земельної ділянки і факт накладення ;
6) експерт фактично підтверджує, що в плані зовнішніх меж землекористування відповідача, який міститься в Державному акті фактично відсутні значення координат кутів зовнішніх меж або інші відомості, які дозволяють визначити просторове розташування земельних ділянок загальною площею 136,4000 га. в геодезичній площині, а відтак достовірно відобразити межі ділянок загальною площею 136,4000 га є неможливим, проте експерт вирішив порівняти земельні ділянки здійснивши цифрування, векторизацію схеми земельної ділянки, тобто фактично «на око», виходячи з їх візуальної форми чим порушив положення ст. 102 ГПК України згідно з якою експерт не має права з власної ініціативи збирати матеріали для проведення експертизи.
- висновки суду першої інстанції про те, що відповідачем не було пропущено строк позовної давності є помилковими, оскільки позивач фактично «претендував» на зазначену земельну ділянки, звернувшись із відповідним клопотанням та розробивши відповідну документацію із землеустрою;
- позивач не міг реалізувати право на створення фермерського господарства за Законом України «Про фермерське господарство» у 1999 році, оскільки його було прийнято у 2003 році, а відтак Фермерське господарство «Припіяло Андрія Васильовича» не могло набути відповідного права постійного користування на ті земельні ділянки, які було отримано позивачем у 1999 році.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 01.05.2025 справа № 911/417/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Кравчук Г.А.
З урахуванням того, що апеляційна скарга надійшла безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.05.2025 у справі № 911/417/24 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/417/24; відкладено вирішення питання щодо відкриття чи відмови у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду або залишення без руху апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Київської області від 01.04.2025 у справі № 911/417/24.
07.05.2025 матеріали справи № 911/417/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2025 у справі № 911/417/24 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Київської області від 01.04.2025 у справі № 911/417/24 залишено без руху на підставі ст. 174, ч. 2 ст. 260 ГПК України; надано ОСОБА_1 строк десять днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: надання доказів сплати (доплати) судового збору у розмірі 908,40 грн.
16.05.2025 до суду від апелянта надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, в додатках до якої міститься платіжна квитанція про сплату № 5185-1277-7593-7034 від 16.05.2025 про сплату (доплату) 908,40 грн., в призначенні платежу вказано: «судовий збір, ОСОБА_1 , справа 911/417/24, Північний апеляційний господарський суд в апеляційному окрузі».
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Київської області від 01.04.2025 у справі № 911/417/24, постановлено розгляд справи здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, справу № 911/417/24 призначено до розгляду на 03.07.2025 о 10 год. 20 хв.
23.05.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, пославшись на ті ж самі обставини, що і в суді першої інстанції, а також додатково зауваживши на тому, що не можуть братися до уваги незгода апелянта з висновком експерта оскільки:
- ним не викладалось жодних заперечень проти змісту вказаного висновку в суді першої інстанції;
- апелянт не скористався правом на замовлення іншого експертного дослідження для спростування висновків, з якими він не погоджується;
- апелянтом не заявлялось ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній скарзі клопотання про проведення судової земельно-технічної експертизи;
- апелянтом не долучалось до матеріалів справи жодних доказів, які б могли поставити під сумнів висновки проведеної земельно-технічної експертизи;
- зауваження апелянта щодо порушення строку для подання висновку експерта є повністю надуманими та безпідставними, оскільки вказаний висновок було подано у межах встановлених судом першої інстанції строків (до 08.04.2024) для подання однієї із заяв по суті справи - заперечення на відповідь на відзив разом із запереченнями на відповідь на відзив від 05.04.2024 саме для спростування доводів апелянта, викладених у його відповіді на відзив від 29.03.2024, про те, що земельна ділянка кадастровий номер 3222985700:04:007:0002, площею 61,5513 га, начебто не знаходиться в межах земельних ділянок площею 136,4 га, наданих у постійне користування відповідачу згідно Державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-КВ №001222 від 25.05.2000.
02.07.2025 до суду від Миронівської міської ради надійшла заява про проведення засідання за відсутності учасника справи, в якій заявник просить провести засідання, яке призначено на 03.07.2025 о 10:20 год., без участі представника заявника.
Станом на 03.07.2025 до Північного апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.
Треті особі представників в судове засідання не направили.
Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність третіх осіб, за наявними матеріалами апеляційного провадження.
Під час розгляду справи представник позивача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечили, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву інших письмових пояснень, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає зміні чи скасуванню, з наступних підстав.
Наказом Головного управління Держземагентства у Київській області «Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки» № 10-5822/15-14-сг від 22.09.2014 затверджено «Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду» для ведення фермерського господарства позивачу на території Полівської сільської ради Миронівського району Київської області, надано в оренду земельну ділянку загальною площею 61,5513 га (кадастровий номер 3222985700:04:007:0002) для ведення фермерського господарства, строком на 35 років, розташовану на території Полівської сільської ради Миронівського району Київської області.
Позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Київській області із заявою про укладення договору оренди земельної ділянки площею 61,5513 га кадастровий номер 3222985700:04:007:0002 на підставі зазначеного вище наказу Головного управління Держземагентства у Київській області.
Листом вих. № П-2014/0-3000/6-20 від 30.10.2020 Головне управління Держгеокадастру у Київській області повідомило позивачу про неможливість укладення договору оренди на зазначену земельну, оскільки 21.11.2018 на земельну ділянку площею 61,5513 га кадастровий номер 3222985700:04:007:0002, яка розташована на території Полівської сільської ради Миронівського району Київської області, було зареєстровано право постійного користування за відповідачем.
Так, згідно з наявними матеріалами справи, відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 21.112018 державним реєстратором Комунального підприємства «Путрівське» Сипчу Крістіною Миколаївною було зареєстроване право постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 3222985700:04:007:0002 за відповідачем. Підставою для державної реєстрації стали Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку серія та номер НВ-3212921622018, виданий 15.11.2018, видавник - Державний кадастровий реєстратор Головного управління Держгеокадастру у Київській області Юзик О.М., Державний акт на право постійного користування землею серія ІІ-КВ № 001222, виданий 25.05.2000 Полівською сільською радою Миронівського району Київської області, відомості з ДЗК № 5655756 від 21.11.2018 видавник - Державний земельний кадастр.
З огляду на вказані обставини позивач звернувся до суду з первісним позовом у якому просив
- скасувати запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 44195999 від 22.11.2018 про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3222985700:04:007:0002 за відповідачем;
- скасувати державну реєстрацію речового права на нерухоме майно, а саме реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 3222985700:04:007:0002 за відповідачем, номер запису про інше речове право 29059410 від 21.11.2018.
В свою чергу відповідач звернувся до суду з зустрічним позовом, у якому просив:
- визнати у позивача відсутнім права на укладення договору оренди земельною ділянкою з кадастровим номером 3222985700:04:007:0002 площею 61,5513 га на підставі наказу Головного управління Держземагентства у Київській області від 22.09.2014 № 10-5822/15-14-сг;
- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагентства у Київській області «Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки» № 10-5822/15-14-сг від 22.09.2014.
Правові позиції сторін детально викладені вище.
Суд першої інстанції первісний позов задовольнив, а у задоволенні зустрічного позову відмовив, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серія ІІ-КВ № 001222 від 25.05.2000, виданого Полівською сільською радою Миронівського району Київської області та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 94, копія якого наявна в матеріалах справи, відповідачу на підставі рішення Полівської сільської ради Миронівського району Київської області № 5 від 08.04.2000 надано в постійне користування земельну ділянку площею 136,4 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Частиною 1 ст. 92 ЗК України встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває в державній або комунальній власності, без встановлення строку.
За змістом положень ч. 2 ст. 92 ЗК України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності (а); громадські організації осіб з інвалідністю України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації (б); релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності (в); публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» (г); заклади освіти незалежно від форми власності (ґ); співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку (д); оператор газотранспортної системи та оператор системи передачі (е); господарські товариства в оборонно-промисловому комплексі, визначені частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності» (є).
Пунктом 6 розділу Х Перехідні положення ЗК України (у редакції Закону від 25.10.2001, що діяв з 01.01.2002, тобто на момент набрання цим нормативно-правовим актом чинності) встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.
Водночас Конституційний Суд України рішенням № 5-рп2005 від 22.09.2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X «Перехідні положення» ЗК України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.
Вказане свідчить про те, що громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали в постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов'язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі та спростовує твердження відповідача про те, що третя особа права на користування спірними земельними ділянками не набула.
Отже, відповідач є постійним землекористувачем земельної ділянки, яка була ним отримана відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серія ІІ-КВ № 001222 від 25.05.2000, виданого Полівською сільською радою Миронівського району Київської області та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 94.
При зверненні до суду з первісним позовом позивач зазначає про те, що земельні ділянка кадастровий номер 3222985700:04:007:0002 площею 61,5513 га яка була йому надана для ведення фермерського господарства на підставі наказу Головного управління Держземагентства у Київській області від 22.09.2014 № 10-5822/15-14-сг, не входить до тих земельних ділянок право постійного користування відповідача якими посвідчено Державним актом на право постійного користування землею серія ІІ-КВ № 001222 від 25.05.2000
Позивач зазначає, що на плані зовнішніх меж користування ВАТ «Миронівське», що є додатком до Держаного акту на право постійного користування землею серія ІІ-КВ № 001222 від 25.05.2000, вбачається, що земельна ділянка, якій в подальшому було присвоєно кадастровий номер 3222985700:04:007:0002, позначена як землі резерву, орієнтовною площею 71,9 га, і не входить до меж земель, які надавались ВАТ «Миронівське» в постійне користування.
Також позивачем надано Акт обстеження земельних ділянок від 20.02.2018, складений інженером-землевпорядником Румберг В.Л. за результатом проведення робіт по обстеженню в натурі (на місцевості) зовнішніх меж земельних ділянок. За наслідками проведеного обстеження зроблено висновок, що земельна ділянка площею 61,5513 га кадастровий номер 3222985700:04:007:0002 не знаходиться в межах земельної ділянки або земельних ділянок, визначених Планом зовнішніх меж землекористування ПАТ «Миронівське» Державного акту на право постійного користування землею серія ІІ-КВ № 001222 від 25.05.2000.
Щодо вказаного колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до ст. 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.
Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи.
У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
Згідно ст. 101 ГПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.
Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз.
У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права та обов'язки, що і експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.
Відповідачем до матеріалів справи долучено висновок судового експерта Свістунова Ігоря Сергійовича за результатами проведення земельно-технічної експертизи № 1775/04-2024 від 03.04.2024, зробленої на замовлення відповідача. У висновку судового експерта зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків (ст. 384 та ст. 385 КК України), висновок підготовлено для подання до суду.
Колегія суддів відхиляє посилання позивача на те, що при розгляді цієї справи суд не повинен був приймати до розгляду висновок судового експерта, оскільки його було подано із порушенням встановлених ГПК України строків, оскільки такий доказ був поданий у встановлений судом першої інстанції ухвалою від 20.03.2025 для відповідача строк на подання заперечень на відповідь на відзив з доказами (до 08.04.2025 примітка суду).
Відповідно до висновку судового експерта, викладеного за результатами проведення земельно-технічної експертизи № 1775/04-2024 від 03.04.2024 , за результатами цифрування, векторизації схеми земельних ділянок площею 136,4 га, яка міститься в державному акті на право постійного користування землею від 25.05.2000 (бланк серії ІІ-КВ № 001222) та співставленням її із межами ділянки з кадастровим номером 3222985700:04:007:0002 площею 61,5513 га, встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222985700:04:007:0002 площею 61,5513 га, яка надана в оренду ОСОБА_1 відповідно до наказу Головного управління Держземагентства у Київській області № 10-5822/15-14-сг від 22.09.2014, та яка розташована на території Полівської сільської ради Миронівського району Київської області, повністю накладається на ділянку площею 71,9 га, яка входить до земельних ділянок загальною площею 136,4 га, які були надані у постійне користування ВАТ «Миронівське» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва згідно Державного акту на право постійного користування землею від 25.05.2000 (бланк серії ІІ-КВ № 001222), виданого Полівською сільською радою Миронівського району Київської області та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 94.
Підстави для відхилення судом висновку судового експерта Свістунова Ігоря Сергійовича за результатами проведення земельно-технічної експертизи № 1775/04-2024 від 03.04.2024 відсутні.
Посилання апелянта на те, що питання експерту було сформульоване таким чином, що відповідаючи на нього експерт надає висновок не лише щодо накладення однієї сформованої земельної ділянки на іншу сформовану земельну ділянку, а додаткове - щодо належності відповідачу земельної ділянки на праві постійного користування, хоча таке питання експертом не досліджувалось, з огляду на що суд помилково сприйняв висновок експерта, як такий, що доводить і факт належності земельної ділянки і факт накладення, колегія суддів вважає помилковими, оскільки вони спростовуються змістом оскаржуваного у цій справі рішення суду першої інстанції.
Твердження апелянта про те, що експерт вирішив порівняти земельні ділянки здійснивши цифрування, векторизацію схеми земельної ділянки, тобто фактично «на око», виходячи з їх візуальної форми чим порушив положення ст. 102 ГПК України згідно з якою експерт не має права з власної ініціативи збирати матеріали для проведення експертизи колегія суддів вважає недоведеними та зауважує йому, що він жодних доказів на спростування висновків, які були зроблені експертами суду не надав. Так само як і не ініціював як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції питання про призначення додаткової чи повторної експертизи у зв'язку з недоліками вказаного висновку експерта та не надав суду експертний висновок відмінний від наданого відповідачем висновку експерта.
В свою чергу наданий позивачем акт обстеження земельних ділянок від 20.02.2018 за своєю природою не є висновком експертизи.
Колегія суддів зазначає про те, що те, що наданий відповідачем державний акт не містить план землекористування не спростовує встановлені експертом висновки щодо накладення земельних ділянок.
Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).
Законом України №132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (набув чинності 17.10.2019), зокрема, внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».
Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Колегія суддів зазначає про те, що наявними у матеріалах справи документами в їх сукупності з більшою вірогідністю підтверджується те, що наказом Головного управління Держземагентства у Київській області № 10-5822/15-14-сг від 22.09.2014 позивачу було надано в оренду земельну ділянку кадастровий номер 3222985700:04:007:0002 площею 61,5513 га для ведення фермерського господарства, яка повністю накладається на земельну ділянку загальною площею 136,4 га, яка була надана у постійне користування відповідачу для ведення товарного сільськогосподарського виробництва згідно Державного акту на право постійного користування землею від 25.05.2000 (бланк серії ІІ-КВ № 001222).
В свою чергу те, що відповідач здійснив реєстрацію речових прав земельної ділянки, внесеної до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації, розробленої позивачем, не може свідчить про відсутність у відповідача підстав для користування земельною ділянкою.
Статтею 141 ЗК України, в редакції, яка діяла станом на дату прийняття Головним управлінням Держземагентства у Київській області наказу № 10-5822/15-14-сг від 22.09.2014, встановлено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
За змістом положень ЗК України надання земельної ділянки у користування іншій особі за наявності у іншої особи чинного права користування, можливо лише після припинення права такого користування останньою у встановленому порядку, проте матеріли справи не містіть доказів припинення права користування відповідачем земельною ділянкою загальною площею 136,4 га (або її частиною), яка була надана у постійне користування відповідачу для ведення товарного сільськогосподарського виробництва згідно Державного акту на право постійного користування землею від 25.05.2000 (бланк серії ІІ-КВ № 001222).
Вказане є самостійною та достатньою підставою як для задоволення зустрічного позову, так і для відмови у задоволенні первісного позову.
Водночас колегія суддів зазначає про таке.
Питання надання земельних ділянок державної або комунальної власності в оренду для створення фермерських господарств регулюється ЗК України та Законом України «Про фермерське господарство» в редакціях, що діяли на час виникнення спірних правовідносин.
З огляду на положення ст.ст. 22, 31, 93 та 124 ЗК України землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, на умовах оренди.
За правилом ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч.ч. 2, 3 ст. 134 цього Кодексу.
Частинами 2 та 3 ст. 134 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначені випадки, коли земельні торги не проводяться, а передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється в порядку, встановленому ст. 123 цього Кодексу. Зокрема, земельні торги не проводяться в разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.
Стаття 123 ЗК України регулює загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 93 ЗК України, за якою право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідної орендареві для провадження підприємницької діяльності та іншої діяльності (в даному випадку як вбачається для ведення фермерського господарства).
Разом з тим відносини, пов'язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України, Законом України «Про фермерське господарство» та іншими нормативно-правовими актами України (ст. 2 цього Закону). У таких правовідносинах цей Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, а ЗК України - загальним.
Отже, порядок передачі земельних ділянок в оренду громадянам для ведення фермерського господарства станом на час видання спірного наказу був врегульований ст. 123 ЗК України, з урахуванням вимог Закону України «Про фермерське господарство».
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону.
Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов'язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (ст. 8 цього Закону).
Частинами 1, 2, 4 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельних ділянок розробляється за рахунок Українського державного фонду підтримки фермерських господарств. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.
Таким чином, спеціальний Закону України «Про фермерське господарство» визначає обов'язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених ст.. 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.
Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (ст.. 5 ЗК України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України.
Отже, при вирішенні спору про правомірність надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок, визначений ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» як спеціальною щодо ст. 123 ЗК України. Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.
За клопотанням відповідача судом першої інстанції витребувано у Господарського суду Київської області для огляду справу № 911/2762/19, в матеріалах якої наявний Державний акт серії 3-КВ № 007752 на право постійного користування землею ОСОБА_1 площею 56,7 га для ведення селянського (фермерського) господарства виданий Миронівською районною радою Київської області на підставі рішення Миронівської районної ради Київської області від 26.01.1999, що був зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право постійного користування землею за № 31.
12.07.1999 Миронівською районною державною адміністрацією Київської області було зареєстровано Фермерське господарство «Припіяло Андрія Васильовича», засновником якого виступила фізична особа - ОСОБА_1 .
29.09.2014 відділом Держземагентства у Миронівському районі Київської області було зареєстровано у Державному земельному кадастрі земельну ділянку кадастровий номер 3222982200:01:011:0014 площею 56,6742 га для ведення фермерського господарства, що розташована на території Зеленківської сільської ради Миронівського району Київської області, право постійного користування на яку виникло у ФГ «Припіяло Андрія Васильовича» на підставі Державного акту серії 3-КВ № 007752 від 26.01.1999 на право постійного користування землею, виданого ОСОБА_1 .
Отже, у 1999 році позивачу вже була виділена земельна ділянка для ведення селянського (фермерського) господарства.
Частиною 1 ст. 8 Закону України «Про фермерське господарство» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.
Статтею 12 цього ж закону (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.
Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, враховуючи вищевказані положення ЗК України, Закону України «Про фермерське господарство» та інших нормативно-правових актів, та за наслідками їх правового аналізу, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з одержанням ним державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є передумовою для державної реєстрації останнього, і після державної реєстрації такого фермерського господарства отримання ним у користування додаткових земельних ділянок сільськогосподарського призначення можливе лише у порядку, визначеному ч. 1 ст. 134 ЗК України - на конкурентних засадах із проведенням земельних торгів.
При чому, з урахуванням вимог ст.ст. 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство», ст.ст. 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз.
Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.
Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц та у постановах Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, від 20.06.2018 у справі № 378/766/15-ц, від 14.11.2018 у справі № 314/3881/15-ц, від 18.02.2019 у справі № 368/319/17, від 25.09.2019 у справі № 397/30/17, від 29.01.2020 у справі № 927/83/19, від 25.03.2020 у справі № 357/2418/15-ц та від 27.08.2020 у справі № 922/1948/19, від 07.03.2023 у справі № 908/1447/20.
Відповідні земельні торги при наданні позивачу спірної земельної ділянки кадастровий номер 3222985700:04:007:0002 площею 61,5513 га на підставі оспорюваного наказу Головного управління Держземагенства у Київській області № 10-5822/15-14-сг від 22.09.2014 не проводились.
Щодо посилань позивача на те, що він не міг реалізувати право на створення фермерського господарства за Законом України «Про фермерське господарство» у 1999 році, оскільки його було прийнято у 2003 році, а відтак Фермерське господарство «Припіяло Андрія Васильовича» не могло набути відповідного права постійного користування на ті земельні ділянки, які було отримано позивачем у 1999 році, колегія суддів зазначає наступне.
Частинами 1, 8 ст. 8 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» № 2009-XII (в редакції яка була чинна на момент створення ФГ «Припіяло Андрія Васильовича») встановлено, що:
- після одержання Державного акта на право приватної власності або довічного успадковуваного володіння землею чи укладення договору на оренду селянське (фермерське) господарство підлягає державній реєстрації в районній, міській Раді народних депутатів, що надала земельну ділянку в довічне успадковуване володіння, приватну власність або користування.
- після відведення земельної ділянки в натурі і одержання Державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею, приватної власності або договору на оренду земельної ділянки та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.
Отже, за діючими на момент створення ФГ «Припіяло Андрія Васильовича» нормами, обов'язковою умовою для набуття правосуб'єктності СФГ як юридичної особи було одержання земельної ділянки, а одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов'язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто Закон № 2009-XII не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.
Статтею 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Отже, враховуючи обставини, які встановлені вище, а саме те, що:
- наказом Головного управління Держземагентства у Київській області № 10-5822/15-14-сг від 22.09.2014 позивачу було надано в оренду земельну ділянку кадастровий номер 3222985700:04:007:0002 площею 61,5513 га для ведення фермерського господарства, яка повністю накладається на земельну ділянку загальною площею 136,4 га, яка була надана у постійне користування відповідача для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, згідно Державного акту на право постійного користування землею від 25.05.2000 (бланк серії ІІ-КВ № 001222);
- доказів того, що відповідач відмовлявся від постійного користування земельним ділянками, або вказані земельні ділянки вилучались у відповідача, або припинялося у встановленому порядку право постійного користування відповідачадо матеріалів справи не надано;
- наказ Головного управління Держземагенства у Київській області № 10-5822/15-14-сг від 22.09.2014 був прийнятий Головним управлінням Держземагенства у Київській області із порушенням положень ЦК України, ЗК України, Закону України «Про фермерське господарство», та інших нормативно-правових актів України без проведення у встановленому порядку відповідних земельних торгів для надання вказаної земельної ділянки,
наявні підстави для задоволення зустрічного позову та відмови у задоволенні перівірного позову.
Разом з тим, позивачем та відповідачем 2 за зустрічним позовом заявлено про застосування строків позовної давності, посилаючись на те, що по заявленим вимогам сплив строк позовної давності.
Відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За змістом ч.1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Статтею 264 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Відповідно до ч. 2-5 ст. 267 цього ж кодексу заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.
При цьому, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (п.п. 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").
Пред'явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов'язується початок процесу у справі.
Відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом.
При цьому, перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій на думку добросовісного розсудливого спостерігача виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі заяв про закриття провадження у справі, подачі позовів в порядку іншого судочинства тощо. При цьому, саме на суд покладено обов'язок перевірити відповідність поданої позовної заяви передбаченим законодавством вимогам, у тому числі щодо предметної юрисдикції при вирішені питання про відкриття провадження у справі.
Так, у заявах про застосування строків позовної давності заявники зазначали про те, що відповідачу стало відомо про існування оскаржуваного наказу Головного управління Держземагентства у Київській області № l0-5822/15-14-сг від 22.09.2014 з 01.09.2015, а тому саме з цієї дати починається перебіг строку позовної давності.
Водночас, як вірно встановлено судом першої інстанції, як вбачається, з матеріалів справи та інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень, наказ Головного управління Держземагентства у Київській області № 10-5822/15-14-сг від 22.09.2014 тривалий проміжок часу оскаржувався з боку прокуратури, що мало наслідком його скасування та визнання недійсним.
Так, на підставі подання прокуратури наказом Головного управління Держземагентства у Київській області № 10-7381/15-14-сг від 15.10.2014 скасовано наказ № 10-5822/15-14-сг від 22.09.2014 та заборонено вчиняти дії щодо передачі в оренду ОСОБА_1 земельної ділянки.
У червні 2015 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави звернувся до суду із позовом до Головного управління Держземагенства у Київській області, ОСОБА_1 про визнання недійсними та скасування наказів, в т.ч. № 10-5822/15-14-сг від 22.09.2014, визнання відсутності права на земельні ділянки, в т.ч. на земельну ділянку кадастровий номер 3222985700:04:007:0002.
Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 17.04.2019 у справі № 371/1232/15-ц за позовом прокурора Київської області в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_1 , треті особи без самостійних вимог: Миронівська районна державна адміністрація Київської області, Коритищенська сільська рада Миронівського району Київської області, ПАТ «Миронівське», Полівська сільська рада Миронівського району Київської області, СТОВ «Коритище», Фермерське господарство «Припіяла Андрія Васильовича», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 про визнання недійсними та скасування наказів Головного Управління Держземагенства в Київській області, визнання відсутності права на земельні ділянки позов задоволено та вирішено:
- визнати недійсними та скасувати накази Головного управління Держземагентства у Київській області від 18.08.2014 №№ 10-4540/15-14-сг, 10-4541/15-14-сг, 10-4542/15-14-сг, 10-4543/15-14-сг, 10-4544/15-14-сг, 10-4545/15- 14-сг, 10-4546/15-14-сг, 10-4547/15-14-сг, 10-4549/15-14-сг, від 11.09.2014 №№ 10-5312/15-14-сг, від 16.09.2014 №№ 10-5429/15-14-сг, 10-5430/15-14-сг про надання дозволу ОСОБА_14 на розроблення проектів із землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду, розташованих на території Миронівського району Київської області, з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, із земель сільськогосподарського призначення державної власності;
- визнано недійсними та скасовано накази Головного управління Держземагентства у Київській області від 22.09.2014 №№ 10-5820/15-14-сг, 10-5821/15-14-сг, 10-5822/15-14-сг, 10-5823/15-14-сг, 10-5824/15-14-сг, 10-5825/15- 14-сг, 10-5826/15-14-сг, 10-5827/15-14-сг, 10-5828/15-14-сг, 10-5829/15-14-сг, 10-5830/15-14-сг, від 30.09.2014 №№ 10-6197/15-14-сг, 10-6198/15-14-сг, 10- 6199/15-14-сг, якими затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства та передано ОСОБА_14 земельні ділянки для вказаних цілей на територіях: Полівської сільської ради Миронівського району з кадастровими номерами 3222985700:04:011:0006 площею 4,8624 га, 3222985700:03:004:0003 площею 17,1692 га, 3222985700:04:007:0002 площею 61,5513 га; на території Коритищенської сільської ради Миронівського району з кадастровими номерами 3222983400:02:004:0031 площею 5,2004 га, 3222983400:02:009:0003 площею 7,9889 га, 3222983400:02:008:0002 площею 8,7345 га, 3222983400:03:003:0010 площею 3,4575 га, 3222983400:03:003:0011 площею 3,5776 га, 3222983400:02:003:0012 площею 4,4684 га, 3222983400:03:001:0005 площею 14,5655 га, 3222983400:02:004:0030 площею 1,5400 га; на території Зеленьківської сільської ради Миронівського району з кадастровими номерами 3222982200:02:002:0001 площею 15,0001 га, 3222982200:01:011:0003 площею 17,2387 га, 3222982200:01:027:0001 площею 43,1998 га;
- визнати відсутність у ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_1 права на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222985700:04:011:0006 площею 4,8624 га, 3222985700:03:004:0003 площею 17,1692 га, 3222985700:04:007:0002 площею 61,5513 га; на території Коритищенської сільської ради Миронівського району з кадастровими номерами 3222983400:02:004:0031 площею 5,2004 га, 3222983400:02:009:0003 площею 7,9889 га, 3222983400:02:008:0002 площею 8,7345 га, 3222983400:03:003:0010 площею 3,4575 га, 3222983400:03:003:0011 площею 3,5776 га, 3222983400:02:003:0012 площею 4,4684 га, 3222983400:03:001:0005 площею 14,5655 га, 3222983400:02:004:0030 площею 1,5400 га; на території Зеленьківської сільської ради Миронівського району з кадастровими номерами 3222982200:02:002:0001 площею 15,0001 га, 3222982200:01:011:0003 площею 17,2387 га, 3222982200:01:027:0001 площею 43,1998 га.
Постановою Київського апеляційного суду від 16.10.2019 рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 17.04.2019 у справі № 371/1232/15-ц скасовано, а провадження у справі закрито і роз'яснено заступнику прокурора Київської області право звернутися з відповідним позовом до суду господарської юрисдикції.
Виконувач обов'язків прокурора Київської області звернувся до Господарського суду Київської області із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ФГ «Припіяло Андрія Васильовича» про визнання недійсними наказів Головного управління Держземагенства у Київській області № 10-5820/15-14-сг від 22.09.2014, № 10-5821/15-14-сг від 22.09.2014, № 10-5822/15-14-сг від 22.09.2014, № 10-5823/15-14-сг від 22.09.2014, № 10-5824/15-14-сг від 22.09.2014, № 10-5825/15-14-сг від 22.09.2014, № 10-5826/15-14-сг від 22.09.2014, № 10-5827/15-14-сг від 22.09.2014, № 10-5828/15-14-сг від 22.09.2014, № 10-5829/15-14-сг від 22.09.2014, № 10-5830/15-14-сг від 22.09.2014, № 10-6197/15-14-сг від 30.09.2014, № 10-6198/15-14-сг від 30.09.2014, № 10-6199/15-14-сг від 30.09.2014, якими затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства та передано ОСОБА_1 земельні ділянки для вказаних цілей на територіях: Полівської сільської ради Миронівського району Київської області з кадастровим номером 3222985700:04:011:0006 площею 4,8624 га, з кадастровим номером 3222985700:03:004:0003 площею 17,1692 га, з кадастровим номером 3222985700:04:007:0002 площею 61,5513 га; на території Коритищенської сільської ради Миронівського району з кадастровим номером 3222983400:02:004:0031 площею 5,2004 га, з кадастровим номером 3222983400:02:009:0003 площею 7,9889 га, з кадастровим номером 3222983400:02:008:0002 площею 8,7345 га, з кадастровим номером 3222983400:03:003:0010 площею 3,4575 га, з кадастровим номером 3222983400:03:003:0011 площею 3,5776 га, з кадастровим номером 3222983400:02:003:0012 площею 4,4684 га, з кадастровим номером 3222983400:03:001:0005 площею 14,5655 га, з кадастровим номером 3222983400:02:004:0030 площею 1,5400 га; на території Зеленьківської сільської ради Миронівського району з кадастровим номером 3222982200:02:002:0001 площею 15,0001 га, з кадастровим номером 3222982200:01:011:0003 площею 17,2387 га, з кадастровим номером 3222982200:01:027:0001 площею 43,1998 га.
Рішенням Господарського суду Київської області від 09.09.2020 у справі № 911/2762/19 в задоволені позовних вимог було відмовлено повністю.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2021 рішення Господарського суду Київської області від 09.09.2020 у справі № 911/2762/19 було скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено.
Постановою Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 911/2762/19 касаційну скаргу Фермерського господарства «Припіяло Андрія Васильовича» задоволено частково; постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2021 скасовано, рішення Господарського суду Київської області від 09.09.2020 змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови; у решті рішення Господарського суду Київської області від 09.09.2020 залишено без змін.
Постанова Верховного Суду аргументована тим, що прокурором (позивачем) обрано неналежний спосіб захисту прав, що є самостійною і достатньою підставою для відмови у позові, тому аргументи скаржника, які стосуються суті спору, не взяті Верховним Судом до уваги, оскільки неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших, встановлених судом обставин (п. 37 постанови Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 911/2762/19).
Отже, як зауважує відповідач, до 21.06.2023 наказ Головного управління Держземагентства у Київській області № l0-5822/15-14-сг від 22.09.2014 був визнаний недійсним та скасований, відтак у відповідача була відсутня потреба окремого оскарження такого наказу.
Очевидно, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій, на думку добросовісного розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі інших позовів, заяв про закриття провадження у справі тощо. Подібний правовий висновок викладений у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19.
Разом з цим, як вбачається з відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 29.11.2021 було відкрито провадження у справі № 371/1132/21 за позовом ОСОБА_1 до АТ «Миронівське», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору - Державний реєстратор Сипчу Крістіна Миколаївна Комунального підприємства "Путрівське" та Миронівська територіальна громада в особі Миронівської міської ради про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.
Позовні вимоги у справі № 371/1132/21 були обґрунтовані тим, що відповідно до наказу Головного Управління Держземагентства у Київській області «Про затвердження технічної документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки» № 10-5822/15-14-сг від 22.09.2014 ОСОБА_1 строком на 35 років надано в оренду земельну ділянку кадастровий номер 3222985700:04:007:0002 загальною площею 61,5513 га, розташовану на території Полівської сільської ради Миронівського району Київської області, для ведення селянського фермерського господарства.
Позивач у справі № 371/1132/21 ОСОБА_1 просив скасувати державну реєстрацію речового права на нерухоме майно, а саме реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 3222985700:04:007:0002 за ПАТ «Миронівське», номер запису про інше речове право 29059410 від 21.11.2018.
Як вбачається з даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 21.11.2018 державним реєстратором КП «Путрівське» Сипчу Крістіною Миколаївною було зареєстроване право постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 3222985700:04:007:0002 за ПАТ «Миронівське». Підставою для державної реєстрації стали Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, виданий 15.11.2018, Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 001222, виданий 25.05.2000 Полівською сільською радою Миронівського району, відомості з ДЗК № 5655756 від 21.11.2018.
Отже, звертаючись із позовом до Миронівського районного суду Київської області у 2021 році у справі № 371/1132/21 ОСОБА_1 претендував на належну АТ «Миронівське» земельну ділянку кадастровий номер 3222985700:04:007:0002 площею 61,5513 га.
Вказане свідчить про те, що про порушення свого права відповідач фактично дізнався у 2021 році.
При цьому, згідно з положеннями чинного законодавства визначений ст. 257 ЦК України строк був продовжений на строк дії карантину, та в подальшому продовжений на строк дії на території України правового режиму воєнного стану.
З огляду на зазначене вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідачем не був пропущений строк позовної давності із вимогами за зустрічним позовом.
Отже, суд першої інстанції цілком вірно відмовив у задоволенні позовних вимог за первісним позовом та задовольнив зустрічний позов. Рішення суду першої інстанції залишається без змін.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду Київської області від 09.12.2024 у справі № 911/417/24, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.
Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційної скарги, апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Київської області від 09.12.2024 у справі № 911/417/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 09.12.2024 у справі № 911/417/24 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено 03.07.2025.
Головуючий суддя О.В. Яценко
Судді О.О. Хрипун
Г.А. Кравчук