ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
02 липня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/754/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Таран С.В.,
Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,
при секретарі судового засідання: Фещук В.М.,
за участю представників:
від Громадської організації "Товариство "Восток" - участі не брали,
від Южненської міської ради Одеського району Одеської області - участі не брали,
від Приватного підприємства "Південьпарксервіс" - участі не брали,
розглянувши апеляційну скаргу Громадської організації "Товариство "Восток"
на ухвалу Господарського суду Одеської області від 28.04.2025 про відмову у забезпеченні позову, прийняту суддею Сулімовською М.Б., м. Одеса,
у справі №916/754/24
за позовом: Громадської організації "Товариство "Восток"
до відповідачів:
-Южненської міської ради Одеського району Одеської області;
-Приватного підприємства "Південьпарксервіс"
про стягнення 5 550 000 грн
У лютому 2024 р. Громадська організація "Товариство "Восток" звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог б/н від 15.06.2024 (вх.№23587/24 від 17.06.2024), просила стягнути на користь позивача з Южненської міської ради Одеського району Одеської області грошові кошти у сумі 1500000 грн, а з Приватного підприємства "Південьпарксервіс" - грошові кошти у сумі 4000000 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані створенням позивачеві перешкод у користуванні гаражами та землею, а також не сприянням останньому у виконанні його статутних завдань внаслідок обмеження прав, свобод та законних інтересів членів Громадської організації "Товариство "Восток".
За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 14.05.2024 відкрито провадження у справі №916/754/24.
21.03.2025 до суду першої інстанції від Громадської організації "Товариство "Восток" надійшла заява про забезпечення позову б/н від 21.03.2025 (вх.№2-390/25 від 21.03.2025), в якій остання просила:
-накласти арешт на кошти Приватного підприємства "Південьпарксервіс";
-накласти арешт на об'єкти (споруди) Приватного підприємства "Південьпарксервіс" загальною площею 92 кв.м: КПП-1, вбиральня площею 2 кв.м, розміщені на земельній ділянці, кадастровий номер 5122785800:01:001:0599, площею 12 га (після поділу кадастровий номер 5122785800:01:001:0599 площею 8,000 га та кадастровий номер 5122785800:01:001:0600 площею 4,000 га);
-накласти арешт на земельні ділянки з кадастровим номером 5122785800:01:001:0599 площею 8,000 га та з кадастровим номером 5122785800:01:001:0600 площею 4,000 га.
В обґрунтування даної заяви позивач послався на те, що невжиття запропонованих ним заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та поновлення порушених/оспорюваних прав та інтересів Громадської організації "Товариство "Восток", за захистом яких останнє звернулося до суду в межах цієї справи.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.04.2025 у справі №916/754/24 (суддя Сулімовська М.Б.) відмовлено у задоволенні заяви Громадської організації "Товариство "Восток" про вжиття заходів забезпечення позову.
Вказана ухвала суду мотивована недоведеністю позивачем наявності підстав для вжиття обраних ним заходів забезпечення позову, не зазначенням заявником конкретних обставин, з якими він пов'язує ймовірність невиконання у майбутньому судового рішення у випадку задоволення позовних вимог, а також неспівмірністю заходів забезпечення із заявленими позовними вимогами.
Не погодившись з постановленою ухвалою, Громадська організація "Товариство "Восток" звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 28.04.2025 у справі №916/754/24 та ухвалити нову, якою вжити запропоновані позивачем заходи забезпечення позову.
Зокрема, апелянт наголошує на тому, що під час розгляду заяви про забезпечення позову місцевий господарський суд не врахував доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог; не пересвідчився у тому, що між Приватним підприємством "Південьпарксервіс" та членами Громадської організації "Товариство "Восток" дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду у випадку задоволення позову; не з'ясував обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також належність виду забезпечення позову, який просив застосувати скаржник.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 20.05.2025 у справі №916/754/24 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження; встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 04.06.2025.
В подальшому ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.06.2025 вирішено розглянути апеляційну скаргу Громадської організації "Товариство "Восток" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 28.04.2025 про відмову у забезпеченні позову у справі №916/754/24 поза межами строку, встановленого частиною другою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, достатній для забезпечення можливості реалізації учасниками процесу відповідних процесуальних прав з урахуванням запровадженого в Україні воєнного стану, та призначено дану справу до розгляду на 02.07.2025 об 11:30.
У судовому засіданні 02.07.2025 представники учасників справи участі не брали, хоча були належним чином сповіщені про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами оскарження ухвали (а.с.122-125).
Южненська міська рада Одеського району Одеської області та Приватне підприємство "Південьпарксервіс" своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористались, відзиви на апеляційну скаргу не надали, що в силу частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.
За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову у судовому процесі.
Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
За правилами цієї статті заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.
Отже, забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах другій, п'ятій, шостій та сьомій статті 137 Господарського процесуального кодексу України).
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено у низці постанові останнього, зокрема, від 24.10.2022 у справі №916/950/22 та від 15.05.2019 у справі №910/688/13.
З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття або відмова у застосування останніх знаходяться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
Згідно з частиною першою статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
В силу частини четвертої статті 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Адекватність (співмірність) заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Колегія суддів зауважує, що предметом спору у даній справі є вимога майнового характеру, а саме: з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог б/н від 15.06.2024 (вх.№23587/24 від 17.06.2024) позивач просив стягнути на свою користь з Южненської міської ради Одеського району Одеської області грошові кошти у сумі 1500000 грн, а з Приватного підприємства "Південьпарксервіс" - грошові кошти у сумі 4000000 грн.
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28.08.2019 у справі №910/4491/19.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:
-розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
-забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
-наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;
-імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Таким чином, вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має оцінювати обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наявності зв'язку між конкретним заходом щодо забезпечення позову і змістом позовних вимог та обставинами, на яких вони ґрунтуються, та доказами, які наведені на їх підтвердження, а також положеннями законодавства, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, подаючи позов.
Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
За умовами статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на положення статей 13, 74, 80 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Саме така правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 12.06.2019 у справі №910/773/19.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18).
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.
При цьому апеляційним господарським судом враховується, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позовним вимог, у тому числі і тих, з якими має намір звернутися заявник, не досліджується, адже питання обґрунтованості позову є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 22.07.2019 у справі №914/120/19.
Між тим, апеляційний господарський суд зауважує, що у матеріалах оскарження ухвали місцевого господарського суду від 28.04.2025 про відмову у забезпеченні позову у справі №916/754/24 відсутні та заявником до суду першої інстанції разом з заявою про вжиття заходів забезпечення позову не подано жодного доказу на підтвердження того, що Приватне підприємство "Південьпарксервіс" перебуває у незадовільному фінансовому стані, має невиконані безспірні зобов'язання, виступає боржником у відкритих виконавчих провадженнях, вчиняє будь-які дії, спрямовані на приховування грошових коштів та уникнення майнової відповідальності, або здійснює підготовку до вчинення таких дій.
Сама по собі обставина наявності у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про те, що статутний капітал Приватного підприємства "Південьпарксервіс" складає 500 грн, тобто є меншим за суму, заявлену до стягнення в межах даної справи, жодним чином не свідчить про наявність підстав для вжиття запропонованих заявником заходів забезпечення позову, а також не підтверджує відсутності у Приватного підприємства "Південьпарксервіс" грошових коштів та, як наслідок, можливості виконати рішення суду у разі задоволення заявленого позову.
Правова позиція суду касаційної інстанції про те, що посилання заявника, зокрема, на незначний розмір статутного капіталу відповідача не є належними підставами для накладення арешту на грошові кошти останнього, викладена в постанові Верховного Суду від 25.02.2019 у справі №922/2673/18.
Всі доводи заяви Громадської організації "Товариство "Восток" про забезпечення позову б/н від 21.03.2025 (вх.№2-390/25 від 21.03.2025) щодо існування реальної загрози утруднення або неможливості виконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову ґрунтуються виключно на нічим не підтверджених припущеннях.
Аналогічний висновок стосовно того, що самі лише твердження заявника про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову без долучення відповідних доказів не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову викладено в постановах Верховного Суду від 21.01.2019 у справі №902/483/18 та від 12.06.2019 у справі №909/19/19.
Крім того, Верховний Суд в постановах від 15.01.2019 у справі №915/870/18, від 05.09.2019 у справі № 911/527/19 та від 23.07.2021 у справі №915/1429/20 дійшов висновку про те, що піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору.
Водночас позивач просить накласти арешт на об'єкти (споруди) Приватного підприємства "Південьпарксервіс", загальною площею 92 кв.м.: КПП-1, вбиральня площею 2 кв.м., розміщені на земельній ділянці, кадастровий номер 5122785800:01:001:0599, площею 12 га (після поділу кадастровий номер 5122785800:01:001:0599 площею 8,000 га та кадастровий номер 5122785800:01:001:0600 площею 4,000 га), та на земельні ділянки кадастровий номер 5122785800:01:001:0599 площею 8,000 га, кадастровий номер 5122785800:01:001:0600 площею 4,000 га, які на момент розгляду місцевим господарським судом відповідної заяви Громадської організації "Товариство "Восток" не виступають предметом спору, у зв'язку з чим такі заходи не є співмірними та адекватними щодо предмета спору.
Поряд з цим, з інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №298692328 від 09.02.2022 та №306400223 від 02.08.2022 вбачається, що вищезазначені земельні ділянки на праві комунальній власності належать Южненській міській раді Одеського району Одеської області, у той час як Приватне підприємство "Південьпарксервіс" є орендарем цих земельних ділянок. Однак, вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, яке не належить вказаному відповідачу, є недопустимим.
Суд апеляційної інстанції також зауважує, що позивач просить накласти арешт на всі кошти Приватного підприємства "Південьпарксервіс", а не в межах суми заявлених до нього позовних вимог, між тим накладення арешту на всі грошові кошти останнього не просто не відповідає критерію співмірності, а фактично нестиме характер втручання у мирне володіння майном, яке гарантоване статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
При цьому твердження апелянта про те, що Приватне підприємство "Південьпарксервіс" завдало своїми діями шкоду позивачеві, Південно-західним апеляційним господарським судом до уваги не приймаються, оскільки наведені доводи стосуються обґрунтування підстав позову, тобто суті позовних вимог, та жодним чином не свідчать про необхідність забезпечення позову, оскільки сам по собі факт наявності між сторонами судового спору не може бути належною та достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.
Подана Громадською організацією "Товариство "Восток" заява про забезпечення позову не містить обґрунтованих мотивів та посилань на докази, на підставі яких суд міг би дійти висновку щодо обґрунтованості, доцільності та необхідності забезпечення позову у визначений заявником спосіб, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні заяви Громадської організації "Товариство "Восток" б/н від 21.03.2025 (вх.№2-390/25 від 21.03.2025).
Таким чином, враховуючи те, що твердження апелянта щодо порушення Господарським судом Одеської області норм права при прийнятті оскаржуваної ухвали від 28.04.2025 про відмову у забезпеченні позову у справі №916/754/24 не знайшли свого підтвердження, підстав для скасування зазначеного судового акта суд апеляційної інстанції не вбачає.
Поряд з цим, колегія суддів зауважує на тому, що відмова у забезпеченні позову не позбавляє заявника права повторно подати заяву про забезпечення позову з наданням переконливих доказів на підтвердження своїх доводів і з дотриманням критерії розумності і співмірності.
Керуючись статтями 136, 137, 232, 233, 236, 240, 255, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Громадської організації "Товариство "Восток" залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Одеської області від 28.04.2025 про відмову у забезпеченні позову у справі №916/754/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і відповідно до приписів статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено та підписано 03.07.2025.
Головуючий суддя С.В. Таран
Суддя К.В. Богатир
Суддя Л.В. Поліщук