провадження № 1-кп/631/94/25
справа № 631/1/25
про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою
03 липня 2025 року селище Нова Водолага
Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
з боку сторони обвинувачення:
прокурора ОСОБА_3 ,
потерпілої ОСОБА_4 ,
з боку сторони захисту:
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні залу судових засідань № 1 Нововодолазького районного суду Харківської області справу з єдиним унікальним № 631/1/25 за кримінальним провадженням, внесеним до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16 липня 2024 року під № 12024221090000722 за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України,
В провадженні Нововодолазького районного суду Харківської області перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16 липня 2024 року під № 12024221090000722 за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України.
Згідно обвинувального акту ОСОБА_5 обвинувачується в умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині.
У зв'язку із спливом строку, на який було продовжено запобіжний захід, обраний відносно ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою, прокурор Берестинської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_3 звернувся із дотриманням вимог частини 2 статті 35 Кримінального процесуального кодексу України із письмовим клопотанням, зареєстрованим за вхідним № 3801/25-вх від 03 липня 2025 року, щодо продовження застосованого запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому, яке надійшло у повній відповідності до строків та порядку, визначених Кримінальним процесуальним кодифікованим законом України.
На обґрунтування клопотання прокурор вказав на наявність у провадженні обставин, визначених пунктами 1, 3 та 5 частини 1 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України.
Так, прокурор вважав за необхідне продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого, зважаючи на вагомість наявних доказів у вчиненні останнім кримінального правопорушення, та існування на даний час ризиків, передбачених статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України, а саме: можливої спроби переховуватися від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, оскільки ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років і тому, усвідомлюючи даний факт, обвинувачений може переховуватись від суду, з метою уникнути покарання, пов'язаного з позбавленням волі. Також є ризик незаконного впливу на свідків, які на даний час ще не допитані судом, а саме за умови застосування запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою, останній може встановити контакт із свідками у кримінальному провадженні й шляхом погроз або вмовляння вплинути на них, тиснути з метою надання ними неправдивих свідчень суду.
Крім того, на думку прокурора обвинувачений може вчинити інше кримінальне правопорушення, враховуючи характер та обставини правопорушення, яке інкримінується останньому, беручи до уваги, що обвинувачений раніше судимий за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною 4 статті 152, частиною 1 статті 121 Кримінального кодексу України, тому, незважаючи на притягнення його до кримінальної відповідальності, він може вчинити інше кримінальне правопорушення.
Підстави для зміни міри запобіжного заходу, на думку прокурора, відсутні, а характеризуючи особистість ОСОБА_5 дані не змінилися. А тому з метою забезпечення виконання обвинуваченим, покладених на нього процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні, беручи до уваги неможливість запобігання вищезазначеним ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, прокурор просив продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого на строк, що не може перевищувати двох місяців з огляду на наявність передумов, передбачених статтями 177, 178, пунктами 1 - 3 частини 1 статті 194, статтями 199, 331 Кримінального процесуального кодексу України.
У судовому засіданні прокурор Берестинської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_3 вважав, що клопотання слід задовольнити, посилаючись на його обґрунтованість та неможливість іншим шляхом запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України, надавши пояснення, зміст яких відповідає поданому клопотанню.
Потерпіла ОСОБА_4 у судовому засіданні клопотання прокурора підтримала у повному обсязі та просила його задовольнити.
Обвинувачений ОСОБА_5 та його захисник ОСОБА_6 у судовому засіданні при вирішенні клопотання прокурора про продовження дії обраного відносного обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою послались на розсуд суду.
Заслухавши позиції сторін з приводу заявленого клопотання, дослідивши клопотання прокурора, а також матеріали кримінального провадження в межах питання, яке вирішується, проаналізувавши в системному зв'язку усі наявні на час розгляду клопотання відомості, які мають пряме та опосередковане значення при вирішенні питання щодо заходу забезпечення кримінального провадження, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин, суд приходить до наступного.
Положеннями частини 1 статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 333 Кримінального процесуального кодексу України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються під час судового провадження згідно з положеннями розділу ІІ цього Кодексу з урахуванням особливостей, встановлених цим розділом.
При цьому суд враховує положення частини 1 статті 131 вищевказаного нормативного-правового акту України, які обумовлюють, що заходи забезпечення кримінального провадження, у тому числі запобіжні заходи, застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження є запобіжний захід (пункт 9 частини 2 статті 131 Кримінального процесуального кодексу України).
Зі змісту частини 1 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України випливає, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам.
Отже, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення дієвості кримінального провадження, тобто досягнення його завдань.
Судом з'ясовано, що під час досудового розслідування відносно підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ухвалою слідчого судді Красноградського районного суду Харківської області ОСОБА_7 , постановленої 26 липня 2024 року, був обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою у ДЕРЖАВНІЙ УСТАНОВІ «ХАРКІВСЬКИЙ СЛІДЧИЙ ІЗОЛЯТОР» без застосування альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави. Згідно ухвал слідчого судді Красноградського районного суду Харківської області, постановлених 17 вересня 2024 року, 21 жовтня 2024 року та 13 грудня 2024 року в порядку частини 6 статті 199 Кримінального процесуального кодексу України, ОСОБА_5 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою у ДЕРЖАВНІЙ УСТАНОВІ «ХАРКІВСЬКИЙ СЛІДЧИЙ ІЗОЛЯТОР» без визначення розміру застави до 25 жовтня 2024 року, до 20 грудня 2024 року та до 25 січня 2025 року відповідно без визначення розміру застави. Надалі, ухвалами Нововодолазького районного суду Харківської області від 22 січня 2025 року, від 17 березня 2025 року та 12 травня 2025 року за клопотання сторони обвинувачення було продовжено застосований (обраний) відносно ОСОБА_5 запобіжний захід у виді тримання під вартою у ДЕРЖАВНІЙ УСТАНОВІ «ХАРКІВСЬКИЙ СЛІДЧИЙ ІЗОЛЯТОР» строком на шістдесят днів, а саме до 22 березня 2025 року (включно), до 15 травня 2025 року (включно) та до 10 липня 2025 року (включно) без визначення розміру застави.
Підставами для постановлення вказаних ухвал було встановлення судом існування ризиків, передбачених положеннями статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, а саме ризиків переховування від суду, незаконного впливу на свідків, потерпілу та вчинення іншого кримінального правопорушення.
Частиною 3 статті 331 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу (частина 2 статті 331 Кримінального процесуального кодексу України).
Положеннями частини 1 статті 194 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
При вирішенні питання про обрання чи продовження запобіжного заходу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності інші обставини, перелік яких визначений у статті 178 Кримінального процесуального кодексу України, зокрема враховується тяжкість покарання, яке загрожує відповідній особі, вік та стан здоров'я обвинуваченого, міцність соціальних зав'язків, в тому числі наявність родини та утриманців, наявність постійного місця роботи, наявність судимостей, дотримання обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувались раніше та інші обставини.
З огляду на зазначене вище, суду належить вирішити, чи довела сторона обвинувачення обставини, на які вона покликається. Вирішуючи це питання, суд виходить із такого.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується (частина 1 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України).
Перелік запобіжних заходів, які підлягають застосуванню наведений у статті 176 Кримінального процесуального кодексу України, при цьому як вказано у частині 3 наведеної норми, найбільш суворим запобіжним заходом - є тримання під вартою.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, поміж іншого, окрім як до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки (пункт 5 частини 2 статті 183 Кримінального процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 2 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
З положень статті 199 Кримінального процесуального кодексу України випливає, що при розгляді доцільності продовження строку тримання під вартою у тому числі ураховуються обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню розгляду справи до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Як вже зазначалося вище, прокурор, обґрунтовуючи клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 посилається на те, що наразі продовжують існувати ризики, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні та вчинити інше кримінальне правопорушення.
В даному випадку, за обставин, викладених у сформульованому обвинуваченні, у вказаному кримінальному провадженні було висунуто обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України, санкція якої визначає покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років, та яке в силу приписів статті 12 Кримінального кодексу України відноситься до особливо тяжкого злочину.
Суд враховує, що звільнення від відбування покарання з випробуванням за вчинення інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення Кримінальним кодексом України не передбачено.
В ході обговорення питання доцільності продовження дії запобіжного заходу, обраного відносно обвинуваченого, судом встановлено, що ризики, які були враховані при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, досі продовжують існувати.
Крім того, суд наголошує, що під час розгляду порушеного прокурором питання щодо продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, сторона захисту не навела інших обставин, які б дозволяли інакше оцінити наявність або ж відсутність ризиків, передбачених частиною 1 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу.
Так, характер та фактичні обставини інкримінованого ОСОБА_5 кримінального правопорушення - злочину свідчить про його підвищену суспільну небезпеку.
Відповідно до обвинувального акту та долучених до клопотання матеріалів встановлено такі відомості: ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Харкові, є громадянином України, зі слів має повну загальну середню освіту, на час затримання офіційно не працевлаштований, суб'єктом господарської діяльності не зареєстрований. Обвинувачений не одружений, зі слів до затримання мешкав однією родиною без реєстрації шлюбу з ОСОБА_8 ; має на утриманні неповнолітню дитину - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який Службою у справах дітей по Новобоварському району Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради був відібраний від батьків та повернутий у родину лише 11 грудня 2024 року. За станом здоров'я ОСОБА_5 не має специфічних особливостей, до осіб з інвалідністю не відноситься, на обліку у лікаря-психіатра та під наркологічним диспансерно-динамічним наглядом не перебуває та не перебував, має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , але до затримання фактично проживав за адресою: АДРЕСА_2 , де характеризується формально.
Також судом встановлено, що ОСОБА_5 раніше був засуджений за вчинення кримінальних правопорушень проти життя та здоров'я особи, а також статевої свободи та статевої недоторканості, зокрема: 14 вересня 2011 року вироком Апеляційного суду Харківської області визнаний винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 4 статті 152 і частиною 1 статті 121 Кримінального кодексу України з призначенням покарання на підставі статті 70 Кримінального кодексу України у виді 14 років позбавлення волі. Звільнений 21 травня 2021 року з Холодногірської виправної колонії № 18 умовно-достроково згідно статті 81 Кримінального кодексу України відповідно до ухвали Жовтневого районного суду міста Харкова від 16 березня 2021 року на невідбутий строк 6 місяців 4 дні. Судимість у встановленому законом порядку не знята та не погашена. Наразі обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, вчиненого проти життя людини, яке (життя людини) відповідно до статті 3 Конституції України визначається найвищою соціальною цінністю; відомостей щодо застосування раніше до ОСОБА_5 запобіжних заходів чи наявності повідомлення про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення, матеріали справи не містять.
Отже, обвинувачений на час вирішення питання щодо продовження строку застосування заходу забезпечення кримінального провадження у виді тримання під вартою за своїм станом здоров'я не має специфічних особливостей стану здоров'я, має типові соціальні зв'язки для особи його віку та прийнятну репутацію, а також не зняту та непогашену в установленому законом порядку судимість.
Суд звертає увагу, що обґрунтованість висунутого обвинувачення перевіряється судом на стадії судового розгляду шляхом дослідження доказів, на яких може ґрунтуватися, або якими може спростовуватися обвинувачення, яким за результатами судового розгляду суд надає оцінку, як кожному окремо, так і в сукупності, в нарадчій кімнаті, ухвалюючи остаточне рішення у кримінальному провадженні. З огляду на що, суд на даній стадії судового провадження не може робити висновок щодо обґрунтованості підозри (обвинувачення) шляхом надання оцінки доказам у справі, а повинен виходити з поняття наявності відомостей, які здатні переконати об'єктивного спостерігача у тому, що особа могла вчинити правопорушення, у вчиненні якого вона обвинувачується.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини (наприклад, пункт 32 рішення від 30 серпня 1990 року у справі «Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom» (заяви № 12244/86, 12245/86; 12383/86)) термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (пункт 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (заява № 42310/04)).
Враховуючи наведені вище критерії, на обґрунтованість обвинувачення для вирішення питань на даній стадії кримінального провадження, вказує те, що в результаті проведеного досудового розслідування ОСОБА_5 було повідомлено про підозру, а згодом висунуто обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення - особливо тяжкого злочину, передбаченого частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України - умисному вбивстві.
Разом із цим, суд бере до уваги те, що відносно ОСОБА_5 складено та передано до суду обвинувальний акт, отже кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду по суті. З урахуванням зазначеного, під час вирішення питання щодо продовження строку запобіжного заходу суд керується правилами глави 28 Кримінального процесуального кодексу України, які регламентують порядок цієї стадії кримінального провадження, зокрема статтей 331, 333 наведеного Кодексу. За наявності підстав можлива причетність особи до кримінального правопорушення є предметом перевірки слідчого судді на стадії досудового розслідування. Стадія судового розгляду передбачає перевірку обвинувального акту на предмет доведеності стороною обвинувачення вини особи в інкримінованому їй діянні. Така особа має інший процесуальний статус - статус обвинуваченого, а отже й правових підстав для перевірки обґрунтованості підозри з урахуванням процесуального статусу особи на даній стадії кримінального провадження немає. Це суперечить й завданням суду на даній стадії, який за результатами розгляду кримінального провадження по суті саме у відповідному вироку робить висновок про доведеність чи недоведеність висунутого особі згідно обвинувального акту обвинувачення, що не допускає можливості передчасного оцінювання судом доказів у кримінальному провадженні.
Отже, розгляд відповідного клопотання має відбуватись з урахуванням перебування особи в статусі обвинуваченого та в контексті перевірки обґрунтованості ризиків та обставин у кримінальному провадженні відповідно до статей 177 та 178 Кримінального процесуального кодексу України.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.
Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.
При цьому, норми Кримінального процесуального законодавства України не вимагають доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Зазначений стандарт доказування (переконання) суд використовує для перевірки наявності ризиків, передбачених частиною 1 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, у даному кримінальному провадженні.
Суд відмічає, що в ухвалах слідчих судів Красноградського районного суду Харківської області від 26 липня 2024 року про обрання обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою та від 17 вересня 2024 року, 21 жовтня 2024 року, 13 грудня 2024 року й ухвалах Нововодолазького районного суду Харківської області від 22 січня 2025 року, від 17 березня 2025 року та від 12 травня 2025 року про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою було визнано дійсними ризики переховування, вчинення іншого кримінального правопорушення та впливу на свідків.
В цей час останні є дійсними та не зменшились, адже указані ризики, як реальні, оцінюються в світлі: 1) обставин даного кримінального провадження та 2) особистості обвинуваченого (фактичних даних, які можуть свідчити про особливості характеру та моральні принципи, сімейний стан, освіту, роботу, місце проживання, засоби до існування).
Окрім іншого, суворість передбаченого покарання також є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Європейський суд з прав людини у рішенні від 26 липня 2001 року у справі «Ілійков проти Болгарії» (заява № 33977/96) зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 20 червня 2019 року у справі № 166/313/17, від 13 серпня 2020 року у справі № 674/1202/19, від 27 лютого 2019 року у справі № 0503/10653/2012, усвідомлення імовірності визнання вини особи за висунутим їй обвинуваченням та тиск тягаря можливого відбування покарання, є обставинами, що свідчить про наявність ризику переховування від суду та можуть бути підставами для тримання особи під вартою.
Отже, у даній ситуації тяжкість покарання хоча і не є самостійною підставою для утримання ОСОБА_5 під вартою, проте окреслений у санкції статті строк у сукупності з іншими обставинами про особу обвинуваченого збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не продовживши строк тримання під вартою.
У рішенні від 26 січня 1993 року у справі «W. проти Швейцарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що тривале тримання під вартою може виявитись виправданим лише за наявності конкретних ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Враховуючи, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні умисного особливо тяжкого злочину проти життя та здоров'я особи, суд доходить висновку, що інтереси суспільства у забезпеченні належної процесуальної поведінки обвинуваченого переважають інтереси забезпечення поваги до його особистої свободи.
Наявність певного ризику/ризиків, зокрема ризику втечі, має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню, а у даному конкретному випадку, такий ризик є обґрунтованим, оскільки він належним чином умотивований прокурором та підтверджується наявними матеріалами.
Оцінюючи наявність ризику незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, суд також виходить з встановленого Кримінальним процесуальним кодексом України порядку отримання показань від свідків у кримінальному провадженні на різних його етапах, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 Кримінального процесуального кодексу України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 Кримінального процесуального кодексу України).
Суд вважає, що ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
На переконання суду, з переходом на стадію судового провадження ризик незаконного впливу на свідків лише актуалізується, адже за наслідками ознайомленням з матеріалами кримінального провадження, обвинувачений стає обізнаним про всіх осіб, які допитувалися у цьому кримінальному провадженні.
Відповідний незаконний виплив може стосуватись як свідків, які безпосередньо вказують на обвинуваченого як на особу, що вчинила кримінальне правопорушення, так і свідків, які можуть надати свідчення щодо інших важливих обставин кримінального провадження, які не інкримінуються обвинуваченому та не мають безпосереднього зв'язку із його особою (наприклад показання понятих, які брали участь у слідчих діях).
Оскільки судовий розгляд кримінального провадження по суті ще на закінчений, свідки з боку сторони обвинувачення й захисту судом не допитані у повному обсязі, існує ймовірний ризик того, що внаслідок впливу ОСОБА_5 на свідків, такі особи можуть змінити свої показання у суді. Суд враховує, що для здійснення тиску на свідків не обов'язково їх знати особисто. Для цього достатньо, наприклад, того, що особі, якій загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк до п'ятнадцяти років, після ознайомлення з матеріалами справи відомі анкетні дані свідків, і з метою уникнення покарання, можуть вчинятися дії, покликані на примушення свідків до зміни показань у суді.
Як вже зазначалось, станом на даний час заявлені свідки кримінального провадження не допитані, а тому і ризик є продовжуваним.
Реальним є досі ризик учинення іншого кримінального правопорушення, оскільки обвинувачений ОСОБА_5 раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень проти життя та здоров'я особи, а також статевої свободи та статевої недоторканості, має не зняту та не погашену у встановленому законом порядку судимість, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення проти життя особи, що фактично свідчить про можливість вчинення іншого кримінального правопорушення.
Враховуючи викладене у сукупності, а також те, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, проаналізувавши наявні дані, що характеризують обвинуваченого як особу, його соціальні зв'язки та репутацію у сукупності з обставинами інкримінованого йому кримінального правопорушення, суд доходить висновку, що вказані обставини об'єктивно вказують на наявність продовження існування ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 5 частини 1 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, як то: переховування від суду, незаконний вплив на свідків й вчинення іншого кримінального правопорушення, що виправдовує подальше тримання обвинуваченого під вартою.
З огляду на викладене, суд у ракурсі установлених фактичних обставин вважає, що на даному етапі кримінального провадження лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки останнього та зможе запобігти ризикам, передбаченим положеннями статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, та які були встановлені судом.
Щодо питання чи зможуть інші більш м'які запобіжні заходи, запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України, слід зазначити, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України (частина 1 статті 184 Кримінального процесуального кодексу України).
Більш м'якими запобіжними заходами, у порівнянні з триманням під вартою, є 1) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт.
При оцінці можливості застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м'які запобіжні заходи ніж тримання під вартою не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього.
При цьому Кримінальний процесуальний кодекс України не вимагає доказів того, що обвинувачений при застосуванні до нього більш м'якого запобіжного заходу обов'язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього процесуальні обов'язки чи здійснить одну із спроб, що передбачені частиною 1 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
З огляду на викладене, суд у ракурсі установлених фактичних обставин уважає, що на даному етапі кримінального провадження саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є достатнім заходом забезпечення кримінального провадження, таким, потреба у застосуванні якого, на сьогодні є дійсною.
В даному випадку, обставини визначені статтею 199 Кримінального процесуального кодексу України є дійсними, так як завершити розгляд справи до закінчення строку дії даного заходу забезпечення кримінального провадження не є можливим.
Також слід зазначити, що зважаючи на введення воєнного стану в Україні, зайнятість правоохоронних органів у діяльності з відсічі збройної агресії Російської Федерації, фактор настання існуючих ризиків в даних умовах як то ухилення від суду, вчинення інших кримінальних правопорушень обвинуваченим ОСОБА_5 , значно збільшується, а застосування більш м'якого запобіжного заходу, не переконання суду, не зможе перешкодити останньому повернутися до протиправної діяльності та вчинити спроби ухилитися від суду, адже у держави наразі з об'єктивних причин відсутні можливості належним чином контролювати поведінку обвинуваченого та його місцезнаходження, а також Державний кордон України у місцях активних бойових дій, до яких належить й Харківська область.
Окрім іншого, суд вважає, що обраний відносно обвинуваченого запобіжний захід з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку, відповідає характеру та тяжкості діяння, яке йому інкримінується.
Доказів того, що стан здоров'я ОСОБА_5 перешкоджає перебуванню у місці попереднього ув'язнення, суду не надано.
Наявні наведені ризики є дійсними та триваючими, і вони виключають на даний час можливість зміни міри запобіжного заходу щодо обвинуваченого на більш м'який.
Окрім наявної обґрунтованої підозри, застосований запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості вчиненого, не надає можливості перешкоджати інтересам правосуддя шляхом ухиленню від суду.
Застосований запобіжний захід кореспондується визначеним Кримінальним процесуальним законодавством України конкретним підставам і меті запобіжного заходу.
Як наслідок передумови для продовження запобіжного заходу - взяття під варту (тримання під вартою), не відпали, альтернативні запобіжні заходи не в змозі гарантувати належну поведінку обвинуваченого, тому наявна необхідність у збереженні такої міри запобіжного заходу у межах строків визначених частиною 3 статті 331 Кримінального процесуального кодексу України.
Таке судове рішення, на переконання суду, не суперечить вимогам статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та цілком відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
З огляду на викладене, суд у ракурсі установлених фактичних обставин вважає, що на даному етапі кримінального провадження лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки останнього та зможе запобігти ризикам, передбаченим положеннями статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, та які були встановлені судом.
Постановляючи дану ухвалу, суд також бере до уваги приписи частини 1 статті 197 Кримінального процесуального кодексу України, відповідно до яких строк дії ухвали про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.
Частиною 3 статті 183 Кримінального процесуального кодексу України покладено на суд обов'язок, при постановлені ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, визначити розмір застави, достатньої для виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України.
Прокурор у своєму клопотанні просив не визначати розмір застави ОСОБА_5 посилаючись на пункт 2 частини 4 статті 183 Кримінального процесуального кодексу України, а саме, що останній вчинив злочин, який спричинив загибель людини.
Відповідно до пункту 2 частини 4 статті 183 Кримінального процесуального кодексу України при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, суд має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, який спричинив загибель людини.
В даному випадку, беручи до уваги, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, який спричинив загибель людини, суд враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 Кримінального процесуального кодексу України у відношенні обвинуваченого, не убачає підстав, аби визначити розмір застави у кримінальному провадженні.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 1 - 29, частинами 1 та 11 статті 31, статтями 32, 35, частиною 2 статті 110, частиною 5 статті 115, статтями 131 - 132, 134 - 138, 176 - 178, 182 - 184, 186, 193 - 194, 196, 197, 199, 205, 331, частиною 1 статті 333, статтями 369 - 372, частиною 2 статті 392, частиною 5 статті 532, статтею 533 Кримінального процесуального кодексу України,
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу обвинуваченому у виді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити застосований (обраний) відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України, запобіжний захід у виді тримання під вартою у ДЕРЖАВНІЙ УСТАНОВІ «ХАРКІВСЬКИЙ СЛІДЧИЙ ІЗОЛЯТОР» строком на шістдесят днів, а саме до 31 серпня 2025 року (включно) без визначення розміру застави.
Зобов'язати прокурора, який здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні, негайно повідомити близьких родичів ОСОБА_5 про продовження відносно нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою у ДЕРЖАВНІЙ УСТАНОВІ «ХАРКІВСЬКИЙ СЛІДЧИЙ ІЗОЛЯТОР» строком на шістдесят днів, а саме до 31 серпня 2025 року включно.
Ухвала суду про продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до суду апеляційної інстанції, а саме Харківського апеляційного суду, протягом п'яти днів з дня її оголошення, а для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання, як і не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції.
Суддя ОСОБА_1