Справа № 454/4097/24 Головуючий у 1 інстанції: Струс Т. В.
Провадження № 22-ц/811/782/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
04 червня 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Ванівського О.М.,
суддів Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.
секретаря: Цьони С.Ю.,
з участю: представника відповідача - Іваськевич Х.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 27 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про відшкодування шкоди,-
В листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Офісу Генерального прокурора про відшкодування майнової та моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що 27.01.2022р. на адресу Генерального прокурора ним направлено заяву про кримінальне правопорушення. В заяві просив зареєструвати таку у Єдиному реєстрі досудових розслідувань, відкрити кримінальне провадження за ст.ст. 382 КК України відносно службових (посадових) осіб Львівської обласної прокуратури, які зловживаючи посадовим становищем, всупереч інтересам служби, при розгляді його заяви про вчинення кримінального правопорушення від 02.06.2020р., шляхом умисного не виконання ухвали слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 03.07.2020р. по справі №461/5096/20, порушили його гарантовані ст. 40 Конституції України, ст. 56 КПК України права. Просив визнати його потерпілим у кримінальному провадженні. Зазначає, що його заява не могла бути розглянутою в порядку ЗУ «Про звернення громадян» у зв'язку з тим, що в даному випадку стоїть питання про вчинення злочину, яке розглядається в порядку КПК України і Генеральний прокурор зобов'язаний розглянути дану заяву про вчинений злочин тільки на підставі КПК України. Таким чином вважає, що дії посадових осіб Генеральної прокуратури при розгляді його заяви не відповідають вимогам ст.ст. 55, 56, 214 КПК України, а також Конституції України.
Вказував, що своїми діями посадові особи Офісу Генерального прокурора позбавив його прав гарантованих ст. 40 Конституції України і позивачу спричинено моральні страждання які полягають у приниженні честі, гідності, ділової репутації, моральних переживань та яке позивач оцінює у 1000000грн. Крім цього, позивачу завдано майнову шкоду в сумі 29 грн., що становлять витрати на поштову кореспонденцію.
Оскаржуваним рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 27 лютого 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про відшкодування шкоди - відмовлено.
Рішення в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 .
Вважає, що при ухваленні рішення не були з'ясовані усі обставин, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права, а тому воно є незаконним та необґрунтованим.
Звертає увагу, що суд в своєму рішенні не вказав, які докази він повинен подати для обґрунтування своїх вимог, в тому числі, і моральної шкоди, яка полягала у приниженні його честі, гідності, ділової репутації та моральних переживаннях.
Вважає, що суд зобов'язаний був застосувати норми Конституції України, як норми прямої дії, та задовольнити його позов.
В судове засідання апеляційного суду позивач не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи був належним чином повідомлений, клопотань про відкладення розгляду справи від нього не надходило, тому відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України, розгляд справи проведено апеляційним судом у його відсутності.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника відповідача - Іваськевич Х.І. на заперечення апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували заподіяння йому бездіяльністю відповідача матеріальної та моральної шкоди, факт винесення слідчим суддею процесуальної ухвали, якою за результатами розгляду скарги позивача зобов'язано відповідача внести відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР, не тягне наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.
Судом встановлено, що позивачем ОСОБА_1 27.01.2022р. на адресу Генерального прокурора направлено заяву про кримінальне правопорушення. В заяві просив зареєструвати таку у Єдиному реєстрі досудових розслідувань, відкрити кримінальне провадження за ст.ст. 382 КК України відносно службових (посадових) осіб Львівської обласної прокуратури, які зловживаючи посадовим становищем, всупереч інтересам служби, при розгляді його заяви про вчинення кримінального правопорушення від 02.06.2020р., шляхом умисного не виконання ухвали слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 03.07.2020р. по справі №461/5096/20, порушили його гарантовані ст. 40 Конституції України, ст. 56 КПК України права. Просив визнати його потерпілим у кримінальному провадженні.
11.02.2022 за № 17/2/1-12849вих-22 Офісом Генерального прокурора надано відповідь, у якій роз'яснено про відсутність підстав для внесення відомостей до ЄРДР.
Ухвалою Печерського районного суду м.Києва від 25.04.2022р. у справі №757/7224/22-к задоволено його скаргу, а саме зобов'язано компетентних осіб Офісу Генерального прокурора внести відомості до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 від 27.01.2022р. про вчинення кримінального правопорушення та розпочати досудове розслідування, про, що поінформувати заявника.
Офісом Генерального прокурора на виконання ухвали слідчого судді згідно з відомостями ЄРДР, 20.12.2023 розпочато кримінальне провадження № 42023000000002012 за ч. 3 ст. 382 КК України.
30.04.2024 слідчим прийнято рішення про закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.
За загальним правилом, яке міститься у статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Складовими частинами цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди, є наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням її заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом.
Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору і тягне за собою порушення майнових (немайнових) прав та інтересів іншої особи із настанням для неї негативних наслідків (втрат) майнового чи немайнового характеру.
Причинний зв'язок, як елемент цивільного правопорушення, виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.
При цьому, в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
За загальним правилом, яке міститься у статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.
У відповідності до ч.1 ст.1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (ч.2 ст.1176 ЦК), зокрема, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст.ст.1173, 1174 цього Кодексу).
Відповідно до ст.1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою, незалежно від вини цього органу.
Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової особи або службової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, незалежно від вини цієї особи.
У постанові Верховного Суду від 27 березня 2023 року у справі №757/221/21-ц зазначено, що суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності. Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. При цьому, не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв'язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою.
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 02 листопада 2022 року в справі №755/9504/21 (провадження №61-7786св22), від 25 січня 2021 року в справі №227/4410/19 (провадження №61-9407св20), від 25 березня 2021 року в справі №227/3052/19 (провадження №61-22337св19), від 08 вересня 2021 року в справі №638/164/18 (провадження №61-446св21), від 01 грудня 2021 року в справі №638/3758/20 (провадження №61-12540св21).
Згідно з висновками у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі №686/27967/19, сам факт винесення слідчим суддею процесуальних ухвал, якими за результатами розгляду скарг позивача зобов'язано відповідача вчинити певні процесуальні дії, не тягне наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральної шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлені ухвали слідчих суддів, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідачів і притягнення їх до відповідальності.
До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 21 грудня 2019 року у справі №285/3475/18-ц (провадження №48184св18), від 10 липня 2019 року у справі №522/3429/17 (провадження №28015св18), від 04 березня 2020 року у справі №639/1803/18 (провадження №18842св19).
Отже, з урахуванням наведених вище норм матеріального права та висновків Верховного Суду у справах з подібними правовідносинами, а також з правового аналізу зазначеного вище судового рішення, яке позивач надав на підтвердження заявлених вимог, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог позивача, оскільки ухвалою слідчого судді від 25 квітня 2022 року вказано лише на наявність певних недоліків у роботі посадових осіб Офісу Генерального прокурора, зокрема, на необхідність внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_1 від 27.01.2022 року про вчинення кримінального правопорушення та розпочати досудове розслідування, разом з тим, встановлення цих недоліків у процесуальній діяльності службових (посадових) осіб відповідача та зобов'язання судовим рішенням їх усунути саме по собі не є підтвердженням незаконності їх діяльності і не може бути достатньою підставою для висновку про цивільно-правову відповідальність відповідача у виді відшкодування позивачу моральної та/або майнової шкоди.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин та фактичні обставини справи, давши належну правову оцінку доводам сторін та доказам, на які вони посилались в обґрунтування своїх вимог та заперечень, не допустив порушень норм матеріального та/або процесуального права, які б були обов'язковою підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду по суті вирішення спору, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 27 лютого 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 16.06.2025 року.
Головуючий: Ванівський О.М.
Судді Цяцяк Р.П.
Шеремета Н.О.