Справа №461/3259/25
Провадження №2/461/1841/25
30 червня 2025 року м.Львів
Галицький районний суд м. Львова у складі:
головуючого судді Зубачик Н.Б.,
секретаря судових засідань Панасюк А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави Україна, в особі Головного управління Національної поліції у Львівській області та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконних дій органу державної влади -
ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , звернувся до суду з позовом до Держави Україна, в особі Головного управління Національної поліції у Львівській області та Державної казначейської служби України, в якому просить стягнути з Державного бюджету України, шляхом списання з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 90 500 грн.
В обґрунтування позову представник позивача ОСОБА_2 покликається на те, що 20.04.2024 відносно ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП. ОСОБА_2 зазначив, що постановою Миколаївського районного суду Львівської області від 16 вересня 2024 року у справі №447/1225/24 провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП щодо ОСОБА_1 закрито у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Представник позивача стверджує, що внаслідок незаконного складення відносно ОСОБА_1 адміністративного протоколу йому була завдана моральна шкода, яка полягала в негативних емоціях, тривозі, стресі, переживанні, емоційно напруженому стані, який викликаний страхом осуду зі сторони рідних та знайомих, а також приниженні гідності і втратою авторитету серед оточуючих. Відтак просить позов задоволити.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 22.04.2025 відкрито провадження, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
05.05.2025 представник відповідача Головного управління Національної поліції у Львівській області - Паїк М.В. через Електронний суд подала відзив на позовну заяву, у якому зазначила, що постанова судді Миколаївського районного суду Львівської області від 16 вересня 2024 не є належним і допустимим доказом завдання позивачу моральної шкоди, зокрема, що він зазнавав значних моральних страждань, нервового напруження, порушення звичайного ритму його життя, оскільки факт закриття провадження у справі за відсутності в діях складу адміністративного правопорушення не є тотожним факту заподіяння моральної шкоди, який підлягає доведенню на загальних підставах, а інших доказів, які б підтверджували порушення особистих немайнових чи процесуальних прав позивача, завдання шкоди його здоров'ю та душевних страждань та завдання йому моральної шкоди внаслідок неправомірних дій працівників ГУ НП у Львівській області, позивачем не надано. Просила суд відмовити у задоволенні позову.
07.05.2025 представник відповідача Державної казначейської служби України - Стегній А.В. через Електронний суд подав відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що належним відповідачем у даній справі є Держава в особі органу яким заподіяна шкода, а не Казначейство, яке наділене лише повноваження щодо стягнення коштів на виконання судових рішень про відшкодування шкоди завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади. Органи Казначейства в даному випадку можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові. Окрім того, ОСОБА_3 стверджує, що позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували понесення таких втрат позивачем та вказували на причино наслідковий зв'язок між завданою шкодою та протиправними діями відносно нього. Просив суд відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 15.05.2025 розгляд справи відкладено та надано позивачу час на подання відповіді на відзив.
Сторони у справі про судовий розгляд даного позову повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, дійшов наступного висновку.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона покликається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, 20.04.2024 відносно ОСОБА_1 було складено протокол серії ААБ №798216 про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.
Постановою Миколаївського районного суду Львівської області від 16 вересня 2024 року у справі №447/1225/24 провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП закрито у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення /а.с.16-18/.
Постанова Миколаївського районного суду Львівської області від 16 вересня 2024 року у справі №447/1225/24 набрала законної сили 27.09.2024, що підтверджується довідкою про набрання судовим рішенням законної сили /а.с.19/.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
На підставі вказаної норми права, відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені частиною сьомою статті 1176 ЦК України.
Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою у випадках вчинення незаконних дій, перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення.
У статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що в наведених у статті цього Закону випадках громадянинові відшкодовується, зокрема, моральна шкода.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини п'ята, шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Звернувшись з цим позовом до суду, представник позивач зазначав, що факт складення відносно ОСОБА_1 адміністративного протоколу призвів до негативних емоцій у позивача, тривоги, стресу, переживання, емоційно напруженого стану, який викликаний страхом осуду зі сторони рідних та знайомих, а також приниження гідності і втрати авторитету серед оточуючих.
За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
За загальним правилом, підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.
Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.
Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Встановивши, що позивач не надав належних та допустимих доказів незаконності дій відповідачів, складання протоколу про адміністративне правопорушення не є притягненням особи до адміністративної відповідальності, так як відповідно до статей 283, 284 КУпАП таке питання може бути вирішено лише судом, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
При цьому сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов'язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральної шкоди.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 312/262/18.
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін (пункт 4 частини третьої статті 2 ЦПК України). У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 січня 2019 року в справі №127/13957/16-ц (провадження № 61-26417св18) викладена правова позиція, що «за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, системний аналіз положень чинного законодавства України, враховуючи, що відповідачем не спростовано доводів позивача, дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Такий висновок суду ґрунтується не лише на законодавстві України, а й на практиці Європейського Суду з прав людини, викладеній, зокрема, у рішенні в справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року), де ЄСПЛ вказав, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних не спростованих презумпцій щодо фактів.
Таким чином, оцінюючи зібрані у справі докази у їх сукупності, а також враховуючи те, що позивачем не надано суду доказів в обґрунтування позовних вимог та не надано об'єктивних та переконливих доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральної шкоди у причинному зв'язку з діями відповідача, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог позивача щодо стягнення заявленої ним суми моральної шкоди з відповідачів, а відтак у задоволенні позову необхідно відмовити.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі відмови в позові - на позивача.
При зверненні до суду з позовом позивач був звільнений від сплати судового збору відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а тому відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір слід віднести за рахунок держави.
Керуючись ст.ст. 23, 1173-1176 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-81, 141, 252, 256, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352-354 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна, в особі Головного управління Національної поліції у Львівській області та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконних дій органу державної влади - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Держава Україна, в особі Головного управління Національної поліції у Львівській області, ЄДРПОУ 40108833, адреса: 79007, місто Львів, площа генерала Григоренка, 3, електронна адреса: gupolice@Iv.police.gov.ua
Відповідач: Державна казначейська служба України, ЄДРПОУ 37567646, адреса: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, електрона адреса: office@treasury.gov.ua.
Суддя Зубачик Н.Б.