Справа № 755/6554/25 Суддя (судді) першої інстанції: І.В. Коваленко
01 липня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Парінов А.Б.,
судді: Беспалов О.О.,
Грибан І.О.,
при секретарі судового засідання: Андрейченко К.Е.,
від позивача (апелянта): не з'явився;
від відповідача: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 23 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( далі - відповідач), в якому позивач просив суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову від 28 лютого 2025 року №254 винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_2 ;
- провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 23 квітня 2025 року суд відмовив у відкритті провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності..
Не погоджуючись з даним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, просить скасувати оскаржувану ухвалу, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що підстави для відмови у відкритті провадження у справі були відсутні.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2025 року та 23 червня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 23 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності та на підставі ст. 312 КАС України призначено справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на "01" липня 2025 р. о 12:10 годин.
Відзив на апеляційну скаргу до Шостого апеляційного адміністративного суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Учасники судового процесу, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи явку уповноважених представників до суду не забезпечили.
Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно з частиною другою статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі посилався на п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 170 КАС України та зазначив, що справа з таким суб'єктним складом учасників, один з яких не має адміністративної процесуальної правоздатності та адміністративної процесуальної дієздатності, не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, мотивуючи це наступним.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
Колегія суддів зазначає, що Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.2011р. №19-рп/2011 підкреслив значимість положень ст.55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій або ж бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС), відповідно до частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини першої статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
За змістом ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно пункту 1 частини першої статті 20 КАС місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Європейським судом з прав людини також вказано, зокрема в рішенні по справі «Белет проти Франції», що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.
Як вже зазначалось, суд першої інстанції застосовуючи приписи п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 170 КАС України відмовив у відкритті провадження.
Згідно з п. 1,3 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства; настала смерть фізичної особи чи припинено юридичну особу, яка не є суб'єктом владних повноважень, які звернулися із позовною заявою або до яких пред'явлено позовну заяву, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
При цьому, зі змісту мотивувальної частини ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 23 квітня 2025 року вбачається, що підставою для винесення останньої стала та обставина, що відповідач не має процесуальної правоздатності та адміністративної процесуальної дієздатності у зв'язку із відсутністю у нього статусу юридичної особи.
Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.
Пунктом 7 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки» від 23.02.2022 №154 встановлено, що Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства.
Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та Севастополя.
З метою забезпечення виконання завдань та визначених функцій районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у їх складі утворюються структурні підрозділи (відділи, відділення, групи, служби), які провадять діяльність відповідно до положення про структурний підрозділ районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що затверджується керівником районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Положення про районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затверджуються керівниками відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та Севастополя.
Територіальний центр комплектування та соціальної підтримки має печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.
Апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Визначення суб'єкта владних повноважень як такого, що може бути відповідачем в адміністративній справі не обмежується лише фактом наявністю у нього статусу юридичної особи. У свою чергу, відсутність у органу державної влади або ж у іншого суб'єкта владних повноважень статусу юридичної особи жодним чином не обмежує та не скасовує його процесуальної правоздатності та адміністративної процесуальної дієздатності. Наявність статусу юридичної особи у суб'єкта владних повноважень не є ознакою, яка визначає можливість розгляду спору у суді.
Отже, незважаючи на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 не має статусу юридичної особи та є відокремленим підрозділом ІНФОРМАЦІЯ_3 , він є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України .
Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі № 522/22225/21.
Колегія суддів вважає необхідним звернути увагу на те, що суд першої інстанції вважаючи, що позовну заяву подано до ІНФОРМАЦІЯ_1 , який не має статусу юридичної особи, оскільки такий статус юридичної особи публічного права мають лише відповідні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та Севастополя, не був позбавлений можливості залучити ІНФОРМАЦІЯ_4 , як співвідповідача або належного відповідача.
Верховний Суд у постанові від 03.03.2021 у справі № 340/1916/20 зазначив, що позовні вимоги заявляє позивач, водночас адміністративний суд може, якщо вважатиме за потрібне, застосувати інший, аніж той, який зазначив позивач, спосіб захисту його прав та інтересів, який не суперечитиме закону і забезпечуватиме їхній ефективний захист. Вибір/застосування способу захисту порушених прав та інтересів детермінується через призму суті порушеного (суб'єктивного) права в рамках правовідносин, з яких виник спір. Тож результативним обраний спосіб захисту порушеного права (у контексті цього спору) буде тоді, коли існуватиме взаємозв'язок між порушенням (суб'єктивного права особи) та (дозволеним, прийнятним) способом його захисту, водночас останній сприятиме вичерпному його поновленню. Однією з умов для досягнення такого результату є визначення належного відповідача/відповідачів за позовом, адже від цього значною мірою теж залежить та ж таки ефективність захисту порушеного права.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому обов'язком суду є встановлення належності відповідачів, та їх заміна у разі необхідності.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях вказує на те, що «при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (рішення у справах: «Walchli v. France» від 26 липня 2007 року, «TOB «Фріда» проти України» від 08 грудня 2016 року).
ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п.1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції має право встановлювати правила судової процедури, у тому числі процесуальні заборони й обмеження, які полягають у тому, щоб судовий процес не перетворився на безладний рух. Разом з тим суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним.
Таким чином, суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали дійшов хибного висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі, а тому спірна ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Відповідно до ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків суду обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
В свою чергу, підставою для скасування ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 23 квітня 2025 року є неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.
Згідно з частиною 3 статті 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст 229, 243, 244, 250, 310, 312, 320, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 23 квітня 2025 року - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді: О.О. Беспалов
І.О. Грибан
(повний текст судового рішення виготовлено 01 липня 2025 року)