Справа № 620/670/25 Суддя (судді) першої інстанції: Наталія БАРГАМІНА
02 липня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Ганечко О.М.,
Кузьменка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом скаргу ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо несвоєчасного подання документів розпоряднику коштів (військовій частині НОМЕР_1 ) необхідних для нарахування та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 ;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо несплати ОСОБА_1 , середнього заробітку за весь час затримки належних при звільненні грошових сум по день фактичного розрахунку з 13.08.2024 по 23.12.2024;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.08.2024 по 11.02.2025 у розмірі 186429,88 грн з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що не проведення розрахунку при звільненні є підставою для виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року позовні вимоги - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо несвоєчасного подання документів розпоряднику коштів (військовій частині НОМЕР_1 ), необхідних для нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 .
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо несплати ОСОБА_1 , середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 132862,72 грн з відрахуванням зборів, податків та інших обов'язкових платежів з вказаної суми. В решті позову відмовлено.
В апеляційній скарзі військова частина НОМЕР_2 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити.
Зазначена апеляційна скарга обгрунтована тим, що на момент звільнення позивача із-за наявного спору про належні до виплати суми додаткової винагороди із розрахунку 70 тис. грн на місяць, не існувало рапорту командира підрозділу позивача, а отже й підстави для включення відповідних сум до наказу також.
На думку скаржника, оскільки законодавством не передбачена компенсація втрати додаткової винагороди, яка має не постійний характер, тому підстави для задоволення позовних вимог - відсутні.
Крім того, в апеляційній скарзі військова частина НОМЕР_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити.
Вказана апеляційна скарга вмотивована тим, що відповідачі не знали та не могли знати про право позивача на виплату додаткової винагороди, так як був відсутній рапорт командира підрозділу позивача про виплату останньому додаткової винагороди та позивач не звернувся до командування військової частини НОМЕР_2 .
Як вказує апелянт, період з моменту звільнення позивача з військової служби 12.08.2024 по момент виплати додаткової грошової винагороди не можна вважати не проведенням розрахунку з позивачем, так як з моменту звільнення військова частина НОМЕР_1 в розумний строк повністю розрахувалася з позивачем, що і підтверджується рапортом ОСОБА_1 про здачу посади, тому підстави для задоволення позовних вимог - відсутні.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено про те, що усі доводи військової частини НОМЕР_2 зводяться до особистої думки представника відповідача, а саме що він вважає грошовим забезпеченням та сум які підлягають сплаті при звільненні.
Оскільки факт несвоєчасної виплати не заперечується апелянтом та підтверджується наказом на внесення змін № 400 від 21.12.2024 до наказу про виключення зі списків частини, наказом командира частини НОМЕР_2 № 41 від 10.02.2025 та проведеними несвоєчасними виплатами, тому вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги надуманими та безпідставними.
У відповіді на відзив військовою частиною НОМЕР_2 звернуто увагу на те, що законодавством не передбачена компенсація втрати додаткової винагороди, яка має не постійного характеру. Враховуючи, що на момент звільнення позивача із-за наявного спору про належні до виплати суми додаткової винагороди із розрахунку 70 тис. грн на місяць, не існувало рапорту командира підрозділу позивача, тому підстави для включення відповідних сум до наказу - відсутні.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 12.08.2024 № 257 позивача було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 12.08.2024.
21 грудня 2024 року наказом командира військової частини НОМЕР_2 № 400 було внесено зміни до наказу від 12.08.2024 № 257 щодо виплати позивачу додаткової винагороди з розрахунку 100000,00 за періоди з 01.08.2024 по 11.08.2024 та додаткової винагороди з розрахунку 70000,00 за періоди з 18.05.2024 по 23.05.2024, з 28.05.2024 по 31.05.2024, з 01.06.2024 по 02.06.2024, з 06.06.2024 по 12.06.2024, з 24.06.2024 по 30.06.2024, з 01.07.2024 по 01.07.2024, з 15.07.2024 по 17.07.2024.
24 грудня 2024 року позивачу на його картковий рахунок було здійснено виплату 70000,00 грн.
У подальшому, 10.02.2025 наказом командира військової частини НОМЕР_2 № 41 було внесено зміни до наказу від 12.08.2024 № 257 щодо виплати позивачу додаткової винагороди у зв'язку з травмуванням за обставин безпосередньої участі у бойових діях під час захисту Батьківщини з розрахунку 100000,00 за періоди з 21.07.2024 по 24.07.2024.
Як наслідок, 12.02.2025 позивачу на його картковий рахунок було здійснено виплату 12709,68 грн.
Вважаючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у момент звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, зважаючи на кількість днів затримки розрахунку у період з наступного дня після звільнення позивача (13.08.2024) по 12.02.2025 (день виплати повного розрахунку) складає 184 дні, тому середній заробіток за вказаний період має становити 132862,72 грн (722,08 грн*184).
Крім того, оскільки виплата позивачу грошового забезпечення військовою частиною НОМЕР_1 здійснювалась на підставі наказів підпорядкованої військової частини НОМЕР_2 , тому наявні підстави для визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_2 щодо несвоєчасного подання документів розпоряднику коштів (військовій частині НОМЕР_1 ) необхідних для нарахування та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 .
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
У силу вимог до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У відповідності до частини другої цієї статті при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У даному випадку слід застосовувати висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, згідно з яким оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
Відтак, не виплата позивачу грошового забезпечення у належному розмірі, зумовлює нездійснення повного розрахунку при звільненні, що є підставою для застосування до відповідача відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, а саме виплати середнього заробітку.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Верховний Суд у постанові від 25 травня 2023 року у справі № 540/1218/21, яка стосувалась вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку, вказав, що враховуючи, що вихідну допомогу особі мали виплатити при звільненні (з органів прокуратури), однак цього зроблено не було (у зв'язку з чим і виник спір), то задовольняючи позовні вимоги про стягнення/нарахування цієї допомоги, одночасно є підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, вимоги щодо якого є похідними від вимог про стягнення/нарахування вихідної допомоги.
Крім того, Верховний Суд України також неодноразово висловлював таку правову позицію. Зокрема, у постанові від 15.09.2015 (справа № 21-1765а15), проаналізувавши вимоги статей 116, 117 КЗпП України, дійшов висновку про те, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
До того ж, у постанові від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23 Верховний Суд виснував, що жодною нормою права не обмежено строку, коли особа після виплати належних їй при звільненні сум може звернутися до роботодавця або безпосередньо до суду щодо незгоди з їх розміром, що, своєю чергою, в подальшому вплине на її право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці працівників органів прокуратури, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, у дадному випадку можливе застосування норм ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними, та поширюються на дані правовідносини.
Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 12.08.2024 № 257 позивача було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 12.08.2024.
21 грудня 2024 року наказом командира військової частини НОМЕР_2 № 400 було внесено зміни до наказу від 12.08.2024 № 257 щодо виплати позивачу додаткової винагороди з розрахунку 100000,00 за періоди з 01.08.2024 по 11.08.2024 та додаткової винагороди з розрахунку 70000,00 за періоди з 18.05.2024 по 23.05.2024, з 28.05.2024 по 31.05.2024, з 01.06.2024 по 02.06.2024, з 06.06.2024 по 12.06.2024, з 24.06.2024 по 30.06.2024, з 01.07.2024 по 01.07.2024, з 15.07.2024 по 17.07.2024.
24 грудня 2024 року позивачу на його картковий рахунок було здійснено виплату 70000,00 грн.
У подальшому, 10.02.2025 наказом командира військової частини НОМЕР_2 № 41 було внесено зміни до наказу від 12.08.2024 № 257 щодо виплати позивачу додаткової винагороди у зв'язку з травмуванням за обставин безпосередньої участі у бойових діях під час захисту Батьківщини з розрахунку 100000,00 за періоди з 21.07.2024 по 24.07.2024.
Як наслідок, 12.02.2025 позивачу на його картковий рахунок було здійснено виплату 12709,68 грн.
Відтак, непроведення з вини відповідача виплати додаткової винагороди у зв'язку з травмуванням за обставин безпосередньої участі у бойових діях під час захисту Батьківщини у день звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Як наслідок, слід зобов'язати виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
З матеріалів справи вбачається, що згідно довідки військової частини НОМЕР_3 від 10.03.2024 № 18/977 середньоденне грошове забезпечення позивача складає 722,08 грн.
При цьому, фактична виплата коштів здійснена 12.02.2025 у розмірі 12709,68 грн.
Так, правила обчислення середнього заробітку для визначення оплати вимушеного прогулу визначені Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Згідно з пунктом 5 цього Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
У відповідності до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відтак, як вказано у пункті 8 Порядку № 100 можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством.
Таким законодавством у даному випадку є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі - Порядок №260).
Тобто Порядок №260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.
Згідно абзацу другого пункту 7 Порядку №260 визначено, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці.
При цьому, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
З урахуванням викладеного, Порядком №100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2,8), тоді як Порядком № 260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців.
Таким чином, необхідно застосовувати відповідні алгоритми, передбачені Порядком № 100, залежно від кожного окремого випадку з обов'язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Порядком № 260.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.11.2020 у справі № 160/2867/19.
Разом з тим, колегія суддів враховує, що Законом №2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Таким чином, на час звільнення позивача та на час проведення розрахунку стаття 117 КЗпП України передбачає обмеження щодо максимального строку затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком - у шість місяців.
Враховуючи вищевикладене, зважаючи на кількість днів затримки розрахунку у період з наступного дня після звільнення позивача (13.08.2024) по 12.02.2025 складає 184 дні, тому середній заробіток за вказаний період має становити 132862,72 грн (722,08 грн*184).
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_2 щодо несвоєчасного подання документів розпоряднику коштів (військовій частині НОМЕР_1 ) необхідних для нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 , слід зазначити наступне.
Відповідно до пункту 1.5 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 № 280 «Про організацію фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та спеціальної служби транспорту» (у редакції наказу Міністерства оборони України від 22 квітня 2021 року № 104 зі змінами), командир військової частини, зарахованої на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня, організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини.
Начальник фінансового органу військової частини - розпорядника коштів третього рівня, до якої на фінансове забезпечення зараховані інші військові частини, розробляє положення про спільне фінансове господарство, в якому зазначаються права, обов'язки, порядок взаємодії, розмежування повноважень та відповідальності посадових осіб військової частини - розпорядника коштів третього рівня та військових частин, які зараховані до неї на фінансове забезпечення, щодо здійснення фінансового забезпечення таких військових частин, у тому числі щодо своєчасного оформлення та подання до фінансового органу військової частини - розпорядника коштів необхідних документів (розпорядчих, розрахункових, фінансово-планових тощо).
Зазначене положення затверджується командиром військової частини - розпорядником коштів третього рівня, погоджується забезпечувальним фінансовим органом та доводиться до військових частин, які зараховані на фінансове забезпечення.
Первинні документи, розрахунки фондів оплати праці, заявки на кошти, платіжні доручення, грошові атестати військовослужбовців, розрахунково-платіжні відомості на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, заробітної плати працівникам та інші виплати підписують посадові особи розпорядника коштів та посадові особи (командир та інша, визначена командиром, відповідальна посадова особа) військової частини, яка знаходиться на фінансовому забезпеченні.
У свою чергу, у відповідності до витягу з наказу командира військової частини від 21.04.2022 № 70 «Про створення спільного фінансового господарства військової частини НОМЕР_1 », згідно пункту 5 якого для забезпечення своєчасного надання первинних документів з руху матеріальних цінностей, а також наказів, розпоряджень, що впливають на нарахування грошового забезпечення особового складу, зобов'язати матеріально відповідальних осіб та осіб, відповідальних за облік особового складу військової частини, облік військового майна військової частини НОМЕР_1 та підпорядкованих частин, надавати до фінансово - економічної служби військової частини НОМЕР_1 в терміни, визначені у графіку документообігу, затвердженого наказом командира військової частини НОМЕР_1 «Про організацію бухгалтерського обліку на 2022 рік» надавати вказані документи.
Оскільки виплата позивачу грошового забезпечення військовою частиною НОМЕР_1 здійснювалась на підставі наказів підпорядкованої військової частини НОМЕР_2 , тому наявні підстави для визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_2 щодо несвоєчасного подання документів розпоряднику коштів (військовій частині НОМЕР_1 ) необхідних для нарахування та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 .
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційних скарг не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційні скарги військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п'ятої ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді О.М. Ганечко
В.В. Кузьменко