Справа № 620/13531/24 Суддя (судді) першої інстанції: Василь НЕПОЧАТИХ
02 липня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Ганечко О.М.,
Кузьменка В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення від 26.06.2024 № 262340026029 Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови призначити ОСОБА_1 пенсію за віком.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_1 , що дає право на отримання пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» період роботи з 01.01.1992 по 20.10.1993 в об'єднанні «Промтовари», яке 01.03.1992 було реорганізовано в муніципальне комерційне підприємство «Промтовари» на посадах бухгалтера з 01.01.1992 по 30.11.1992 та провідного спеціаліста з 01.12.1992 по 20.10.1993; з 21.10.1993 по 18.04.1997 в ТОВ «Уют» на посадах бухгалтера з 21.10.1993 по 23.08.1994, та головного бухгалтера з 24.08.1994 по 18.04.1997; з 05.05.1997 по 14.09.1998 в ТОВ «Калипсо» на посаді головного бухгалтера; з 03.11.1998 по 29.02.2000 в ТОВ «Зеркало» на посаді головного бухгалтера та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 18.06.2024.
Позов обґрунтовано тим, що період роботи позивача в Російській федерації підтверджується основним документом - трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 06.04.1983, в якій містяться записи про прийняття та звільнення з роботи, номери наказів та дати, печатка підприємства та підписи посадової особи, що свідчить про достатність доказів для зарахування вказаного періоду роботи до стажу позивача.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 26.06.2024 № 262340026029 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи в російській федерації з 21.10.1993 по 18.04.1997 в ТОВ «Уют»; з 05.05.1997 по 14.09.1998 в ТОВ «Калипсо»; з 03.11.1998 по 29.02.2000 в ТОВ «Зеркало», та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 18.06.2024.
У апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що до страхового стажу правомірно не враховано період роботи на території Російської федерації з 01.01.1992 по 20.10.1993, з 21.10.1993 по 18.04.1997, з 05.05.1997 по 14.09.1998, з 03.11.1998 по 29.02.2000, оскільки Російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 18.06.2024 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою та документами, які підтверджують стаж роботи, про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності заяву позивача було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Чернігівській області та прийнято рішення про відмову в перерахунку пенсії від 26.06.2024 № 262340026029.
Підставою для відмови в призначенні пенсії слугувало те, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи в Російської федерації з 01.01.1992 по 20.10.1993, з 21.10.1993 по 18.04.1997, з 05.05.1997 по 14.09.1998, з 03.11.1998 по 29.02.2000, оскільки дія Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 припинена 19.06.2023.
Не погоджуючись з таким рішенням та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не може бути позбавлений свого права щодо зарахування до страхового стажу періодів роботи в Російській федерації з 01.01.1992 по 20.10.1993, з 21.10.1993 по 18.04.1997, з 05.05.1997 по 14.09.1998, з 03.11.1998 по 29.02.2000.
Як наслідок, з метою належного та ефективного способу захисту порушеного права слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи в Російській федерації з 21.10.1993 по 18.04.1997 в ТОВ «Уют»; з 05.05.1997 по 14.09.1998 в ТОВ «Калипсо»; з 03.11.1998 по 29.02.2000 в ТОВ «Зеркало», та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 18.06.2024.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом врегульовано Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до статті 7 Закону №1058-IV загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Згідно із пунктом 1 частини першої та частиною четвертою статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Аналізуючи зазначені норми права, суд приходить до висновку, що, за загальним правилом, право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.
Відповідно до ст. 48 КЗпП України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону № 1788-XII, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У свою чергу, відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжна. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 3 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
З аналізу зазначених правових норм вбачається, що законодавець чітко визначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Відсутність інших документів на підтвердження трудового стажу не може нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу. Прийняття на підтвердження стажу роботи інших письмових документів застосовується тільки в тому випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні записи про роботу особи на підприємстві.
Згідно статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Частиною першою статті 24 вказаного Закону визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Відповідно до частин другої та третьої статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Вимогами пункту 4 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених Законом.
З матеріалів справи вбачається, що спірним в даному випадку, є неврахування відповідачем саме до страхового стажу періодів роботи в Російській федерації з 01.01.1992 по 20.10.1993, з 21.10.1993 по 18.04.1997, з 05.05.1997 по 14.09.1998, з 03.11.1998 по 29.02.2000.
У свою чергу, відповідно до копії трудової книжки НОМЕР_1 від 06.04.1983 позивач працював: в період з 10.09.1985 по 20.10.1993 в Оптово-роздрібній базі Магаданського Горнпромторг (реорганізовано в муніципальне комерційне підприємство «Промтовари»); в період з 21.10.1993 по 18.04.1997 в ТОВ «Уют»; в період з 05.05.1997 по 14.09.1998 в ТОВ «Калипсо»; в період з 03.11.1998 по 29.02.2000 в ТОВ «Зеркало».
Однак, на думку відповідача, оскільки з 01.01.2023 Російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, пенсії особам, які проживали/працювали на території російської федерації, до прийняття відповідного нормативно-правового акту, призначаються на умовах визначених Законом.
Слід звернути увагу на те, що відповідно до частини першої статті 4 Закону №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається, зокрема, з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.
Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов'язань «відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди». Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.
Статтею 5 Угоди передбачається, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.
Частинами 2-3 статті 6 Угоди передбачено, що для встановлення права на пенсію громадянам держав-учасників Угоди враховується трудовий стаж, придбаний на території будь-якої з цих держав, а так само на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Таким чином, на громадян України, які працювали на територіях інших держав учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєднались до вказаної Угоди, розповсюджувалась дія нормативних актів приймаючої Держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу, його пільгового обчислення.
З огляду на викладене, цією Угодою визначено стаж, який підлягає врахуванню при визначенні розміру пенсії, а відтак і заробіток за відповідний період підлягає включенню при обчисленні пенсії.
Разом з тим, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 у зв'язку з військовою агресією держави-терориста Російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
У подальшому Указами Президента України строк дії режиму воєнного стану продовжувався.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві.
Разом з тим, позивач набув трудовий стаж до введення воєнного стану в Україні у зв'язку з військовою агресією Російської федерації проти України.
У той же час, на переконання суду, наявні в особи первинні документи, які стосуються її роботи або служби, не можуть бути невизнані суб'єктом влади або позбавляти особу права на отримання пенсії тільки з тих міркувань, що у зв'язку з військовою агресією Російської федерації проти України було припинено співробітництво з країною-агресором. У цьому випадку право позивача на призначення пенсії ніяк не пов'язується з такими обставинами, як припинення дипломатичних відносин з вказаною державою та обмін поштою.
У даному випадку, в розрізі даної справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 28 серпня 2018 року у справі №175/4336/16-а, від 25 вересня 2018 року у справі №242/65/17, від 27 лютого 2019 року у справі №423/3544/16-а та від 11 липня 2019 року у справі №242/1484/17 та від 31 березня 2020 року у справі №446/656/17.
У пункті 54 Рішення у справі «Пічкур проти України» ЄСПЛ також зазначив про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 26.06.2024 № 262340026029 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Як наслідок, з метою належного захисту порушених прав слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи в російській федерації з 21.10.1993 по 18.04.1997 в ТОВ «Уют»; з 05.05.1997 по 14.09.1998 в ТОВ «Калипсо»; з 03.11.1998 по 29.02.2000 в ТОВ «Зеркало», та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 18.06.2024.
З огляду на наведені правові норми та фактичні обставини справи колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п'ятої ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді О.М. Ганечко
В.В. Кузьменко