П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
01 липня 2025 р.м. ОдесаСправа № 507/714/25
Головуючий в 1 інстанції: Дармакука Т.П.
Дата і місце ухвалення 02.06.2025 р., смт. Любашівка
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Бойка А.В.,
суддів: Єщенка О.В.,
Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Любашівського районного суду Одеської області від 02 червня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, -
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 4353053 від 25 березня 2025 року, постановлену поліцейським відділу поліції № 1 Подільського районного управління поліції ГУН в Одеській області старшим сержантом Янц М.П., якою на нього накладено штраф в сумі 340 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП.
Рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 02 червня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин по справі.
В апеляційній скарзі апелянт вказував на те, що у рішенні суд першої інстанції не посилається на жоден конкретний доказ, передбачений ст. 251 КУпАП, який би доводив його вину, окрім як на «відеофіксацію місця події». Однак, на думку апелянта, «відеофіксація місця події» жодним чином не спростовує його тверджень щодо здійснення ним вимушеної зупинки як інвалідом другої групи.
Апелянт вважає, що саме відповідач зобов'язаний був надати суду докази умисного вчинення ним правопорушення, а саме зупинки та стоянки ближче 10 метрів до пішохідного переходу. Оскільки відповідачем додано лише відеозапис його спілкування з поліцейським то, як вважає апелянт, докази умисного вчинення ним адміністративного правопорушення відсутні.
Апелянт зазначає, що він, як інвалід 2-ї групи, внаслідок раптового погіршення стану його здоров'я, діяв у відповідності до Правил дорожнього руху та здійснив вимушену зупинку транспортного засобу, а відтак у його діях відсутнє порушення вимог п. 15.9 «г» ПДР.
З огляду на викладене апелянт вважає винесену 25 березня 2025 року постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення протиправною та необґрунтованою, а тому просить скасувати рішення Любашівського районного суду Одеської області від 02 червня 2025 р. та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Сторони в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, тому справу розглянуто в порядку письмового провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, 25.03.2025 року поліцейським відділу поліції № 1 Подільського районного управління поліції ГУН в Одеській області старшим сержантом Янц М.П. було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 4353053, згідно якої ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 122 КУпАП та накладено на останнього стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн.
Підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності стало порушення ним вимог п. 15.9. г ПДР (порушення заборони зупинки на пішохідних переходах).
У постанові зазначено, що 25.02.2025 року о 18:29 год. в селищі Любашівка, вулиця Князя Володимира (Радянська) 86, водій автомобіля TOYOTA COROLLA, держ. номер НОМЕР_1 ОСОБА_1 здійснив зупинку транспортного засобу ближче десяти метрів до пішохідного переходу, чим порушив п.15.9 (ґ) ПДР України - порушення заборони зупинки на пішохідних переходах, за що передбачена відповідальність, передбачена ч.1 ст.122 КУпАП.
Не погоджуючись з вказаною постановою по справі про адміністративне правопорушення, позивач оскаржив її до суду першої інстанції.
Вирішуючи дану справу, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення поданого ОСОБА_1 позову, з огляду на те, що відповідачем доведено факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КУпАП.
Суд, дослідивши зміст оскаржуваної постанови та наданого у підтвердження вчиненого порушення відеозапису, дійшов висновку, що оскаржувана постанова прийнята відповідно до вимог КУпАП, є правомірною та обґрунтованою.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне:
Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення, відповідно до ст. 245 КУпАП є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП зобов'язує орган (посадову особу) при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Слід також зазначити, що за положеннями ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Як вже зазначалось вище, підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності стало, як зазначено відповідачем, порушення ним Правил дорожнього руху, що виявилось у здійсненні зупинки ближче десяти метрів до пішохідного переходу.
Пунктом 15.1 ПДР визначено, що зупинка і стоянка транспортних засобів на дорозі повинні здійснюватись у спеціально відведених місцях на узбіччі.
Згідно положень п.п. «г» п. 15.9 Правил дорожнього руху, зупинка забороняється на пішохідних переходах і ближче 10 м від них з обох боків, крім випадків надання переваги в русі.
За нормою ч. 1 ст. 122 КУпАП, перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Звертаючись до суду першої інстанції, позивач вказував на відсутність доказів його вини у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 122 КУпАП України. Крім того позивач посилався на те, що при винесенні оскаржуваної постанови поліцейським не було враховано той факт, що він є інвалідом 2-ої групи та здійснив вимушену зупинку за станом здоров'я.
Як встановлено колегією суддів, в даному випадку у підтвердження вчинення позивачем інкримінуємого йому порушення, відповідачем у справі надано до суду відеозапис, зроблений інспектором патрульної поліції з використанням відеокамери, що розташована на одязі патрульного поліцейського, на якому зафіксовано факт вчинення позивачем правопорушення - а саме факт зупинки автомобіля під керуванням ОСОБА_1 ближче десяти метрів від пішохідного переходу. З наданого відеозапису вбачається, що вчинення вказаного порушення підтверджено і самим позивачем, який зазначив, що здійснив зупинку перед пішохідним переходом на відстані близько п'яти метрів.
Що стосується посилань позивача на те, що він є інвалідом 2-ої групи та здійснив вимушену зупинку у зв'язку із погіршенням стану здоров'я, слід зазначити наступне:
За визначенням, наведеним у п. 1.10 ПДР, вимушена зупинка - це припинення руху транспортного засобу через його технічну несправність чи небезпеку, яка спричинена вантажем, який перевозиться, станом учасника дорожнього руху, появою перешкоди для руху.
В свою чергу суд першої інстанції вірно зазначив, що вказані вище твердження позивача про погіршення стану здоров'я не підтверджені жодним належним та допустимим доказом.
Також вказані обставини не підтверджуються і наданим до суду відеозаписом з бодікамери поліцейського, яким зафіксовано факт спілкування ОСОБА_1 із поліцейським з приводу допущеного ним правопорушення. При цьому в ході спілкування з поліцейським позивач не повідомляв поліцейського про наявність таких обставин, зокрема, не повідомляв про виникнення обставин, пов'язаних із станом його здоров'я, внаслідок яких він би був змушений здійснити зупинку з порушенням Правил дорожнього руху, зокрема, п.п. «г» п. 15.9 ПДР. При цьому поведінка позивача також не мала будь-яких ознак погіршення стану його здоров'я.
Наявність у позивача інвалідності 2 групи, згідно Правил дорожнього руху, надає йому, як водієві певні, чітко визначені Правилами, права та пільги під час керування транспортними засобами. Так, згідно пункту 2.8 розділу 2 ПДР України водій з інвалідністю, що керує мотоколяскою або автомобілем, позначеними розпізнавальним знаком "Водій з інвалідністю", або водій, що перевозить пасажира з інвалідністю, може відступати від вимог дорожніх знаків 3.1, 3.2 і 3.35 - 3.38, а також знака 3.34 за наявності під ним таблички 7.18.
В свою чергу факт наявності у позивача інвалідності не звільняє його від адміністративної відповідальності за порушення вимог підпункту «г» пункту 15.9 ПДР.
Пунктами 1.3 та 1.9 ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
В даному випадку позивачем не були дотримані вказані вимоги п.п. «г» пункту 15.9 Правил дорожнього руху, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно правомірності притягнення його до відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладення стягнення.
Щодо посилань апелянта на те, що саме відповідач повинен був надати суду докази умисного вчинення ним адміністративного правопорушення, а саме зупинки та стоянки (більше 5 хвилин) ближче 10 метрів до пішохідного переходу, та відсутності обставин крайньої необхідності (різкого, раптового погіршення стану здоров'я у інваліда 2 - ї групи), слід зазначити, що за положеннями ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Визначений частиною 2 статті 77 КАС України обов'язок суб'єкта владних повноважень щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності не звільняє позивача від обов'язку надати докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтується його позов.
В даному випадку таких доказів позивачем суду не надано.
В свою чергу поданий відповідачем відеозапис повністю спростовує доводи позивача, викладені у позові та апеляційній скарзі, та підтверджує факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, що виразилось у здійсненні зупинки транспортного засобу ближче 10 м від пішохідного переходу.
Зважаючи на все вищевикладене колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та визнання протиправною оскаржуваної постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 4353053
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, відповідно до ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 286, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Любашівського районного суду Одеської області від 02 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддя: А.В. Бойко
Суддя: О.В. Єщенко
Суддя: О.А. Шевчук