Справа № 759/25711/24 Головуючий у суді І інстанції Ключник А.С.
Провадження № 22-ц/824/9780/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
02 липня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 13 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування квартирою,
У грудні 2024 року ОСОБА_2 звернулась до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування квартирою.
У лютому 2025 року ОСОБА_1 подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_2 про зобов'язання приймати участь у витратах щодо утримання спільного майна.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 13 березня 2025 року у прийнятті зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що з огляду предмет та підстави пред'явлених у справі позовів, вимоги за зустрічною позовною заявою та вимоги за первісним позовом мають різний предмет доказування, а тому їх одночасний розгляд є недоцільним та може призвести до невиправданого затягування і ускладнення розгляду справи.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач в особі представника - адвоката Кирієнко В.В. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просила його скасувати з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, і порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції фактично обмежився посиланням на норми процесуального права і висновками загального характеру, проте не звернув належної уваги, що спір між сторонами пов'язаний з одним предметом та виник з одних правовідносин, що стосуються прав та обов'язків співвласників володіти та користуватися своїм майном, яке належить їм на праві спільної власності, тому дійшов передчасного висновку щодо відмови у прийнятті зустрічної позовної заяви.
Суд ухвалив рішення про повернення зустрічного позову з порушенням положень статті 193 ЦПК України, без врахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 916/542/18 та постановах Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі № 910/6070/21, від 27 січня 2021 року у справі № 908/1688/20, чим обмежив доступ заявника до правосуддя, який той мав намір реалізувати у спосіб передбачений законом (шляхом розгляду зустрічного позову спільно із заявленим позовом в межах цієї справи, а не в порядку окремого позовного провадження).
Наголошує, що в межах цієї справи між сторонами існує спір щодо встановлення порядку користування житловим приміщенням та оплати комунальних послуг на його утримання пропорційно до частки кожного із його співвласників, що свідчить про взаємопов'язаність позовів та доцільність їх спільного розгляду, оскільки предмети доказування обох позовів стосуються реалізації прав співвласників та захисту інтересів кожного із них у спільній частковій власності. Право користування прямо пов'язане з обов'язком утримання спільної власності.
Крім того, відповідач висловлює свої заперечення на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 13 березня 2025року про закриття підготовчого провадження у справі.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачка в особі представника - адвоката Гришка В.М. вказує, що суд першої інстанції правильно встановив відсутність підстав для спільного розгляду позовних заяв та роз'яснив відповідачу можливість звернення з окремим позовом в загальному поряду, тому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржувану ухвалу залишити без змін.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду може бути оскаржена в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).
Згідно із частиною другою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки зміст оскаржуваної ухвали від 13 березня 2025 року свідчить, що фактично суд першої інстанції постановив ухвалу про повернення зустрічної позовної заяви відповідно до частини першої статті 193 ЦПК України та застосував наслідки, передбачені частиною третьою статті 194 ЦПК України, зазначена ухвала згідно із пунктом 6 частини першої статті 353 ЦПК України підлягає оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду та підлягає перегляду без повідомлення учасників справи.
У зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) сторін.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також заперечень відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції, дослідивши предмет та підстави первісного та зустрічного позовів, дійшов висновку, що вимоги за зустрічною позовною заявою та вимоги за первісним позовом мають різний предмет доказування, а тому їх одночасний розгляд є недоцільним та може призвести до невиправданого затягування та ускладнення розгляду справи.
Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду з огляду на наступне.
Відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Аналіз зазначених норм права вказує на те, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати участь у судовому процесі. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Водночас потрібно враховувати, що будь-яке суб'єктивне право має межі, оскільки суб'єктивне право є мірою свободи, мірою можливої поведінки правомочної особи в правовідносинах.
Право на суд стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Відповідно до частин першої статті 193 ЦПК України відповідач має право пред'явити зустрічний позов у строк для подання відзиву.
Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову (частина друга статті 193 ЦПК України).
Зустрічний позов дозволяє розглянути в одному процесі вимоги обох сторін, що дає можливість заощадити час і сприяє більш швидкому захисту їх прав та інтересів, а також запобігає можливості винесення суперечливих і взаємовиключних судових рішень у цивільній справі.
Суд приймає зустрічний позов до спільного розгляду з первісним, якщо вони прямо взаємопов'язані між собою і спільний їх розгляд є доцільним. Взаємний зв'язок, як умова для прийняття зустрічного позову, має місце у випадку, якщо вимоги відповідача і позивача виникають з одних правовідносин і коли на обґрунтування тієї й іншої вимоги наводяться спільні факти. Взаємний зв'язок первісного і зустрічного позову може також виявлятись у тому, що зустрічна вимога виключає вимогу первісну, або обидва випливають з однієї підстави, або взаємний зв'язок виникає з однорідності обставин виникнення взаємних матеріально-правових вимог між позивачем і відповідачем.
Зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин першої та другої статті 193 цього Кодексу, ухвалою суду повертається заявнику. Копія зустрічної позовної заяви долучається до матеріалів справи (частина третя статті 194 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 522/9011/19 (провадження № 61-6642св21) зазначено, що «згідно з частиною другою статті 193 ЦПК України зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Отже, прийняття зустрічного позову можливе за дотримання умов, передбачених частиною другою статті 193 ЦПК України, і залежить від того, наскільки суд вважає за доцільне розглядати цей позов у одному провадженні з первісним. При цьому вищевказаною нормою процесуального закону визначено дві альтернативні ознаки зустрічного позову: або взаємопов'язаність первісного та зустрічного позовів, що зумовлює їх спільний розгляд, зокрема, коли обидва позови виникають з одних правовідносин; або їх взаємовиключність, коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Зустрічний позов, який прийнятий судом для спільного провадження з первісним позовом, повинен знайти вирішення у виді загального рішення, яке має містити відповідь на обидві заявлені вимоги (як позивача, так і відповідача). Задоволення зустрічного позову спричиняє відмову в задоволенні первісного позову, однак не виключає можливості як задоволення обох вимог, так і однієї повністю, а іншої частково. В даному випадку як первісний позов ОСОБА_1, так і зустрічний позов ОСОБА_2 виникли з одних правовідносин, що пов'язанні з оформленням спадкових прав після смерті ОСОБА_4 , їх спільний розгляд сприяв оперативному і правильному вирішенню спору, дозволив повно і об'єктивно встановити фактичні взаємовідносини сторін та виключив ухвалення взаємосуперечливих чи взаємовиключних судових рішень».
В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, однією із двох умов прийняття до розгляду зустрічного позову є: взаємопов'язаність цього позову з первісним, що виявляється у тому, що вони виникають з одних правовідносин, та доцільність сумісного розгляду основного і зустрічного позовів, оскільки це дозволяє більш повно і об'єктивно дослідити обставини справи, встановити фактичні взаємовідносини сторін, виключити ухвалення взаємосуперечливих чи взаємовиключних судових рішень.
Як вбачається з матеріалів справи, первісний позов ОСОБА_2 та зустрічний позов ОСОБА_1 стосуються одно й того ж самого об'єкту нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , яка належить сторонам на праві спільної часткової власності.
Позивачка в основному позові заявила вимоги про встановлення порядку користування приміщеннями квартири, а відповідач у зустрічному позові - вимоги щодо порядку утримання зазначеної квартири пропорційно до частки кожного із співвласників у ній.
Спірні правовідносини регулюються одними й тими ж нормами матеріального права, зокрема, Главою 26 Розділу I ЦК України «Право спільної власності».
Задоволення зустрічного позову не виключає повністю задоволення первісного позову, однак позови очевидно є взаємопов'язаними, стосуються прав і обов'язків співвласників та захисту інтересів кожного із них у спільній частковій власності, а відтак такі позови доцільно розглядати у одному провадженні.
Відмовляючи у прийнятті зустрічної позовної заяви до розгляду, суд першої інстанції вищевказаних норм процесуального права не врахував, не звернув увагу на те, що обидва позови є взаємопов'язаними, виникли з одних правовідносин та їхній сумісний розгляд є доцільним, а вказуючи на те, що об'єднання в одне провадження та спільний розгляд позовів є недоцільним з огляду на різний предмет доказування, суд в повному обсязі не врахував предмет та підстави пред'явлених сторонами позовів, подання яких було зумовлено необхідністю встановлення як порядку користування, так і порядку утримання спільного майна.
Позбавляючи права ОСОБА_1 на розгляд зустрічного позову в цьому судовому процесі, суд першої інстанції створив підстави для окремого, повторного подання аналогічного позову про зобов'язання приймати участь у витратах щодо утримання спільного майна.
Натомість, заявлення відповідного позову в іншому провадженні може об'єктивно призвести до необхідності у подальшому вирішувати питання про об'єднання позовів або зупинення провадження в одній справі до розгляду іншої.
Європейський суд із прав людини у своїх прецедентних справах виокремив необхідні критерії розумних строків у цивільних справах, такі як: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.
Так, зокрема, вимога процесуальної економії спрямована на те, щоб судовий розгляд був побудований таким чином, щоб не допустити невиправданих затягувань розгляду справи, необґрунтованого відкладання судових засідань, оголошень занадто тривалих перерв, зупинення провадження тощо.
Завданням принципу процесуальної економії в судовому провадженні є мінімізація можливих процесуальних перешкод із тим, щоб судовий розгляд був завершений у розумний строк.
Також, згідно із практикою Європейського суду з прав людини не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним.
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавляє заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог, що визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відмова у спільному розгляді двох вимог сторін, які стосуються одного і того ж нерухомого майна, призведе до того, що сторони та суд будуть змушені виконувати зайві процесуальні дії, що зумовить формування деструктивного впливу на ефективність розгляду справи.
Таким чином, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, необхідно звертати увагу на обставини справи.
Враховуючи наведене, висновок суду першої інстанції про відмову у прийняттізустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов'язання приймати участь у витратах щодо утримання спільного майна з підстав, визначених частиною другою статті 193 ЦПК України, не відповідає обставинам справи та вимогам процесуального законодавства, а відтак оскаржувана ухвала не може бути визнана законною і обґрунтованою.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно із вимогами статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За таких обставин колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про повернення судом зустрічного позову з порушенням норм статті 193 ЦПК України і без врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду, заслуговують на увагу, а відповідний висновок суду щодо відмови у прийняттізустрічної позовної заяви є необґрунтованим та не відповідає нормам діючого законодавства, тому відповідно до положень статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи в частині вирішення питання про прийняття зустрічного позову до розгляду для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Заперечення відповідача на ухвалу суду першої інстанції про закриття підготовчого провадження у справі апеляційним судом не перевіряються, адже заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення, а не ухвалу суду (частина друга статті 353 ЦПК України).
У відповідності до положень статей 141, 382 ЦПК України питання розподілу судових витрат у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції не вирішується, оскільки спір по суті позовних вимог не розглядається.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 13 березня 2025 року скасувати, справу № 759/25711/24 в частині вирішення питання про прийняття до розгляду зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов'язання приймати участь у витратах щодо утримання спільного майна направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 02 липня 2025 року.
Судді: С.А. Голуб
Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній