справа №753/14773/24 Головуючий у І інстанції - Маркєлова В.М.
апеляційне провадження №22-ц/824/8091/2025 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
02 липня 2025року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 січня 2025 року
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини, -
установив:
У липні 2024 року ОСОБА_2 звернулась до Дарницького районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 21 січня 2021 року вона уклала шлюб з ОСОБА_1 , який вони зареєстрували у Солом'янському районному у м. Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис 59.
Від цього шлюбу вони мають дитину: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якому, станом на момент подачі позову, виповнилося 3 роки.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 28 вересня 2023 року шлюб між ними розірвано. Дитини проживає з нею.
Вказувала, що відповідач стабільно та регулярно аліменти не сплачує, кошти на утримання дитини перераховує час від часу в розмірі, який визначає сам, та якого не достатньо для задоволення потреб дитини, а отже розмір та порядок аліментів невизначений.
Водночас, щомісячні витрати на дитину на щоденні потреби складають: Дитячий садок - 700 грн/день - 15400 грн. щомісячно; Логопед - 200 грн/заняття - 8 занять на місяць - 1600 грн.; Харчування/ліки/вітаміни - 1500 грн/тиждень - 6000 грн. щомісячно; Розваги/іграшки/книжки - 5000 грн. - щомісячно; Одяг 2500 грн. - щомісячно.
Крім того, зазначала, що оскільки дитина проживає з нею, то вона також несе витрати на оплату комунальних послуг (постачання води, енергопостачання, теплопостачання), предмети гігієни, санітарні засоби), мінімальний набір текстильних виробів (постільна білизна, рушники тощо), витрати на проїзд.
Зазначала, що витрати на дитину на місяць складають 30500 грн., а тому, у відповідача виникає обов'язок сплачувати їй на утримання сина - 15250 грн.
Наголошувала, що як вбачається із інформації з ДРРПНМ та РПВНП, отриманої 06 червня 2024 року, відповідач є власником 3-х об'єктів нерухомості: Квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 78,6 кв.м.; кварти АДРЕСА_2 ; Квартири АДРЕСА_3 .
Крім того, відповідач є власником двох транспортних засобів: автомобіля марки Lexus GX 470, 2006 року випуску; транспортного засобу Kawasaki ZX 1000, 2012 року випуску.
Вказувала, що відповідач має високооплачувану роботу, а саме: працює експертом з експорту зовнішньо-економічної діяльності (менеджер ЗЕД) в експортній компанії LLC «Domenik - Agro- Industrial Alliance».
Просила суд, стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання спільної дитини - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі - у розмірі 15250 грн. щомісяця, починаючи з дня пред'явлення позову і до досягнення дитиною повноліття, та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30000 грн.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17 січня 2025 року зазначений вище позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі - у розмірі 14450 грн. щомісяця, починаючи з дня пред'явлення позову і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 27000 грн.
В іншій частині вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що воно є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального прав, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що в позовній заяві відсутні будь-які докази, котрі б підтверджували витрати на утримання дитини в тому розмірі, який вказаний позивачем, тож вбачається необґрунтованість даної заяви, а отже рішення, щодо стягування з нього 14450 грн. щомісяця є незаконним, а суд першої інстанції помилково дійшов висновку про те, що «наданими суду письмовими доказами позивач довела, що її витрати на утримання дитини складають щомісяця 28900 грн.».
Беззаперечно, оскільки дитина перебуває із позивачем, то певні витрати на її утримання все ж таки існують, що не заперечується ним, натомість їх розмір, покладений на нього рішенням суду першої інстанції, є надмірним та недоведеним жодними доказами.
Вказує, що на теперішній час він має лише одну квартиру у своїй власності у м. Києві, за яку має борги зі сплати комунальних платежів, та квартири у м. Дніпрі, де не проживає та отримав її у спадок.
Наголошує, що він нині є безробітним та не має постійного та стабільного доходу.
Зазначає, що аліменти на утримання дитини мають вираховуватися виключно з доходу платника аліментів, а не з обороту по його картковим рахункам, оскільки оборот грошових коштів не є доходом, тож суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність врахування саме грошового обороту, а не його доходу, що суперечить положенням законодавства.
Що стосується витрат на професійну правничу допомогу, то зазначив, що справа даної категорії є нескладною, тобто справа незначної складності.
До позову не долучено ані акту виконаних робіт, ані будь-якого іншого розрахунку, поряд з тим, позовна заява складена на 5 листах, що може свідчити про менший обсяг виконаної роботи, аніж заявлено позивачем.
Таким чином, на його думку, розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).
Просив суд, скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 січня 2025 року та ухвалити нове, яким позов ОСОБА_2 задовольнити частково шляхом: стягнення з нього аліментів на утримання дитини у розмірі однієї чверті заробітку (доходу), але не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку; стягнути з нього витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн. на користь позивача.
На вказану апеляційну скаргу ОСОБА_2 подала відзив, в обґрунтування якого зазначила, що судом взято до уваги наявність у відповідача, як рухомого майна (автомобіль та мотоцикл), так і нерухомого майна (дві квартири), адже саме ця обставина має бути встановлена судом, виходячи із п. 3-1 ч. 1 ст. 182 СК України.
Суд не досліджує в даному випадку вартість даного майна, хоча як зазначив сам відповідач, тільки вартість нерухомого майна, яке знаходиться у його володінні та користуванні, становить близько 20000дол. США, що на сьогоднішній день становить майже 900000грн.
Вказує, що судом вірно враховано саме рух коштів по особистим карткам відповідача. Знов таки, п. 3-2 ч.1 ст. 182 СК України встановлено, що суд при визначенні розміру аліментів керується не рівнем доходів платника аліментів, як вказує на це відповідач, а саме наявністю витрат, які перевищують 10кратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником не доведено джерело походження коштів.
Відповідач, заперечуючи те, що оборот (рух коштів) не є доходом, не пояснює, яким чином при вказаній у довідці заробітній платі, загальна сума надходжень на його особисті картки та витрати з цих карток складає 2233248,97 грн.
Посилаючись на те, що при визначенні розміру аліментів, суд не встановив розмір доходу відповідача, відповідач так і не зазначає конкретну норму Сімейного кодексу України, яка вказує на обов'язок суду встановлювати розмір доходу.
Вказує, що судові витрати на правничу допомогу це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов'язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу.
Вказані вимоги законодавства, були виконані її представником, що і стало підставою для часткового задоволення стягнення витрат на правничу допомогу.
Просила суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 січня 2025 року залишити без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
У відповідності до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 3 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 21 січня 2021 року сторони зареєстрували шлюб.
Від цього шлюбу позивач та відповідач мають дитину: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 28 вересня 2023 року шлюб між сторонами розірвано.
Дитина мешкає разом з позивачем.
Дитина відвідує групу денного догляду за дітьми ТОВ «Освітній простір «На відмінно», щомісячну оплату послуг якого у розмірі 700 грн/день - 15400 грн. здійснює позивач. Позивач щомісячно також несе витрати з купівлі дитині харчування/ліків/вітамінів, іграшок/книжок, одягу, несе витрати на оплату комунальних послуг (постачання води, енергопостачання, теплопостачання), предметів гігієни, санітарних засобів), мінімальний набір текстильних виробів (постільна білизна, рушники тощо), витрати на проїзд.
Відповідач у належному розмірі добровільно допомогу на утримання дитини не надає.
Відповідач станом на час розгляду справи є власником 3-х об'єктів нерухомості: Квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 78,6 кв.м.; квартири АДРЕСА_2 ; Квартири АДРЕСА_3 , а також власником двох транспортних засобів: Автомобіля марки Lexus GX 470, 2006 року випуску; Транспортного засобу Kawasaki ZX 1000, 2012 року випуску, оборот за його картками.
21 жовтня 2024 року ПАТ «Універсал Банк» направлено виписки по рахунках відповідача - ОСОБА_1 .
Як вбачається з виписки наданої ПАТ «Універсал Банк», з 23.09.2023 року по 12.09.2024 року, оборот (рух коштів) по особистому рахунку ОСОБА_1 НОМЕР_1 (валюта гривня) склав 1235576,11 (один мільйон двісті тридцять п'ять тисяч п'ятсот сімдесят шість) грн. Якщо розбити помісячно оборот (рух коштів) по особистому рахунку, то: в вересні 2023 року оборот склав 110684 грн.; в жовтня 2023 року - 117527,49 грн.; в листопаді 2023 року - 69338,15 грн.; в грудні 2023 року - 118693,84 грн.; в січні 2024 року - 154628,24 грн.; в лютому 2024 року - 84545,75 грн.; в березні 2024 року - 100442,00 грн.; в квітні 2024 року - 45806,80 грн.; в травні 2024 року - 104829,63 грн. в червні 2024 року - 70474,95 грн. в липні 2024 року - 64432,89 грн. в серпні 2024 року - 106854,10 грн. в вересня (до 12 числа) 2024 року - 87317,29 грн.
Крім того, як вбачається з: виписки наданої ПАТ «Універсал Банк», з 23.09.2023 року по 12.09.2024 року, оборот (рух коштів) по особистому рахунку ОСОБА_1 НОМЕР_2 (валюта гривня) склав 61199,99 грн. виписки наданої ПАТ «Універсал Банк», з 23.09.2023 року по 12.09.2024 року, оборот (рух коштів) по особистому рахунку ОСОБА_1 НОМЕР_3 (гривня долар) склав 272218,48 грн. виписки наданої ПАТ «Універсал Банк», з 23.09.2023 року по 12.09.2024 року, оборот (рух коштів) по особистому рахунку ОСОБА_1 НОМЕР_4 (валюта Євро) склав 39938,83 грн. виписки наданої ПАТ «Універсал Банк», карта Моно, з 23.09.2023 року по 12.09.2024 року, оборот (рух коштів) по особистому рахунку ОСОБА_1 НОМЕР_1 (валюта Євро), розмір витрат по даній картці склали 610874,58 грн., розмір надходжень склав 624315,56 грн.
З викладеного випливає, що відповідач має надходжень та витрат протягом 12 місяців, в сумі, яка дорівнює 2233248,97 (два мільйони двісті тридцять три тисячі двісті сорок вісім) грн.
10 грудня 2024 року АТ «КБ «ПриватБанк» направлено виписки по рахунках відповідача - ОСОБА_1 .
Як вбачається з даних виписок, в період з 23.09.2023 року по 12.09.2024 року, у відповідача були наступні надходження: карта НОМЕР_9 - надходження в сумі 5442,74 грн., витрати - 5442,26 грн. карта НОМЕР_10 - надходження в сумі 101186,41 грн., витрати - 101217,20 грн. карта НОМЕР_8 - надходження в сумі 5417,86 грн., витрати - 5600,59 грн. карта НОМЕР_7 - надходження в сумі 296663,17 грн.
Отже, як вбачається з викладеного, на додаток до надходжень в розмірі 2233248,97 (два мільйони двісті тридцять три тисячі двісті сорок вісім) грн. 97 грн., які надходять на рахунки відповідача, відкриті в ПАТ «Універсал Банк», сума надходжень на особисті картки відповідача, відкриті в АТ «КБ «ПриватБанк» складає 408710,18 (чотириста вісім тисяч сімсот десять) грн. 18 коп.
Відтак, загальна сума надходжень на особисті відомі рахунки відповідача в АТ «КБ «ПриватБанк» та ПАТ «Універсал Банк» складає 2641959,15 грн. (два мільйони шістсот сорок одну тисячу дев'ятсот п'ятдесят дев'ять грн.).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що наданими письмовими доказами позивач довела, що її витрати на утримання дитини складають щомісяця 28900 грн., а також те, що матеріальне становище відповідача дозволяє йому сплачувати аліменти на дитину у розмірі половини частки від цієї суми - 14450 грн. щомісяця.
Таким чином, з метою захисту прав та охоронюваних законом інтересів дитини, суд першої інстанції врахував покладення законом на батьків рівного обов'язку утримувати дитину до досягнення нею повноліття, врахував встановлені і зазначені вище обставини, щодо матеріального стану платника аліментів, та дійшов до висновку стягнути з відповідача аліменти на сина у твердій грошовій сумі у розмірі 14450 грн. щомісяця, починаючи з дня пред'явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.
Разом з тим, суд першої інстанції врахував, що кошти на утримання стягуються з метою забезпечення базових потреб дитини, зокрема у забезпеченні продуктами харчування, одягом та іншим найнеобхіднішим, а тому суд першої інстанції не стягнув, як щомісячні аліменти, витрати позивача на оплату послуг логопеда у розмірі 1600 грн. на місяць, оскільки вони є додатковими витратами на дитину, і стягується судом на підставі ст. 185 СК України за окремою вимогою, яку позивач не заявляла.
Із вказаними висновками викладеними у рішенні суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 pоку, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 pоку №789-ХІІ та набула чинності для України 27 вересня 1991 pоку, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Статтею 8 ЗУ «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
У відповідності зі ст.ст. 11, 15 вказаного Закону, кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї разом з батьком або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей.
Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкування з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно до ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Частиною першою ст. 182 СК України, передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
За приписами ч. 2 ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону.
Пленум Верховного Суду України в п. 17 своєї Постанови від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснив судам, що вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК України.
При цьому необхідно мати на увазі, що зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення.
Відповідно до Конвенції ООН про права дітей від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 № 789-X11) дитина, з огляду на її фізичну і розумову незрілість потребує спеціального захисту та турботи, включаючи належний правовий захист, як до, так і після народження.
По змісту ст. 80 СК України, аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.
Розмір аліментів одному з подружжя суд визначає з урахуванням можливості одержання утримання від повнолітніх дочки, сина, батьків та з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення.
Відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За змістом ст.ст. 76, 77 ЦПК України, суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову, та стягнув з відповідача на користь позивача аліменти на утримання дитини у розмірі 14450 грн. щомісяця, починаючи з дня пред'явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.
Колегія суддів звертає увагу, що право вибору способу стягнення аліментів належить їх стягувачу, тоді як позивач просила суд про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі, а тому підстави для визначення розміру аліментів у розмірі однієї чверті заробітку (доходу), але не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, як про те просить відповідач у апеляційній скарзі, відсутні.
Натомість на відповідача, у разі заперечення ним, щодо розміру аліментів, покладається обов'язок, доказування обставин неможливості сплачувати аліменти у заявленому позивачем розмірі.
Відповідач надав пояснення відносно того, що за своїм матеріальним становищем він позбавлений можливості сплачувати аліменти у розмірі14450 грн. на утримання сина, оскільки він є непрацевлаштований, проте судом першої інстанції при розрахунку розміру аліментів було враховано, що письмовими доказами позивач довела, що її витрати на утримання дитини складають щомісяця 28900 грн., а також те, що матеріальне становище відповідача дозволяє йому сплачувати аліменти на дитину у розмірі половини частки від цієї суми щомісяця.
Також варто зазначити, що відповідач є працездатною особою, до суду не надано доказів погіршення стану його здоров'я, встановлення обмежень, щодо його працевлаштування, які б вирішальним чином впливали на визначення способу стягнення та розмір аліментів на утримання дитини відповідача, наявності у платника аліментів інших дітей, непрацездатної дружини чи батьків, які б перебували на його утриманні та мали б бути враховані при визначенні розміру стягуваних аліментів.
Разом з тим, колегія суддів також виходить з того, що відповідно до положень ст. 51 Конституції України, батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Обов'язок батьків по утриманню своїх дітей виникає з моменту народження дитини і зберігається до досягнення ним повноліття і являє собою як моральний, так і правовий обов'язок батьків.
Сам факт народження дитини покладає на батьків обов'язки, зокрема, щодо її утримання.
Відмови про недостатність коштів у платника аліментів не заслуговують на увагу.
У батьків немає і не може бути більшої цінності за дитину, а тому її утримання має домінувати над усіма іншими витратами.
Різноманітні аргументи, щодо браку коштів у платника аліментів мають сприйматися критично.
Принцип врахування лише трудових доходів платника аліментів, не відповідає сучасним реаліям соціально-економічного розвитку суспільства.
На даний час у платника аліментів основне джерело доходу не обов'язково пов'язане з працею і при стягненні аліментів слід виходити не лише з врахування його трудових доходів.
Можливість другого з батьків утримувати дитину повинна тлумачитися розширено і не обмежуватися лише наявністю в нього офіційного доходу.
Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, а також узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які судом правильно застосовані.
Таким чином, доводи апеляційної скарги, в частині розміру стягнутих аліментів, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи, а тому, суд першої інстанції, в цій частині, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. Справа судом розглянута повно та об'єктивно.
В частині оскарження апелянтом заявлених позивачем витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції, то апеляційний суд зазначає наступне.
Встановлено, що у позовній заяві позивач подала попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла, і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи в суді першої інстанції, та які сплачені, та будуть сплачені нею на рахунок АБ «Наталії Неупокоєвої» і складають 30000грн. та зазначила, що послуги, надані АБ «Наталії Неупокоєвої» складаються з наступного: консультація позивача, щодо збору доказів для підготовки позовної заяви про стягнення аліментів; адвокатський запит до ПАТ «Універсал Банк», щодо надходжень на рахунки відповідача; адвокатський запит до АТ «КБ «ПриватБанк», щодо надходжень на рахунки відповідача; адвокатський запит у сервісний центр, щодо наявності рухомого майна у відповідача; отримання витягу з реєстру нерухомості, щодо наявності нерухомого майна у відповідача; складання позовної заяви; складання клопотання про витребування доказів, що включені у позовну заяву; направлення позовної заяви; ознайомлення з матеріалами справи в суді після надходження відповіді з електронним носієм, на якому містяться виписки по рахунках ПАТ «Універсал Банк»; складання додаткових пояснень від 22.11.2024 року; складання додаткових пояснень від 15.12.2024 року.
На підтвердження фактично понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач надала копії квитанцій на суму 21000 грн. та 9000 грн.
Задовольняючи частково вимоги позивача, щодо стягнутих з відповідача на її користь витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що фактичне понесення витрат на професійну правничу допомогу позивач довела наданими суду копіями квитанцій на суму 21000 грн. та 9000 грн.
Однак у розмір гонорару адвоката позивач включила також оплату за участь у судовому засіданні - у розмірі 3000 грн., проте, суд розглядав справу без повідомлення сторін і без проведення судових засідань, а тому, суд першої інстанції дійшов до висновку про відмову у стягненні втрат на професійну правничу допомогу у цій частині.
Із вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів, в повній мірі, погодитись не може, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи, а також не узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
Згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом в постанові від 15 вересня 2021 року у справі №924/675/20, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менше, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 ГПК України (ч. 4 ст. 137 ЦПК України).
Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 зазначено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Подібний висновок викладений і в пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18.
Проаналізувавши надані позивачем докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, в яких зазначено здійснені адвокатом роботи (послуги), а також застосувавши правові висновки Верховного Суду, щодо застосування норм права при вирішенні питання розподілу судових витрат, колегія суддів приходить до висновку, що розмір витрат на правничу допомогу понесених позивачем в суді першої інстанції не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру; такі витрати не співрозмірні з виконаною роботою під час розгляду позовної заяви судом першої інстанції.
Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторін тощо (постанова Верховного Суду від 01 вересня 2022 року №640/16093/21).
За вказаних обставин, та з огляду на фактичний об'єм послуг, наданих адвокатом в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про зміну рішення суду першої інстанції в частині стягнутих з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу понесених в суді першої інстанції, та зменшує їх розмір з 27000 грн. на 10000 грн., оскільки цей розмір судових витрат доведений та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, з урахуванням складності справи.
Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що у відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просила стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову (правничу) допомогу понесені за розгляду справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 6000 грн.
На підтвердження понесений судових витрат на правову (правничу) допомогу представником позивача було додано до відзиву на апеляційну скаргу: копію квитанції на суму 6000 грн.
Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, що пов'язані з розглядом справи, належать витрати 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч.1 ст.134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява №19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі №648/1102/19 і від 11 листопада 2020 року у справі №673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).
Частиною 5 ст. 135 ЦПК України визначено, що у разі недотримання вимог щодо співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Зі змісту наданої представником позивача квитанції вбачається, що ОСОБА_2 було перераховано АБ «Наталії Неупокоєвої» витрати за правову допомогу у розмірі 6000 грн.
Однак, адвокатом не надано доказів підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.
Розгляд справи в суді апеляційної інстанції було проведено в порядку письмового провадження, за відсутності сторін, а тому заявлена представником відповідачем сума судових витрат є вочевидь завищеною.
Отже, розмір витрат на правничу допомогу понесених в суді апеляційної інстанції в розмірі 6000 грн. не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру.
Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторін тощо (постанова Верховного Суду від 01 вересня 2022 року №640/16093/21).
За вказаних обставин та з огляду на фактичний об'єм послуг, наданих адвокатським бюро, суд приходить до висновку про наявність підстав для відшкодування ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу понесених під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції в розмірі - 2000 грн., оскільки цей розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, з урахуванням складності справи.
Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу понесених в суді першої інстанції підлягає зміні із ухваленням в цій частині нового судового рішення, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу понесених в суді першої інстанції в розмірі 10000 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 січня 2025 року змінити, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі 10 000 грн.
В іншій частині рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 січня 2025 року залишити без змін.
Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянин України, РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянка України, РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 ) витрати на правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 2 000 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба