02 липня 2025 р. Справа № 531/3325/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.03.2025, головуючий суддя І інстанції: Є.Б. Супрун, м. Полтава, по справі № 531/3325/24
за позовом ОСОБА_1
до Карлівського сектору Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області , Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області
про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Карлівського сектору Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області (далі - відповідач-1), Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області (далі - відповідач-2), в якому просила суд визнати протиправною відмову відповідача у видачі їй паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, зобов'язавши Карлівський сектор УДМС видати паспорт громадянина України у формі книжечки ОСОБА_1 .
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 05 березня 2025 року позов залишено без задоволення.
Позивачка, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просила суд апеляційної інстанції рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 року у справі №531/3325/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що ID картка не є паспортом громадянина України, це інформаційна картка, картка мігранта, що містить безконтактний електронний носій, що оформлюється із застосуванням засобів ЄДДР та є власністю України. Позивач зазначає, що ID картка № НОМЕР_1 є пошкодженою та не придатною для користуванню (електронний чіп), а тому не відповідає Порядку оформлення, видачі, обміну пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого Постановою КМУ 25.03.2015 року № 302, отже підлягає анулюванню та знищенню, згідно з п. п. 110-113 наведеного Порядку № 302. Крім того, позивач зазначає, що відповідачем вказано, що працівниками органів ДМС за власним бажанням та особистою ініціативою 21.06.2018 до Реєстру були внесені персональні дані ОСОБА_1 . Проте добровільне волевиявлення було саме від ОСОБА_1 , а не від заявника, що відповідач підтвердив добровільно.
Відповідач-1, Карлівський сектор Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області, правом подання відзиву на апеляційну скаргу позивача не скористався.
Відповідач-2, Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області, подало відзив на апеляційну скаргу позивача, в якій просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.
На підставі положень п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 22.10.2024 звернулася до Карлівського сектору УДМС із заявою довільної форми, в якій прохала видати їй паспорт громадянина України у формі книжечки (а.с. 32).
До заяви позивач додала власноруч заповнену заяву про видачу паспорта зразка 1994 року, у зв'язку з непридатністю для користування, копію паспорта громадянина України у формі ID картки, дві фотокартки розміром 35 х 45 мм, платіжний документ з відміткою банку по сплату державного мита (а.с. 33-35).
15.11.2024 ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомив позивача листом №Ш-7/6/5324-24/5324/6-24, в якому зазначив про відсутність законних підстав для оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року у зв'язку з тим, що це не передбачено Тимчасовим порядком оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 14.06.2019 за №620/33591, а також заявницею не подано рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та виплати їй паспорт громадянина України зразка 1994 року (а.с. 36).
Не погоджуючись із правомірністю мотивів відмови, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що підстави для видачі позивачу паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки замість дійсного паспорта громадянина України у формі пластикової ІD-картки відсутні.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 5 Закону України "Про громадянство України" від 18.01.2001 №2235-III (далі Закон №2235-III) визначено, що документом, що підтверджує громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України.
Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України та Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
Відповідно до пунктів 1, 3, 5, 8, 9-11, 13 Положення № 2503-ХІІ, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Паспорт, виготовлений у вигляді паспортної картки (інформаційного листка), має розмір 80 х 60 мм. У інформаційний листок вклеюється фотокартка і вносяться відомості про його власника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження і особистий номер, а також дата видачі і код органу, що його видав. Інформаційний листок заклеюється плівкою з обох боків. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної картки, визначається Кабінетом Міністрів України.
Бланки паспортів виготовляються на замовлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, з високоякісного паперу з використанням спеціального захисту.
Згідно з пунктом 13 Положення № 2503-ХІІ, для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35 х 45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.
Отже, чинним Положенням про паспорт громадянина України передбачено дві форми паспорта громадянина України: книжечка і картка.
Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302, затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.
Згідно з п.6 Порядку №302 обмін паспорта здійснюється у разі: зміни інформації, внесеної до паспорта, у тому числі у зв'язку із зміною написання латинськими літерами складових імені прізвище, ім'я у документах, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України (крім додаткової змінної інформації); отримання реєстраційного номера облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (далі - РНОКПП) або повідомлення про відмову від прийняття зазначеного номера (за бажанням); виявлення помилки в інформації, внесеній до паспорта;) закінчення строку дії паспорта; непридатності паспорта для подальшого використання (паспорт/фотокартка має пошкодження (та/або відсутня його/її частина), що не дають змогу візуально ідентифікувати особу, прочитати прізвище, власне ім'я, по батькові, дату та місце народження, ким виданий паспорт, підпис посадової особи та дату видачі, пошкодження перфорованої серії та номера, що не дають змогу встановити реквізити паспорта, виправлення, зокрема внесення змін до персональних даних особи/найменувань органу/штампа/печатки, пошкодження, які блокують можливість зчитування, а також внесення змін до інформації безконтактного електронного носія); якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток; наявності в особи паспорта зразка 1994 року (за бажанням).
Отже, нормами Порядку №302 передбачено наступні види обміну: обмін паспорта у формі ІD-картки на інший паспорт у формі ID-картки; обмін паспорта у формі книжечки зразка 1994 року на паспорт у формі ID-картки. Даний перелік є вичерпним.
Порядок подання документів, їх розгляд і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, засвідчене в установленому законодавством порядку (далі-рішення суду), регламентовано Тимчасовим порядком оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом МВС України від 06.06.2019 №456 (далі - Порядок №456).
Згідно з пунктом 2 розділу IV Порядку №456 законодавцем визначено, що для обміну паспорта заявник подає: 1) заяву; 2) рішення суду; 3) паспорт, що підлягає обміну; 4) дві фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см; 5) платіжний документ з відміткою банку про сплату державного мита (у разі обміну паспорта у зв'язку із непридатністю для користування) або оригінал документа про звільнення від його сплати; 6) документи, що підтверджують обставини (крім обміну паспорта з причин непридатності його використання), на підставі яких паспорт підлягає обміну.
З аналізу наведених норм вбачається, що реалізація волевиявлення громадянина на отримання паспорта, незалежно від форми такого, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви-анкети до компетентного органу особисто особою, яка звертається за отриманням паспорта, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. При цьому, дотримання особою певних правил, пов'язаних з процедурою оформлення та видачі паспорта, зокрема щодо дотримання форми заяви, є обов'язковим.
Наведені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 07 листопада 2018 року по справі № 820/3327/16, від 29 листопада 2019 року по справі № 260/1414/18, від 10 грудня 2020 року по справі № 240/575/20.
В своїй апеляційній скарзі позивач зазначає, що ID картка не є паспортом громадянина України, це інформаційна картка, картка мігранта, що містить безконтактний електронний носій, що оформлюється із застосуванням засобів ЄДДР та є власністю України, з цього приводу колегія суддів зауважує на таке.
З 06.12.2012 року набрав чинності Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 № 5492-VI, яким визначено правові та організаційні засади видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
Згідно з частиною 1 статті 1 Закону № 5492-VI суспільні відносини, пов'язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру, оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону № 5492-VI внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб'єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних».
У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
Згідно з пунктом «а» частини 1 статті 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України і оформлення такого передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру.
Частинами 1, 2, 4 та 5 статті 14 Закону № 5492-VI визначено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Законом № 1474-VIII від 14 липня 2016 року частину 2 статті 21 Закону № 5492-VI викладено в такій редакції: «Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України».
Кабінету Міністрів України пунктом 7 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1474-VIII доручено у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.
Як вже зазначалось вище Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, затверджено зразок бланка, технічного опису та Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.
Згідно із пунктами 1-3 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого Постановою № 302, паспорт громадянина України (далі - паспорт) є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов'язаний отримати паспорт.
Відповідно до п.п. 1 п. 7 Порядку № 302, оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта особі, яка досягла 14-річного віку, здійснюються на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто.
Пунктами 14 та 32 Порядку № 302 закріплено перелік інформації про особу, на ім'я якої оформляється паспорт, яка вноситься до заяви-анкети, а також документи, які подає заявник для оформлення паспорта.
Так, з матеріалів справи встановлено, згідно з обліками ЄІАС УМП ДМС України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документована 09.07.2018 Карлівським сектором УДМС паспортом громадянина України у вигляді картки № НОМЕР_1 , відповідно їй присвоєно УНЗР 19730509-05906, що підтверджується заявою-анкетою №1986781 від 21.06.2018, власноруч підписаною та поданою позивачем до Карлівського сектору та інформацією Єдиної інформаційно-аналітичної системи управління міграційними процесами ДМС України (а.с. 36-37).
Тобто, позивачем надавалась згода на обробку персональних даних під час оформлення паспорта громадянина України у формі ID картки вперше, у зв'язку з чим ОСОБА_1 вже було присвоєно унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі.
При зверненні до органу міграційної служби із заявою, позивачка не зазначала про наявність релігійних переконань і приналежність до окремої суспільної групи, що зумовлювало би необхідність у відмові від обробки персональних даних та видачі паспорта із безконтактним носієм інформації.
Таким чином, колегія суддів вважає безпідставними посилання позивача на її бажання отримати паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки, оскільки наразі позивач має діючий паспорт у вигляді ID-картки та пошкодження наявного паспорту, не є підставою для такого обміну.
Верховний Суд у постанові по справі №160/1/21 від 21 грудня 2022 року, по справі № 380/5977/21 від 08 червня 2023 року погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для видачі особі паспорта громадянина України зразка 1994 року (книжечки), зокрема, у зв'язку із встановленням факту самостійного звернення такої особи у минулому із заявою-анкетою щодо внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру та отримання паспорту громадянина України у формі ID-картки.
Аналогічний підхід до застосування наведених вище правових норм висловлено у постанові Верховного Суду від 22 березня 2024 року у справі №540/4500/21.
Проте, позивач в своїй апеляційній скарзі зазначає, що законодавством не передбачено заборони отримання паспорта у вигляді книжечки чи обміну ID картки на паспорт у формі книжечки.
З цього приводу слід звернути увагу на те, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17 за позовом особи до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії указано на ознаки цієї типової справи:
а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ;
б) відповідач - територіальні органи ДМС України;
в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ.
Розглянувши зразкову справу № 806/3265/17, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що норми Закону № 5492-VI, на відміну від норм Положення № 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин), не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом»), не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя в контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950.
Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі констатувала, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що позовні вимоги про визнання протиправними дії відділу УДМС щодо відмови у видачі позивачеві паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення № 2503-ХІІ є обґрунтованими. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що самі по собі дії відділу УДМС щодо відмови позивачеві у видачі їй паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали Закону № 5492-VI.
Відповідно до пунктів 21, 22 частини першої статті 4 КАС України типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб'єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги; зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення.
Отже, ознаками типових адміністративних справ є один і той же відповідач - суб'єкт владних повноважень та/або його відокремлені структурні підрозділи, аналогічні підстави публічно-правового спору, однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин та аналогічні позовні вимоги.
Разом з тим, у справі що переглядається, визначальними особливостями, на підставі яких вона не може бути визначена як типова є, зокрема, те, що, по-перше, позивач у цій справі звернулась до органу міграційної служби із заявою про видачу паспорта у формі книжечки, замість паспорту громадянина України у вигляді ID-картки, у зв'язку з «непридатністю для користування».
Крім того, матеріалами справи підтверджено, що позивач вже отримувала паспорт громадянина України з безконтактним електронним носієм, у зв'язку з досягненням 45-річного віку.
Тобто, у Єдиному державному демографічному реєстрі вже містяться персональні дані ОСОБА_1 та їй присвоєно унікальний номер запису в цьому Реєстрі, а за приписами частини першої статті 10 Закону № 5492-VI унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
Разом з тим, у зразковій справі правовідносини стосувались майбутнього внесення персональних даних до Реєстру, та предметом розгляду у такій справі було порушене право мати паспорт у альтернативній формі особи, яка не надавала згоду на обробку персональних даних.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо не віднесення даної справи до типової відносно зразкової справи № 806/3265/17.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не враховано, що відповідачем вказано, що працівниками органів ДМС за власним бажанням та особистою ініціативою 21.06.2018 до Реєстру були внесені персональні дані ОСОБА_1 , проте добровільне волевиявлення було саме від ОСОБА_1 , а не від заявника, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вказані доводи спростовуються наявною в матеріалах справи заявою про видачу паспорта ОСОБА_1 (а.с. 37) та збігається з прізвищем «заявника».
Таким чином, розглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Колегія суддів також зауважує, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19).
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За пунктом 1 частини першої статті 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно із статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Зважаючи на положення статті 139 КАС України, питання розподілу судових витрат не вирішується.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 по справі № 531/3325/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій