02 липня 2025 року м. Чернігів Справа № 620/5646/25
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Бородавкіної С.В.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) 19.05.2025 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУПФУ в Дніпропетровській області, відповідач), у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 10.04.2025 про відмову у призначенні їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2;
- зобов'язати відповідача призначити їй з 12 липня 2022 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 зі зменшенням пенсійного віку відповідно до п. «б» ч. 1 ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням його застосування відповідно до рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 №1-р/2020.
Позов мотивовано тим, що належним чином оформленими документами підтверджується її право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 (справа №1-5/2018(746/15).
Ухвалою судді від 23.05.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, установлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позов.
У встановлений судом строк відповідач подав відзив на позов, у якому позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні та зазначив, що позивачу неможливо призначити спірну пенсію, оскільки ОСОБА_1 не досягнула необхідного пенсійного віку.
Розглянувши подані документи і матеріали, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 у період з 04.01.2005 по 23.10.2014 працювала на посаді молодшої медсестри-буфетниці відділення №14 в КНП Чернігівській обласні психоневрологічній лікарні (а.с. 7 зворот -8).
Довідкою від 26.09.2024 №125, виданою КНП Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня, підтверджується що в період з 04.01.2005 по 23.10.2014 позивач постійно виконувала роботи з обслуговування психічно хворих, на інші роботи не залучалась, працювала за професією молодшої медсестри-буфетниці відділення №14, що передбачена Списком №2, Постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 №36, розділ XXIV підрозділ 24в (а.с. 7 зворот).
03.04.2025, по досягненню повних 52 років, ОСОБА_1 звернулась до ГУПФУ в Чернігівській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2. До заяви нею додано відповідний пакет документів.
Вказану заяву розглянуто за екстериторіальним принципом ГУПФУ в Дніпропетровській області, яке 10.04.2025 прийняло рішення №254150035019 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком у зв'язку з недосягненням пенсійного віку. Зазначило, що страховий стаж особи становить 27 років 4 дні, для розрахунку права 36 років 9 місяців 24 дні. Пільговий стаж особи становить 9 років 9 місяців 20 днів, для розрахунку права 19 років 9 місяців 24 дні.(а.с. 9).
Вважаючи вказану відмову протиправною, ОСОБА_1 звернулась до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З 01.01.2004 таким законом є Закон України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який був прийнятий на зміну положенням Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення».
Отже, оскільки і Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», і Закон України «Про пенсійне забезпечення» регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» як акту права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Суд зазначає, що згідно із пунктом «б» статті 13 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом України від 02.03.2015 №213-VIII раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» віковий ценз для жінок у 50 років було збільшено до 55 років.
Закон України від 02.03.2015 №213-VIII набув чинності з 01.04.2015.
Відповідно до пункту 2 розділу XV Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення". У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом. Підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону. Виплата пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів "в" - "е" та "ж" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", здійснюється до 1 січня 2005 року за рахунок коштів Пенсійного фонду, а з 1 січня 2005 року - за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Отже, і після набуття чинності нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» правила призначення пенсій за Списком №2 регламентувались пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII (11.10.2017), яким текст Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» був доповнений статтею 114, згідно із частиною першою якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
При цьому, Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII у новій редакції був викладений пункт 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», де указувалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно із пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII) на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
У силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 №2148-VIII, наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017.
А тому, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (у редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII) та пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII).
Правила згаданих законів були повністю уніфікованими (ідентичними).
Наведений стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 «У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року N213-VIII».
Пунктом 1 резолютивної частини названого судового акту визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року N 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року N213-VIII.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини названого судового акту стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року N 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року N213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно із пунктом 3 резолютивної частини названого рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року N1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року N213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
Тобто, відповідно до Рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 №1-р/2020 зменшення віку виходу на пенсію за наявності стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці здійснюється не від загального пенсійного віку, встановленого нормами Закону №1058-ІV, а від загального пенсійного віку, встановленого Законом №1788-XII.
Статтею 13 Закону №1788-XII передбачено право на пенсію за віком жінкам після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
Рішенням ГУПФУ в Дніпропетровській області від 10.04.2025 №254150035019 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком у зв'язку з недосягненням пенсійного віку.
Тобто спірним у даній справі є питання недосягнення позивачем пенсійного віку.
Разом з тим, суд звертає увагу, що з 23.01.2020 в Україні існують два закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII) та пункт 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII).
Відносно позивача правила вказаних законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 50 років за пунктом «б» статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та 55 років за пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII).
Зважаючи на частину першу статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви №23759/03 та №37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 у справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява №39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 45 років.
Критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб'єкта викладені законодавцем у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України і обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.
З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що суб'єкт владних повноважень повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи, приєднані до справи докази, суд констатує, що обрані адміністративним органом у даному конкретному випадку мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь невладного суб'єкта - приватної особи (тобто на користь позивача).
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що у межах спірних правовідносин необхідно віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для заявника закону, а саме визнати протиправною відмову ГУПФУ в Дніпропетровській області у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 зі зменшенням пенсійного віку.
При цьому, вирішуючи справу, суд враховує зміст рішення Конституційного Суду №1-р/2020 та розглядає позовні вимоги відповідно до законодавства, яке діє на час розгляду цієї адміністративної справи, згідно з яким позивач має право на призначення пенсії на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку.
При цьому, посилання відповідача на те, що рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, яке покладено в основу обґрунтування позову, не відновлює дію Закону №1788-ХІІ і не змінює правове регулювання спірних правовідносин, а лише впливає на право призначення пенсії на пільгових умовах, яке виникло до 11.10.2017, помилкові, оскільки, як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 листопада 2021 року у зразковій справі №360/3611/20, Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон №1788-ХІ був прийнятий раніше за Закон №1058-IV.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 12 вересня 2022 року у справі №620/2852/20, від 17 грудня 2021 року у справі №160/9272/20.
Щодо моменту, з якого необхідно призначити пенсію позивачу, суд зазначає таке.
Згідно з вимогами частини першої статті 45 Закону №1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку (пункт 1).
Відповідно до положень пункту 14-6.2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1058-ІV тимчасово, у період дії воєнного стану в Україні та протягом трьох місяців після його припинення або скасування, для осіб, які проживають/проживали на території, на якій ведуться (велися) бойові дії, та/або на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, у разі якщо звернення за призначенням пенсії відбулося в період дії воєнного стану в Україні та протягом трьох місяців після його припинення або скасування, за умови що передбачений частиною першою статті 45 цього Закону строк звернення за призначенням відповідної пенсії не сплив станом на 24 лютого 2022 року, пенсія призначається: за віком - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку.
Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, та тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України формується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Термін "тимчасово окупована Російською Федерацією територія України" для цілей цього підпункту вживається у значенні, наведеному в Законі України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України 20.03.2023 №2981-IX «Про внесення зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо призначення пенсії особам, які проживають на тимчасово окупованій території або на території, на якій ведуться бойові дії» установлено, що особам, які проживають/проживали на території, на якій ведуться (велися) бойові дії, та/або на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України та яким у період з 24 лютого 2022 року до набрання чинності цим Законом, крім тих осіб, у яких строк звернення за призначенням відповідної пенсії сплив станом на 24 лютого 2022 року, пенсію призначено з дня звернення, за їх бажанням пенсія обчислюється з урахуванням положень підпункту 14-6.2 пункту 14-6 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відтак, у період дії воєнного стану в Україні та протягом трьох місяців після його припинення або скасування за бажанням особи, яка проживала, у тому числі на тимчасово окупованій території України, і якій призначено пенсію за віком з дня звернення, що відбулося в період дії воєнного стану в Україні та протягом трьох місяців після його припинення або скасування, пенсія за віком обчислюється з дня, що настає за днем досягнення такою особою пенсійного віку.
При цьому, виходячи зі змісту Закону №2981-IX, органи Пенсійного фонду України зобов'язані обчислювати пенсію за віком вищенаведеним особам з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, на підставі звернення, яке подано як до набрання чинності вказаним Законом, так і після.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 введено на території України воєнний стан (зі змінами, внесеними Указами від 14 березня 2022 року №133/2022, від 18 квітня 2022 року №259/2022, від 17 травня 2022 року №341/2022, від 12 серпня 2022 року №573/2022, від 7 листопада 2022 року №757/2022, від 06 лютого 2023 року №58/2023, від 01 травня 2023 року №254/2023, від 26 липня 2023 року №451/2023, від 06 листопада 2023 року №735/2023, від 05 лютого 2024 року №49/2024, від 06 травня 2024 року №271/2024, від 23 липня 2024 року №469/2024, від 28 жовтня 2024 року №740/2024).
Відповідно до матеріалів справи позивач досягнула пенсійного віку 11.07.2022, а за призначенням спірної пенсії звернулась 03.04.2025, тобто після сплину трьох місяців, встановлених статтею 45 Закону №1058-ІV.
Разом з тим, з огляду на сукупність вищенаведених положень чинного законодавства та встановлені обставини, суд зазначає, що у позивача є право на призначення пенсії за віком з дати набуття права на таку пенсію, тобто з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, - 12.07.2022.
Ухвалюючи таке рішення, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків.
Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).
Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.
Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
У зазначеному випадку, задоволення позовних вимог щодо зобов'язання відповідача призначити пенсію за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням його застосування відповідно до рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 №1-р/2020, є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення адміністративного позову.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 10.04.2025 №254150035019 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та прийняти рішення про призначення їй з 12.07.2022 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 зі зменшенням пенсійного віку відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням його застосування відповідно до рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 №1-р/2020.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп.
Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 02 липня 2025 року.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49094).
Суддя С.В. Бородавкіна