02 липня 2025 року Чернігів Справа № 620/13745/24
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Непочатих В.О., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 17.09.2024 за № 253350004455 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в місті Києві зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , до страхового стажу період навчання з 01.09.1982 по 26.02.1985 згідно диплому серії НОМЕР_2 та періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_3 з 08.04.1985 по 30.09.1991 на посаді контролера Виробничого меблевого об'єднання «Невська Дубровка», з 01.10.1991 по 26.10.1993 на посадах контролера та комплектувальника в асоціації «Невська Дубровка» та призначити пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 10.10.2024.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 17.09.2024 за № 253350004455 йому було відмовлено у призначенні пенсії за віком та до стажу роботи не зараховано період навчання з 01.09.1982 по 26.02.1985 згідно диплому серії НОМЕР_2 та періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_3 з 17.04.1984 по 11.07.1984, з 08.04.1985 по 30.09.1991, з 01.10.1991 по 26.10.1993, оскільки прізвище позивача не відповідає паспортним даним та наданому свідоцтву про шлюб ОСОБА_2 , а також зміна прізвища на титульній сторінці зроблено з порушення вимог пункту 2.13 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників. Зазначає, що трудова книжка містить інформацію про період навчання з 01.09.1982 по 26.02.1985, що був зроблений на підставі диплому та про період проходження практики з 17.04.1984 по 11.07.1984 під час навчання і періоди роботи з 1985 року по 1993 рік, із зазначенням номерів наказів на підставі яких внесено відповідні записи, які належним чином засвідчені. Вказує, що неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, формальні неточності у документах не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві у відзиві просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що відповідно наданих до заяви документів про стаж (трудова книжка, ідентифікаційний номер, диплом, довідки про стаж) та даних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування загальний страховий стаж позивача складає 22 роки 9 місяців 19 днів, що недостатньо для призначення пенсії. Тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 17.09.2024 за № 253350004455 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 є правомірним.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
10.09.2024 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із заявою про призначення пенсії за віком (а.с. 34-35).
З урахуванням принципу екстериторіальності, заява позивача була опрацьована Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві та рішенням від 17.09.2024 за № 253350004455 позивачу було відмовлено в призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу (а.с. 37).
Рішення мотивовано тим, що відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Відповідно наданих до заяви документів про стаж (трудова книжка, ідентифікаційний номер, диплом, довідки про стаж) та даних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування загальний страховий стаж позивача складає 22 роки 9 місяців 19 днів, що недостатньо для призначення пенсії.
При цьому, відповідачем не враховано до стажу періоди навчання з 01.09.1982 по 26.02.1985, згідно диплому НОМЕР_2 , виданого на прізвище ОСОБА_3 , що не відповідає паспортним даним заявниці та наданому свідоцтву про шлюб ОСОБА_4 , та роботи згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_3 від 17.04.1984, оскільки зміну прізвища ОСОБА_5 (мовою оригіналу) на титульній сторінці зроблено з порушенням вимог пункту 2.13 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме: не зазначено дату видачі свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 . Зазначене свідоцтво про шлюб не надано (а.с. 37).
Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач звернувся до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески (стаття 1 Закону № 1058-1V, який набрав чинності з 01.01.2004).
Таке ж визначення містить і частина перша статті 24 Закону № 1058-1V, яка передбачає, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1058-IV починаючи з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 31 років.
Згідно частини першої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга стаття 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Положеннями статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637) визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
В силу вимог абзацу першого пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Із аналізу наведених положень слідує, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, натомість необхідність підтвердження трудового стажу іншими документами виникає лише у випадку відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Судом встановлено, що Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві не зарахувало до страхового стажу позивача періоди навчання з 01.09.1982 по 26.02.1985, згідно диплому НОМЕР_2 , оскільки він виданий на прізвище ОСОБА_3 , що не відповідає паспортним даним заявниці та наданому свідоцтву про шлюб ОСОБА_4 .
Також позивачу не було зараховано до страхового стажу періоди роботи згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_3 від 17.04.1984, оскільки зміну прізвища ОСОБА_5 (мовою оригіналу) на титульній сторінці зроблено з порушенням вимог пункту 2.13 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме: не зазначено дату видачі свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 .
Водночас, судом встановлено, що позивач дійсно змінювала прізвище з « ОСОБА_3 » (прізвище при народженні) на « ОСОБА_6 » та з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 » у зв'язку із одруженнями, що підтверджується копіями свідоцтва про народження позивача, свідоцтва про розірвання шлюбу з ОСОБА_8 , свідоцтва про шлюб з ОСОБА_9 (а.с. 16-19).
Записи про зміну прізвища позивача на « ОСОБА_6 » та « ОСОБА_7 » також містяться у трудовій книжці, завірені підписом та печаткою.
Суд не знаходить поважними посилання відповідача на те, що позивачу не зараховано стаж роботи згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_3 від 17.04.1984, оскільки зміну прізвища ОСОБА_5 (мовою оригіналу) на титульній сторінці зроблено з порушенням вимог пункту 2.13 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників та не зазначено дату видачі свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 , з огляду на таке.
У відповідності до пункту 2.13 Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110, зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.
Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Суд зауважує, що згідно записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 від 17.04.1984 вона була заведена на дівоче прізвище « ОСОБА_3 », потім були внесені зміни та першій сторінці трудової книжки позивача, виконаних російською мовою, прізвище « ОСОБА_3 » закреслено та замінено на « ОСОБА_10 ».
На внутрішній стороні обкладинки трудової книжки наявні записи російською мовою про зміну прізвища на « ОСОБА_10 » із посиланням на серію та номер свідоцтва про шлюб, наявний підпис старшого інспектора відділу кадрів та відтиск печатки відділу кадрів підприємства.
Трудова книжка також містить інформацію про період навчання позивача з 01.09.1982 по 26.02.1985, що був зроблений на підставі диплому серії НОМЕР_2 , виданого 01.03.1985 Гомельським політехнічним технікумом
Записи трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 від 17.04.1984 містять інформацію про періоди роботи та займану посаду, реквізити наказів, на підставі яких вони внесені, та печатку підприємств.
Отже, суд приходить до висновку, що інформація наявна в трудовій книжці позивача є достатньою для зарахування періодів її роботи до її страхового стажу, а позиція відповідача про необхідність надання додаткових документів для підтвердження трудового стажу є безпідставною.
При цьому, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
До того ж, в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Окрім того, у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) Верховний Суд висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 04.07.2023 у справі №580/4012/19.
Тож наявність недоліків в оформленні трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист з огляду на те, що особа жодним чином не впливає на дотримання/недотримання роботодавцем порядку заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, та не може нести негативні наслідки за окремі її недоліки, та підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при їх заповненні.
Суд критично оцінює позицію відповідача у цій справі та зазначає, що формальний недолік у трудовій книжці позивачки (відсутня дата видачі свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 ) за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист, оскільки із сукупності наданих позивакою документів вбачається приналежність трудової книжки серії НОМЕР_3 від 17.04.1984 саме позивачу.
Суд також вважає протиправними дії відповідача щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду навчання з 01.09.1982 по 26.02.1985, згідно диплому НОМЕР_2 , оскільки він виданий на прізвище « ОСОБА_3 », яке є її дівочим прізвищем, що підтверджується копією свідоцтва про народження позивача, доданим до заяви про призначення пенсії (а.с. 71).
Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Тобто, в розрізі цієї справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивачки наділена правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 28.08.2018 у справі №175/4336/16-а, від 25.09.2018 у справі №242/65/17, від 27.02.2019 у справі №423/3544/16-а та від 11.07.2019 у справі №242/1484/17 та від 31.03.2020 у справі №446/656/17.
Таким чином, з урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню, шляхом: визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 17.09.2024 № 253350004455 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві зарахувати до трудового стажу позивача період навчання з 01.09.1982 по 26.02.1985 згідно диплому серії НОМЕР_2 та періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_3 з 08.04.1985 по 30.09.1991 на посаді контролера Виробничого меблевого об'єднання «Невська Дубровка», з 01.10.1991 по 26.10.1993 на посадах контролера та комплектувальника в асоціації «Невська Дубровка».
Що стосується вимоги позивача про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити їй пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 10.10.2024, то суд зазначає таке.
З практики Європейського суду витікає, що в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Частиною першою статті 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, зокрема, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.
Отже, вирішення питання про призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду, у зв'язку з чим належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві повторно розглянути заяву позивача від 10.09.2024 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
У відповідності до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За таких обставин, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
В силу вимог частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Тому, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 908,40 грн.
Керуючись статтями 9, 72-74, 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 42098368), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П'ятницька, буд. 83-А, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 21390940) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 17.09.2024 № 253350004455 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві зарахувати до трудового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1982 по 26.02.1985 згідно диплому серії НОМЕР_2 та періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_3 з 08.04.1985 по 30.09.1991 на посаді контролера Виробничого меблевого об'єднання «Невська Дубровка», з 01.10.1991 по 26.10.1993 на посадах контролера та комплектувальника в асоціації «Невська Дубровка».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.09.2024 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
В решті позові відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 02.07.2025.
Суддя Василь НЕПОЧАТИХ