02 липня 2025 року м. Чернігів Справа № 620/7033/25
Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Ольга ТКАЧЕНКО перевіривши матеріали позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), у якому просить:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 10.05.2022 по 31.12.2022, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії по наказу командира, премії по окладу, винагороди за бойове чергування, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань), без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2022 Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік»;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з 10.05.2022 по 31.12.2022, а також всі інші належні за цей період додаткові види грошового забезпечення (надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії по наказу командира, премії по окладу, винагороди за бойове чергування, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань), з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2022 Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», з урахуванням виплачених сум;
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2023 по 19.05.2023, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії по наказу командира, премії по окладу, винагороди за бойове чергування, грошової допомоги для оздоровлення), без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2023 Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік»;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з 01.01.2023 по 19.05.2023, а також всі інші належні за цей період додаткові види грошового забезпечення (надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії по наказу командира, премії по окладу, винагороди за бойове чергування, грошової допомоги для оздоровлення), з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2023 Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», з урахуванням виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік без урахування у складі грошового забезпечення індексації грошового забезпечення;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та доплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до пунктів 3, 5 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Згідно із частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Приписами частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частини 6 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Верховний Суд України у постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), з-поміж іншого, зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Так, спеціальним законодавством, не врегульовано питання строків звернення до суду у зв'язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак такі питання регулює Кодекс законів про працю України.
Відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Разом з тим, згідно статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній з 19.07.2022) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Так, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку.
Відтак, обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб'єктивні, а об'єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Відповідно до пункту 1 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Суд враховує правовий висновок, викладений Верховним Судом складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, де у пунктах 65.1 та 65.2 суд касаційної інстанції дійшов висновків про те, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»). З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01.07.2023 та сплинув 30.09.2023 (три місяці з моменту закінчення дії карантину).
Предметом спору у цій справі є дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення в неповному розмірі за період з 10.05.2022 по 19.05.2023, тобто правовідносини є тривалими та не були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», тому умовно їх варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом України 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (19.07.2022) та після цього.
У справі, що розглядається, на момент звернення позивача до суду, а саме 20.06.2025 (документ сформований в системі «Електронний суд») з позовом про нарахування та виплату належного розміру грошового забезпечення за період з 10.05.2022 по 19.05.2023, в Україні не діє карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, що вказує на необхідність застосування до спірних правовідносин строків, встановлених статтею 233 КЗпП України.
Суд також зазначає, що відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Приписами п.28.1 Інструкції про організацію фінансового господарства в органах Державної прикордонної служби України, яка затверджена Наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 28.02.2006 №155 (далі - Інструкція) грошове забезпечення (заробітна плата) виплачується особовому складу, який займає посади в органах Держприкордонслужби, тільки за місцем його постійної служби.
Відповідно до п.28.27. Інструкції начальник фінансово-економічного органу при виключенні з грошового забезпечення військовослужбовців зобов'язаний задовольнити їх усіма належними видами грошового забезпечення і про виплачені суми зробити в їх грошових атестатах установлені записи. Видача грошових атестатів провадиться під підпис військовослужбовців у Журналі реєстрації грошових атестатів, виданих військовослужбовцям.
Тобто, у разі виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, з ним повинні провести розрахунок всіх належних до виплати сум та видати грошовий атестат, в якому, зокрема, зазначається інформація про виплачені військовослужбовцю за час проходження служби основні та додаткові види грошового забезпечення, виплачену грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, та інші види грошового забезпечення, не передбачені формою грошового атестата.
Як вбачається з позовної заяви та матеріалів, доданих до позовної заяви, позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_1 з 13.05.2024 наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 13.05.2024 №672-ОС, отже про порушення своїх прав він дізнався з дня звільнення, проте до суду у визначений законом строк позивач не звернувся.
У позовній заяві позивач просить поновити строк звернення до суду в частині позовних вимог з 20.07.2022 по 19.05.2023, вказує, що строк звернення до суду належить обчислювати з моменту отримання позивачем достовірних даних про суми виплаченого грошового забезпечення.
Суд наголошує, що встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників процесу та своєчасного виконання ними передбачених процесуальним законом певних процесуальних дій.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Строк звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом - проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку.
Тому, обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб'єктивні, а об'єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Суд зазначає, що поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації права на звернення до суду, встановлений законом, може бути підставою для висновку про його пропуск з поважних причин.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою у межах строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Позивач не надав жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували неможливість звернення ним до 2025 року до роботодавця з метою з'ясування правильності нарахування та виплати грошового забезпечення. При цьому, грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується щомісяця, тому особі в будь-якому разі має бути відомо як його розмір, так і складові.
Позивачем не наведено жодного обґрунтування, що заважало йому вчасно реалізувати право на звернення до суду за захистом права на оплату праці після змін, які відбулись у законодавстві стосовно окресленого вище строку, за період з 19.07.2022 по 19.05.2023.
Враховуючи викладене вище, суддя не визнає вказані позивачем обставини пропуску звернення до суду поважними.
У відповідності до вимог частини 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Такі обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам законодавства.
З огляду на викладене, відповідно до приписів частини 1 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства позов належить залишити без руху, встановивши позивачці десятиденний строк з дня отримання ухвали суду про залишення позову без руху для усунення недоліків шляхом надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 19.05.2023.
На підставі наведеного та керуючись статтями 122, 123, 160, 161, 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії залишити без руху.
Встановити позивачу десятиденний строк з дня отримання ухвали суду для усунення недоліків поданої позовної заяви.
Роз'яснити позивачу, що у разі не усунення зазначених недоліків у встановлений судом строк, відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява буде йому повернута.
Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху надіслати позивачу для виконання.
Відповідно до частини 2 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання, набирає законної сили з моменту її підписання суддею та згідно зі статтею 294 Кодексу адміністративного судочинства України оскарженню не підлягає.
Суддя Ольга ТКАЧЕНКО