Україна
Харківський апеляційний господарський суд
"15" січня 2008 р. Справа № 07/29-07
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Демченко В.О., судді Такмаков Ю.В. , Барбашова С.В.
при секретарі Соколовій Ю.І.
за участю представників сторін:
позивача - Гужви М.В. (дов. № 5-юр від 18.12.07р.)
відповідача - Сиромятникова Ю.Д. (директор)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного малого проектно-будівельного науково-виробничого підприємства "Архтехбуд", м. Харків (вх. № 3512 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 07.11.07р. по справі № 07/29-07
за позовом Приватного підприємства "Аптеки "Славутич", м. Харків
до Приватного малого проектно-будівельного науково-виробничого підприємства "Архтехбуд", м. Харків
про стягнення 19415,35 грн., -
встановила:
У червні 2007 року Приватне підприємство "Аптека "Славутич" (м. Харків) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Приватного малого проектно-будівельного науково-виробничого підприємства "Архтехбуд" (м. Харків) про стягнення 14400,00 грн. безпідставно отриманих грошових коштів, 3741,44 грн. процентів за користування безпідставно отриманими коштами, 1273,91 грн. річних та суми судових витрат по справі.
Рішенням господарського суду Харківської області від 07.11.07р. по справі № 07/29-07 (суддя Тихий П.В., Жельне С.Ч., Хотенець П.В.) в позові відмовлено частково та стягнуто з Приватного малого проектно-будівельного науково-виробничого підприємства "Архтехбуд" на користь Приватного підприємства "Аптека "Славутич" 14400,00 грн. безпідставно одержаних грошових коштів, 144,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Відповідач з рішенням місцевого господарського суду не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій вважає дане рішенням незаконним та необґрунтованим, прийнятим при неповному з'ясуванні обставин, які мають значення для справи, а тому просить рішення у справі скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні заявлених позивачем вимог відмовити.
Позивач у своїх запереченнях на апеляційну скаргу вважає оскаржене рішення господарського суду таким, що прийняте за наслідками повного та всебічного з'ясування судом всіх обставин, що мають значення для справи, а також правильного застосування норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити дане рішення без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши уповноважених представників позивача та відповідача, які підтримали свої позиції у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів встановила наступне.
Як свідчать матеріали справи та визначено господарським судом, позивач 24 червня 2004 платіжним дорученням № 6033 перерахував відповідачу 2400,00 грн. у якості попередньої оплати за виконання ескізного проекту, а 02 липня 2004 року позивач здійснив перерахування грошових коштів на користь відповідача в сумі 12000,00 грн. у якості авансової оплати за виконання робочого проекту, про що свідчить платіжне доручення № 6133. Всього відповідачу перераховано позивачем 14400,00 грн.
Враховуючи те, що відповідачем будь-яких проектних робіт не виконано та позивачу такі роботи не передавалися, останній 14.06.07р. звернувся з вимогою про повернення перерахованих грошових сум в розмірі 14400,00 грн., які безпідставно залишились за відповідачем.
Проте відповідач отримавши вказану вимогу 18.06.07р., що підтверджується штампом поштового відділення, залишив її без відповіді та задоволення.
За таких обставин, позивач звернувся до господарського суду Харківської області з вимогою про повернення зазначених коштів, котрі сплачені ним за договором, який між сторонами не укладався, оскільки згоди з усіх суттєвих умов, що повинні складати зміст договору на виконання проектних робіт, сторонами не було досягнуто.
В процесі розгляду справи, сторони підтвердили, що будь-яких договорів на виконання проектних робіт між ними не укладалось.
Приймаючи оскаржене рішення у справі господарський суд Харківської області виходив з того, що відповідно до ст. 208 Цивільного кодексу України договір між юридичними особами належить укладати в письмовій формі, а згідно зі ст. 638 цього ж Кодексу договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України, при укладанні господарського договору сторони зобов'язані у будь - якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Оцінивши доводи позивача і відповідача у справі та враховуючи те, що сторонами не було погоджено предмет договору на виконання проектних робіт, а саме не визначено, які саме ескізні та робочі проекти повинен виконати відповідач, не узгоджено проекти яких об'єктів повинен виконати відповідач, а також не визначено загальну вартість цих робіт, терміни їх виконання та строк дії договору на виконання проектних робіт, тому господарський суд дійшов висновку, що грошові кошти в сумі 14400,00 грн. були отримані відповідачем без достатніх правових підстав.
Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала, незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
За цих обставин, позовні вимоги щодо повернення безпідставно одержаних грошових коштів в сумі 14400,00 грн. визнані судом обґрунтованими, підтвердженими наданими суду доказами, а тому такими, що підлягають задоволенню, а зазначена сума стягненню з відповідача на користь позивача.
Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення 3741,44 грн. процентів за користуванням грошовими коштами, господарський суд встановив, що проценти за користування грошовими коштами нараховані позивачем за період з 24.06.04р. по 12.06.07р.
Проте, оскільки вимога про повернення грошових коштів направлена позивачем на адресу відповідача лише 14.06.07р. та одержана відповідачем 18.06.07р., тому господарський суд визначився, що обов'язок по поверненню грошових коштів виник у відповідача лише після 18.06.07р., через що позовні вимоги в частині стягнення 3741,44 грн. є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
В обґрунтування вимог по стягненню 1273,91 грн. річних позивач посилається на ст. 625 Цивільного кодексу України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання повинен сплатити кредитору суму грошового боргу з урахуванням індексів інфляції та 3% річних. При цьому, грошове зобов'язання це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно - правового договору.
З урахуванням того, що у відповідача відсутнє перед позивачем таке грошове зобов'язання, а є обов'язок по поверненню безпідставно одержаних грошових коштів, позовні вимоги в цій частині також визнані судом такими, що не підлягають задоволенню.
За приписами ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.
Частиною 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Матеріали справи свідчать про те, що висновки господарського суду відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, є законними та обґрунтованими.
Заявник апеляційної скарги посилається на те, що позивач намагаючись укласти з ним відповідний договір, звернувся до відповідача з замовленням щодо виконання ескізного та робочого проектів, умови та порядок виконання яких були погоджені в усній формі. На виконання вказаного замовлення відповідачем були виконані роботи в повному обсязі, що підтверджується наданими скаржником на вимогу господарського суду для огляду ескізними проектами, які до того ж безпідставно не залучені судом до матеріалів справи. З урахуванням положень ст. ст. 205, 837 Цивільного кодексу України відповідач вважає, що між сторонами у справі виникли правовідносини щодо виконання ним на замовлення позивача певних підрядних робіт, оскільки останній перераховуючи попередній та авансовий платіж усвідомлював свій обов'язок щодо сплати вартості даних робіт.
Однак з даними посиланнями не може погодитись колегія суддів апеляційної інстанції та в спростування цих доводів відповідача, вважає необхідним зазначити наступне.
Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами для виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини.
При цьому, за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно п. п. 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Як випливає з приписів вищенаведеної правової норми, зміст договору становлять умови, що визначені угодою сторін, яка спрямована, зокрема, на встановлення зобов'язань, і договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.
За правилами пункту 3 статті 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому випадку погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Так, при розгляді справи господарським судом Харківської області факт укладення будь-якого договору між сторонами у справі не знайшов свого підтвердження.
Жодних доказів укладення відповідного договору на підставі перерахування позивачем коштів в сумі 14400,00 грн. платіжними дорученнями від 24 червня 2004 № 6033 в якості попередньої оплати за виконання ескізного проекту та від 02 липня 2004 року № 6133 у якості авансової оплати за виконання робочого проекту відповідачем як суду першої так і апеляційної інстанції не надано.
Більш того, не наведено відповідачем доказів погодження будь-яких істотних умов укладеного на його думку договору з позивачем, зокрема предмету договору на виконання проектних робіт та визначення кола робіт, які повинен виконати відповідач, не узгоджено проекти яких об'єктів повинен виконати відповідач, а також не визначено загальну вартість цих робіт, терміни їх виконання та строк дії договору на виконання проектних робіт.
Відповідач в якості підстав для скасування прийнятого у справі рішення також звертає увагу суду апеляційної інстанції на наявність у нього проекту, виконаного для позивача та за його замовленням, проте із матеріалів справи не вбачається, що після перерахування позивачем спірних коштів, відповідачем виконувались будь-які проектні роботи саме на замовлення або за дорученням позивача. Такі докази відповідачем не надані. Інших даних матеріали справи не містять.
Разом з цим, як стверджує позивач, ніяких проектних робіт позивач від відповідача не отримував та не приймав, що останнім не спростовано. Доказів письмового повідомлення або відповідно оформленого звернення про готовність передати будь-які проектні роботи позивачу відповідач не надав.
За таких обставин, до спірних правовідносин повинні застосовуватись норми матеріального права, які регулюють положення щодо набуття майна (грошових коштів) без достатньої правової підстави.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
В силу цієї статті термін "майно" включає в себе не тільки майно в розумінні ст. 190 Цивільного кодексу України, а і грошові кошти.
Зі змісту вищезазначеної норми вбачається, що підставою виникнення зобов'язання, визначеного даною нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала.
Отже, з урахуванням вказаних вимог чинного законодавства та всіх матеріалів справи, колегія суддів вважає, що позивач має всі правові підстави вимагати від відповідача повернення суми перерахованих йому грошових коштів в сумі 14400,00 грн. за невиконані відповідачем роботи, оскільки відповідач в силу приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України є таким, що набув спірні кошти без достатньої правової підстави, а тому зобов'язаний повернути їх позивачу.
Таким чином, господарський суд правомірно задовольнив вимоги про повернення зазначених коштів позивачу, з посиланням на їх доведеність та правову обґрунтованість.
Твердження заявника апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не залучив до матеріалів справи наданий для огляду оригінал або копію наявного у відповідача ескізного проекту, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на суть прийнятого господарським судом у справі рішення.
В силу положень ст. 22 Господарського процесуального кодексу України відповідач не був позбавлений права подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу. При цьому, згідно з ч. 3 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав та охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
За змістом статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін. Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами та поясненнями представників сторін.
В силу положень статей 33 і 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог, а також обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Як свідчать матеріали справи, позивачем належним чином доведено набуття протилежною стороною грошових коштів без достатньої правової підстави, а його вимоги ґрунтуються на матеріалах справи та встановлених обставинах і відповідають вимогам закону.
Наведені ж відповідачем у своїй апеляційній скарзі доводи про необхідність скасування прийнятого по справі судового рішення документально ним не обґрунтовані, відповідач ні у ході вирішення спору господарським судом Харківської області, ні при поданні своєї апеляційної скарги не надав жодних належних та допустимих доказів неправомірності повернення грошових сум позивачу, як безпідставно одержаних відповідачем.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків господарського суду, а прийняте у справі рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для його скасування не вбачається.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що в мотивувальній частині оскарженого рішення господарський суд визначився про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 3741,44 грн. процентів за користування безпідставно отриманими грошовими коштами та 1273,91 грн. річних, однак резолютивна частина рішення таких висновків не містить, через що рішення господарського суду Харківської області від 07 листопада 2007 року по справі № 07/29-07 підлягає зміні.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 43, 99, 101, 102, пунктом 4 статті 103, пунктом 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України,
постановила:
Апеляційну скаргу Приватного малого проектно-будівельного науково-виробничого підприємства "Архтехбуд", м. Харків залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 07 листопада 2007 року по справі № 07/29-07 змінити.
В частині стягнення з відповідача на користь позивача 3741,44 грн. процентів за користування безпідставно отриманими грошовими коштами та 1273,91 грн. річних у позові відмовити.
В іншій частині рішення господарського суду залишити без змін.
Головуючий суддя Демченко В.О.
Судді Такмаков Ю.В.
Барбашова С.В.