Справа № 560/7191/25
іменем України
02 липня 2025 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Салюка П.І. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо не проведення нарахування та виплати середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні в період часу з 27.01.2024 по 04.04.2025;
- зобов'язати Служби безпеки України нарахувати та виплатити мені середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні починаючи з 27.01.2024 по день фактичного розрахунку 04.04.2025.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що станом на день видання наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не виплатив в повному обсязі індксацію грошового забезпечення. Вказує, що на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2025 року у справі № 560/8863/24 відповідач 04.04.2025 року виплатив індексацію грошового забезпечення в розмірі 7453,20 грн. Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо не проведення з ним своєчасного повного розрахунку при звільненні протиправною. Просить виплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою суду від 05 травня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказує, що положення КЗпП України взагалі не поширюються на військовослужбовців - ні як загальні норми, ні як спеціальні. При цьому, як вбачається з матеріалів справи і не заперечується самим позивачем, він проходив військову службу в органах СБУ та отримував грошове забезпечення. Отже, є безпідставними та помилковими посилання у позовній заяві на положення статей 116, 117 КЗпП України, оскільки позивач проходив в органах СБУ саме військову службу, а не перебував на посаді працівника. Відтак, позовна вимога про зобов'язання СБУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток не підлягає задоволенню, оскільки позивач проходив саме військову службу, а законодавством про військову службу таку виплату не передбачено. Вищевикладене свідчить про відсутність фактів бездіяльності СБУ, оскільки відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством України.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши всі обставини справи, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 з 24.10.2011 по 23.04.2018 та з 24.02.2022 по 26.01.2024 проходив службу у Служби безпеки України.
Наказом Служби безпеки України №23-ос/дск від 26.01.2024 позивач з 26.01.2024 виключений зі списків особового складу.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року по справі № 560/8863/24 зобов'язано Службу безпеки України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 - з урахуванням положень абзаців третього-шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2025 року по справі № 560/8863/24 апеляційну скаргу Служби безпеки України задоволено частково. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року скасовано в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 за період з 24.02.2022 по 31.12.2022 року. В цій частині прийнято нову постанову відповідно до якої відмовити в задоволені позову ОСОБА_1 щодо визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення (індексацію-різницю) за період з 24.02.2022 по 31.12.2022, виходячи з щомісячної фіксованої величини 4463,15 грн., що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходів відповідно до вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації, грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
На виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2025 року по справі № 560/8863/24 відповідачем 04.04.2025 року виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення в розмірі 7453,20 грн.
Вважаючи протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо нарахування та виплати середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 27.01.2024 року по 04.04.2025 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 1-1 закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складаються з цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення визначає закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Разом з тим, цим Законом не передбачена відповідальність за порушення строків розрахунку при звільненні.
Водночас така відповідальність врегульована Кодексом законів про працю України.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Тому, до спірних правовідносин підлягають застосуванню відповідні положення Кодексу законів про працю України. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13.02.2020 у по справі №813/356/16.
Згідно зі статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлена статтею 117 КЗпП України, згідно з якою при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Зазначено також, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Як встановив суд, позивача звільнено зі служби 26.01.2024 року, а виплата індексації грошового забезпечення (індексації-різниці) в сумі 7453,20 грн. відповідачем здійснена лише 04.04.2025 року.
Відповідно до статті 117 КЗпП України, в редакції Закону України "Про внесення змін в законодавчі акти України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX (далі - Закон №2352-IX), чинній на час звернення із позовом, у разі невиплати звини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. При цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, за затримку виплати належних сум при звільненні звільнений працівник має право на отримання середнього заробітку за весь час затpимки по день фактичного розpахунку але не більше ніж за шість місяців.
Суд зазначає, що з матеріалів цієї справи встановлено, що період, протягом якого відповідач не виконував свій обов'язок щодо виплати належних позивачеві, як звільненому працівникові сум, становить з 27.01.2024 по 04.04.2025.
Наведене дає підстави для висновку, що відповідач не дотримався обов'язку виплатити позивачу при звільненні всіх належних позивачеві сум.
Суд констатує, що предметом спору у справі є несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача та наявність підстав для виплати середнього заробітку за весь час затримки, як просив позивач.
При цьому, порушення щодо невиплати позивачу належних сум є триваючим. Остаточний розрахунок проведено 04.04.2025.
Разом з тим, з 19.07.2022 діє редакція статті 117 КЗпП України, якою передбачено, що роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців.
Згідно довідки Фінансово-економічного управління Служби безпеки України від 14.05.2025 року № 21/2-1693 наявної в матеріалах справи, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 1758,89 грн. (107292,45 грн. / 61 день).
Таким чином, відповідач повинен був виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців з 17.01.2024 року по 17.07.2024 року (183 календарних дні), а саме 321876,87 грн. (183 х 1758,89 грн.).
Водночас, у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Згідно з інформацією Фінансово-економічного управління Служби безпеки України від 14.05.2025 № 21/2-1692 при звільненні позивачу нараховано 255105,32 грн.
З урахуванням невиплаченої індексації грошового забезпечення в розмірі 7453,20 грн., до виплати на момент звільнення позивачу належало 262558,52 грн.
Отже, сума виплаченої із затримкою суми грошового забезпечення складає 2,8% від загальної суми, яка підлягала виплаті в день звільнення ((7453,20 грн./262558,52 грн.) х 100%).
Виходячи з принципу пропорційності, на користь позивача необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 9012,55 грн., тобто 2,8% від 321876,87 грн.
Вказаний висновок узгоджується із висновками Верховного Суду, які висловлені у постановах від 26.01.2022 у справі №240/12167/20, від 10.02.2022 у справі №580/2264/20.
При цьому, зазначена сума є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.
За нормами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Викладене свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат відповідно до статті 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов - задоволити.
Визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.01.2024 по день фактичного розрахунку - 04.04.2025 включно.
Стягнути з Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 9012 (дев'ять тисяч дванадцять) грн. 55 коп., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )
Відповідач:Служба безпеки України (вул. Володимирська, 33, м. Київ, 01001 , код ЄДРПОУ - 00034074)
Головуючий суддя П.І. Салюк