Справа №500/3132/25
01 липня 2025 рокум. Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мартиць О.І. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 через представника адвоката Головацького Василя Федоровича звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якій просить:
визнати рішення про відмову в перерахунку пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 19.02.2025 №961080125573 - протиправним та скасувати його,
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області перевести ОСОБА_1 з 12.02.2025 на пенсію державного службовця за віком відповідно до пунктів 10, 12 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII "Про державну службу", ст. 37 Закону України від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ "Про державну службу" та здійснити нарахування та виплату пенсії на підставі довідок про складові заробітної плати від 12.02.2025 №28, від 12.02.2025 №29, виданих Тернопільською районною державною адміністрацією.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Тернопільській області, як отримувач пенсії по віку згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV.
ОСОБА_1 з 14.11.2011 по 01.05.2020 отримував пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ, а з 01.05.2020 отримує пенсію за віком згідно із Законом України №1058-IV, що не є спірним. 12.02.2025 позивач звернувся до Головного управління ПФУ у Тернопільській області із заявою про переведення на пенсію по віку згідно Закону України "Про державну службу".
Рішенням Головного управління ПФУ в Запорізькій області відмовлено у перерахунку пенсії від 19.02.2025 в зв'язку з тим, що Законом України "Про державну службу" перерахунки пенсії не передбачені.
Вважає вказане рішення протиправним, тому звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою суду від 28.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
06.06.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області надіслало до суду відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.
Вказує, що позивачу з 14.11.2011 була призначена пенсія за нормами Закону України "Про державну службу", з 01.05.2020 позивача переведено на пенсію за віком згідно з Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV.
Позивач 12.02.2025 звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою щодо перерахунку пенсії "Перехід на пенсію за іншим Законом" відповідно до Закону України "Про державну службу" від 10.12.2005 №889-VIII.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 19.02.2025 №961080125573 було відмовлено у переведенні її пенсії за віком за Законом №889-VIII, так як раніше вже призначалась пенсія відповідно до Закону №3723-XI.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши докази та перевіривши доводи, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
Як слідує з матеріалів справи та не заперечується сторонами ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області як отримувач з 14.11.2011 по 01.05.2020 пенсії відповідно до Закону "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16.12.1993, з 01.05.2020 пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV.
12.02.2025 позивач звернувсь до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про переведення його на пенсію державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу".
Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 19.02.2025 №961080125573 позивачу відмовлено в такому переведенні, оскільки згідно наданих документів встановлено, що ОСОБА_1 була призначена пенсія за нормами Закону України "Про державну службу" з 14.11.2011, з 01.05.2020 позивача переведено на пенсію за віком згідно з Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", як більш доцільний вид пенсії.
З огляду на вищезазначене, прийнято рішення відмовити в перерахунку пенсії ОСОБА_1 за заявою №231 від 12.02.2025 з урахуванням довідок від 12.22.2025 №№28, 29, оскільки проведення перерахунків призначених раніше пенсій не передбачено Законом України "Про державну службу".
Не погоджуючись із вказаним рішенням, вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що склалися в даній адміністративній справі, суд зазначає наступне.
Після 01.05.2016, відповідно до статті 90 Закону України "Про державну службу" №889-VIII, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі також - Закон №1058-IV).
Водночас, Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII також визначено право на пенсійне забезпечення (а саме - збереження права на призначення пенсії) державних службовців відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII від 16.12.1993.
Так, відповідно до пункту 1 частини 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" №889-VIII визнано таким, що втратив чинність Закон України "Про державну службу" №3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Згідно з пунктом 12 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Відповідно до частини першої статті 37 Закону №3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Порядок призначення таких пенсій затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 №622 "Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб" (далі - Порядок №622), який застосовується з 01.05.2016.
Відповідно до пункту 2 вказаного Порядку №622 згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 10 грудня 2015 р. №889-VIII "Про державну службу" на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 р. №3723-XII "Про державну службу" (далі - Закон) мають право особи, які на день набрання чинності Законом України від 10 грудня 2015 р. №889-VIII "Про державну службу":
- мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України;
- займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України.
Відповідно до пункту 3 Порядку №622 право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням стажу державної служби, передбаченого пунктом 2 цього Порядку, якщо до набрання чинності Законом України від 10 грудня 2015 р. №889-VIII "Про державну службу" не призначалася пенсія відповідно до Закону, мають, зокрема, чоловіки, які досягли віку 62 роки. До досягнення зазначеного віку право на призначення пенсії мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 61 рік - які народилися по 31 грудня 1954 р.; 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 р. по 31 грудня 1955 р.
Проте Порядок №622 є підзаконним нормативно-правовим актом, прийнятим на підставі пунктів 10, 12 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII, а тому має відповідати положенням вказаного Закону та конкретизувати його положення.
При цьому підзаконний нормативно-правовий акт не може суперечити закону, на виконання якого він прийнятий, та встановлювати обмеження для реалізації права, гарантованого відповідним законом.
Разом з тим, окрім умов, передбачених пунктами 10, 12 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII, Порядок №622 передбачає додаткову умову для призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII, а саме: якщо до набрання чинності Законом України від 10 грудня 2015 р. №889-VIII "Про державну службу" не призначалася пенсія відповідно до Закону.
В той же час, Закон №3723-XII та Закон №889-VIII такої умови не містять.
Зважаючи на вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що положення пункту 3 Порядку №622 не відповідають положенням пунктів 10, 12 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII.
Відповідно до частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Таким чином, до спірних правовідносин слід застосовувати пункт 12 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII.
Отже, ні Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VІІІ, ні стаття 37 Закону №3723-XII не містять обмеження щодо неможливості призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII особам, яким до 01.05.2016 (дата набрання чинності Закону №889-VІІІ) призначалась пенсія відповідно до Закону №3723-XII.
За таких обставин, суд вважає безпідставним висновок пенсійного органу про відсутність у позивача права на пенсію за віком відповідно до Закону №3723-XII з підстави, що за вказаним законом йому вже призначалась пенсія.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.05.2023 у справі №580/3805/22.
Поряд з цим, суд зазначає, що визначальною умовою для збереження за позивачем права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ є встановлення додаткових умов, а саме: наявність станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади держслужби або 20 років стажу держслужби не залежно від того чи працювали станом на 01.06.2016 на держслужбі).
З матеріалів справи встановлено, що на час набрання чинності Закону №889-VII, а саме станом на 01.05.2016 позивач мав стаж на посадах державної служби понад 20 років.
Та обставина, що позивач раніше отримував пенсію відповідно до Закону №3723-XII, не позбавляє його права перейти з пенсії за віком, яку він отримує наразі за Законом №1058-IV, на пенсію в межах дії Закону №889-VIII, адже за наявності в особи права на пенсію за різними законами або на різні види пенсії в межах одного закону, законодавець не забороняє після призначення пенсії перейти з одного виду пенсії на інший або звернутись із заявою про переведення пенсії за іншим законом. Одержавши заяву позивача про переведення на пенсію за іншим законом, відповідач міг виходити лише з оцінки об'єктивних обставин, тобто відповідного права особи, яке вона має, або ж відсутності такого права (наприклад за відсутності необхідного стажу роботи на посадах державної служби станом на відповідний момент часу).
Суд наголошує, що у спірному рішенні не зазначається про те, що позивач не має достатнього страхового або спеціального стажу роботи/служби, що б унеможливлювало вирішення цього питання.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, суд дійшов висновку про те, що позивач має право на призначення пенсії за віком відповідно до статті 37 Закону №3723-XII, а отже рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 19.02.2025 №961080125573 є протиправним та підлягає скасуванню.
Тому в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області перевести ОСОБА_1 з 12.02.2025 на пенсію державного службовця за віком відповідно до пунктів 10, 12 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII "Про державну службу", ст. 37 Закону України від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ "Про державну службу" та здійснити нарахування та виплату пенсії на підставі довідок про складові заробітної плати від 12.02.2025 №28, від 12.02.2025 №29, виданих Тернопільською районною державною адміністрацією, то судом враховано наступне.
Призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України.
Відповідно до частини першої статті 58 Закону №1058-IV, пенсійний фонд є органом, який, зокрема, здійснює керівництво та управління солідарною системою, забезпечує збирання, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування виплати пенсій.
Так, питання призначення, перерахунку і виплати пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Суд зазначає, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб'єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру. Таке втручання може мати місце лише у випадку, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи закону, а суб'єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення. Тобто призначення, нарахування, перерахунок та виплата пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. У такому випадку, суд може лише зобов'язати пенсійний орган повторно розглянути заяву про призначення чи перерахунок пенсії.
Відтак, позов в цій частині позовних вимог задоволенню не підлягає.
Згідно з приписами частини першої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Фактично суд зв'язаний предметом і розміром заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо обраний позивачем спосіб захисту є недостатнім для повного захисту його прав, свобод та інтересів або якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування частини другої статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.
Таким чином суд вважає за необхідне, застосовуючи частину другу статті 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Запорізькій області повторно розглянути подану позивачем заяву про переведення з пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за нормами Закону України "Про державну службу" та прийняти відповідне рішення.
В даному випадку для встановлення належного відповідача визначальним є те, структурний підрозділ якого пенсійного органу розглядав заяву позивача про переведення на пенсію державного службовця від 12.02.2025 та прийняв рішення про відмову у такому переведенні та перерахунку пенсії.
Отже, саме на Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області суд покладає обов'язок повторно розглянути заяву позивача про переведення на пенсію державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу".
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефект
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, виходячи з встановлених обставин справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами статті 90 КАС України та наведені положення чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення.
Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Звертаючись до суду, позивач сплатила судовий збір у сумі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією №7670-5301-9485-3373 від 23.05.2025.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. (частина третя статті 139 КАС України)
Зважаючи на те, що суд задовольняє позов частково, то на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, рішенням якого було відмовлено позивачу у переведенні пенсії, що і стало підставою звернення до суду з цим позовом, необхідно стягнути судовий збір у сумі 605,60 грн.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №961080125573 від 19.02.2025 про відмову у переведенні ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.02.2025 про переведення на пенсію відповідно до Закону України "Про державну службу" та прийняти рішення.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 605,60 грн (шістсот п'ять грн 60 коп.)
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 01 липня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );
відповідач:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (місцезнаходження: просп. Соборний, 158Б, м. Запоріжжя, Запорізький р-н, Запорізька обл., 69005, код ЄДРПОУ: 20490012).
Головуючий суддя Мартиць О.І.