Справа № 420/21148/25
02 липня 2025 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Потоцька Н.В., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «АТЛАНТ СИ-ГРУП» про забезпечення позову,
До Одеського окружного адміністративного суду разом з позовом надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «АТЛАНТ СИ-ГРУП» про забезпечення позову в якій заявник просить суд:
- вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони Управлінню розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради або залученим Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради суб'єктам господарювання вчиняти дії щодо демонтажу об'єкта, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Косовська, 2/Д.
В обґрунтування поданої заяви позивач вказав, що обов'язок демонтажу не випливає із Наказу про анулювання паспорту прив'язки (з огляду на п. 5 ч. З ст. 151 КАС України).
Заборона вчиняти певні дії може бути застосована, якщо обов'язок вчинення таких дій (щодо яких сторона просить застосувати заборону) не випливає із оскаржуваного рішення (Наказу про анулювання паспорту прив'язки в даному випадку).
Проте, вчинення дій щодо демонтажу не є прямим обов'язком, який випливає із оскаржуваного наказу, оскільки:
1) у порядку зазначено, що за результатами розгляду акту фіксації Управління вправі здійснити певні дії (припис про усунення порушень, припис про демонтаж, звернення до ін. органів). Тобто, зазначено про право вчинити дії, а не про обов'язок їх вчинення;
2) здійснення демонтажу залежить від:
невиконання припису суб'єктом господарювання у добровільному порядку;
прийняття виконавчим комітетом Одеської міської ради рішення про демонтаж ТС на підставі підготовленого Управлінням проекту такого рішення у разі невиконання або неналежного виконання власником (користувачем) ТС припису.
Тобто, навіть у випадку наявності підстав для демонтажу, останній може бути здійснено Управлінням самостійно або із залученням інших осіб на підставі Рішення виконкому Одеської міської ради. Тобто, обов'язок здійснення дій щодо демонтажу випливає не із Наказу про анулювання паспорту прив'язки, а із Рішення виконкому Одеської міської ради.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суддя виходить з наступного.
Статтею 150 Кодексу адміністративного судочинства України визначено що, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
З огляду на приписи наведеної статті небезпека заподіяння шкоди до вирішення справи по суті не є фактом, який підлягає встановленню, а є елементом аргументації або оціночною категорією.
Згідно статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Також, при розгляді заяви про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен дати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжитих заходів з урахуванням:
- розумності, обґрунтованості й адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу;
- наявності зв'язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення;
- імовірності виникнення ускладнень для виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, суддя зазначає, що обов'язок щодо доведення та обґрунтування наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, обґрунтованості та невідворотності додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на особу, яка заявляє клопотання.
Згідно з абзацом другим пункту 17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 № 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача, що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.
Виходячи з системного тлумачення зазначених положень вбачається, що застосування заходів забезпечення позову можливе лише у випадку існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або якщо захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також наявність ознак, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. При цьому небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача має бути очевидною.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Також суд має враховувати співрозмірність вимог клопотання про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи.
Обґрунтовуючи у заяві про забезпечення позову можливість настання негативних наслідків для позивача у майбутньому позивач не посилається на конкретні обставини, що свідчать про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, до ухвалення рішення по адміністративній справі, або що захист цих прав та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
На переконання суду, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.
Таким чином, заява позивача про забезпечення позову ґрунтується лише на припущеннях, які не підтверджені доказами.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 78 цього Кодексу.
Суд, згідно частини 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Доводи заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову суд оцінює з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог.
Суд має переконатися в тому, чи існує реальна загроза невиконання, чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати заявник, позовним вимогам. Суд також враховує співмірність вимог заяви про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи.
У ході розгляду поданої заяви судом не виявлено фактів існування, на час прийняття даної ухвали, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до прийняття у справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Дослідивши вказані обставини, суддя встановив, що такі заходи забезпечення позову, про які просить заявник є неспівмірними. Окрім того, суддя наголошує на тому, що порушене право заявника буде відновлене з моменту його порушення, якщо таке буде судом встановлено при розгляді справи по суті.
З урахуванням зазначеного, суддя приходить до висновку, що заявником не наведено обґрунтованих підстав, що вказували б на існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам останнього до ухвалення рішення суду в цій справі, тому, заява про забезпечення позову є необґрунтованою, передчасною та такою, що не підлягає задоволенню.
При цьому, суд роз'яснює, що позивач не позбавлений можливості ініціювати питання перед судом про доцільність забезпечення позову на будь-якій стадії розгляду справи у разі виникнення відповідних підстав для цього.
На підставі викладеного, керуючись статтями 150, 151, 154, 241, 248, 256, Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «АТЛАНТ СИ-ГРУП» за вхід. №66342/25 від 01.07.2025 року про забезпечення позову - відмовити повністю.
Згідно із частиною другою статті 256 КАС України, ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Відповідно до частини першої статті 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Нінель ПОТОЦЬКА