Справа № 420/10016/25
30 червня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України, в якому позивач просить суд:
визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку (виплата індексації грошового забезпечення та одноразової допомоги при звільненні) на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення з ОСОБА_1 у зв'язку із звільненням з військової служби;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України сплатити на користь ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 14.11.2023 по 14.05.2024 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання рішення суду від 02.04.2024 року по справі №420/4805/24 12 березня 2025 року позивачу нараховано та сплачено 9418, 97 грн одноразової грошової допомоги при звільненні, 43 172, 34 грн - індексації грошового забезпечення.
Позивач зазначає, що 14 березня 2025 року позивачем на адресу відповідача направлено звернення щодо виплати йому середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.11.2023 (наступний день після звільнення) по 14.05.2024. Станом на день подачі позову відповідь не отримано.
Ухвалою суду від 14.04.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження по справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що військова частина НОМЕР_1 не може погодитися з такими твердженнями позивача.
У відзиві вказано, що для обчислення середньої заробітної плати позивач треба взяти наступні виплати за вересень 2023 року в сумі 25291,80 грн. та за жовтень 2023 року в сумі 25291,80 грн. Враховуючи ці виплати розмір середньомісячної заробітної плати складає: (25291,80 грн. + 25291,80 грн.) / 2 міс. = 25291,80 грн.
Представник відповідача також зазначає, що для визначення суми, яку належить стягнути як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.11.2023 по 14.05.2024 треба врахувати тривалість строку між звільненням позивача з військової служби (13.11.2023) і, відповідно, подачі позовної заяви (07.04.2025), співмірність ймовірного розміру майнових втрат пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні військовослужбовця та заявлених позивачем до виплати сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, застосовуючи до даних правовідносин принцип співмірності, враховуючи механізм розрахунку, який зазначений Верховним Судом в постанові від 30.10.2019 по справі №806/2473/18, розрахунок буде наступний. Відсоток невчасно виплаченого грошового забезпечення позивача (істотність частки) в порівнянні із всіх виплачених сум у день звільнення складає 11,7 %: (52688,34 грн. (сума виплати грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення за рішенням суду) / 451009,19 грн. (сума всіх належних виплачених сум при звільненні) х 100).
Отже, вказує представник відповідача, сума (з урахуванням принципу співмірності) становить: 416,61 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 11,7 % х182 (максимальна кількість днів затримки розрахунку, за якими робиться виплата, відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП) = 8871,29 грн.
Зважаючи на викладене, представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позов, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено такі факти та обставини.
ОСОБА_1 проходив службу в органах Державної прикордонної служби України та згідно витягу з наказу від 13.11.2023 №650-ос начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України ОСОБА_1 , штаб-сержанта, інспектора прикордонної служби 2 категорії, остання штатна посада водія групи інженерного облаштування державного кордону відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) звільнено в запас Збройних Сил України за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02.04.2024 року у справі №420/4805/24, яке залишене без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29.11.2024 року: адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправними дії НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільнені в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за повних 14 років календарної служби та зобов'язано НОМЕР_2 прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) одноразової грошової допомогу при звільнені в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за повних 15 років календарної військової служби з врахуванням проведеної виплати; визнано протиправними дії НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо нарахування та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року з встановленням базового місяця - вересень 2014 року та зобов'язано НОМЕР_2 прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року враховуючи базовий місяць - січень 2008 року та з врахуванням раніше проведеної виплати.
На виконання вказаного рішення відповідачем платіжною інструкцією №582 від 11.03.2025 року виплачено на рахунок позивача 43222,31 грн. індексації грошового забезпечення та платіжною інструкцією № 583 від 11.03.2025 року виплачено на рахунок позивача 9466,30 грн одноразової грошової допомоги при звільненні.
Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.
Згідно із статтею 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та Кодексом законів про працю України (надалі - КЗпП України).
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 47 КЗпП України (в редакції, чинній станом на дату звільнення позивача) роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина роботодавця у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника.
Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
Суд зазначає, що спірний період виплати середнього заробітку регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Кількість днів затримки розрахунку при звільненні за цей період складає 183 дні.
Згідно архівної відомості №1 про грошове забезпечення позивача суд встановив, що грошове забезпечення позивача за два місяці перед звільненням зі служби становить 50583,60 грн. (25291,8+25291,8 грн за вересень та жовтень 2023 року без одноразових виплат).
Отже, для обчислення середнього грошового забезпечення позивача необхідно застосовувати показник 829,24 грн. в день (50583,60 грн. (заробіток за два останніх місяці) / 61 календарний день (30 календарних днів у вересні 2023 року та 31 календарний день у жовтні 2023 року).
Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку за вказаний період складає 151750,90 грн. (829,24 грн. х 183 календарні дні).
На підставі вищезазначеного, з метою повного та ефективного захисту прав позивача, враховуючи приписи ч. 2 ст. 9 КАС України, суд вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача в цій частині шляхом:
визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку (виплата індексації грошового забезпечення та одноразової допомоги при звільненні) на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення з ОСОБА_1 у зв'язку із звільненням з військової служби;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_2 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 14.11.2023 по 14.05.2024 відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 у розмірі 151750,90 грн.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.242 КАСУ, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 21,22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку (виплата індексації грошового забезпечення та одноразової допомоги при звільненні) на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення з ОСОБА_1 у зв'язку із звільненням з військової служби.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_2 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 14.11.2023 по 14.05.2024 відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 у розмірі 151750,90 грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 );
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ).
Суддя П.П. Марин