02 липня 2025 року Справа № 280/4447/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Садового І.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, 158-Б, м. Запоріжжя, 69057 код ЄДРПОУ 20490012)
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
29.05.2025 до Запорізького окружного адміністративного суду засобами поштового зв'язку надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Запорізькій області) в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача №084550002524 від 26.02.2025, яке полягає у відмові позивачу призначити пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати відповідача зарахувати періоди зайняття підприємницькою діяльністю з 28.07.1999 по 31.12.1999, з 01.01.2000 по 31.12.2000, з 01.01.2001 по 31.12.2001, з 01.01.2002 по 31.12.2002 та з 01.01.2003 по 31.12.2003 до страхового стажу та призначити пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 19.02.2025 позивачу;
- стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір у розмірі 2422,40грн на користь позивача.
Ухвалою суду від 30.05.2025 відкрито провадження у справі №280/4447/25, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення та виклику учасників справи.
У зв'язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, відповідно до вимог частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Обґрунтування позовних вимог викладено в позовній заяві (вх.№26905 від 29.05.2025). Зокрема зазначено, що 19.02.2025 позивач звернулася до ГУ ПФУ в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком до якої надала всі необхідні документи. Однак, рішенням відповідача №084550002524 від 26.02.2025 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон України №1058-IV) з посиланням на відсутність страхового стажу. Відповідно до вказаного рішення, відповідачем до страхового стажу позивача не враховано періоди зайняття підприємницькою діяльністю з 28.07.1999 по 31.12.1999, з 01.01.2000 по 31.12.2000, з 01.01.2001 по 31.12.2001, з 01.01.2002 по 31.12.2002 та з 01.01.2003 по 31.12.2003, оскільки в довідці від 16.12.2021 відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України. На думку позивача вона має право на зарахування до її страхового стажу періоду заняття нею підприємницькою діяльністю у повному обсязі. З огляду на вищевикладене вказано, що оскаржуваним рішенням відповідач порушив передбачене статтею 46 Конституції України право позивача на соціальний захист у зв'язку із чим позивач просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Заперечення відповідача проти задоволення позовних вимог викладені у відзиві на позовну заяву (вх.№28410 від 06.06.2025). Зокрема зазначено, що право на призначення пенсії за віком після досягнення 63 років мають особи за наявності страхового стажу не менше 22 років. Розглянувши подану позивачем заяву про призначення пенсії за віком та додані до неї документи, відповідачем встановлено, що вік позивача становить 62 роки 11 місяців 01 день, страховий стаж - 20 років 02 місяців 18 днів, для визначення права з урахуванням підприємницької діяльності - 21 рік 08 місяців 05 днів. Рішенням № 091630023639 від 27.02.2025 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно Закону України №1058-IV, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Додатково вказано, що до страхового стажу не зараховано період здійснення особою підприємницької діяльності з 28.07.1999 по 31.12.2003, оскільки в довідці від 16.12.2021 відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України. На думку представника відповідача, для зарахування періоду підприємницької діяльності позивача з 28.07.1999 по 31.12.2003 до страхового стажу не має законних підстав. На підставі вищенаведеного представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданим 07.07.1999 Приморським РВ УМВС України в Запорізькій області (а.с.14-19).
19.02.2025 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення їй пенсії за віком (а.с.69-70).
У відповідності до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (із подальшими змінами та доповненнями) (далі - Порядок № 22-1), з 01.04.2021 органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунки пенсій в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає пенсіонер.
Враховуючи зазначене, заява позивача від 19.02.2025 про перерахунок пенсії за віком в порядку екстериторіальності була розглянута ГУ ПФУ в Запорізькій області.
За результатами розгляду заяви відповідачем було прийнято рішення №084550002524 від 26.02.2025, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком з посиланням на відсутність передбаченого статтею 26 Закону України № 1058-IV необхідного страхового стажу. Крім того, вказаним рішенням відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періоду ведення підприємницької діяльності з 28.07.1999 по 31.12.2003, оскільки в довідці від 16.12.2021 відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (а.с.21).
Позивач не погодившись з рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком та не зарахуванням до страхового стажу періоду зайняття підприємницькою діяльністю з 28.07.1999 по 31.12.1999, з 01.01.2000 по 31.12.2000, з 01.01.2001 по 31.12.2001, з 01.01.2002 по 31.12.2002 та з 01.01.2003 по 31.12.2003, звернулася з даним адміністративним позовом до суду.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон України №1788-ХІІ) та Законом України № 1058-IV.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За змістом пункту 1 частини 1 статті 8 Закону України №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною першою статті 9 Закону України № 1058-IV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Абзацом другим частини 1 статті 26 Закону України №1058-IV встановлено, що починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Згідно з частиною другою статті 26 Закону України №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу:
по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.
Статтею 44 Закону України №1058-VI визначено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Статтею 56 Закону України № 1788-ХІІ визначено, що до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю.
До 01.01.2004 порядок підтвердження стажу роботи був визначений статтею 62 Закону України № 1788-XII.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджений (надалі по тексту також - Порядок № 637).
Пунктом 4 Порядку №637 передбачено, що час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на приватній власності та на виключно їхній праці, за період до 1 травня 1993 року, а також час роботи осіб, які займаються веденням особистого селянського господарства зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків.
Для зарахування до страхового стажу періоду здійснення фізичною особою підприємницької діяльності на загальній системі оподаткування необхідно підтвердити сплату страхових внесків за цей період, зокрема доказом сплати є довідка із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку (за формою 5-ОК).
Суд зазначає, що згідно із п.2.1 Порядку №22-1, до заяви про призначення пенсії додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637. За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).
Абзацом третім підпункту 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 визначено, що період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу. Для підтвердження періоду здійснення підприємницької діяльності до 01 січня 2004 року можуть прийматись інші документи про сплату страхових внесків. Періоди підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, можуть зараховуватись до страхового стажу також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, або патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.
Так, у законодавстві, що діяло до 01.01.2004 до страхового стажу могли бути зараховані періоди здійснення підприємницької діяльності, проте зарахування підприємницької діяльності до страхового стажу залежить від того, яку систему оподаткування використовував приватний підприємець і яким чином сплачував страхові внески: у складі фіксованого податку, плати за патент, єдиного податку (при спрощеній системі оподаткування) або як збір на загальнообов'язкове пенсійне страхування (на загальній системі оподаткування). Відповідно до цього законодавець визначав перелік документів, які підтверджують зарахування стажу у певні періоди.
Відповідно до підпункту 1 пункту 3-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України №1058-VI (Розділ XV доповнено пунктом 3-1 згідно із Законом №2148-VIII від 03.10.2017) до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди: 1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Таким чином, підприємці при досягненні пенсійного віку мають право на призначення пенсії за віком, проте, зарахування підприємницької діяльності до страхового стажу залежить, зокрема, від того, яку систему оподаткування використовував приватний підприємець до виходу на пенсію.
Слід зазначити, що в залежності від того яку систему оподаткування використовував приватний підприємець до виходу на пенсію, законодавець визначав перелік документів, які підтверджують зарахування стажу у певні періоди, а саме:
- до 01 травня 1993 року час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків;
- до 01 січня 1998 року підтверджується спеціальним торговим патентом, патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків;
- з 01 січня 1998 року до 01 січня 2004 року періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців, якщо вони підтвердженні довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності та застосування спрощеної системи оподаткування; сплатою фіксованого податку (патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян); спеціальним торговим патентом; свідоцтвом про сплату єдиного податку; довідкою, виданою податковою інспекцією про перебування особи на обліку як суб'єкта підприємницької діяльності із зазначенням системи оподаткування та інформації про сплату податку; а з 01 липня 2000 - додатково лише за умови сплати страхових внесків;
- з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування зараховуються до страхового стажу за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів, що підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку (за формою 5-ОК).
Крім того, відповідно до пункту 3 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхових внесків підприємствами, установами, організаціями, громадянами до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України № 5-5 від 10.06.1994 (далі - Інструкція № 5-5, чинної у спірний період) усі підприємства, у тому числі з іноземними інвестиціями, а також громадяни які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та виключно їхній праці, адвокати зобов'язані зареєструватись як платники внесків в органах Пенсійного фонду в районах (містах) у 10-денний строк з дня одержання свідоцтва про реєстрацію в місцевих органах державної влади, про що отримують повідомлення Фонду (додаток № 1).
Згідно з пунктом 18 Інструкції № 5-5 для обчислення суми внесків громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та на виключно їхній праці, а також для адвокатів, береться оподаткований чистий дохід, який вираховується як різниця між валовим доходом (виручка у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, що безпосередньо пов'язані з одержанням доходу, на підставі копій податкових декларацій. Громадянам, які займаються підприємницькою діяльністю на основі патенту, нараховуються внески з тієї суми доходу, з якої визначається плата за патент.
Відповідно до пунктів 2.2, 2.3 Інструкції про порядок обчислення сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами страхових внесків до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 06.09.1996 № 11-1 (далі - Інструкція № 11-1 (чинної у спірний період), платниками обов'язкових внесків на державне соціальне страхування є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності.
Пунктом 4.3 до цієї Інструкції до прийняття Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», тариф збору встановлювався у розмірі 37 відсотків фонду оплати праці, з 26.07.1997 з набранням чинності Законом збір на обов'язкове державне пенсійне страхування встановлювався у розмірі 32 відсотка від об'єкта оподаткування.
Отже, у період з 1994 по 01.07.2000 на законодавчому рівні було передбачено зарахування до страхового (трудового) стажу для обчислення пенсій періоду здійснення підприємницької діяльності за умови сплати підприємцями страхових внесків до Пенсійного фонду України, які підлягали обов'язковій реєстрації як платники внесків в органах пенсійного фонду.
Водночас, суд звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26.10.2018 у справі №643/20104/15-а, відповідно до яких, належними доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж можуть бути документи про сплату страхових внесків, а саме до 01 липня 2000 року - довідка Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, після 01 липня 2000 року - довідка із бази даних реєстру зарахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.
В спірному випадку відповідачем до страхового стажу позивача не зараховано періоди здійснення нею підприємницької діяльності з 28.07.1999 по 31.12.1999, з 01.01.2000 по 31.12.2000, з 01.01.2001 по 31.12.2001, з 01.01.2002 по 31.12.2002 та з 01.01.2003 по 31.12.2003.
Так, на підтвердження наявності у позивача права на зарахування до її страхового стажу спірних періодів здійснення нею підприємницької діяльності до матеріалів справи надані копії:
- Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААВ №545064 від 18.01.2012, відповідно до якої ОСОБА_1 зареєстровано фізичною особою-підприємцем (а.с.54);
- Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АГ №721091 від 17.12.2013, відповідно до якої ОСОБА_1 зареєстровано фізичною особою-підприємцем (а.с.55);
- Листа Головного управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області від 16.12.2021, згідно з яким ОСОБА_1 у період з 28.07.1999 по 31.12.1999, з 01.01.2000 по 31.12.2000, з 01.01.2001 по 31.12.2001, з 01.01.2002 по 31.12.2002 та з 01.01.2003 по 31.12.2003 здійснювала діяльність, як фізична особа-підприємець за спрощеною системою оподаткування (фіксований податок) (а.с.56).
Суд зазначає, що надані позивачем Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців є підтвердженням права на здійснення позивачем підприємницької діяльності, але ці документи не підтверджують факт сплати страхових внесків, облік яких ведеться пенсійним органом.
Сам лише факт реєстрації позивача фізичною особою-підприємцем без підтвердження сплати нею відповідних внесків не може бути достатньою підставою для зарахування позивачу до її страхового стажу періоду підприємницької діяльності.
Вказана правова позиція також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена в постанові від 26.10.2018 у справі №643/20104/15-а.
Водночас, позивачем не надано жодного доказу визначеного законодавством (торгового патенту, свідоцтва про сплату єдиного податку, довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування, патенту про сплату фіксованого розміру прибуткового податку або довідки про сплату страхових внесків) для підтвердження цього періоду.
Так само матеріали справи не містять і довідок Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків.
Вказані докази позивачем ані разом із заявою про призначення пенсії до територіального орану ПФУ, ані із позовною заявою до суду надані не були.
Отже, враховуючи вищенаведене у сукупності, дослідивши наявні у матеріалах справи докази суд дійшов висновку про відсутність у позивача права на зарахування спірних періодів здійснення нею підприємницької діяльності з 28.07.1999 по 31.12.1999, з 01.01.2000 по 31.12.2000, з 01.01.2001 по 31.12.2001, з 01.01.2002 по 31.12.2002 та з 01.01.2003 по 31.12.2003 до страхового стажу, у зв'язку з чим позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення відповідача №084550002524 від 26.02.2025 є необґрунтованими та безпідставними, а тому у їх задоволенні слід відмовити.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що в разі здобуття позивачем доказів перебування на спрощеній системі оподаткування та сплати страхованих внесків, позивач не позбавлена права повторного звернення до територіального органу Пенсійного фонду України для зарахування спірних періодів здійснення підприємницької діяльності до її страхового стажу.
Щодо інших посилань учасників справи, суд зазначає, що вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.
У рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно із пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з вимогами частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача.
З огляду на те, що позивачу відмовлено в задоволенні позову, підстави для вирішення питання розподілу судових витрат згідно із статтею 139 КАС України відсутні.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, 158-Б, м. Запоріжжя, 69057 код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 02.07.2025.
Суддя І.В.Садовий