02 липня 2025 рокуСправа №640/15886/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Савченко А.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою громадянина ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.04.2020,
установив:
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява громадянина ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Київській області від 30.04.2020 №0106061-5605-1031
В обґрунтування позовної заяви зазначається, що Головним управлінням ДПС у Київській області було прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.04.2020 №0106061-5605-1031, яким було визначено податкове зобов'язання громадянина ОСОБА_1 за платежем: «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості» за податковий період 2019 рік, за адресою розташування об'єкта нежитлової нерухомості: АДРЕСА_1 . При цьому, позивачем наголошується, що контролюючим органом під час винесення спірного податкового повідомлення-рішення не було враховано, що об'єкт нежитлової нерухомості: АДРЕСА_1 , який було визначено об'єктом оподаткування, є майном спільно набутим у шлюбі з ОСОБА_2 та становить їхню спільну сумісну власність, де частки кожного з них є рівними, крім того між позивачем та його дружиною не досягнуто згоди щодо того, хто є платником податку. Також, позивач звернув увагу на те, що податковий орган не надав жодного розрахунку суми визначеного податкового зобов'язання, у зв'язку з чим, визначена сума грошового зобов'язання є необґрунтованою.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.07.2020 року було відкрито провадження у справі №640/15886/20 та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
17.08.2020 року до Окружного адміністративного суду міста Києва від Головного управлінням ДПС у Київській області надійшов відзив, в якому відповідач позовні вимоги не визнає, просить у задоволенні позову відмовити. Так, згідно наявної у контролюючого органу інформації ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 605,17 кв.м. Відповідно до ст.266ПК України в частині адміністрування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки гр. ОСОБА_3 ( НОМЕР_1 ) 30.04.2020 року сформоване податкове повідомлення-рішення №0106061-5605-1031 за 2019 рік на суму податку 37880,99 грн. на об'єкт, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 605,17 кв.м. Нарахування проводилось відповідно до рішення про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві (1,5% від мінімальної з/п станом на 01.01.2019 4173 грн.). Крім того, відповідачем зауважувалось, що позивач до Ірпінського управління ГУ ДПС у Київській області не звертався з питання щодо проведення звірки даних об'єктів нерухомого майна, яке належить йому на праві власності.
Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 № 2825-IX (далі Закон № 2825-IX) ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя. Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України Про внесення зміни до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду щодо забезпечення розгляду адміністративних справ, але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України.
Справа № 640/15886/20 надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
06.02.2025 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Савченко А.В.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 року, прийнято матеріали справи №640/15886/20 та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
12.03.2023 року до суду від ГУ ДПС у Київській області надійшов відзив на позовну, який є тотожним за своїм змістом відзиву на позовну заяву, що було подано відповідачем 17.08.2020 року до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Крім того, у відзиві на позовну заяву, ГУ ДПС у Київській області було заявлено клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.03.2025 року було відмовлено у задоволенні заяви Головного управління ДПС у Київській області про розгляд справи за правилами загального провадження або за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у справі №640/15886/20
Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п.8 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.
Поряд з цим, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 257, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу 3639 від 22.06.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Оніщук О.М., у приватній власності перебувають нежилі приміщення (літ. А) за адресою: м. Київ, вул. Героїв Сталінграда, буд. 8А загальною площею 4692,70 кв.м., що підтверджується Витягом про державну реєстрацію прав.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (номер інформаційної довідки 189704182 від 21.11.2019) у фізичної особи ОСОБА_3 ( НОМЕР_1 ) на праві приватної власності перебуває 13/100 нежилого приміщення (літ. А) за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 4692,70 кв.м.
В подальшому, Головного управління ДПС у Київській області сформовано податкове повідомлення-рішення за формою «Ф» від 30.04.2020 №0106061-5605-1031, яким ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ) визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2019 рік на суму 37880,99 грн;
Вважаючи винесене відповідачем податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як встановлено приписами статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Спірні правовідносини врегульовані положеннями Податкового кодексу України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до п.п.16.1.4 п.16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно з ст.10 ПК України до місцевих податків належать податок на майно та єдиний податок. Місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно та в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цьогоКодексущодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки).
Підпунктом 54.3.3. п. 54.3. ст. 54 Податкового кодексу України визначено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, або зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларовану до повернення з бюджету у зв'язку із використанням платником податку права на податкову знижку, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, застосування штрафних (фінансових) санкцій та нарахування пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.
Згідно з п. 58.1. ст. 58 Податкового кодексу України контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян).
Підстави та порядок обчислення та справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, передбачені статтею 266 ПК.
Відповідно до пп.266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України сплатниками податку є фізичні особи, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно пп. 266.1.2 п. 266.1 ст. 266 ПК України визначення платників податку в разі перебування об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб:
а) якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку;
б) якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;
в) якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку.
Згідно пп. 266.3.1 п. 266.3 ст.266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Відповідно до пп.266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Отже, аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що власники нежитлової нерухомості, яка за своїми окремими характеристиками і площею підпадає під об'єкт оподаткування, є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Згідно пп.266.5.1 п.266.5 ст.266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним плавним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) періоду, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку (підпункт 266.7.1 пункт 266.7 статті 266 ПК України).
Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, разом з детальним розрахунком суми/сум податку, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються платнику податку контролюючим органом у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити, визначені в абзаці першому цього підпункту, що надсилаються платнику податку, повинні містити щодо кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, зокрема, але не виключно, інформацію про адресу місцезнаходження об'єкта житлової та/або нежитлової нерухомості, його площу, ставки та надані фізичним особам пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (підпункт 266.7.2 пункт 266.7 статті 266 ПК України).
Платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за своєю податковою адресою для проведення звірки даних щодо: об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності платника податку; розміру загальної площі об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності платника податку; права на користування пільгою із сплати податку; розміру ставки податку; нарахованої суми податку.
У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, контролюючий орган за своєю податковою адресою платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним) (підпункт 266.7.3 пункт 266.7 статті 266 ПК України).
Органи державної реєстрації прав на нерухоме майно зобов'язані у 15-денний строк після закінчення податкового (звітного) кварталу подавати центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, відомості, необхідні для розрахунку та справляння податку фізичними та юридичними особами, станом на перше число відповідного кварталу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій, надає відомості у строки та в порядку, встановлені підпунктом 70.16.7-1 пункту 70.16 статті 70 цього Кодексу.
За пп. 266.7.4. п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України органи державної реєстрації прав на нерухоме майно зобов'язані у 15-денний строк після закінчення податкового (звітного) кварталу подавати центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, відомості, необхідні для розрахунку та справляння податку фізичними та юридичними особами, станом на перше число відповідного кварталу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій, надає відомості у строки та в порядку, встановлені підпунктом 70.16.7-1 пункту 70.16 статті 70 цього Кодексу.
У разі подання платником податку контролюючому органу правовстановлюючих документів на нерухоме майно, відомості про яке відсутні у базі даних інформаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, сплата податку фізичними особами здійснюється на підставі поданих платником податку відомостей до отримання контролюючим органом відомостей від органів державної реєстрації прав на нерухоме майно про перехід права власності на об'єкт оподаткування, (підпункт 266.7.4 пункт 266.7 статті 266 ПК України).
У разі подання платником податку контролюючому органу правовстановлюючих документів на нерухоме майно, відомості про яке відсутні у базі даних інформаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, сплата податку фізичними особами здійснюється на підставі поданих платником податку відомостей до отримання контролюючим органом відомостей від органів державної реєстрації прав на нерухоме майно про перехід права власності на об'єкт оподаткування.
Так, в обґрунтування протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення позивачем зазначено, що він не є платником відповідного податку, оскільки з 19.09.1991р. перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , а нежитлове приміщення за яким визначено грошове зобов'язання, набуте ним під час шлюбу шлюбу (тобто є об'єктом спільної сумісної власності) і не поділено в натурі, відтак, платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є один із осіб-співвласників, визначених за їх згодою, якщо інше не встановлено судом. Однак, позивач наголосив на тому, що вони з дружиною не досягли згоди з приводу того, хто буде платником зазначеного податку.
Суд вважає вказані доводи позивача помилковими, з огляду на таке.
Відповідно до п.3 ч.1 ст. 57 Сімейного Кодексу України (далі - СК України) особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто, статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.
У зв'язку з викладеним, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
З огляду на викладене, суд наголошує, що факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ст. 368 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною (без визначення часток) власністю, якщо інше не встановлено законом або договором.
Виникнення цього права згідно зі статтею 182 ЦК України підлягає державній реєстрації.
Згідно з ч.4 ст. 182 ЦК України порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість встановлюється законом.
Відповідно до ст. 2, 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державній реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно.
У той же час, як вище було встановлено судом у ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу 3639 від 22.06.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Оніщук О.М., у приватній власності перебувають нежилі приміщення (літ. А) за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 4692,70 кв.м., що підтверджується Витягом про державну реєстрацію прав.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (номер інформаційної довідки 189704182 від 21.11.2019) у фізичної особи ОСОБА_3 ( НОМЕР_1 ) на праві приватної власності перебуває 13/100 нежилого приміщення (літ. А) за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 4692,70 кв.м.
Вказане спростовує твердження позивача, що вказане нежитлове приміщення перебуває у спільній сумісній власності.
При цьому, не приймаються до уваги доводи позивача про те, що податковий орган не надав жодного розрахунку суми визначеного податкового зобов'язання, а відтак визначена сума грошового зобов'язання є необґрунтованою, з огляду на таке.
Так, з матеріалів справи вбачається, що нарахування за оскаржуваним рішенням здійснено за ставкою 1,5 % від мінімальної заробітної плати на 01.01.2019р., що становила 4 173,00 грн. та на підставі рішення про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві № 242/5629 від 23.06.2011 зі змінами та доповненнями, а відтак, з урахуванням приписів п. п. 19.1.1.-1. п. 19.1.-1. ст. 19-1, п. п. 266.7.3. п. 266.7. ст. 266, п. п. 266.3.1., п. п. 266.3.2. п. 266.3. ст. 266 ПК України, можна стверджувати що доводи позивача в частині недоведеності податковим органом обгрунтованості здійсненого розрахунку грошового зобов'язання, не підтверджуються належними доказами, а позивач не скористався своїм правом щодо звернення з заявою про проведення звірки даних щодо об'єктів нерухомості, які належать йому на праві приватної власності до відповідного органу фіскальної служби.
З огляду на вказане, суд приходить до висновку про те, що під час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідач діяв у порядку та спосіб визначені Конституцією та законами України, а відтак підстави для його скасування та задоволення позовних вимог відсутні.
Крім того, суд звертає увагу на безпідставність посилань позивача на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 19.02.2019 року № 819/1622/16, оскільки викладені в ній висновки не стосуються правовідносин, пов'язаних із оскарженням податкових повідомлень-рішень щодо визначення суми податкового зобов'язання за платежем податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, а відтак не підлягають застосуванню в даній справі.
З урахуванням вищезазначеного, з огляду на всі фактичні обставини даної справи, а також дотримання відповідачем положень Податкового кодексу України в частині його повноважень та функцій, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 30.04.2020 №0106061-5605-1031 на суму 37880,99 грн, яким визначено податкове зобов'язання громадянина ОСОБА_1 за платежем: «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості» за податковий період 2019 рік, за адресою розташування об'єкта нежитлової нерухомості: АДРЕСА_1 прийнято відповідачем відповідно до чинного законодавства, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення.
Решта доводів позивача висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Позивач вмотивованих доводів на підтвердження позову не надав, натомість відповідач виконав покладений на нього ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок, а саме довів правомірність свого рішення, чим спростував твердження позивача про порушення його прав та інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
На підставі вищевикладеного, розглянувши справу на підставі наданих доказів, суд висновує, що адміністративний позов позивача є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що позивачу було відмовлено у задоволені позовних вимог, а отже відповідно до ст.139 КАС України сума сплаченого судового збору останньому не повертається.
Керуючись ст. ст. 72-74, 77, 241-246, 250, 260-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.04.2020 - відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.В. Савченко