03 червня 2025 року Справа № 640/7313/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Савченка А.В.
при секретарі судового засідання - Коростильові П.О.
за участю:
позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - Сидорової О.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі адміністративну справу за правилами загального позовного провадження за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Офісу Генерального прокурора (вул.Різницька, буд.13/15, м.Київ, 01011, код ЄДРПОУ 00034051) про визнання протиправним та скасування наказу, -
установив:
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, в якій заявлені вимоги:
- визнати протиправними та скасувати наказ Генерального прокурора Венедіктової І.В. №1487ц від 11.06.2020, яким внесені зміни до наказу Генерального прокурора Рябошапки Р.Г. №1092-вк від 11.12.2019.
Позовна заява обґрунтована тим, що наказом №1487ц від 11.06.2020 внесено зміни у пункт 1 Наказу № 1092-вк від 11.12.2019, який (пункт 1) серед іншого і оскаржується як такий, що є незаконним та таким, шо суперечить законодавству України, а саме те, що згідно Наказу №1092-вк від 11.12.2019 позивача не було звільнено із займаної посади прокурора спеціального відділу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, у зв?язку із чим позивач з 02.01.2019 до цього часу фактично перебуває у розпорядженні Генерального прокурора, оскільки згідно наказу Генерального прокурора № 99шц від 21.12.2019 та № 100-шц від 21.12.2019, які набули чинності лише 02.01.2020, було змінено структуру Генеральної прокуратури, а саме: затверджено структуру Офісу Генерального прокурора, де була відсутня посада прокурора спеціального відділу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, та затверджено новий штатний розпис в Офісі Генерального прокурора, де була вже відсутня посада позивача - прокурора спеціального відділу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України. Натомість, Наказом №1487ц від 11.06.2020 передбачено, що позивач вже звільняється з посади прокурора спеціального відділу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, що явно порушує його право на законне поновлення на посаді в органах прокуратури. Генеральний прокурор, виносячи Наказ №1487ц від 11.06.2020 керувався вже не тільки ст. 9 ЗУ «Про прокуратуру», на підставі якої виносив Наказ №1092-вк від 11.12.2019, а і іншими нормативно-правовими актами, а саме: ст. ст. 2, 24 ЗУ «Про військовий обов?язок та військову службу», п. 245 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, тобто було фактично змінено нормативно-правові підстави звільнення. Зазначає, що наказ №1092-вк від 11.12.2019 виносився та підписувався Генеральним прокурором Рябошапкою Р., а Наказ №1487ц від 11.06.2020 щодо внесення змін у Наказ №1092-вк від 11.12.2019 виносився та підписувався вже іншим Генеральним прокурором - Венедіктовою І. Таким чином, Генеральний прокурор Венедіктова І. не мала права та повноважень вносити будь-які зміни у індивідуальний акт - наказ іншого Генерального прокурора Рябошапки P., навіть у тому випадку, коли попереднім Генеральним прокурором допущені помили при винесенні відповідного наказу, які порушують визначені законом права та гарантії працівників прокуратури. Зазначає, що у наказі №1487ц від 11.06.2020 зазначено, що позивача «наказом Міністра оборони України від 02.12.2019 №686 звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини п?ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов?язок та військову службу» (у зв?язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів)», однак, згідно наказу Міністра оборони України від 02.12.2019 № 686 визначено, що «звільнити з військової служби у запас за підпунктом «г» (у зв?язку із скороченням штатів) капітана юстиції ОСОБА_1 ». Тобто, наказом №1487ц від 11.06.2020 Генеральним прокурором збільшено кількість підстав звільнення з посади та виключення зі списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, а саме крім «у зв'язку із скороченням штатів» додано «у зв'язку із проведенням організаційних заходів». На думку позивача, відповідач умисно намагається шляхом видання явно незаконного наказу уникнути необхідності скасування наказу Наказ №1092-вк від 11.12.2019 про звільнення та виконати пов?язане з цим поновлення на роботі. Також зазначив, що в наказ неможливо внести зміни. Позивач вважає оскаржуваний наказ є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.03.2021 позов залишено без руху.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.04.2021 визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду ОСОБА_1 та прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 640/7313/21 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
13 квітня 2021 року позивачем подано клопотання про долучення доказів у справі.
22 липня 2021 року позивачем подано клопотання, в якій просить здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.07.2021 у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження відмовлено.
28 вересня 2021 року від Офісу Генерального прокурора надійшли письмові пояснення, в яких зазначив, що Упродовж 2015-2019 років позивач проходив військову службу на посадах у військових прокуратурах, востаннє наказом Генерального прокурора України від 21.06.2019 №455-вк його призначено на посаду прокурора спеціального відділу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України. Законом № 113-1X запроваджено реформування системи органів прокуратури. Зокрема, внесено зміни до Закону України «Про прокуратуру» щодо припинення діяльності військових прокуратур. Так, виключено ч. 4 ст. 7 цього Закону, яка передбачала існування в системі прокуратури України військових прокуратур, ч. 4 ст. 8, що стосувалася утворення в Генеральній прокуратурі України Головної військової прокуратури (на правах структурного підрозділу). Відповідно виключено всі правові норми щодо статусу, призначення та звільнення, правових і соціальних гарантій військових прокурорів. Крім того, Законом № 113-IХ передбачено початок роботи Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур, проведення атестації усіх прокурорів та слідчих органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають вказані посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах та переведення їх на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного її проходження. Таким чином, з метою реалізації передбачених Законом № 113-IХ заходів в органах прокуратури, у тому числі Генеральній прокуратурі України (Офісі Генерального прокурора України починаючи з жовтня 2019 року відбуваються нормативно-правові, структурні, кадрові зміни. Так, відповідно до наказу Генерального прокурора від 27.12.2019 № 358 «Про окремі питання забезпечення початку роботи Офісу Генерального прокурора», юридичну особу «Генеральна прокуратура України» перейменовано в «Офіс Генерального прокурора» без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Днем початку роботи Офісу Генерального прокурора згідно з наказом Генерального прокурора від 23.12.2019 № 351 визначено 02.01.2020 року. Наказом Генерального прокурора від 21.12.2019 № 99-шц затверджено структуру Офісу Генерального прокурора, у якій відсутня Головна військова прокуратура, на посадах якої прокурори мають статус військовослужбовців. Підпунктом «г» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону №2232-XII передбачено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у зв?язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі. Підпунктом 1 п. 226 Положення встановлено, що військовослужбовці звільняються з військової служби при скороченні посади, яку військовослужбовець займає, у тому числі при ліквідації (розформовуванні), реорганізації військових частин або державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів. Зважаючи на те, що в системі органів прокуратури, у зв?язку з їх реформуванням, функціонування військових прокуратур, а так само Головної військової прокуратури не передбачено, подальше проходження ОСОБА_1 військової служби на посадах в органах прокуратури стало неможливим. Відповідно до п. 245 Положення звільнення з військової служби військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів. здійснюється посадовими особами, зазначеними в п. 153 Положення (у даному випадку Міністром оборони України), за поданням керівників державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів, до яких вони відряджалися, без зарахування в розпорядження Міністерства оборони України. Днем закінчення військової служби для таких військовослужбовців є день, зазначений у наказі (розпорядженні) про звільнення з посади в державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, державних та комунальних навчальних закладах, до яких вони були відряджені. Із аналізу норм Конституції України, Закону № 2232-XII, Положення та Закону України «Про прокуратуру» в редакції до 25.09.2019, згідно з якими позивач призначався на посаду прокурора у Головній військовій прокуратурі Генеральної прокуратури України, вбачається, що відносини між громадянином та державою щодо проходження військової служби є первинними. з припиненням правовідносин, пов?язаних з проходженням військової служби припиняються і правовідносини з Генеральною прокуратурою України, оскільки позивач є військовослужбовцем, відрядженим до Генеральної прокуратури України. Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 16 Закону України «Про прокуратуру» прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом. Зі змісту цієї норми вбачається, що прокурор може бути звільнений з підстав та в порядку, встановлених не лише Законом України «Про прокуратуру», а й іншими законами. У даному випадку Законом № 2232-XII. Оскільки ОСОБА_1 не працював у Генеральній прокуратурі України в розумінні КЗпП України, а проходив військову службу, його звільнення з військової служби з посади, на якій він її проходив, має відбуватися насамперед відповідно до вимог вищевказаного Закону. В свою чергу згідно з вимогами ч. 7 ст. 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Позивачем 04.11.2019 Генеральному прокурору подано рапорт про звільнення його з військової служби у запас на підставі підпункту «г», п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону №2232-ХII, у зв?язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів. За результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 заступником Генерального прокурора - Головним військовим прокурором Чумаком В.В. згідно з вимогами п. 245 Положення до Міністерства оборони України 27.11.2019 надіслано подання про звільнення позивача з військової служби. Окрім того, 04.11.2019 заступником Генерального прокурора - Головним військовим прокурором Чумаком В.В. та прокурором спеціального відділу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України Сергійчуком С.О. проводилась з ОСОБА_1 бесіда. Під час бесіди ОСОБА_1 відповів на питання: - ставлення до звільнення: не заперечує звільнитися з військової служби; - прохання (побажання) військовослужбовця: не заперечує проти звільненні з лав Збройних Сил України; - бажання військовослужбовця проходити службу у військовому резерві: не бажає: - претензії до порядку та терміну подання до звільнення: претензій не має. Наказом Міністра оборони України від 02.12.2019 №686 ОСОБА_1 звільнено з військової служби з вищевказаних підстав. У зв?язку з цим, наказом Генерального прокурора від 11.12.2019 №1092-вк прокурора спеціального відділу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас на підставі підпункту «г» п. 2 ч.5 ст. 26 Закону №2232-XII та виключено зі списків особового складу цієї військової прокуратури. Вказаний наказ видано без врахування вимог ст. ст. 2, 24 Закону №2232-XII та п. 245 Положення щодо дня закінчення військової служби, яким є день, зазначений в наказі про звільнення з військової служби. У зв?язку з цим, наказом Генерального прокурора від 11.06.2020 № 1487ц внесено зміни до наказу Генерального прокурора від 11.12.2019 № 1092-вк про звільнення ОСОБА_1 , внесено зміни до наказу Генерального прокурора від 11.12.2019 № 1092-вк, а саме викладено п. 1 у такій редакції: «Капітана юстиції ОСОБА_1 , якого наказом Міністра оборони України від 02.12.2019 № 686 звільнено з військової служби у запас відповідно до пп. «г» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» (у зв?язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), з 16 грудня 2019 року звільнити з посади прокурора спеціального відділу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, виключити зі списків особового склад Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, усіх видів забезпечення та направити його особову справу до ІНФОРМАЦІЯ_1 » Зазначені зміни жодним чином не вплинули на права та обов?язки ОСОБА_1 , не змінили підстави звільнення, а лише привели у відповідність до вимог законодавства формулювання звільнення.
30 вересня 2021 року від позивача надійшли додаткові пояснення у справі.
Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 № 2825-IX (далі Закон № 2825-IX) ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя. Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України Про внесення зміни до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду щодо забезпечення розгляду адміністративних справ, але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України.
Справа № 640/7313/21 надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
17.02.2025 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Савченко А.В.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.02.2025 прийнято справу №640/7313/21 до провадження судді Савченко А.В. Розгляд справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження.
Підготовче засідання призначено на 20.03.2025 р. о 14:00 год.
05 березня 2025 року від позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
06 березня 2025 року надійшли додаткові пояснення, в яких просить врахувати практику рішення Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду та Постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.10.2023 у справі справа №9901/96/21.
11 березня 2025 року від позивача надійшло клопотання про витребування доказів у справі, в якій просить витребувати в Офісі Генерального прокурора належно оформлені копії документів (інформацію):
- всі кадрові накази Генерального прокурора, видані у період з 01.12.2019 по 30.01.2020 про звільнення з посади, у тому числі з військової служби, призначення на посаду, переведення на посаду у Генеральній прокуратурі (Офісі Генерального прокурора) виведення у розпорядження Генерального прокурора усіх 16 працівників, звільнених з військової служби, та яких було перепризначено на ті ж посади до Головної військової прокуратури 1 енеральної прокуратури України, про яких йшла мова у абзаці 12 Листа Офісу Генерального прокурора від 10.01.2020 Nє 271-278 вих. - 20;
- всі кадрові накази Генерального прокурора про звільнення з посади, у тому числі з військової служби, призначення на посаду, переведення на посаду у Генеральній прокуратурі (Офісі Генерального прокурора) виведення у розпорядження Генерального прокурора щодо працівників Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури, яких було у грудні 2019 року звільнено з військової служби та яких у подальшому перепризначено на інші вакантні посади до Генеральної прокуратури України і через деякий час переведено до Офісу Генерального прокурора, що видані у період з 01.12.2019 по 30.01.2020;
- належним чином оформлені копії документів, які слугували підставою для винесення наказу Генерального прокурора України від 11.06.2020 № 1487ц, а саме: доповідні записки, рапорти службових осіб кадрового підрозділу, підрозділу правового забезпечення, аркуші візування до наказу, заперечення осіб щодо непогодження прийняття зазначеного наказу тощо.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.03.2025 клопотання ОСОБА_1 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції в адміністративній справі №640/7313/21 задоволено.
18 березня 2025 року від Офісу Генерального прокурора надійшли додаткові пояснення у справі, в яких зазначив, що призначення на посаду військового прокурора можливе лише після укладення контракту на проходження військової служби. У 2015 році ОСОБА_2 уклав такий контракт, після чого був відряджений до військової прокуратури. У 2019 році його звільнено з військової служби у зв'язку зі скороченням штатів, що, відповідно до законодавства, автоматично тягне звільнення з посади у прокуратурі, оскільки вона була військовою. Верховний Суд неодноразово підтверджував, що звільнення з військової служби виключає можливість обіймати посади у військовій прокуратурі. У 2019 році в межах реформи прокуратури припинено існування військових прокуратур, ліквідовано відповідні посади, а прокурори, які проходили військову службу, підлягали звільненню. Наказ Генерального прокурора про звільнення ОСОБА_2 видано у межах повноважень, на виконання наказу Міністра оборони, без порушення прав Трохименка. Його звільнення є правомірним, оскільки після втрати статусу військовослужбовця він не міг бути залишений на військовій посаді.
18 березня 2025 року позивач подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просить зупинити дію наказу Генерального прокурора від 11.06.2020 №1487ц про внесення змін у наказ Генерального прокурора від 11.12.2019 №1092-вк; заборонити відповідачу (Офісу Генерального прокурора) вчиняти дії щодо внесення будь-яких змін до наказів Генерального прокурора про звільнення позивача від 11.12.2019 №1092-вк та від 11.06.2020 №1487ц.
У підготовче засідання 20.03.2025р. з'явився позивач та представник відповідача. Суд ухвалив відкласти розгляд справи у зв'язку з повітряною тривогою та призначив наступне засідання на 01.04.2025р. о 14:00 год.
20 березня 2025 року представником відповідача надано заяву про ознайомлення з матеріалами справи.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.03.2025р. у заяві ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі №640/7313/21 відмовлено.
21 березня 2025 року від позивача надійшло клопотання про проведення засідання в режимі відеоконференції.
01 квітня 2025 року від відповідача надійшло заперечення на клопотання позивача про витребування доказів у справі. Офіс Генпрокурора заперечує проти клопотання, посилаючись на принцип змагальності сторін і те, що суд має досліджувати лише обставини, пов'язані з конкретним позивачем. Крім того, витребування документів щодо інших осіб порушує норми про захист персональних даних та доступ до конфіденційної інформації.
У підготовче засідання 01.04.2025р. з'явився представник відповідача. Оголошено вступну та резолютивну частину ухвали від 01.04.2025р. Суд ухвалив відкласти розгляд справи на 01.05.2025р. з метою надання можливості відповідачу надати витребувані документи.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.04.2025р. клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів у справі № 640/7313/21 задоволено частково. Витребувано у Офісу Генерального прокурора додаткові докази у справі (за наявності): належним чином оформлені копії документів, які слугували підставою для винесення наказу Генерального прокурора України від 11.06.2020 № 1487ц, зокрема: доповідні записки, рапорти службових осіб кадрового підрозділу, шідрозділу правового забезпечення, аркуші візування до наказу, заперечення осіб щодо непогодження прийняття зазначеного наказу.
28 квітня 2025 року від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі, до яких долучив на виконання ухвали суду копію доповідної записки виконувача обов'язків начальника Департаменту кадрової роботи та державної служби на ім'я Генерального прокурора від 10.06.2020, відповідно до якої запропоновано, зокрема, внести зміни до усіх наказів Генерального прокурора про звільнення військовослужбовців Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури.
У підготовче засідання 01.05.2025р. з'явився позивач та представник відповідача. Суд ухвалив закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті на 29.05.2025р. о 16:00 год.
У судове засідання 29.05.2025р. з'явився позивач та представник відповідача. Суд ухвалив дату оголошення рішення - 03.06.2025р. о 15:00 год.
У судове засідання 03.06.2025р. з'явився позивач та представник відповідача. Оголошено вступну та резолютивну частину рішення. У позові відмовлено.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.
Суд встановив, що згідно з поданням заступника Генерального прокурора від 05.11.2019 р. капітан юстиції ОСОБА_1 підлягає звільненню з військової служби у запас відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.
27 листопада 2019 року Генеральна прокуратура України звернулась з листом №10/7-1127вих.19 до Директора департаменту кадрової політики Міністерства оборони України з поданням про звільнення з військової служби капітана юстиції ОСОБА_1 у запас відповідно до статті 26 частини 5 пункту 2 підпункту «г» у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів. До листа надано: подання про звільнення; довідка ВЛК; рапорт ОСОБА_1 ; аркуш бесіди; розрахунок вислуги років військовослужбовця.
Відповідно до витягу із наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 02 грудня 2019 року №686 капітана юстиції ОСОБА_1 прокурора спеціального відділу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» (у зв'язку із скороченням штатів).
Відповідно до наказу Генерального прокурора Р. Рябошапки від 11.12.2019 №1092-вк, прокурора спеціального відділу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України капітана юстиції ОСОБА_1 з 16 грудня 2019 року звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини п?ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» (у зв?язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), виключено зі списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, усіх видів забезпечення та направлено його особову справу до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Підстава: наказ Міністра оборони України від 2 грудня 2019 року №686.
Наказом Генерального прокурора І. Венедіктової від 11.06.2020 № 1487ц внесено зміни до наказу Генерального прокурора від 11.12.2019 № 1092-вк про звільнення ОСОБА_1 , а саме викладено п.1 у такій редакції: «Капітана юстиції ОСОБА_1 , якого наказом Міністра оборони України від 02.12.2019 № 686 звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини п?ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» (у зв?язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), з 16 грудня 2019 року звільнити з посади прокурора спеціального відділу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, виключити зі списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, усіх видів забезпечення та направити його особову справу до ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
Відповідно до листа Офісу Генерального прокурора від 15.06.2020 р. №07/14-1076 вих.20 позивача повідомлено, що наказом Генерального прокурора від 11.06.2020 №1487ц внесено зміни до наказу Генерального прокурора України від 11.12.2019 №1092-вк про звільнення.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Суд враховує, що на час розгляду справи вже сформовано правовий висновок у подібних правовідносинах щодо правомірності звільнення на підставі Закону № 2232-ХІІ та Положення № 1153/2008 військовослужбовців, відряджених до органів прокуратури з посади прокурора, який викладено, зокрема, у справах № 460/6002/20, № 640/1455/20, №640/1917/20, №520/1087/2020, 640/4210/20, № 640/1559/20, № 640/386/20, № 640/1838/20, 640/530/20 та багатьох інших.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини четвертої статті 27 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі Закон № 1697-VII) (у редакції, викладеній згідно із Законом України від 02 липня 2015 року № 578-VIII) військовими прокурорами призначаються громадяни з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту за умови укладення ними контракту про проходження служби осіб офіцерського складу у військовій прокуратурі.
Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (Закон №113-IX) було внесено зміни до Закону №1697-VII, зокрема, щодо припинення діяльності військових прокуратур.
Так, згідно із пунктом 21 розділу І Закону № 113-ІХ у Законі України «Про прокуратуру» пункт 4 частини першої статті 7, яким передбачено військові прокуратури як складову системи прокуратури України, частину четверту статті 8, якою передбачено утворення у Генеральній прокуратурі України (на правах самостійного структурного підрозділу) Головної військової прокуратури, яку очолює заступник Генерального прокурора - Головний військовий прокурор, виключено.
Пунктом 21 розділу І Закону № 113-ІХ передбачено заміну слів у Законі №1697-VII, зокрема слова «Генеральна прокуратура України» (в усіх відмінках) замінено словами «Офіс Генерального прокурора» (в усіх відмінках), а слова «регіональні» словами «обласні»; «місцеві» - «окружні».
Частину четверту статті 27 Закону № 1697-VII, яка визначала статус військових прокурорів та абзац 11 пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону, яким врегульовувався порядок звільнення військових прокурорів, виключено.
Відповідно до пункту 18 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX у разі успішного проходження атестації прокурорами та слідчими військових прокуратур, які є військовослужбовцями, питання про їх звільнення з військової служби вирішується відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та інших нормативно-правових актів України, якими встановлено порядок проходження громадянами України військової служби, з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом.
Прокурорам та слідчим військових прокуратур, які є військовослужбовцями і проходять військову службу за контрактом, надається право достроково припинити контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Прокурорам та слідчим військових прокуратур, які є військовослужбовцями і проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, надається право достроково звільнитися з військової служби (абзац третій цього пункту).
Пунктом 21 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ визначено, що з дня набрання чинності цим Законом військові прокуратури, прокурори та слідчі військових прокуратур припиняють виконувати свої повноваження у порядку та строки, визначені Генеральним прокурором.
З вищенаведених положень Закону № 113-ІХ слідує, що в системі органів прокуратури, у зв'язку із їх реформуванням, функціонування військових прокуратур не передбачено.
У цій справі позивач проходив військову службу на посаді прокурора спеціального відділу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, куди він був відряджений наказом МО України.
Відповідно до частини третьої статті 2 Закону № 2232-ХІІ та пункту 5 Положення № 1153/2008 громадяни України, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України.
Військовослужбовці Збройних Сил України та інших військових формувань можуть бути відряджені до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі. Перелік посад, що заміщуються військовослужбовцями у таких державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, а також державних та комунальних навчальних закладах, затверджується Президентом України (частини десята статті 6 Закону України № 2232-ХІІ).
Частина четверта статті 27 Закону № 1697-VII у редакції до 16 липня 2015 року встановлювала, що військовими прокурорами призначаються громадяни з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту (абзац перший). Порядок зайняття посади прокурора визначається Положенням про проходження військової служби у військовій прокуратурі (абзац другий).
Однак, Законом України від 02 липня 2015 року № 578-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про прокуратуру» щодо удосконалення та особливостей застосування окремих положень» абзац перший частини четвертої статті 27 Закону № 1697-VII доповнено словами «за умови укладення ними контракту про проходження служби осіб офіцерського складу у військовій прокуратурі», а абзац другий викладено у новій редакції: «Порядок проходження військової служби громадянами України у військовій прокуратурі визначається відповідним положенням, яке затверджується Президентом України».
Отже, на час вступу позивача на військову службу норми Закону № 1697-VII визначали, що військовим прокурором міг бути громадянин з числа офіцерів, які проходять військову службу за контрактом, а звідси можна виснувати, що військова служба була обов'язковою умовою для призначення і перебування на цій посаді (військового прокурора).
Військові посади військових прокуратур передбачалися Указом Президента України від 22 вересня 2014 року № 737/2014 «Про перелік посад військових прокурорів і слідчих військових прокуратур та граничних військових звань за цими посадами».
Таким чином передумовою відрядження військовослужбовця до органів прокуратури, з подальшим призначенням на відповідну посаду, є укладення контракту про проходження військової служби. Відповідно припинення такого контракту (розірвання) виключає можливість подальшого проходження служби в органах прокуратури. Такі особи можуть бути прийняті на роботу в органи прокуратури на загальних умовах, визначених Законом № 1697-VІІ.
Отже, на військовослужбовців на посадах прокурорів військових прокуратур поширюються положення Закону № 1697-VІІ. Водночас призначення, звільнення та вирішення інших питань, пов'язаних з проходженнями ними військової служби, у тому числі стосовно соціальних гарантій, пенсійного, медичного забезпечення здійснюється відповідно до вимог Закону № 2232-ХІІ та інших законодавчих актів України, які передбачають такі гарантії й види забезпечення для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року у справі №640/1455/20 та від 06 жовтня 2021 року у справі №420/5104/20.
Частина перша статті 51 Закону №1697-VІІ встановлювала, що військовослужбовці можуть бути звільненні з військової служби відповідно до законодавства, що регулює порядок її проходження, а також у зв'язку з переведенням на інші посади в органах прокуратури України або за власним бажанням.
Таким чином Закон № 1697-VІІ чітко визначав, що військовослужбовці на посадах прокурорів військових прокуратур проходять військову службу відповідно до вимог Закону № 2232-ХІІ.
Як зазначалося, Законом № 113-ІХ запроваджено реформування системи органів прокуратури та внесено зміни до Закону № 1697-VІІ щодо діяльності військових прокуратур, зокрема, виключено пункт 4 частини першої статті 7 цього Закону, яка передбачала існування в системі прокуратури України військових прокуратур, і абзац одинадцятий частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, що стосувався звільнення військовослужбовці військової прокуратури з військової служби відповідно до законодавства, що регулює порядок її проходження, а також у зв'язку з переведенням на інші посади в органи прокуратури України або за власним бажанням. Відповідно виключено всі правові норми щодо статусу, призначення та звільнення, правових і соціальних гарантій військових прокурорів.
Одночасно, Законом № 113-ІХ було визначено правове становище прокурорів, які проходили військову службу на посадах у таких прокуратурах, а саме, вони підлягали звільненню з військової служби, однак могли бути переведені до обласних прокуратур у разі успішного проходження атестації.
27 грудня 2019 року Генеральним прокурором видано наказ № 358 «Про окремі питання забезпечення початку роботи Офісу Генерального прокурора», згідно з яким, серед іншого, наказано: перейменувати юридичну особу «генеральна прокуратура України» в «Офіс Генерального прокурора» без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в ЄДР.
На підставі наведених норм висновується, що внесені Законом № 113-ІХ зміни щодо припинення діяльності військових прокуратур зумовили розірвання контракту з позивачем та його звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ.
Підпунктом «г» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі.
Відповідно до пункту 245 Положення № 1153/2008 звільнення з військової служби військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів, здійснюється посадовими особами, зазначеними в пункті 153 Положення (у даному випадку Міністром оборони України), за поданням керівників державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів, до яких вони відряджалися, без зарахування в розпорядження Міністерства оборони України.
Тож ураховуючи, що внаслідок реформування системі органів прокуратури України не передбачала існування військових прокуратур, то подальше проходження позивачем військової служби на посаді в органі прокуратури, куди останній був відряджений, є неможливим.
Тобто, у аспекті спірних правовідносин слід виходити з того, що у прокуратурі позивач перебував на посаді, як військовослужбовець, з яким було укладено відповідний контракт про проходження військової служби. Іншими словами, у військовій прокуратурі позивач проходив саме військову службу (за контрактом) і це було визначальною (необхідною) умовою для його призначення на посаду прокурора. Тому, якщо відносини щодо проходження військової служби припинилися, то підстав для перебування/залишення на посаді прокурора військової прокуратури вже немає і така особа підлягає звільненню (з посади військового прокурора).
Аналогічну правову позицію при вирішення спорів цієї категорії викладено у постановах Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 420/5104/20, від 06 жовтня 2022 року у справі №460/6002/20, від 20 жовтня 2022 року у справі № 640/1455/20, від 27 жовтня 2022 року у справі №640/1917/20, від 08 листопада 2022 року у справі № 640/1559/20.
Отже, звільнення з військової служби є (самостійною) підставою для звільнення з посади прокурора військової прокуратури.
Верховний Суд у справі №640/4210/20 зазначає, що вирішення питання проходження військової служби, у тому числі щодо військовослужбовців, відряджених до державних органів (прийняття/звільнення з військової служби) належить до повноважень Міністра оборони України.
Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 24 грудня 2021 року у справі №640/304/20 та від 06 жовтня 2021 року у справі № 420/5104/20.
Позивач в обґрунтування своїх вимог вказує на неправомірність оскаржуваного наказу з огляду на те, що згідно наказу Генерального прокурора № 99шц від 21.12.2019 та № 100-шц від 21.12.2019, які набули чинності лише 02.01.2020, було змінено структуру Генеральної прокуратури, а саме: затверджено структуру Офісу Генерального прокурора, де була відсутня посада прокурора спеціального відділу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, та затверджено новий штатний розпис в Офісі Генерального прокурора, де була вже відсутня моя посада - прокурора спеціального відділу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України. А натомість, Наказом № 1487ц від 11.06.2020 передбачено, що він вже звільняється з посади прокурора спеціального відділу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, що явно порушує моє право на законне поновлення мене на посаді в органах прокуратури.
З цього приводу суд зазначає, що позивач обіймав посаду прокурора спеціального відділу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, з якої і був звільнений, у зв'язку з чим неправомірності оскаржуваного наказу не встановлено.
Також, позивач зазначає, що відповідачем порушено положеннями пункту Положення № 1153/2008, згідно з яким особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. З цього приводу ним подано позови щодо виплати грошової допомоги та компенсації.
З цього приводу суд зазначає, що аналіз дотримання відповідачем законодавства щодо усіх належних виплат при звільненні належить здійснювати саме у справах про стягнення цих виплат, натомість, у справі, яка розглядається, вказане питання не входить до предмету доказування.
Щодо доводів про підпис оскаржуваного наказу.
Відповідно до Указу Президента України від 17.03.2020 р. № 89/2020 ОСОБА_3 звільнено з посади Генерального прокурора України.
Відповідно до Указу Президента України від 17 березня 2020 року № 89/2020 ОСОБА_4 призначено Генеральним прокурором України.
Суд зазначає, що перехід повноважень Генерального прокурора від однієї особи до іншої не обмежує повноважень Генерального прокурора не залежно від особи, яка займає посаду.
Відтак, доводи позивача про відсутність у ОСОБА_4 відповідних повноважень є безпідставними.
Позивач зазначає, що у тексі наказу №1487ц від 11.06.2020 зазначено, що Генеральний прокурор видав його керуючись ст. 9 Закону України «Про прокуратуру», ст. 2, 24 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу», п. 245 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008. Проте жоден з цих нормативно-правових актів не передбачає можливості внесення зміни до наказів про звільнення через, зокрема через значний проміжок часу, а саме через 7 місяців після їх видання. Згідно з п.19, ч.1. ст. 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб?єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк. Отже, оскаржуваний наказ є актом індивідуальної дії і вичерпав свою дію фактом виконання. Разом із тим позивач посилається на Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп та на практику Верховного Суду від 19.12.2019 р. № п/9901/286/19. Також позивач вказує, що Генеральний прокурор, виносячи Наказ №1487ц від 11.06.2020 керувався вже не тільки ст. 9 ЗУ «Про прокуратуру», на підставі якої виносив Наказ №1092-вк від 11.12.2019, а і іншими нормативно-правовими актами, а саме: ст.ст. 2, 24 ЗУ «Про військовий обов?язок та військову службу», п. 245 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, тобто було фактично змінено нормативно-правові підстави його звільнення.
З приводу вказаних аргументів позивача суд зазанчає, що Верховний суд у постанові від 19.12.2019 року (справа № П/9901/286/19) зазначив, що «Конституційний Суд України у своєму рішенні від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 дійшов наступних висновків:
«…Конституційний Суд України зазначає, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.
Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання…».
Зазначене рішення Конституційного Суду України, як вірно зазначає представник відповідача, хоч і ухвалене стосовно актів органів місцевого самоврядування, однак містить загальні підходи щодо можливості скасування актів ненормативного характеру, які можуть бути застосовані під час вирішення спорів у подібних правовідносинах щодо актів індивідуальної дії.».
Також позивач посилається на те, що згідно Рішення Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14.07.2021 як суд першої інстанції та Постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.10.2023 як суд апеляційної інстанції (справа № 9901/96/21) встановлено щодо акта індивідуальної дії - Указу Президента України від 14.05.2013 №256 "Про призначення ОСОБА_1 суддею Конституційного Суду України" наступне: 51. Індивідуальним актом, у розумінні пункту 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, є акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк. 52. На тому, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію, наголошено й у абзаці четвертому пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.06.1997 №2-зп у справі №3/35-313 (справа про акти органів Верховної Ради України). 53. Правова природа оскаржуваного ОСОБА_1 Указу Президента України вже досліджувалась у справі, що розглядається, Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду при вирішенні питання стосовно закриття провадження у справі. Так, в ухвалі Верховного Суду від 17.06.2021 колегія суддів констатувала приналежність спірного Указу Президента України до актів ненормативного характеру індивідуальної дії, що також не заперечується й відповідачем у справі. 54. Про належність Указу Президента України щодо скасування раніше виданого Указу про призначення судді Конституційного Суду України до актів індивідуальної дії наголошено й в ухвалі Верховного Суду від 04.06.2021 у справі №П/9901/97/21, обставини у якій є подібними до обставин у справі, яка розглядається. 55. За такого правового регулювання наявні у справі докази засвідчують, що Указ Президента України від 14.05.2013 №256 "Про призначення ОСОБА_1 суддею Конституційного Суду України" фактично реалізований і вичерпав свою дію фактом його виконання у зв'язку з прийняттям ОСОБА_1 присяги судді Конституційного Суду України та вступом на цю посаду з 15.05.2013. 56. Загальнотеоретичні концептуальні підходи щодо можливості скасування актів ненормативного характеру (актів індивідуальної дії разового застосування) суб'єктами їх прийняття визначені у Рішеннях Конституційного Суду України, зокрема, від 16.04.2009 №7-рп/2009 та від 13.05.1997 №1-зп, у яких наголошується таке: "…органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення…"; "ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання". 57. Колегія суддів не вбачає перешкод для поширення таких висновків Конституційного Суду України на спірні правовідносини, які також виникли з приводу оскарження індивідуального акта разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання. У вищезгаданій справі суд дійшов такого висновку: - "Оскільки Указ Президента України "Про призначення ОСОБА_6 суддею Конституційного Суду України" від 25.03.2004 № 368/2004, виконано, а саме: позивач прийнявши присягу, вступила на посаду судді Конституційного Суду України і приступила до виконання обов'язків, то цей Указ вичерпав свою дію і не може бути скасованим після його виконання". 60. Ці ж правові висновки знайшли підтвердження послідовній практиці Верховного суду при вирішенні подібних справ. В тому числі й у справі №П/9901/286/19, предмет спору у якій, як і справі, що розглядається, був пов'язаний з оскарженням Указу Президента України ненормативного характеру - індивідуальним актом разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання. 61. Оскаржуваний Указ Президента України є актом індивідуальної дії, не має нормативного характеру, вичерпав свою дію фактом його виконання, і на його підставі виникли правовідносини щодо проходження публічної служби ОСОБА_1 на посаді судді Конституційного Суду України. Скасування цього Указу після його видання та реалізації також порушує гарантії стабільності суспільних відносин. Таким чином, враховуючи висновки Верховного суд та Конституційного суду України достовірно можна стверджувати, що Наказ Генерального прокурора Рябошапки Р.Г. від 11.12.2019 № 1092-вк щодо звільнення ОСОБА_1 є актом індивідуальної дії та вичерпав сою дію фактом його виконання 16.12.2019 (фактично ОСОБА_1 був увільнений від виконання службових обов'язків прокурора, здав всі справи та майно, позбавлений права безперешкодно потрапляти на робоче місце згідно своєї посади тощо), а тому внесення до нього будь-яких змін чи його скасування не допускається. Тому наказ Генерального прокурора Венедіктової І. від 11.06.2020 № 1487ц, згідно якого вносяться зміни до Наказу від 11.12.2019 № 1092-вк є незаконним та підлягає скасуванню поза розумним сумнівом.
Суд зазначає, що вказаним рішенням Конституційного Суду передбачено неможливість скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни лише за умови, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.
У випадках, що встановлені судами у справах, на які посилається позивач предмет спору стосувався індивідуального акта, що скасовує інший індивідуальний акт, яким особу призначено на посаду. Відтак, скасування призводило до того, що особа таким шляхом була позбавлена посади. Отже, у вказаних випадках відповідно до приписів цих рішень (про призначення на посаду, які зазнали скасування) виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.
Натомість, у справі, яка розглядається, правовідносини склались інші та вони не підпадають під висновки вказаних рішень Конституційного Суду та Верховного Суду з огляду на таке.
У спірних правовідносинах змін зазнав не наказ про призначення на посаду, а інший наказ (первинний) про звільнення. Позивач заперечує та оскаржує в суді обидва ці накази. Відтак, відсутні ситуація, в якій відповідно до приписів одного наказу виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення, що б означало неможливість змін чи скасування такого наказу.
Також суд враховує релевантні висновки Верховного Суду від 29 лютого 2024 р. по справі № 640/18117/20.
У пунктах 71, 72 постанови Верховний Суд зауважив, що такий спосіб оформлення звільнення з посади прокурора як внесення змін до первинного наказу про звільнення, не повинен розцінюватися як належний чи бути звичною практикою органів прокуратури щодо виправлення/усунення помилок. Водночас, наказ Генерального прокурора (Про внесення змін до наказу Генерального прокурора) не впливає на законність звільнення позивача та не змінює його підстав, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позовних вимог у цій справі.
Суд враховує вказану практику Верховного Суду, оскільки у справі № 640/18117/20 обставини є подібними до обставин справи, яка розглядається.
Так, у пунктах 56, 57 постанови Верховний Суд зазначив, що у справі встановлено, зокрема, такі обставини.
«Наказом Генерального прокурора від 20 грудня 2019 року №1185-к заступника начальника організаційно-методичного відділу управління забезпечення діяльності військових прокуратур Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України полковника юстиції ОСОБА_1 з 31 грудня 2019 року звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я), виключити зі списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, усіх видів забезпечення та направити його особову справу до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Наказом Генерального прокурора від 11 червня 2020 року №1490ц «Про внесення змін до наказу Генерального прокурора від 20 грудня 2019 року №1185-к» внесено зміни до наказу Генерального прокурора від 20 грудня 2019 року №1185-к, а саме:
- у вступній частині слова «статтями 9, 41 Закону України «Про прокуратуру» замінено словами «статтею 9 Закону України «Про прокуратуру»;
- пункт 1 наказу викладено у такій редакції:
«Полковника юстиції ОСОБА_1 , якого наказом Міністра оборони України від 13 грудня 2019 року №709 звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я), з 31 грудня 2019 року звільнити з посади заступника начальника організаційно-методичного відділу управління забезпечення діяльності військових прокуратур Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, виключити зі списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, усіх видів забезпечення та направити його особову справу до ІНФОРМАЦІЯ_2 ».
Відтак, суд вважає, що зміни, внесені наказом № 1487ц, не змінюють підстави звільнення, а лише приводять формулювання у відповідність до вимог ст. 2, 24 Закону «Про військовий обов'язок і військову службу» та п. 245 Положення № 1153/2008. Відсутні підстави вважати ці зміни такими, що погіршують становище позивача.
Також, у постанові Верховного Суду від 29 лютого 2024 р. по справі № 640/18117/20 Верховний Суд вказав, що «помилковим є висновок судів попередніх інстанцій про те, що оскаржуваний наказ фактично змінив правове регулювання та характер правовідносин із ОСОБА_1 , оскільки трансформував звільнення позивача з військової служби на звільнення його із займаної посади.
Своє чергою, зі змісту наказу Генерального прокурора від 20 грудня 2019 року №1185-вк вбачається, що підставою його видання слугував наказ Міністра оборони України від 13 грудня 2019 року №709 про звільнення ОСОБА_1 з військової служби у запас відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я), а оскаржуваним наказом від 11 червня 2020 року №1490ц не вносились зміни у цій частині.
Тож, оскільки звільнення позивача з посади було зумовлено його звільненням з військової служби наказом Міністра оборони України, то правових підстав для зазначення у вступній частині оскаржуваного наказу положень статей 41, 51 Закону України «Про прокуратуру» у відповідача не було.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 24 січня 2023 року у справі №200/6806/20-а і Суд вважає їх застосовними до спірних правовідносин».
Згідно з положеннями ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, в обґрунтування своїх вимог позивач посилається на відсутність факту скорочення чисельності прокурорів у Генеральній прокуратурі України та підтвердження фактів переведення прокурорів Головної військової прокуратури, після їх звільнення з військової служби, на інші посади в генеральній прокуратурі без проведення будь-яких конкурсів та атестацій.
Щодо вказаних доводів суд зазначає, що до предмету доказування у цій справі не входить встановлення фактів та перевірка правомірності переведення прокурорів Головної військової прокуратури, після їх звільнення з військової служби, на інші посади в генеральній прокуратурі без проведення будь-яких конкурсів та атестацій.
Крім того, пунктами 68, 69 постанови від 29 лютого 2024 р. по справі № 640/18117/20 передбачено, що «на час видання спірного наказу [та наказу від 20 грудня 2019 року №1185-вк, до якого вносились зміни] конструкція статті 51 Закону України «Про прокуратуру» не містила такої підстави для звільнення з посади прокурора, як звільнення з військової служби, зокрема з підстави, установленої підпунктом «б» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Не було такої підстави і у статті 41 Закону України «Про прокуратуру», якою визначено підстави для звільнення прокурора з адміністративної посади та припинення його повноважень на цій посаді.
Однак, у розглядуваній ситуації необхідно виходити з особливостей правового становища позивача, який був військовослужбовцем і якого відрядили до прокуратури для проходження військової служби (за контрактом). Відповідно, після звільнення з військової служби обґрунтованих підстав для залишення позивача на посаді у військовій прокуратурі не було, як і не було правових передумов для його переведення до новоствореної прокуратури (за відсутності рішення про успішне проходження атестації).»
Суд враховує вказані висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду.
Отже, у справі, яка розглядається, визначальним є факт звільнення позивача з військової служби, після якого обґрунтованих підстав для залишення позивача на посаді у військовій прокуратурі не було, як і не було правових передумов для його переведення до новоствореної прокуратури (за відсутності рішення про успішне проходження атестації), тому доводи позивача, який посилається на відсутність факту скорочення чисельності прокурорів у Генеральній прокуратурі України, не призводять до висновків щодо неправомірності оскаржуваного наказу.
Позивач посилаєтеся на те, що у наказі №1487ц від 11.06.2020 зазначено, що його «наказом Міністра оборони України від 02.12.2019 № 686 звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини п?ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов?язок та військову службу» (у зв?язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів)», однак, згідно наказу Міністра оборони України від 02.12.2019 № 686 визначено, що «звільнити з військової служби у запас за підпунктом «г» (у зв?язку із скороченням штатів) капітана юстиції ОСОБА_1 ». Тобто, наказом №1487ц від 11.06.2020 Генеральним прокурором збільшено кількість підстав звільнення з посади та виключення зі списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, а саме крім «у зв?язку із скороченням штатів» додано «у зв?язку із проведенням організаційних заходів».
Проте, суд не може визнати обґрунтованими такі аргументи, оскільки, як вбачається з оскаржуваного наказу, ним викладено п.1 у редакції, яка передбачає звільнення «у зв?язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів». Проте, вказане формулювання не передбачає дві підстави звільнення, оскільки застосування сполучника «або» вказує альтернативу.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Враховуючи висновки суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У позові - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 КАС України.
Повний текст складено 30.06.2025 р.
Суддя А.В. Савченко