20 червня 2025 рокуСправа №160/10129/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Олійника В. М.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
08 квітня 2025 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 24.02.2022 по 20.05.2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, надбавок визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ЗУ «Про державний бюджет на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, встановленого ЗУ «Про державний бюджет на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 Постанови КМУ від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ № 44 від 15.01.2004.
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 24.02.2022 по 20.05.2023 року грошове забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, надбавок визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ЗУ «Про державний бюджет на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, встановленого ЗУ «Про державний бюджет на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 Постанови КМУ від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ № 44 від 15.01.2004.
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за відпустку, як учаснику бойових дій за 2022 рік, виходячи з грошового забезпечення, станом на день звільнення з військової служби, а саме 14.12.2024 року.
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 14.12.2024 року.
визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не включення щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», до складу суми місячного грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 нараховувалась компенсація за невикористану щорічну додаткову відпустку як учасника бойових дій за 2022-2024 роки (42 календарних діб), яка передбачена п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2024 рік (28 календарних діб), яка передбачена абзацом 3 п.14 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII.
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 компенсації за 42 доби невикористаної щорічної додаткової відпустку, як учасника бойових дій, за 2022-2024 роки, яка передбачена п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та компенсація за 28 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2024 рік, яка передбачена абзацом 3 п. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII з урахуванням щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» з урахуванням раніше виплачених сум.
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 24.02.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 14.12.2024 із застосуванням індексації-різниці (щомісячної фіксованої індексації) в розмірі в розмірі 4463 гривні 15 копійок, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю (щомісячну фіксовану індексацію) за період з 24.02.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 14.12.2024 в розмірі 4463 гривні 15 копійок, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що 14.12.2024 року відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №357 ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу частини на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» та здійснено остаточний розрахунок грошового забезпечення при звільненні.
ОСОБА_1 вважає протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати йому:
- за період з 24.02.2022 по 20.05.2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, надбавок визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ЗУ «Про державний бюджет на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, встановленого ЗУ «Про державний бюджет на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 Постанови КМУ від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ № 44 від 15.01.2004; грошової компенсації за відпустку, як учаснику бойових дій за 2022 рік, виходячи з грошового забезпечення, станом на день звільнення з військової служби, а саме 14.12.2024 року; індексації грошового забезпечення за період з 24.02.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 14.12.2024 із застосуванням індексації-різниці (щомісячної фіксованої індексації) відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078; щодо не включення щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», до складу суми місячного грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 нараховувалась компенсація за невикористану щорічну додаткову відпустку як учасника бойових дій за 2022-2024 роки (42 календарних діб), яка передбачена п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2024 рік (28 календарних діб), яка передбачена абзацом 3 п. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII, у зв'язку з чим звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 квітня 2025 року для розгляду адміністративної справи №160/10129/25 визначено суддю Олійника В.М.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
14 квітня 2025 року на адресу військової частини НОМЕР_1 направлено ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками.
15 квітня 2025 року військовою частиною НОМЕР_1 отримано ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в системі "Електронний суд", яка міститься в матеріалах справи.
19 травня 2025 року на адресу суду через систему «Електронний суд» від представника військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву вх.№25998/25, в якому представник відповідача заперечує проти позовних вимог, зокрема, щодо прожиткового мінімуму, зазначивши наступне.
Відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.07.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14., чим і керувалося командування військової частини під час встановлення окладу за військове звання та посадового окладу позивачеві.
Позивач вводить суд в оману своїм вільним трактуванням вимог пункту 4 постанови КМУ №704 в редакції постанови КМУ №103 від 21.02.2018 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», що начебто при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовувався такий показник, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року», тоді як згідно приміток до вказаних додатків розрахунковою величиною визначено процентний показник від розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18 про визнання протиправною та не чинною постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам звільнених з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», не відміняє законодавчо встановленої вимоги щодо застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року , як базового при нарахуванні та виплаті посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу, встановленої спеціальним нормативно правовим актом - Постановою Кабінету Міністрів України №704 від 30.07.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Інших трактувань чи роздумів щодо розміру прожиткового мінімуму в спірних питаннях вищезгадана постанова не містить.
Враховуючи викладене, безспірною є правомірність застосування відповідачем при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивачеві такого показника, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом саме на 1 січня 2018 року.
Помилковою є позиція позивача щодо не застосування відповідачем при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням, що враховуються для перерахунку його пенсії, такої розрахункової величини як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року, оскільки в такому визначенні не міститься в жодному нормативно-правовому акті, який би регулював відносини щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Аналогічні висновки суду містяться в висновках Другого апеляційного адміністративного суду викладеним у постановах від 26 жовтня 2020 року по справі №520/4232/2020, від 22 жовтня 2020 року по справі №440/3508/20, від 21 вересня 2020 року по справі №520/4431/2020, від 27 жовтня 2020 року по справі №520/7180/2020, від 22.05.2023 у справі №520/5618/22, від 09.10.2023 у справі №520/208/22, Шостого апеляційного адміністративного суду, викладеним у постанові від 06.07.2020 року по справі №580/368/20.
З урахуванням викладеного, представник відповідача просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
20 травня 2025 року на адресу суду від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив вх.№26310/25, в якій позивач вважає, що викладена правова позиція заснована на помилковому тлумаченні норм чинного законодавства та посиланням на рішеннях суду, в яких предметом позову були інші вимоги позивачів, виходячи з наступного.
Постанова Верховного Суду від 23.09.2024 року по справі №240/32125/23, в пункті 41, 42 якої суд констатував, що на відміну від правил обчислення розміру допомоги на оздоровлення, підпункт 6 розділу ХХХІ Порядку №260 не містить жодних застережень щодо заборони урахування винагород до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір такої компенсації.
Навпаки, за приписами указаної норми до такого розрахунку включено щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.
Тому при обчисленні розміру таких виплат, відповідач зобов'язаний врахувати суму винагороди, яку позивач отримував перед звільненням.
Таким чином, враховуючи те, що додаткова винагорода, запроваджена постановою КМУ №168 є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, що відповідно до довідки військової частини від 07 листопада 2023 року №133/9275 виплачувалася позивачеві, починаючи з квітня 2022 року по лютий 2023 року, Верховний Суд дійшов висновку, що вказана винагорода входить до складу грошового забезпечення позивача (як розрахункової величини), з якого обчислюється розмір компенсації за всі невикористані ним дні щорічної основної відпустки.
Позивач звернув увагу, що факт отримання додаткової винагороди підтверджується витягом з наказу про звільнення №357 від 14.12.2024 року, зокрема абзацом 10, де зазначено, що відповідач повинен виплатити при звільненні додаткову нагороду, яка виплачується з розрахунку 100000,00 грн. за період з 01.12.2024 року по 14.12.2024 року в сумі 45161,29 грн.
З огляду на зазначене позивач вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача грошової компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпустки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яка передбачена Постановою КМУ №168 від 28.02.2022 року підлягають задоволенню в повному обсязі.
Позиція відповідача про те, що під час розрахунку грошової допомоги слід застосувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, який встановлено постановою КМУ №704, як сталої величини, визначеного станом на 01.01.2018, не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.
Однак, це твердження представника відповідача є помилковим, оскільки рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року по справі №320/29450/24 було визнано протиправним та не чинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», суд в цьому рішенні констатував, що суб'єкт владних повноважень, не довів перед судом обґрунтованість, правомірність та доцільність прийняття п.2 Постанови №481.
У той час як позивач навів переконливі докази на підтвердження порушення своїх прав щодо належного отримання грошового забезпечення.
Відповідно до частини 9 статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та не чинним повністю або в окремій його частині.
Відповідно до частини 2 статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Підсумовуючи викладене та приписи статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуваний пункт 2 Постанови №481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб прийнято всупереч вимогам пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VIII, змінює умови і норми пенсійного забезпечення військовослужбовців, зокрема позивача, а відтак є протиправним та підлягає визнанню не чинним в цій частині.
З огляду на зазначене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача грошової забезпечення із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідний роки підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо позовних вимог про виплату індексації грошового забезпечення, то в відзиві на позов відсутнє будь-яке посилання на незгоду відповідача з цими вимогами, тому додаткових пояснень останній не має.
З урахуванням викладеного, позивач просить задовольнити адміністративний позов.
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 - позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в військовій частині НОМЕР_1 в період з 24.02.2022 року по 14.12.2024 року, що підтверджується записами військового квитка від 11.11.2004 року.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №357 від 14 грудня 2024 року військовослужбовця за призовом під час мобілізації молодшого сержанта ОСОБА_1 , водія 1 мінометного взводу 2 мінометної батареї НОМЕР_3 штурмового батальйону, звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 14.12.2024 року №371-РС з військової служби в запас за статтею 26 частиною 4 пунктом 2 підпунктом "г" (через сімейні обставини або з інших поважних причин: перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці) Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", вважати таким, що 14 грудня 2024 року приступив до здачі справ та посади, цього ж числа справи та посаду здав і направити на зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З 14 грудня 2024 року виключити із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Відповідно до пункту 3 частини IV наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 року №260 станом на 14 грудня 2024 року календарна вислуга років: 04 роки 08 місяців 28 днів, у пільговому обчисленні: не має, загальна вислуга: 04 роки 08 місяців 28 днів.
Виплатити надбавку за проходження військової служби в розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання та надбавки за вислугу років, премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 523% посадового окладу з 1 по 14 грудня 2024 року.
Виплатити грошову компенсацію за невикористану відпустку за 2024 рік за 28 календарних діб в сумі 20483 грн. 61 коп.
Відпустка за сімейними обставинами за 2024 рік використана тривалістю 10 календарних діб з 17 по 26 вересня 2024 року.
Додаткова відпустка за знищену ворожу техніку не надавалась.
Виплатити компенсацію за дні невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченою пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2023 рік за 14 календарних діб в сумі 10241 грн. 81 коп. та за 2024 рік за 14 календарних діб в сумі 10241 грн. 81 коп.
Грошову допомогу на оздоровлення за 2024 рік отримав.
Виплатити додаткову винагороду, за безпосередню участь в бойових діях або забезпеченні здійснення заходів національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в умовах періоду дії воєнного стану (з розрахунку 100000 грн.) з 1 по 14 грудня 2024 року в сумі 45161 грн. 29 коп.
Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, відповідно до Інструкції про порядок виплат грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року №260 за 2024 рік не отримав.
Виплатити одноразову грошову допомогу по звільненню відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 року №460 за 33 календарні місяці.
Постійним або службовим житлом під час проходження військової служби у частині не забезпечувався.
Підстава: наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 14.12.2024 року №371-РС, рапорт військовослужбовця за призовом під час мобілізації молодшого сержанта ОСОБА_1 від 14.12.2024 року.
10 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з заявою (надіславши її Укрпоштою трекінг №5220400015390), в якій просив:
здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, надбавок визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ЗУ «Про державний бюджет на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, встановленого ЗУ «Про державний бюджет на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, встановленого ЗУ «Про державний бюджет на 2024 рік» станом на 01.01.2024 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 Постанови КМУ від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
здійснити перерахунок та виплату грошової компенсації за основну щорічну відпустку за 2022-2024 роки та за відпустку, як учаснику бойових дій за 2022-2024 роки, виходячи з грошового забезпечення, станом на день звільнення з військової служби, а саме 14.12.2024 року;
здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 24.02.2022 по 14.12.2024 із застосуванням індексації-різниці (щомісячної фіксованої індексації) відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;
щодо не включення щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», до складу суми місячного грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 нараховувалась компенсація за невикористану щорічну додаткову відпустку як учасника бойових дій за 2022-2024 роки (42 календарних діб), яка передбачена п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2024 рік (28 календарних діб), яка передбачена абзацом 3 п. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII.
Станом на дату звернення до суду, листа-відповіді від командира військової частини НОМЕР_1 не отримував.
ОСОБА_1 вважає протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати йому:
- за період з 24.02.2022 по 20.05.2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, надбавок визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ЗУ «Про державний бюджет на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, встановленого ЗУ «Про державний бюджет на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 Постанови КМУ від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ № 44 від 15.01.2004; грошової компенсації за відпустку, як учаснику бойових дій за 2022 рік, виходячи з грошового забезпечення, станом на день звільнення з військової служби, а саме 14.12.2024 року; індексації грошового забезпечення за період з 24.02.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 14.12.2024 із застосуванням індексації-різниці (щомісячної фіксованої індексації) відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078; щодо не включення щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», до складу суми місячного грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 нараховувалась компенсація за невикористану щорічну додаткову відпустку як учасника бойових дій за 2022-2024 роки (42 календарних діб), яка передбачена п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2024 рік (28 календарних діб), яка передбачена абзацом 3 п.14 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII, у зв'язку з чим звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 4 статті 9 Закону України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Так, відповідно до пункту 4 Постанови №704 у редакції, що була чинною до 24 лютого 2018 року, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
У свою чергу додатки 1, 12, 13, 14 до пункту 4 Постанови №704 також містять примітки, у яких в якості розрахункової величини зазначений розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
З 24 лютого 2018 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», якою пункт 4 Постанови №704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже з 24 лютого 2018 року змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме - замість «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)» передбачено використання «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та не чинним пункт 6 Постанови № 103, яким пункт 4 Постанови №704 викладений у новій редакції.
Отже, з 29.01.2020 року тобто з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18, пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103 втратив чинність, та відновлена дія пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у первісній редакції, тобто в редакції, що передбачає визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Застосування цих нормативних актів у подібних правовідносинах вже було предметом розгляду у Верховному Суді, зокрема, в постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 Верховний Суд дійшов наступних висновків:
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України ухвалив постанову №103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Тобто, на момент набрання чинності постановою №704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 постанови № 103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
При цьому, пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 року №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 рік, не містить.
Тобто, положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, з огляду на визначені в частині 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України правила, а також враховуючи, що починаючи з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, то положення постанови КМУ №704 підлягають застосуванню в частині, які не суперечать Законам про Державний бюджет.
Такий правовий висновок зроблено Верховним Судом у справі №440/6017/21 (постанова від 02.08.2022).
Разом з тим, суд враховує, що Закон України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» визначав лише розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не містив застережень щодо застосування такої розрахункової величини.
Натомість, вже Закони України від 15.12.2022 року №1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік», від 02.12.2021 №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік», від 03.11.2022 №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у статті 7 містять застереження щодо розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, встановлений на 1 січня календарного року.
Таким чином, суд вважає, що грошове забезпечення позивача має обчислюватися з урахуванням положень статті 7 Законів про Державний бюджет, якою визначено сталу величину прожиткового мінімуму, який застосовується при визначенні посадових окладів.
Відповідно до підпункту 3 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України №704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги (п.6 розділу XXIII цього Порядку).
Відповідно до пункту 1 розділу XXIV вказаного Порядку військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Як передбачено пунктом 7 розділу XXIV вказаного Порядку, розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Отже, виплата вказаних одноразових додаткових видів грошового забезпечення (грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань) безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов КМУ України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704», скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», та внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», шляхом викладення абзацу першого в такій редакції:
« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що належним способом захисту в такому випадку є необхідність зобов'язання військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за період з 24 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року, а також виплачених за вказаний період: матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення та премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивача за період з 24.02.2022 року по 14.12.2024 року із застосуванням щомісячної фіксованої різниці між сумою індексації та розміром підвищення грошового забезпечення, суд зазначає таке.
Закон України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядок №1078 поняття фіксованої суми індексації не містять.
Цей термін фігурував у Додатку 4 до Порядку №1078 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 червня 2012 року №526, де були наведені приклади обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації.
Проте постановою Уряду №1013 від 9 грудня 2015 року цей Додаток був викладений у новій редакції і з 1 грудня 2015 року у цьому Додатку, як і в цілому Порядку №1078, поняття фіксованої суми індексації не згадується.
Вирішуючи вказаний спір суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 23 березня 2023 року по справі №400/3826/21 (з урахуванням внесених ухвалою від 30.03.2023 виправлень), від 29.03.2023 у справі №380/5493/21, від 06.07.2023 у справі №240/23550/21 щодо підстав виплати та розміру так званої фіксованої індексації грошового забезпечення та наявності/відсутності у військової частини дискреційних повноважень у цьому питанні.
У зазначених постановах Верховний Суд дійшов наступних висновків.
З 01.12.2015 в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 передбачають обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не) нараховується, а саме:
- сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);
- якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу (абзац 4).
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов'язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Враховуючи те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації-різниці, які встановлені абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, суд дійшов висновку, що повноваження військової частини щодо виплати цієї суми не є дискреційними.
Провівши системне і цільове тлумачення абзаців 3, 4 Порядку №1078, Верховний Суд дійшов висновку, що у березні 2018 року як місяці підвищення доходу військовій частині належало вирішити питання, чи має останній право на отримання суми індексації-різниці.
Таким чином, суд зазначає, що з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Досліджуючи обставини наявності у позивача права на отримання індексації - різниці з 24.02.2022 року по 14.12.2024 року суд дійшов висновку, що правильне вирішення спірних правовідносин вимагає встановлення співвідношення розміру підвищення грошового доходу позивача в березні 2018 року та суми індексації, що мала скластися в цьому місяці.
При цьому, відповідно до пункту 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Верховний Суд у вищезгаданій постанові дійшов висновку, що задля правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, необхідно встановити наступне: розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А); суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б); чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.
В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку №1078).
Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Як уже було зазначено, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
Отже, для розрахунку необхідно встановити наступні складові:
- розмір підвищення грошового забезпечення;
- прожитковий мінімум у березні 2018 року;
- сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Для встановлення обставин підвищення розміру грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (всіх складових грошового забезпечення, які не мають разового характеру), судом досліджено довідку нарахованого та виплаченого грошового забезпечення позивача у спірні періоди.
Відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078, сума належної позивачу індексації в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Таким чином, починаючи з березня 2018 року сума індексації з урахуванням абзаців 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 підлягала виплаті позивачеві щомісяця до моменту наступного підвищення посадового окладу чи до дня звільнення.
Щодо періоду нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2023 року по 31.10.2024 року, суд враховує наступне.
Відповідно до пункту 3 розділу Прикінцеві положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" зупинено на 2023 рік дію Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".
Згідно зі статтею 39 Закон України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", установлено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з 1 січня 2024 року.
Міністерство соціальної політики України у листі від 04 січня 2024 року №2/0/214-24 надало роз'яснення, що підвищення посадових окладів (тарифних ставок) у січні 2024 року не відбувається, а отже обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації починає здійснюватися з січня 2024 року.
Пунктом 11 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 визначено, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з січня 2024 року не перевищив поріг індексації 103%, у зв'язку з чим індексація грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2024 року по 24.04.2024 року склала 0,00 грн.
З урахуванням викладеного, відсутні правові підстави для нарахування та виплати позивачеві індексації з 01.01.2023 року по 14.12.2024 року.
Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 з 24.02.2022 року по 01.01.2023 року індексація грошового забезпечення виплачувалася внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, тобто виплачувалась поточна індексація.
Разом з цим, виплата вказаної індексації не виключає необхідність щомісячної виплати позивачеві індексації на виконання вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078.
Суд звертає увагу, що визначення конкретної суми фіксованої різниці при обрахунку нарахування та виплати індексації за спірний період належить до дискреційних повноважень відповідача-1, відтак з урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що належним способом захисту є визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 24.02.2022 року по 01.01.2023 року із застосуванням щомісячної фіксованої різниці між сумою індексації та розміром підвищення грошового забезпечення відповідно до пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року, і, як наслідок необхідності зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) індексації грошового забезпечення за період з 24.02.2022 року по 01.01.2023 року із застосуванням щомісячної фіксованої різниці між сумою індексації та розміром підвищення грошового забезпечення відповідно до пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2025 року в справі №320/3642/22, в постанові П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2025 року в справі №420/16213/23.
Щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів, суд виходить з наступного.
Компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у даному випадку органом Пенсійного фонду України) добровільно чи на виконання судового рішення.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.
За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений цей платіж і коли, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням.
Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 року у справах №522/5664/17, №336/4675/17 та від 21.02.2018 року у справі №569/7903/16-ц.
У постанові від 29.09.2022 у справі №520/1001/19 Верховний Суд наголошував на тому, що дія Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) та стосується всіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).
У цій же постанові колегія суддів вказувала, що законодавець пов'язав виплату компенсації з виплатою заборгованості доходу, тобто і компенсація й заборгованість по доходу провадиться в одному місяці.
Аналогічний висновок щодо застосування тих самих норм права у подібних правовідносинах викладено й у постановах Верховного Суду від 16.05.2019 року в справі №134/89/16-а, від 10.02.2020 року в справі №134/87/16-а, від 05.03.2020 року в справі №140/1547/19 та застосована у постанові від 20.10.2022 року в справі №140/862/19, де зауважено, що законодавець пов'язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.
Як передбачено положеннями пунктам 5 - 7 Порядку проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, сума компенсацій виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за повний місяць.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент і звернення до суду.
Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
При цьому суд не може перебирати на себе функції органу, що здійснює нарахування та виплату грошового забезпечення.
Основна сума доходу в межах рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/10129/25 є ще не нарахованою, оскільки перерахунок ще не відбувся.
Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, позовні вимоги щодо компенсації втрати частини доходу в тому числі компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку як учасника бойових дій за 2022-2024 роки (42 календарних діб), яка передбачена п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2024 рік (28 календарних діб), яка передбачена абзацом 3 п.14 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII є, на думку суду, передчасними.
Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .
Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Судом встановлено, що позивач, як учасник бойових дій, звільнений від сплати судового збору, у зв'язку з чим розподіл судових витрат судом не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не здійснення нарахування та виплатити ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 24 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року, а також виплачених за вказаний період: матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, основної щорічної відпустки, додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за період з 24 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року, а також виплачених за вказаний період: матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, основної щорічної відпустки, додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 24.02.2022 року по 01.01.2023 року із застосуванням щомісячної фіксованої різниці між сумою індексації та розміром підвищення грошового забезпечення відповідно до пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) індексацію грошового забезпечення за період з 24.02.2022 року по 01.01.2023 року із застосуванням щомісячної фіксованої різниці між сумою індексації та розміром підвищення грошового забезпечення відповідно до пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.М. Олійник