02 липня 2025 року ЛуцькСправа № 140/4097/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Волдінера Ф.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними та скасування наказів в частині,
До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до якого просить суд;
1) визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 26.02.2025 №591-АГ «Про результати службового розслідування» в частині визнання офіцера служби військового капеланства лейтенанта капеланської служби ОСОБА_1 винним у вчиненні дисциплінарного проступку;
2) визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 02.03.2025 №645-АГ «Про притягнення до матеріальної відповідальності» в частині притягнення офіцера служби військового капеланства лейтенанта капеланської служби ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності в розмірі 71451,61 грн.;
3) визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 06 березня 2025 року №704-АГ «Про позбавлення премії військовослужбовців» в частині позбавлення премії повністю в розмірі 100% за лютий 2025 року офіцера служби військового капеланства лейтенанта капеланської служби ОСОБА_1 .
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем в порушення вимог Дисциплінарного статуту Збройних Сил України оскаржуваним наказом притягнуто позивача до дисциплінарної відповідальності на підставі висновків службового розслідування, які не відповідають фактичним обставинам. Так, службовим розслідуванням не доведено вчинення позивачем порушення в частині виконання бойових розпоряджень та, як наслідок, отримання ним додаткової грошової винагороди, а також існування причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) позивача та настанням матеріальної шкоди. З цих підстав позивач вважає оскаржуваний наказ протиправним, що послугувало підставою для звернення до суду з вказаним позовом.
Ухвалою судді від 28.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі, ухвалено розгляд справи проводити без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
12.05.2025 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні з підстав правомірності висновків службового розслідування та, як наслідок, оскаржуваного наказу.
Інших заяв по суті справи на адресу суду не надходило.
Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.
ОСОБА_1 є військовослужбовцем та проходить військову службу в НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ).
Згідно листа адміністрації Державної прикордонної служби України від 14.11.2024, адресованого органам Держприкордонслужби, поставлено вимогу: у разі виявлення випадків здійснення виплат додаткової винагороди визначеної Постановою №168 військовим капеланам за період з лютого 2023 року по жовтень 2024 року, привести у відповідність накази начальника органу про виплату додаткової винагороди військовим капеланам до вимог Постанови №168, Порядку №36 та Особливостей №726; прийняти управлінські рішення та забезпечити відшкодування матеріальної шкоди завданої державі безпідставними виплатами додаткової винагороди.
У зв'язку з наведеним, відповідачем проведено службове розслідування за результатами, якого складено висновок від 22.02.2025.
Так, під час проведення службового розслідування, комісією, серед іншого, встановлено: факт виплати позивачу у період з лютого 2023 року по жовтень 2024 року на підставі наказів начальника НОМЕР_1 прикордонного загону додаткової винагороди на загальну суму 71 451 грн.
Наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 26.02.2025 №591-АГ «Про результати службового розслідування» за особисту безвідповідальність, нездійснення доповіді встановленим порядком керівництву про фактичне неприйняття участі у виконанні бойових завдань з лютого 2023 року по жовтень 2024 року порушення вимог ст.11,12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, офіцера (військового капелана) служби військового капеланства лейтенанта капеланської служби ОСОБА_1 наказано нагадати про обов'язки служби відповідно до ст. 45 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Також, наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 02.03.2025 №645-АГ на підставі вимог ст. 3, 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду завдану державі» офіцера служби військового капеланства лейтенанта капеланської служби ОСОБА_1 притягнуто до повної матеріальної відповідальності на загальну суму шкоди заподіяної державі в розмірі 71 451,61 грн.
Разом з тим, наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 06.03.2025 №704-АГ, у зв'язку із упущенням, які призвели до матеріальних збитків державі, відповідно до пункту 6 глави 14 розділу ІІІ Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, офіцера служби військового капеланства лейтенанта капеланської служби ОСОБА_1 позбавлено премії повністю в розмірі 100% за лютий 2025 року.
Вважаючи вказані накази протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
При вирішенні спору суд керувався таким.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює та загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25 березня 1992 року (далі Закон №2232-XII).
Згідно з частинами першою - четвертою статті 2 Закону 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини шостої статті 2 Закону 2232-ХІІ види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Законом України від 24 березня 1999 року №551-XIV затверджений Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг. Усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту.
Відповідно до ст.1 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.
Згідно ст.2 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Статтею 3 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України визначено, що військова дисципліна досягається шляхом: виховання високих бойових і морально-психологічних якостей військовослужбовців на національно-історичних традиціях українського народу та традиціях Збройних Сил України, патріотизму, свідомого ставлення до виконання військового обов'язку, вірності Військовій присязі; особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов'язків, вимог статутів Збройних Сил України; формування правової культури військовослужбовців; умілого поєднання повсякденної вимогливості командирів і начальників (далі - командири) до підлеглих без приниження їх особистої гідності, з дотриманням прав і свобод, постійної турботи про них та правильного застосування засобів переконання, примусу й громадського впливу колективу; зразкового виконання командирами військового обов'язку, їх справедливого ставлення до підлеглих; підтримання у військових з єднаннях, частинах (підрозділах), закладах та установах необхідних матеріально-побутових умов, статутного порядку; своєчасного і повного постачання військовослужбовців встановленими видами забезпечення; чіткої організації і повного залучення особового складу до бойового навчання.
Відповідно до ст.4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов'язків військової служби.
Згідно з ст.5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України за стан військової дисципліни у з'єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов'язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. Стан військової дисципліни у військовій частині (підрозділі), закладі, установі та організації визначається здатністю особового складу виконувати в повному обсязі та в строк поставлені завдання, морально-психологічним станом особового складу, спроможністю командирів підтримувати на належному рівні військову дисципліну. Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків. Діяльність командира щодо підтримання військової дисципліни оцінюється не кількістю накладених ним дисциплінарних стягнень, а виконанням обов'язків з додержанням вимог законів і статутів Збройних Сил України, повним використанням дисциплінарної влади для наведення порядку і запобігання порушенням військової дисципліни. Кожний військовослужбовець зобов'язаний сприяти командирові у відновленні та постійному підтриманні порядку й дисципліни. Командир, який не забезпечив додержання військової дисципліни та не вжив заходів для її відновлення, несе встановлену законом відповідальність.
Статтею 45 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України передбачено, що у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
Підстави та процедуру проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Адміністрації Державної прикордонної служби України, регіональних управлінь, органів охорони державного кордону, Морської охорони, навчальних закладів, науково-дослідних установ, органів забезпечення, підрозділів спеціального призначення Державної прикордонної служби України (далі - органи Держприкордонслужби), а також військовозобов'язаних під час проходження ними навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження ними підготовки та зборів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов'язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (підготовки, зборів), оформлення результатів службового розслідування та прийняття за ними рішень, а також повноваження посадових осіб під час проведення службового розслідування визначаються Порядком проведення службового розслідування в Державній прикордонній службі України, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України 08.11.2021 №815 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.01.2022 за №39/37375 (далі-Порядок №815).
Так, службове розслідування призначається письмовим наказом начальника (командира) органу Держприкордонслужби. Інші посадові особи можуть звертатися з клопотанням за підпорядкованістю про призначення службового розслідування (п. 1 розділу І Порядку №815).
Особи, які проводять службове розслідування, забезпечують повноту, всебічність та об'єктивність проведення службового розслідування та не повинні допускати розголошення інформації, яка стосується службового розслідування. Особа, стосовно якої проводиться службове розслідування, має право: отримувати інформацію про підстави проведення службового розслідування, склад комісії; брати участь у службовому розслідуванні, у тому числі давати усні чи письмові пояснення, подавати документи, які мають значення для проведення службового розслідування; відмовлятися давати пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; висловлювати письмові зауваження щодо повноти та об'єктивності проведення службового розслідування; звертатися з письмовим рапортом до начальника (командира) органу Держприкордонслужби, який призначив службове розслідування, щодо ознайомлення з висновком та матеріалами службового розслідування в частині, що її стосується, з урахуванням обмежень, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, Законами України «Про захист персональних даних», Закону України Про державну таємницю» та іншими актами законодавства; оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки і в порядку, визначені законом (п. 3, п.4 розділу V Порядку №815).
Зі змісту розділу VІ Порядку №815, за результатами службового розслідування складається висновок службового розслідування.
У висновку службового розслідування зазначаються: посада, звання, прізвище, ім'я, по батькові (за наявності) особи (осіб), яка(і) проводила(и) службове розслідування; підстави для проведення службового розслідування; установлені під час службового розслідування обставини, за яких військовослужбовцем (військовослужбовцями) учинено правопорушення, які стали підставою для призначення службового розслідування; час, місце, спосіб, мотив та мета вчинення правопорушення, його наслідки (їх тяжкість); посада, військове звання, прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), персональні дані (дата та місце народження, освіта, період військової служби, період перебування на займаній посаді, наявність або відсутність у неї незнятих дисциплінарних стягнень), характеристика особи, яка вчинила правопорушення, та осіб, дії чи бездіяльність яких сприяли його вчиненню; наявність причинного зв'язку між неправомірними діяннями військовослужбовця та їх наслідками; умови, що передували вчиненню правопорушення або спонукали до його вчинення; вимоги законодавства або посадові обов'язки, які було порушено; завдана шкода та її розмір; наявність вини військовослужбовця (військовослужбовців), обставин, що її пом'якшують чи обтяжують, а також ставлення військовослужбовця (військовослужбовців) до вчиненого; відомості про залучення фахівців та дані про них (прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), посада), надані ними висновки; відомості, що підтверджують чи спростовують інформацію, яка стала підставою для призначення службового розслідування; пропозиції щодо застосування до військовослужбовця (військовослужбовців) дисциплінарного стягнення, притягнення до матеріальної відповідальності, ступінь тяжкості отриманих тілесних ушкоджень (за наявності), обставини загибелі (смерті) військовослужбовця, а також відомості про списання чи відновлення використаних, пошкоджених або втрачених матеріальних цінностей, зброї, боєприпасів, службових документів та про надсилання матеріалів службового розслідування до відповідних органів для прийняття рішення із законодавством; запропоновані заходи, спрямовані на усунення виявлених під час службового розслідування недоліків, причин та умов виникнення обставин, які стали підставою для призначення службового розслідування.
До висновку службового розслідування додаються пояснення, акти, довідки, характеристики, копії службових карток та інші матеріали, що стосуються службового розслідування.
У разі наявності у висновку службового розслідування відомостей, які в установленому законодавством порядку віднесені до державної таємниці або до інформації, що належить до службової, такому висновку надається відповідний гриф секретності або гриф «Для службового користування».
Висновок службового розслідування підписується особами, які проводили службове розслідування, та візується посадовою особою юридичної служби. У разі встановлення порушення порядку проведення службового розслідування та/або вимог законодавства посадова особа юридичної служби надає свої письмові заперечення, які долучаються до матеріалів службового розслідування, про що робиться запис у висновку службового розслідування.
Після підписання та візування посадовою особою юридичної служби висновок службового розслідування з матеріалами, що стосуються службового розслідування, подаються на розгляд та затвердження начальникові (командиру) органу Держприкордонслужби, який призначив таке розслідування.
За результатами розгляду висновку та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, начальник (командир) органу Держприкордонслужби затверджує висновок службового розслідування та приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення (п. 1 розділу VІІ Порядку №815).
Вид дисциплінарного стягнення визначається особисто начальником (командиром) органу Держприкордонслужби, який призначив службове розслідування, щодо кожної особи правопорушника у висновку за результатами службового розслідування, а в разі накладення дисциплінарного стягнення старшим начальником (командиром) - у наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності.
За результатами службового розслідування приймаються рішення, спрямовані на усунення виявлених під час службового розслідування недоліків, причин та умов виникнення обставин, які стали підставою для призначення службового розслідування (п. 2 розділу VІІ Порядку №815).
Визначаючи правомірність застосування до позивача дисциплінарного стягнення та притягнення його до матеріальної відповідальності, суд зважає на таке.
Як зазначалось судом вище, дисциплінарне стягнення у вигляді нагадування застосовано до позивача за особисту безвідповідальність, нездійснення доповіді встановленим порядком начальнику НОМЕР_1 прикордонного загону про фактичне прийняття участі у виконанні бойових завдань з лютого 2023 року по жовтень 2024 року, порушення вимог ст.11,12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Слід зазначити, що Статут внутрішньої служби Збройних Сил України визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах. Статутом керуються всі військові частини, кораблі, управління, штаби, організації, установи і військові навчальні заклади Збройних Сил України (далі - військові частини). Обов'язки посадових осіб, не зазначені в цьому Статуті, визначаються відповідними порадниками та положеннями. Дія Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями. Положення Статуту поширюються на військовозобов'язаних та резервістів під час проходження ними зборів.
Згідно з ст.11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку І дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Відповідно до ст.16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Водночас, слід зазначити, що Законом України «Про службу військового капеланства» від 30.11.021 №1915-ІХ до зазначеного Статуту внесено зміни та доповнено підрозділом «Військовий капелан бригади, батальйону».
Так, відповідно до статті 100-1 Статуту, військовий капелан у мирний і воєнний час відповідає за забезпечення задоволення духовно-релігійних потреб особового складу.
За змістом статті 100-2 Статуту, військовий капелан зобов'язаний:
здійснювати забезпечення організації та проведення молитов, богослужінь, благословень, урочистих і поминальних заходів та інших релігійних обрядів і культів, пов'язаних із задоволенням духовно-релігійних потреб військовослужбовців, працівників та членів їх сімей;
сприяти розвитку особистісних та колективних моральних якостей особового складу;
популяризувати здоровий спосіб життя серед військовослужбовців, працівників та членів їх сімей;
ознайомлювати військовослужбовців, працівників та членів їх сімей з основами релігійного вчення;
виховувати у військовослужбовців, працівників та членів їх сімей толерантне ставлення до людей з іншим світоглядом та релігійними переконаннями;
налагоджувати взаємодію з представниками релігійних організацій, які здійснюють діяльність у місцях дислокації військових частин, в інтересах задоволення духовно- релігійних потреб військовослужбовців, працівників та членів їх сімей;
брати участь у реабілітації особового складу, який потребує психологічної допомоги;
консультувати командира з релігійних питань.
Згідно зі статтею 100-3 Статуту, видача зброї та боєприпасів військовим капеланам забороняється.
Відповідно до статті 100-4 Статуту, військові капелани не можуть бути залучені до чергувань, нарядів, проведення службових розслідувань та інших дій, несумісних з їхніми посадовими обов'язками та статусом священнослужителя.
Саме на положення статей 100-3 та 100-4 Статуту, посилається відповідач заперечуючи проти позову, акцентуючи на тому, що саме ці норми вказують на особисту безвідповідальність позивача та нездійснення ним доповіді встановленим порядком.
Водночас, суд звертає увагу сторін на те, що за змістом наведених норм, встановлюється заборона саме на видачу зброї та залучення капеланів до дій, несумісних з їхніми посадовими обов'язками.
Відтак, суд доходить висновку, що відповідальність за видачу зброї та боєприпасів військовим капеланам та залучення капеланів до дій, несумісних з їхніми посадовими обов'язками, покладається саме на особу, яка видає розпорядження (накази) щодо таких дій та видачі зброї, а саме командирів відповідних військових частин.
На думку суду, прийняття відповідного розпорядження про видачу позивачу зброї та боєприпасів, а також про залучення до бойових дій командиром військової частини, жодним чином не може розцінюватись, як допущення позивачем дисциплінарного проступку, позаяк військовий капелан не наділений такими повноваженнями, а як військовослужбовець зобов'язаний виконувати розпорядження командування.
В даному випадку, за умови належно проведеного службового розслідування, відповідальною особою за вказані порушення може бути визначено командира військової частини (чи особу, яка віддавала відповідні накази (розпорядження)), та безумовно, за доведеності вини в її діях.
Наведене вище судом, також стосується й висновків службового розслідування щодо наявності підстав для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у зв'язку з безпідставним отриманням позивачем у період з лютого 2023 року по жовтень 2024 року на підставі наказів начальника НОМЕР_1 прикордонного загону додаткової винагороди на загальну суму 71 451,61 грн.
Так, 28 лютого 2022 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Пунктом 1 постанови, на дату набуття нею чинності, було установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Суд звертає увагу сторін на ту обставину, що безпосередньо сам висновок містить вказівку на відсутність порушень саме з боку позивача, а саме те, що такі виплати проведені на підставі наказів начальника НОМЕР_1 прикордонного загону.
В матеріалах справи містяться витяги з наказів про особовий склад, бойових наказів, наказів про виплату додаткової винагороди, видані начальником та в.о. начальника НОМЕР_1 прикордонного загону, які свідчать про направлення позивача на відповідні ділянки для виконання бойових та спеціальних завдань, а також здійснення виплати додаткової винагороди.
Отже, суд констатує, що як направлення для виконання бойових завдань, так і виплата додаткової винагороди, відбувалась виключно в межах розпорядчих актів керівництва військової частини, та за відсутності будь якої активної участі позивача у їх прийнятті.
Суд зазначає, що підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності є повне доведення вини особи в ході службового розслідування метою якого і є саме з'ясування обставин вчинення дисциплінарного порушення, уточнення ступеня вини особи.
Такими підставами є виключно фактичні данні, що свідчать про реальну наявність у діях особи рядового або начальницького складу, ознак дисциплінарного проступку, зокрема протиправної поведінки, шкідливих наслідків та причинного зв'язку між ним і дією (бездіяльністю) порушника дисципліни.
Відтак, на думку суду, висновки службового розслідування в частині допущення позивачем наведених порушень, є помилковими та спрямовані не до тієї особи, яка повинна за них відповідати в силу наданих повноважень.
Як наслідок, оскаржуваний наказ в частині накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді нагадування, ґрунтується на помилкових висновках службового розслідування, а тому є протиправним.
Щодо притягнення позивача оскаржуваним наказом до повної матеріальної відповідальності на загальну суму шкоди заподіяної державі в розмірі 71 451,61 грн, суд зазначає таке.
Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків визначає Закон України від 03.10.2019 №160-IX «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (далі - Закон №160-IX).
Дія цього Закону поширюється на військовослужбовців під час виконання ними обов'язків військової служби, військовозобов'язаних та резервістів під час проходження ними зборів, а також осіб рядового та начальницького складу правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, сил цивільного захисту, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державного бюро розслідувань, співробітників Служби судової охорони.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону №160-ІХ матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов'язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.
Прямою дійсною шкодою є збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків (пункт 5 частини першої статті 1 Закону №160-ІХ).
Частиною першою, другою статті 3 Закону №160-IX передбачено, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність. Водночас умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.
Враховуючи наведене, лише за одночасного доведення належними доказами наявності всіх чотирьох вищезазначених умов для притягнення особи до матеріальної відповідальності можливе притягнення військовослужбовця до одного з видів матеріальної відповідальності.
При цьому, дискреція командира у виборі виду матеріальної відповідальності не є необмеженою, а повинна ґрунтуватись на вимогах закону, який в свою чергу пов'язує настання повної та підвищеної матеріальної відповідальності саме із умисними протиправними діями військовослужбовця, наслідком яких стала втрата військового майна.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеній у постановах від 25.03.2020 у справі №814/2281/16, від 25.06.2020 у справі №825/2405/18, від 11.06.2020 у справі №1540/4486/18, від 25.03.2020 у справі №825/1000/18, від 13.11.2019 у справі №620/302/19, від 12.12.2018 №813/2751/17.
Згідно з частиною першою статті 6 Закону №160-ІХ особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі:
1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій;
2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб;
3) завдання шкоди у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин;
4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення;
5) якщо особою надано письмове зобов'язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.
Відповідно до частини статті 7 Закону №160-ІХ розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб'єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.
Аналіз наведених норм свідчить, що до матеріальної відповідальності може бути притягнуто військовослужбовця у разі заподіяння прямої дійсної шкоди, наявної з його боку протиправної поведінки у зв'язку з неналежним виконанням ним обов'язків військової служби або службових обов'язків, та наявності взаємозв'язку між діями військовослужбовця та заподіяної шкоди.
Враховуючи попередні висновки суду про те, що виплата додаткової винагороди ОСОБА_1 , відбувалась виключно в межах розпорядчих актів керівництва військової частини, та за відсутності будь якої активної участі позивача у їх прийнятті, то суд доходить висновку про недоведення службовим розслідуванням належними доказами наявності всіх чотирьох вищезазначених умов для притягнення особи до матеріальної відповідальності, в тому числі й наявності ознак протиправності в діях позивача, та будь-якого причинно-наслідкового зв'язку між діями позивача та настанням наслідків у вигляді шкоди.
Як наслідок, оскаржуваний наказ в частині покладення повної матеріальної відповідальності на позивача, є також протиправним.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Підсумовуючи все вищевикладене, суд доходить висновку про те, що оскаржуваний наказ в частині притягнення позивача до дисциплінарної та повної матеріальної відповідальності є необґрунтованим, винесений без урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття.
Як наслідок, слід визнати протиправними та скасувати накази начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 26.02.2025 №591-АГ «Про результати службового розслідування» в частині визнання офіцера служби військового капеланства лейтенанта капеланської служби ОСОБА_1 винним у вчиненні дисциплінарного проступку, від 02.03.2025 № 645-АГ «Про притягнення до матеріальної відповідальності» в частині притягнення офіцера служби військового капеланства лейтенанта капеланської служби ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності в розмірі 71451,61 грн, від 06.03.2025 №704-АГ «Про позбавлення премії військовослужбовців» в частині позбавлення премії повністю в розмірі 100% за лютий 2025 року офіцера служби військового капеланства лейтенанта капеланської служби ОСОБА_1 .
Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в сумі 2 906,88 грн, сплачений квитанцією від 18.04.2025 №7584-1430-0430-1441.
Керуючись статтями 72-77, 244-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 26.02.2025 №591-АГ «Про результати службового розслідування» в частині визнання офіцера служби військового капеланства лейтенанта капеланської служби ОСОБА_1 винним у вчиненні дисциплінарного проступку.
Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 02.03.2025 №645-АГ «Про притягнення до матеріальної відповідальності» в частині притягнення офіцера служби військового капеланства лейтенанта капеланської служби ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності в розмірі 71451,61 грн.
Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 06.03.2025 №704-АГ «Про позбавлення премії військовослужбовців» в частині позбавлення премії повністю в розмірі 100% за лютий 2025 року офіцера служби військового капеланства лейтенанта капеланської служби ОСОБА_1 .
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судовий збір в сумі 2 906 (дві тисячі дев'ятсот шість) гривень 88 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ).
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_4 ).
Суддя Ф. А. Волдінер