м. Вінниця
02 липня 2025 р. Справа № 120/11853/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що 01 серпня 2024 року звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Проте рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 08 серпня 2024 року № 025350011822 позивачеві відмовлено в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
При цьому таким рішенням до страхового стажу не зараховано період роботи з 15 грудня 1996 року по 29 грудня 2000 року, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного пенсійного страхування відсутні дані про сплату страхових внесків, а також період роботи в Республіці Казахстан з 01 січня 1992 року по 06 лютого 1993 року, оскільки при призначенні пенсії громадянам, які працювали на території держав СНД стаж зараховується лише по 31 грудня 1991 року.
Позивач не погоджується з таким рішенням, у зв'язку із чим звернувся з цим позовом до суду з вимогою його скасувати та зобов'язати пенсійний орган призначити позивачеві з 01 серпня 2024 року пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши згадувані вище періоди роботи до страхового стажу.
Ухвалою від 11 вересня 2024 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
23 вересня 2024 року на адресу суду від Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що 01 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до територіального відділу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком згідно із Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Згідно з принципом екстериторіальності заява позивача для розгляду розподілена на Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області. За результатами розгляду звернення цим пенсійним органом 08 серпня 2024 року прийнято рішення № 025350011822 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Як зазначає представник цього відповідача, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано періоди роботи з 15 грудня 1996 року по 29 грудня 2000 року та з 01 січня 1992 року по 06 лютого 1993 року. При цьому загальний страховий стаж позивача становить 26 років 09 місяців 26 днів, а необхідний стаж для призначення пенсії відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" має складати 31 рік.
Підсумовуючи вищенаведене, представник цього відповідача стверджує, що рішення від 08 серпня 2024 року № 025350011822 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком є правомірним, а тому позов задоволенню не підлягає.
07 жовтня 2024 року на адресу суду надійшов відзив від Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області. Такий відзив обґрунтований тим, що відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення 60 років за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 рік.
Частиною 2 статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що починаючи з 1 січня 2018 року, в разі відсутності страхового стажу, передбаченого частиною 1 цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років.
Як зазначив представник цього відповідача далі, 01 серпня 2024 року позивач звернувся із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Розгляд заяви здійснювався Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області за принципом екстериторіальності та за результатами розгляду такої заяви прийнято рішення від 08 серпня 2024 року № 025350011822 про відмову в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 31 років.
За таких обставин представник цього пенсійного органу також наполягає на відмові в задоволенні позову.
Дослідивши матеріали адміністративної справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
01 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За принципом екстериторіальності подану позивачем заяву розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
08 серпня 2024 року цим територіальним органом Пенсійного фонду України прийнято рішення № 025350011822, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком, оскільки страховий стаж заявника становить 26 років 09 місяців 26 днів, якого недостатньо для призначення пенсії за віком, адже необхідний страховий стаж для призначення пенсії за віком в цьому випадку складає 31 рік.
При цьому зі змісту рішення слідує, що до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано зокрема період роботи з 15 грудня 1996 року по 29 грудня 2000 року, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного пенсійного страхування відсутні дані про сплату страхових внесків, а також період роботи в Республіці Казахстан з 01 січня 1992 року по 06 лютого 1993 року, оскільки при призначенні пенсії громадянам, які працювали на території держав СНД стаж зараховується лише по 31 грудня 1991 року.
Надаючи правову оцінку рішенню пенсійного органу, що оскаржується, суд зважає на таке.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел врегульовано Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24 Закону № 1058-IV).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частини 2 статті 24 Закону № 1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону № 1058-IV).
Статтею 26 Закону № 1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років, мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.
Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Аналогічні за змістом норми містить і Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.
Так, відмовляючи позивачу у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 01 січня 1992 року по 06 лютого 1993 року, пенсійний орган вказав на те, що громадянам, які працювали на території держав СНД, стаж зараховується лише по 31 грудня 1991 року, оскільки, починаючи з 19 червня 2023 року обчислення страхового стажу, набутого в республіках колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік, здійснюється відповідно до законодавства України з урахуванням двосторонніх угод/договорів. Водночас із Республікою Казахстан така угода/договір не підписані.
Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Вказана Угода підписана Україною та Республікою Казахстан та відповідно, була обов'язкова для застосування в спірний період державними органами вказаних держав.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Частиною 2 статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, Республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Записи про періоди роботи позивача в Республіці Казахстан виконані в трудовій книжці серії НОМЕР_1 , засвідчені чітким відтиском печатки відповідного підприємства та не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості.
Суд зауважує, що згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
За правилами частини другої статті 4 Закону № 1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Згідно з частиною 2 статті 10 Закону України "Про зайнятість населення" від 05 липня 2012 року № 5067-VI права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29 червня 2004 року № 1906-IV укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід'ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
Відтак до питання призначення пенсії застосовуються правила, передбачені договорами (угодами) між Україною та іншими державами.
Згідно з приписами Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях Сторін, взаємно визначається Сторонами.
Згідно зі статтею 1 Угоди у галузі пенсійного забезпечення, пенсійне забезпечення громадян держав-учасників цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод.
Відповідно до статті 6 зазначеної Угоди у галузі пенсійного забезпечення призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільговій основі і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, отриманий на території будь-якої із цих країн, а також на територіях колишнього СРСР за час до вступу в силу даної Угоди (пункти 1, 2 статті 6).
Доводи відповідача щодо неможливості зарахування до страхового стажу позивача період роботи в Республіці Казахстан з огляду вихід України з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення суд вважає необґрунтованими, оскільки припинення дії такої угоди мало місце роботи позивача у Республіці Казахстан, натомість у період роботи позивача вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав. При цьому суд зазначає, що за наявності чинних, у період роботи позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України суд доходить до висновку, що денонсація Угоди від 13 березня 1992 року означає, що вказані Угоди припинили породження зобов'язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників цих Угод, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення зазначених Угод.
Верховний Суд у постанові від 17 вересня 2024 року у справі № 580/3576/22 вказав, що незважаючи на вихід України з Угоди, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають (стаття 13 Угоди).
Відтак Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року підлягає застосуванню при призначенні пенсії позивачу, оскільки вказана Угода була чинною на час роботи позивача в Республіці Казахстан і позивач мав легітимні очікування щодо його пенсійного забезпечення.
Відтак суд дійшов висновку про необхідність зарахування до стажу роботи позивача, що дає право на призначення пенсії за віком, періоду роботи у Республіці Казахстан з 01 січня 1992 року по 05 лютого 1993 року.
Окрім того, пенсійним органом не зараховано до страхового стажу позивача період його роботи з 15 грудня 1996 року по 29 грудня 2000 року, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного пенсійного страхування відсутні дані про сплату страхових внесків.
Проте такі підстави для незарахування до страхового стажу позивача зазначеного вище періоду його роботи слід визнати безпідставними.
Так, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 (записи № 24-26, 33) підтверджується те, що позивач з 15 грудня 1996 року по 29 грудня 2000 року працював у фермерському господарстві "Перепел".
Відтак факт роботи позивача у згаданий вище період підтверджується належними доказами, а тому безпідставно не зараховувати до страхового стажу такий період роботи з огляду на відсутність в реєстрі застрахованих осіб даних про нарахування доходів та сплату страхових внесків.
Більше того, слід врахувати й те, що несплата роботодавцем страхових внесків за працівника не може нести негативні наслідки для останнього.
Підсумовуючи все викладене вище, суд доходить висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 025350011822 від 08 серпня 2024 року є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо вимоги зобов'язального характеру, то суд зауважує наступне.
Так, вище уже цитувалися приписи статті 26 Закону № 1058-IV, згідно з якими особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 01 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.
Відтак необхідними умовами для призначення пенсії за віком ОСОБА_1 є досягнення ним необхідного віку (60 років), а також наявність страхового стажу не менше 31 року.
Так, суд установив, що на момент подання заяви про призначення пенсії вік позивача становив більше 60 років.
При цьому в ході судового розгляду встановлено, що періоди роботи позивача з 01 січня 1992 року по 05 лютого 1993 року та з 15 грудня 1996 року по 29 грудня 2000 року безпідставно не зараховані до страхового стажу позивача.
Водночас в оскаржуваному рішенні зазначено, що страховий стаж позивача станом на дату розгляду поданої заяви про призначення пенсії становив 26 років 09 місяців 26 днів.
Таким чином, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 згадувані вище періоди роботи, його страховий стаж буде становити більше 31 року, а оскільки такого стажу достатньо для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV, тому Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області належить зобов'язати призначити ОСОБА_1 пенсію за віком.
При цьому слід врахувати те, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Відтак слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити позивачу пенсію з дня, що настає за днем досягнення ним пенсійного віку, тобто з 31 липня 2024 року (а не з 01 серпня 2024 року, як про те йдеться у позовній заяві).
Водночас відсутні підстави для зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити позивачеві пенсію, адже права ОСОБА_1 порушено саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області, а тому саме цей пенсійний орган має їх поновити.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єктів владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що за наведених у позовній заяві мотивів і підстав позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зважає на те, що позивачем при зверненні до суду з позовом сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 гривень, що підтверджується квитанцією від 02 вересня 2024 року.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Водночас при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Визначаючись з приводу розміру судових витрат, які належить стягнути на користь позивача, суд зважає на те, що позивач звернувся до суду з позовними вимогами, які співвідносяться між собою як основна та похідна, сплативши при цьому судовий збір в розмірі 1211,20 гривень як за звернення до суду з позовом з однією немайновою вимогою.
А тому, задовольняючи позов частково, суд вважає, що половина від суми сплаченого судового збору і є пропорційною до розміру задоволених позовних вимог.
Отже, на користь позивача слід стягнути сплачений ним при поданні позовної заяви до суду судовий збір у розмірі по 605,60 гривень за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 025350011822 від 08 серпня 2024 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити ОСОБА_1 з 31 липня 2024 року пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 01 січня 1992 року по 05 лютого 1993 року включно та з 15 грудня 1996 року по 29 грудня 2000 року включно.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області витрати, пов'язані з оплатою судового збору, в розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 )
Відповідачі:
Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (місцезнаходження: 21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, буд. 22; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 13322403)
Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (місцезнаходження: 36000, м. Полтава, вул. Гоголя, буд. 34; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 13967927)
Рішення суду в повному обсязі складено 02.07.2025
Суддя Яремчук Костянтин Олександрович