про забезпечення позову
м. Вінниця
02 липня 2025 р. Справа № 120/9020/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комара Павла Анатолійовича, розглянувши письмово заяву про забезпечення позову у справі за позовом: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до: ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про: визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Разом з позовною заявою ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 та в особі його посадових осіб вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили судовим рішенням в даній справі.
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, позивач зазначив, що оскаржуване рішення є завідомо протиправним, оскільки позивач має визначене законом право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. Це право обумовлене наявністю у його матері статусу особи з інвалідністю ІІ групи, а також тим, що мати, маючи двох військовозобов'язаних дітей, обрала саме позивача для здійснення за нею догляду (утримання).
На думку позивача, у разі невжиття заходів забезпечення позову правовідносини перейдуть у нову правову площину, що унеможливить відновлення порушеного права позивача.
Розглядаючи заяву та вирішуючи питання про необхідність забезпечення позову, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Частиною 1 статті 150 КАС України визначено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно пунктів 1, 2 частини 2 статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
- невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;
- очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Аналіз наведеної правової норми свідчить на користь висновку, що законодавець встановив наступні підстави для постановлення ухвали про забезпечення позову у справі: існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; захист прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; наявні ознаки очевидної протиправності оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності.
Положеннями частини 1 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Під час вирішення питання про забезпечення позову адміністративний суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Частина 2 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Із системного аналізу вимог наведених норм слідує, що заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим позовним вимогам, безпосередньо пов'язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення. При цьому, заявник обов'язково повинен обґрунтувати свою заяву і з цією метою подати докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язує застосування певного заходу забезпечення позову. Доказами у даному випадку вважатимуться будь-які відомості, що вказують на ймовірне порушення чиїхось прав (свобод, інтересів) під час провадження у справі.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 , з метою отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації уже двічі звертався до ІНФОРМАЦІЯ_1 14.11.2024 та 06.02.2025 з заявами на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" з підстав того, що у нього матір є особою з інвалідністю ІІ групи.
До таких заяв було додано: паспорт громадянина України ОСОБА_1 , Свідоцтво про його народження, військовий квиток, картка платника податків, паспорт громадянина України ОСОБА_2 (матері позивача), довідка огляду МСЕК про встановлення ІІ групи інвалідності ОСОБА_2 , витяг з ДРАЦС громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища ОСОБА_2 , рішення суду про розірвання шлюбу, заява про вибір утримувача з числа військовозобов'язаних.
ІНФОРМАЦІЯ_3 було розглянуто подані заяви ОСОБА_1 та, відповідно, прийняті рішення про надання йому відстрочки до 07.02.2025 та 09.05.2025 відповідно.
Водночас, після завершення строку дії відстрочки, наданої позивачу за його заявою від 06.02.2025, позивач повторно звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до абзацу 13 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
До заяви були долучені всі документи, передбачені чинним законодавством, аналогічні тим, що подавалися ним раніше, а саме: копія паспорта ОСОБА_1 ; копія РНОКПП ОСОБА_1 ; копія ЄВОД ОСОБА_1 ; копія військового квитка ОСОБА_1 ; копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; копія паспорта ОСОБА_2 (матері позивача); копія витягу з ДРАЦ щодо розірвання шлюбу між батьками позивача; копія довідки до акту МСЕК про встановлення ОСОБА_2 . ІІ групи інвалідності; копія рішення суду від 29.10.2012 про розірвання шлюбу матері позивача з ОСОБА_3 ; копія Витягу з ДРАЦ щодо підтвердження дошлюбного прізвища матері позивача « ОСОБА_4 »; копія довідки про склад сім'я; копія повного витягу з ДРАЦ щодо актового запису про народження брата позивача; копія заяви ОСОБА_2 .
Попри подання всіх необхідних документів та дію норм пунктів 57- 58-1 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560 із змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів України №519 від 06.05.2025 року, які передбачають автоматичне продовження відстрочки без повторного звернення, відповідач безпідставно відмовив у її наданні.
На переконання позивача, такі дії свідчать про ігнорування норм закону, що обумовило необхідність звернення позивача до суду з метою захисту свого права на відстрочку від призову відповідно до пункту 13 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Cлід зазначити, що предметом позову у цій справі є зобов'язання відповідача надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов'язаних за вибором такої особи з інвалідністю
При цьому, відповідно до частини 9 статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військовослужбовці - особи, які проходять військову службу.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
З аналізу зазначених норм вбачається, що військовозобов'язані, які були призвані на військову службу під час мобілізації, в особливий період, набувають нового юридичного статусу - військовослужбовці. При цьому особа, яка має право на відстрочку і бажає скористатись цим правом, не повинна підлягати призову на військову службу під час мобілізації.
За своєю правовою природою мобілізація особи супроводжується, в тому числі, виданням відповідного наказу, який є актом індивідуальної дії, і по усталеній судовій практиці не підлягає оскарженню, оскільки є реалізованим.
Таким чином, суд дійшов висновку, що якщо заявника буде призвано на військову службу під час мобілізації в особливий період, він набуде нового юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію права на відстрочку, у разі встановлення наявності у нього такого права, а також унеможливить виконання рішення суду, оскільки надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим.
Фактично, у разі задоволення позову в цій справі, не можливо буде виконати рішення суду, що виключає доцільність існування самого такого позову, оскільки в такому випадку суд не надасть ефективного захисту потенційно порушеному праву, що є неприпустимим.
Аналогічних висновків дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постановах №120/601/24 від 09 липня 2024 року та №120/12717/24 від 12 грудня 2024 року.
Більше того, у постанові №160/2592/23 від 05.02.2025 року Верховний Суд вказав, що процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.
З огляду на наведене, суд дійшов обґрунтованого висновку, що у разі призову позивача на військову службу під час мобілізації до розгляду та вирішення справи, подальша реалізація його права на відстрочку стане юридично неможливою через набуття ним статусу військовослужбовця.
Це унеможливить як ефективний судовий захист, так і виконання рішення суду, що суперечить принципу доступу до правосуддя.
У зв'язку з викладеним суд вважає, що вжиття заходів забезпечення позову є об'єктивно необхідним для збереження існуючого правового стану до моменту остаточного вирішення спору.
У разі ж відсутності таких заходів, існує реальна загроза порушення права позивача, що не підлягатиме ефективному відновленню в майбутньому, зокрема, у зв'язку з імовірністю його призову на військову службу, після чого надання відстрочки стане юридично неможливим.
Отже, вжиття заходів забезпечення позову є необхідним для гарантування реального й дієвого судового захисту прав позивача.
З огляду на незворотність процедури мобілізації та набуття особою статусу військовослужбовця, лише своєчасне вжиття заходів забезпечення позову може гарантувати ефективний судовий захист та забезпечити виконання рішення суду.
Отже, враховуючи обґрунтованість заяви про забезпечення позову, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані до заяви докази, суд дійшов висновку про її задоволення та вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі №120/9020/25.
Відтак, вжиті судом заходи забезпечення позову відповідають меті застосування інституту забезпечення адміністративного позову та є ефективним засобом до набрання законної сили рішенням прийнятим по цій справі.
Керуючись ст.ст. 150, 151, 154, 156, 248, 256, 294 КАС України, -
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити.
Вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі №120/9020/25.
Ухвала з питань забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання).
Суддя Комар Павло Анатолійович