02 липня 2025 р. Справа № 120/4708/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
08.04.2025 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшла позовна заява за підписом адвоката Кравчука М.О., подана від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 до державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)".
Позовні вимоги обґрунтовуються протиправною бездіяльністю відповідача щодо забезпечення права засудженого на безоплатне отримання миючого та дезінфікуючого засобу для прибирання туалету (санвузла) у камерному приміщенні № 234 за заявою № П11 від 21.02.2025.
Ухвалою суду від 11.04.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
У встановлений судом строк відповідач відзиву на позовну заяву не подав, хоча копія ухвали від 11.04.2025 була доставлена до його електронного кабінету в підсистемі "Електронний суд" 11.04.2025, що підтверджується відповідною довідкою.
Відтак на підставі положень ч. 6 ст. 162 КАС України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Вивчивши матеріали справи, оцінивши наведені позивачем доводи, суд встановив, що вироком Піщанського районного суду Вінницької області від 21.12.2011 позивача засуджено до довічного позбавлення волі. Місцем відбування призначеного покарання є державна установа "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)".
Відповідно до листа Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 19.02.2023, згідно з отриманими з Вінницької окружної прокуратури матеріалами перевірки за зверненнями ОСОБА_1 , 14.04.2023 окружною прокуратурою начальнику державної установи "Вінницька установа виконання покарань № 1" винесено вказівку, в якій зазначено, що під час проведення перевірки за зверненнями засудженою ОСОБА_1 встановлено факти недотримання вимог статті 115 Кримінально-виконавчого кодексу України, Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених Міністерства юстиції України № 2823/5 від 28.08.2018, статті 22 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя.
21.02.2025 ОСОБА_1 звернувся до начальника Державної установи "Вінницька установа виконання покарань № 1" із письмовою заявою, у якій просив безоплатно забезпечити камерне приміщення № 234 дезінфікуючими засобами для прибирання та санітарної обробки туалету (санвузла). Своє звернення обґрунтував тим, що не має коштів на особовому рахунку, перебуває на повному державному забезпеченні та не має змоги самостійно придбати відповідні засоби.
Листом від 24.02.2025 № 6/11-25/П-11 адміністрація установи повідомила позивача, що нормативно-правовими актами кримінально-виконавчого законодавства не передбачено забезпечення засуджених або осіб, узятих під варту, дезінфекційними засобами для прибирання камер або санвузлів. Прибирання таких приміщень, як зазначено у відповіді, здійснюється самими ув'язненими із використанням мийних засобів, які вони мають придбати за власні кошти у крамниці установи або отримати в посилках.
Згідно з довідкою № 5/3463 від 21.03.2025 ОСОБА_1 протягом перебування в установі не працював, доходів від праці не мав, іншої грошової допомоги не отримував, утримувався повністю за рахунок держави; на особовому рахунку кошти відсутні.
У відповіді на його звернення від 10.04.2019 № 14/36Ю щодо працевлаштування у виробничій майстерні зазначено, що 09.04.2019 комісія установи відмовила у задоволенні цього звернення через відсутність вільних робочих камер та неможливість тримання позивача у спільному приміщенні з іншими ув'язненими.
Таким чином, позивач вважає, що з боку адміністрації установи порушується його право на належні житлово-побутові, санітарно-гігієнічні та епідеміологічні умови тримання у камері № 234, що спонукає його звернутися до суду з відповідним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд виходить з таких мотивів.
Відповідно до статті 1 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.
Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов'язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.
Статтею 2 КВК України передбачено, що кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтею 3 КВК України до засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України.
Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання.
За змістом частини першої, другої, четвертої статті статті 7 КВК України держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.
Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.
Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.
Так, відповідно до частини першої статті 107 КВК України засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, в порядку, встановленому цим Кодексом і нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України мають право, зокрема:
користуватися послугами, які надаються в місцях позбавлення волі, в тому числі додатковими, оплачуваними;
здійснювати листування з особами, які знаходяться за межами колоній, вести з ними телефонні розмови, у тому числі у мережах рухомого (мобільного) зв'язку, користуватися глобальною мережею Інтернет;
подавати пропозиції, заяви і скарги в усній чи письмовій формі від свого імені;
розпоряджатися вільним часом, який відведений розпорядком дня, не порушуючи при цьому правил поведінки;
одержувати правову допомогу від адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.
Також частиною другою статті 107 КВК України встановлено, що засудженим можуть надаватися й інші права, реалізація яких не суперечить меті покарання, порядку і умовам виконання та відбування покарання.
Попри це, в силу приписів ч. 3 ст. 107 КВК України засуджені зобов'язані дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня колонії, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом колонії та іншими особами.
Частинами першою, другою статті 115 КВК України передбачено, що особам, які відбувають покарання у виправних і виховних колоніях, створюються необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни. Засуджені, як правило, тримаються в приміщеннях блочного типу. Норма жилої площі на одного засудженого не може бути менш як чотири квадратні метри, а у лікувальних закладах при виправних колоніях, у виправних колоніях, призначених для тримання і лікування хворих на туберкульоз, у стаціонарі ? п'яти квадратних метрів.
Засудженим надається індивідуальне спальне місце і постільні речі. Вони забезпечуються одягом, білизною і взуттям за сезоном з урахуванням статі і кліматичних умов, а в лікувальних закладах ? спеціальним одягом і взуттям.
У свою чергу, порядок і умови виконання та відбування покарання у виді довічного позбавлення волі визначені статтею 151 КВК України. Так, за змістом частини другої цієї статті на осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права і обов'язки засуджених до позбавлення волі, передбачені статтею 107 цього Кодексу.
При цьому правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань за № 2823/5 від 28.08.2018 унормовано порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань у виді обмеження волі, позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі, а саме розділом II визначено правовий статус засуджених, основні права та обов'язки засуджених в установах виконання покарань.
Пунктом 2 розділу ІІ Правил № 2823/5 передбачено, що засуджені мають право, серед іншого, на належне матеріально-побутове забезпечення.
Відповідно до наказу "Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України" від 14.06.2019 № 1769/5, а саме пунктів 1, 2, 3 частини 4 розділу ІХ визначено Матеріально-побутові умови тримання ув'язнених і засуджених відповідно до вимог статті 11 Закону України "Про попереднє ув'язнення" та статті 115 КВК України, зокрема установлено, що ув'язненим і засудженим забезпечуються побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни.
Ув'язненим надаються безплатно харчування, індивідуальне спальне місце, постільні речі та інші види матеріально-побутового забезпечення, крім випадків, передбачених статтею 11- 1 Закону України "Про попереднє ув'язнення".
Засудженим надають індивідуальне спальне місце і постільні речі, забезпечують одягом, білизною і взуттям за сезоном з урахуванням статі і кліматичних умов. Засуджені відшкодовують витрати на їх утримання, крім вартості харчування, взуття, одягу, білизни, спецхарчування та спецодягу. Порядок відшкодування вартості витрат на утримання засуджених встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2017 № 80 "Про затвердження Порядку відшкодування вартості витрат на утримання засуджених в установах виконання покарань".
За заявою ув'язненого чи засудженого та у разі відсутності коштів на його особовому рахунку персонал СІЗО видає індивідуальні засоби гігієни (мило, зубна щітка, зубна паста, одноразова бритва, засоби особистої гігієни (для жінок)).
Також нормами п. 15 ст. 1 ст. 18 Закону України "Про державну кримінально-виконавчу службу України" визначено, що посадові та службові особи органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів зобов'язані, серед іншого, створювати належні умови для тримання засуджених і осіб, узятих під варту, їх комунально-побутового і медико-санітарного забезпечення.
Крім того, резолюцією 663 СІ (ХХХІV) (995 992) ООН від 30.08.1955 закрпілено мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями.
Так, пунктом 10 Правил унормовано, що всі приміщення, якими користуються в'язні, особливо спальні, повинні відповідати всім санітарним вимогам, причому належну увагу слід звертати на кліматичні умови, особливо на кубатуру цих приміщень, на мінімальну площу їх, на освітлення, опалення і вентиляцію.
Пунктом 12 Правил передбачено, що санітарні вузли повинні бути достатні для того, щоб кожен в'язень міг задовольнити свої природні потреби, коли йому це потрібно, в умовах чистоти і пристойності.
Отже, підсумовуючи зазначене та беручи до уваги норми КВК України, Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів та Правил поводження з в'язнями, суд доходить висновку, що ув'язнені до позбавлення волі, за потреби, мають право на безоплатне отримання індивідуальних засобів гігієни (мило, зубна щітка, зубна паста, одноразова бритва, засоби особистої гігієни (для жінок)).
Водночас основною умовою щодо безоплатного надання засобів гігієни є заява засудженого та відсутність коштів на його особовому рахунку. У такому разі забезпечення відповідних засобів є обов'язком адміністрації установ виконання покарань, а їх ненадання може розцінюватися як порушення права на гідність та охорону здоров'я ув'язнених.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до начальника державної установи "Вінницька установа виконання покарань № 1" з письмовою заявою, у якій просив безоплатно забезпечити камерне приміщення № 234 дезінфікуючими засобами для прибирання та санітарної обробки туалету (санвузла), посилаючись на те, що він не має коштів на особовому рахунку, перебуває на повному державному забезпеченні та не може самостійно придбати відповідні засоби.
Листом від 24.02.2025 № 6/11-25/П-11 відповідач надав відмову, у якій зазначив, що нормативно-правовими актами кримінально-виконавчого законодавства не передбачено забезпечення засуджених або осіб, узятих під варту, дезінфекційними засобами для прибирання камер або санвузлів. Прибирання таких приміщень, як зазначено у відповіді, здійснюється самими ув'язненими із використанням мийних засобів, які вони мають придбати за власні кошти у крамниці установи або отримати в посилках.
Однак, на думку суду, вказана позиція не відповідає положенням чинного законодавства та міжнародним стандартам поводження з ув'язненими, які гарантують засудженим право на належні санітарно-гігієнічні умови тримання, зокрема ? доступ до засобів очищення та дезінфекції, необхідних для підтримання санітарного стану приміщень, де вони утримуються.
Суд враховує, що позивач, перебуваючи на повному державному забезпеченні та не маючи доступу до власних коштів або можливості працевлаштування, позбавлений змоги самостійно придбати такі засоби, що підтверджено відповідною довідкою адміністрації установи. Тому у цьому разі саме на адміністрацію установи покладається обов'язок щодо забезпечення належного санітарно-епідеміологічного стану місць тримання засуджених, у тому числі шляхом надання необхідних мийних і дезінфікуючих засобів.
Відтак позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню шляхом зобов'язання відповідача вжити заходів щодо забезпечення права засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 на безоплатне отримання миючого та дезінфікуючого засобу для прибирання туалету (санвузла) у камерному приміщенні № 234.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
В силу вимог ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши обґрунтованість доводів позивача та оцінивши наявні у справі докази, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити, обравши при цьому правильний спосіб захисту прав позивача, незалежно від того формулювання позовних вимог, що наведене у позовній заяві.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов'язаних з розглядом справи, не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись ст.ст. 139, 242, 245, 246, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною відмову державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)" у забезпеченні права засудженого ОСОБА_1 на безоплатне отримання миючого та дезінфікуючого засобу для прибирання туалету (санвузла) за заявою № П11 від 21.02.2024.
Зобов'язати державну установу "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)" вжити заходів щодо забезпечення права засудженого ОСОБА_1 на безоплатне отримання миючого та дезінфікуючого засобу для прибирання туалету (санвузла) у камерному приміщенні № 234.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Інформація про учасників справи:
1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце перебування: ДУ "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)": вул. Брацлавська, 2, м. Вінниця, 21100);
2) представник позивача: адвокат Кравчук Михайло Олександрович (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса для листування: вул. Театральна, 51, м. Вінниця, 21050);
3) відповідач: державна установа "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)"(код ЄДРПОУ 08562602, місцезнаходження: вул. Брацлавська, 2, м. Вінниця, 21100).
Повне рішення суду складено 02.07.2025.
Суддя Сало Павло Ігорович