Провадження № 11-кп/821/360/25 Справа № 704/1343/24 Категорія: ч. 2 ст. 286 КК України Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
02 липня 2025 року м. Черкаси
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського
апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участі:
секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченої ОСОБА_7 ,
законного представника потерпілої ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора Тальнівського відділу Звенигородської окружної прокуратури ОСОБА_10 на вирок Тальнівського районного суду Черкаської області від 17 січня 2025 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку м.Кам'янка-Дніпровська Васильківського району Запорізької області, жительку АДРЕСА_1 , громадянку України,
засуджено за ч.2 ст.286 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без позбавлення права керування транспортними засобами.
На підставі ст.75 КК звільнено ОСОБА_7 від відбуття покарання з випробуванням, встановивши їй іспитовий строк - 1 рік 6 місяців.
В порядку ч.1 ст.76 КК покладено на ОСОБА_7 такі обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави - 7959 грн. 00 коп. судових витрат у вигляді вартості проведених судових експертиз.
Арешт, накладений згідно з ухвалою слідчого судді Звенигородського районного суду Черкаської області від 29.08.2025 на автомобіль «Volkswagen» моделі «Transporter» р.н НОМЕР_1 , який належить на праві власності ОСОБА_7 - скасовано.
Вирішена доля речових доказів відповідно до ст.100 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Встановлені судом першої інстанції обставини.
Вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватою та засуджено за те, що вона 25.08.2024 близько 19 години 00 хвилин, керуючи, технічно справним автомобілем марки «Volkswagen» моделі «Transporter» р.н НОМЕР_1 , рухаючись по проїзній частині вул. Захисників України в м. Тальне Звенигородського району, Черкаської області в напрямку від вул. Майданецької до вул. Соборна, грубо порушуючи вимоги п. 18.1. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.01.2001 (далі - ПДР) на пішохідному переході вул. Захисників України біля будинку № 85, здійснила наїзд на малолітнього пішохода ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка переходила проїжджу частину вул.Захисників України, зліва направо відносно напрямку руху автомобіля.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди малолітня ОСОБА_11 , отримала тілесні ушкодження, які в тому числі відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя.
За обставин які склалися на момент дорожньо-транспортної пригоди, водій ОСОБА_7 , виконуючи вимогу пункту 18.1 ПДР мала технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_11 , яка перетинала проїжджу частину по нерегульованому пішохідному переході, шляхом застосування гальмування в умовах місця ДТП з моменту виникнення небезпеки для руху.
Порушення водієм ОСОБА_7 пункту 18.1. ПДР знаходиться в прямому причинному зв'язку із дорожньо-транспортною пригодою та її наслідками, а саме спричиненням тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_11 .
Вимоги апеляційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі прокурор Тальнівського відділу Звенигородської окружної прокуратури ОСОБА_10 , не заперечуючи доведеності вини обвинуваченої у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, просив скасувати вирок в частині призначеного покарання через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі обвинуваченій внаслідок м'якості, ухвалити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винуватою за ч.2 ст.286 КК до 3 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік 6 місяців. На підставі ст.75 КК звільнити від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк 1 рік 6 місяців. У решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Обґрунтовуючи свої вимоги, апелянт посилається на те, що суд першої інстанції всупереч вимог ст.65 КК помилково прийшов до переконання про недоцільність призначення ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, незважаючи на те, що санкцією ч.2 ст.286 КК його визначено для застосування за вчинення цього кримінального правопорушення.
Позиції учасників судового провадження.
Після докладу суддею-доповідачем змісту вироку, доводів апеляційної скарги, були заслухані:
- прокурор, яка підтримала вимоги апеляційної скарги, пославшись на доводи, що в ній викладені;
- обвинувачена та її захисник, які заперечили проти апеляційної скарги, вважаючи вирок суду першої інстанції законним;
- законний представник потерпілої не підтримала апеляційну скаргу, пославшись на законність вироку.
Мотиви суду.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи обвинуваченої та її захисника, законного представника потерпілої, прокурора, вивчивши матеріали провадження та дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів приходить до таких висновків.
У відповідності до ч. 1 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК визначає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції не дотримано цих вимог закону.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 409, ст. 413 КПК підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, яке полягає у застосуванні закону, який не підлягає застосуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі, зокрема, необхідності застосування більш суворого покарання.
Окрім того, згідно з положеннями ч.1 ст.421 КПК обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв'язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання, збільшити суми, які підлягають стягненню, або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.
Висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення за обставин, установлених місцевим судом у порядку ч.3 ст. 349 КПК, а також правильності кваліфікації її дій апеляційний суд не перевіряє, оскільки законності й обґрунтованості судового рішення в цій частині прокурор не оскаржує.
Апеляційний суд вважає правильними встановлені фактичні обставини судом першої інстанції, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.
За таких обставин суд першої інстанції правильно визнав винуватою ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК.
В той же час, доводи прокурора щодо м'якості призначеного покарання колегія суддів вважає обґрунтованими.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
При призначенні покарання суд повинен дотримуватися вимог ст. 65 КК щодо загальних положень призначення покарання з метою реалізації принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, і, призначаючи покарання обвинуваченій, насамперед, враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винної та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому призначене особі судом покарання має бути необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Санкцією ч. 2 ст. 286 КК встановлено відповідальність у виді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.
Призначаючи покарання обвинуваченій ОСОБА_7 , суд першої інстанції, на виконання вимог ст.65 КК, формально зазначив, що враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винної, яка вперше притягується до кримінальної відповідальності, немає негативних характеристик по місцю проживання, на обліку у лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебуває.
Також суд першої інстанції врахував наявність обставин, що пом'якшують покарання: щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та добровільне відшкодування завданого збитку; не встановлення обставин, що обтяжують покарання.
При призначенні покарання, суд першої інстанції враховував і позицію законної представниці малолітньої потерпілої ОСОБА_8 , яка не наполягала на суворому покаранні обвинуваченої, при вирішенні питання про призначення їй певного виду покарання, просила не позбавляти її волі та не призначати їй додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
Приймаючи рішення про призначення обвинуваченій покарання, що є мінімальною межею за вчинене кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.286 КК, суд першої інстанції в мотивувальній частині вироку, належним чином обґрунтував свій висновок про можливість призначення обвинуваченій такого покарання, з чим погоджується апеляційний суд.
Водночас, судом необґрунтовано не призначено додаткове покарання у виді позбавлення прав керування транспортним засобом. Як вбачається зі змісту оскаржуваного вироку, приймаючи рішення про недоцільність призначення такого додаткового покарання, суд врахував особу обвинуваченої, пом'якшуючі обставини, позицію законної представниці малолітньої потерпілої ОСОБА_8 . Водночас своє рішення в цій частині в повній мірі не обґрунтував, не послався на конкретні мотиви його прийняття.
Проте апеляційний суд зауважує, що при призначенні покарання суд повинен належним чином врахувати не тільки дані про особу обвинуваченої, сукупність обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання, а й особливості вчинення конкретного кримінального правопорушення, обставини та спосіб його вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали.
Незаконні дії ОСОБА_7 хоча і носять характер необережних, все ж таки полягають саме в грубому порушенні ПДР, котрі несуть значну небезпеку та призвели до серйозних наслідків, які вона як водій повинна неухильно виконувати, оскільки її право на керування транспортним засобом накладає на неї обов'язок користуватися вказаним правом без завдання шкоди правам інших осіб. В даному випадку порушення обвинуваченою, навіть і з необережності, обов'язку дотримуватися ПДР призвело до порушень невід'ємних прав малолітньої потерпілої, в тому числі на здоров'я. Наслідком такого порушення, повинно бути тимчасове позбавлення обвинуваченої такого права на керування транспортними засобами. Покарання без призначення такого додаткового покарання не сприятиме досягненню мети покарання та свідчить про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, крім того, слід врахувати, що внаслідок ДТП настали тяжкі наслідки та постраждала малолітня дитина, 2013 р.н.
Позитивні дані про особу засудженої, на яких акцентує обвинувачена та її захисник у своїх поясненнях наданих в апеляційному суді, спростовуючи вимоги прокурора, а також обставини, що пом'якшують покарання, врахував суд першої інстанції під час визначення виду і розміру покарання за ч. 2 ст. 286 КК та звільнення від його відбування на підставі ст. 75 цього Кодексу. За обставин цього кримінального провадження ці дані не знижують суспільної небезпеки вчиненого обвинуваченою кримінального правопорушення настільки, щоб досягти мети покарання можливо було без позбавлення права керування транспортними засобами.
Крім того, сторона захисту не засвідчила, що діяльність обвинуваченої діяльність безпосередньо пов'язана з користуванням правом керування транспортними засобами.
Суд звертає увагу, що закон про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керувати транспортними засобами навіть осіб, для яких діяльність, пов'язана з користуванням таким правом, є частиною їх посадових обов'язків. Існування цієї обставини потребує лише більш виваженого підходу під час обрання заходу примусу, з урахуванням загальних засад справедливості, гуманізму та індивідуалізації.
Заразом апеляційний суд зважує також на сталу судову практику, згідно з якою позиція потерпілого при призначенні покарання, яка просила обвинувачену суворо не карати, не є вирішальною.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню частково, а вирок суду першої інстанції скасуванню в частині призначення покарання, у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої в наслідок м'якості, з ухваленням нового вироку у цій частині.
Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 407, ч. 2 ст. 409, 414, 420 КПК, колегія суддів
Апеляційну скаргу прокурора Тальнівського відділу Звенигородської окружної прокуратури ОСОБА_10 - задовольнити частково.
Вирок Тальнівського районного суду Черкаської області від 17 січня 2025 року щодо ОСОБА_7 скасувати в частині призначеного покарання.
Ухвалити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити покарання за ч.2 ст.286 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
На підставі ст.75 КК звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного судом основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 1 рік 6 місяців.
На підставі ст.76 КК покласти на ОСОБА_7 такі обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений шляхом подачі касаційних скарг безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення вироку судом апеляційної інстанції.
Головуючий ОСОБА_2
Судді: ОСОБА_3
ОСОБА_4