Справа № 158/584/25 Головуючий у 1 інстанції: Поліщук С. В.
Провадження № 22-ц/802/753/25 Доповідач: Матвійчук Л. В.
02 липня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Матвійчук Л. В.,
суддів - Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 15 квітня 2025 року
У лютому 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Фінпром Маркет» звернулося до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 07 серпня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідачем ОСОБА_1 в електронній формі укладений договір позики № 75375267 шляхом його підписання позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором pkp4arm9WX. На виконання умов договору позикодавець на картковий рахунок відповідача перерахував грошові кошти у розмірі 2 100 грн, строк позики 15 днів, зі сплатою 1,99% в день.
07 серпня 2021 року між сторонами укладена додаткова угода № 75375267 до вказаного договору позики, згідно з умовами якої позичальник збільшив суму позики на 2 900 грн. Загальний розмір позики відповідача становив 5 000 грн.
Відповідач ОСОБА_1 за умовами договору позики зобов'язався повернути отримані грошові кошти, сплатити проценти за користування позикою, а також виконати інші обов'язки, передбачені договором, однак, у порушення умов договору позики кошти не повернув, внаслідок чого утворилася заборгованість.
21 грудня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія управління активами» укладений договір факторингу № 2112, згідно з умовами якого останнє набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором позики № 75375267 від 07 серпня 2021 року.
31 березня 2023 року між ТОВ «Фінансова компанія управління активами» та ТОВ «Фінпром Маркет» укладений договір факторингу № 310323-ФМ, згідно з умовами якого позивач набув право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором позики № 75375267 від 07 серпня 2021 року.
Позивач зазначав, що відповідач ОСОБА_1 свої зобов'язання за договором позики належним чином не виконував, внаслідок чого у нього станом на 24 лютого 2025 року утворилася заборгованість, загальний розмір якої становить 15 447 грн 50 коп., з них: заборгованість за основною сумою боргу - 5 000 грн, заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками - 10 447 грн 50 коп.
Ураховуючи наведене, ТОВ «Фінпром Маркет» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором позики №75375267 від 07 серпня 2021 року у розмірі 15 447 грн 50 коп. та понесені по справі судові витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу.
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 15 квітня 2025 року позов ТОВ «Фінпром Маркет» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінпром Маркет» заборгованість за договором позики № 75375267 від 07 серпня 2021 року у розмірі 15 447 грн 50 коп., з яких: заборгованість за основною сумою боргу - 5 000 грн, заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками - 10 447 грн 50 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінпром Маркет» 2 422 грн 40 коп. судового збору та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 500 грн.
В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові ТОВ «Фінпром Маркет».
На переконання скаржника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову у цій справі. Суд не звернув уваги на те, що ОСОБА_1 звільнений від сплати процентів по договору позики на підставі ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». За період з 07 серпня 2021 року по 20 листопада 2021 року проценти за користування позикою нараховувалися безпідставно. Крім того, позивач не надав належних та допустимих доказів, що підтверджують розмір заборгованості за договором позики. Наданий розрахунок заборгованості, що складений самим позивачем, а відтак, інформація зазначена в ньому, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких вони були складені, не може бути доказом наявності заборгованості, яку позивач просив стягнути з відповідача.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ТОВ «Фінпром Маркет» Ґедзь О. В., посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України ця справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження та без повідомлення учасників справи.
За змістом частин 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Датою ухвалення постанови у цій справі є 02 липня 2025 року - дата складення повного судового рішення.
Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Судом першої інстанції встановлено, що 07 серпня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідачем ОСОБА_1 в електронній формі укладений договір позики № 75375267 шляхом його підписання позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором pkp4arm9WX, що був надісланий на електронну адресу, яку надав відповідач (а.с.16, 29).
Позикодавець на виконання п. 1 договору позики № 75375267 від 07 серпня 2021 року свої зобов'язання виконав та передав відповідачу у власність грошові кошти у розмірі 2 100 грн шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок відповідача № НОМЕР_1 , що підтверджується електронною платіжною інструкцією (а.с.31).
Згідно з п. 5.2. договору позики позичальник до моменту підписання договору вивчив цей договір та Правила надання грошових коштів у позику (на умовах повернення позики в кінці строку позики), що розміщені на сайті https://mycredit.ua/ua/documents-license/, їх зміст, суть, об'єм зобов'язань сторін та наслідки укладення цього договору, а також зазначена в правилах процедура і наслідки оформлення позичальником подовження строку користування позикою (пролонгація) або застосування автопролонгації, йому зрозумілі.
Пунктом 6.5. Правил, у редакції, що діяли на час укладення договору позики, передбачено, що у разі неповернення/повернення не в повному розмірі/несвоєчасного повернення позики та процентів, позичальнику на таку неповернуту позику (або її частину) товариство має право нараховувати проценти у розмірі, передбаченому договором позики, за кожний день понадстрокового користування та закінчуючи днем повернення позики (або її частини) та процентів, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів. Позичальник розуміє та погоджується з тим, що нарахування процентів на позику (або її частину) за понадстрокове користування позикою за договором позики не є штрафом, пенею чи будь-якою іншою штрафною санкцією в розумінні чинного законодавства, в застосовується виключно в якості процентної ставки на позику за понадстрокове користування.
Хоча у договорі позики встановлено строк позики 15 днів, однак, у самому договорі позики наявні умови щодо пролонгації або автопролонгації строку користування позикою. Умовами, які передбачені у Правилах, строк пролонгації обмежено 90 календарними днями.
Згідно з п. 2 договору позики: сума позики - 2 100 грн, строк позики - 15 днів, процентна ставка (базова) за день - 1,99%. Дата повернення позики 22 серпня 2021 року.
Позикодавець виконав своє зобов'язання за договором та надав відповідачу грошові кошти згідно з умовами договору позики, однак, позичальник свої зобов'язання за договором не виконав та не повернув отримані в борг грошові кошти, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість за вказаним договором.
07 серпня 2021 року між позикодавцем та позичальником ОСОБА_1 укладена додаткова угода № 75375267 до вищевказаного договору позики, згідно з умовами якої позичальник збільшив суму позики на 2 900 грн. Загальний розмір позики відповідача становив 5 000 грн (а.с.17, 31 зворот, 33).
Судом також встановлено, що 21 грудня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія управління активами» укладений договір факторингу № 2112, згідно з умовами якого останнє набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором позики № 75375267 від 07 серпня 2021 року (а.с.34-44).
31 березня 2023 року між ТОВ «Фінансова компанія управління активами» та ТОВ «Фінпром Маркет» укладений договір факторингу № 310323-ФМ, згідно з умовами якого позивач набув право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором позики № 75375267 від 07 серпня 2021 року (а.с.45-54).
Згідно з п. 5.2. договору факторингу перехід від клієнта до фактора прав вимог за портфелем заборгованості відбувається в момент підписання актів прийому-передачі реєстру заборгованостей, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно портфеля заборгованості та набуває відповідних прав вимог. Підписані сторонами акти прийому-передачі реєстру заборгованостей підтверджують факт переходу від клієнта до фактора відповідних прав вимоги та є невід'ємними частинами цього договору.
Отже, ТОВ «Фінпром Маркет» згідно з умовами договору факторингу №310323-ФМ від 31 березня 2023 року набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором позики № 75375267 від 07 серпня 2021 року.
Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості прострочена заборгованість за позикою за період з 07 серпня 2021 року по 24 лютого 2025 року становить 15 447 грн 50 коп., з яких: заборгованість за основною сумою боргу - 5 000 грн, заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками - 10 447 грн 50 коп. Відсотки відповідачу ОСОБА_1 нараховані первісним кредитором у межах строку договору позики № 75375267 від 07 серпня 2021 року, а також протягом понадстрокового користування позикою (пролонгація - 90 днів) (а.с.6-8).
За змістом ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК України).
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).
За приписами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем він вважається укладеним у письмовій формі.
З огляду на зазначені норми права Верховний Суд у своїх постановах дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19.
За ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства чи за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Зазвичай електронні кредитні договори підписуються за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
На підтвердження укладення договору позики № 75375267 від 07 серпня 2021 року ОСОБА_1 з ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» позивач надав електронний доказ в паперовій формі. Договір підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором pkp4arm9WX, який відповідно до вимог чинного законодавства був власноручно введений відповідачем для електронного підпису, у відповідності до вимог частин 6 та 8 ст. 11 і ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що відповідач ознайомився та погодився з умовами договору, а тому сторони досягли усіх істотних умов та уклали в належній формі договір позики.
Отже, підписання відповідачем договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповідає вимогам чинного законодавства.
У постанові Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20 був сформульований правовий висновок, відповідно до якого учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ у таких формах: оригінал; електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно з ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
Згідно з ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ст. 1079 ЦК України).
Статтею 1078 ЦК України визначено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Оскільки факторинг визначено п. 3 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Зазначене узгоджується із правовими висновками, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18); від 31 жовтня 2018 року у справі №465/646/11 (провадження № 14-222цс18).
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з письмових пояснень представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 (а.с.85, 86), у суді першої інстанції сторона відповідача не заперечувала факт укладення договору позики та отримання відповідачем грошових коштів в обумовленому договором розмірі. Разом з тим, відповідач не погоджувався, як і у поданій апеляційній скарзі із розміром заборгованості за договором позики, вважаючи, що він як учасник бойових дій згідно з положеннями Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» був звільнений від сплати відсотків за договором позики № 75375267 від 07 серпня 2021 року та додаткової угоди до нього, які позикодавцем нараховувалися безпідставно.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, частин 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції задовольняючи позов обґрунтовано виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання за договором позики № 75375267 від 07 серпня 2021 року та додаткової угоди до нього, який містить усі істотні умови договору та був укладений з ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» в електронній формі і згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України вважається укладеним в письмовій формі. Урахувавши, що надані позивачем документи у сукупності підтверджують укладання між сторонами договору позики, погодження між сторонами нарахування процентів за користування грошовими коштами, та існування у позичальника заборгованості за цим договором, суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за вказаним договором позики на користь позивача ТОВ «Фінпром Маркет», до якого згідно з умовами договору факторингу № 310323-ФМ від 31 березня 2023 року перейшло право вимоги до відповідача за вказаним договором позики.
На підставі встановлених у цій справі обставин, а також підтвердження наявності заборгованості за договором позики, розмір якої відповідачем не спростовано, висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики № 75375267 від 07 серпня 2021 року у розмірі 15 447 грн 50 коп., є правильним та узгоджується з наведеними нормами матеріального права та встановленими у справі обставинами.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи представника відповідача про те, що відповідач як учасник бойових дій згідно з положеннями Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у період з 07 серпня 2021 року по 20 листопада 2021 року був звільнений від сплати відсотків за користування позикою.
Згідно з ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
На підтвердження обставин поширення на відповідача положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» представник відповідача зазначала, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем. До апеляційної скарги додала копію військового квитка відповідача та копію посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 від 14 квітня 2021 року, згідно з яким він має право на пільги згідно з Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі №199/3051/14 (провадження № 61-10861св18) викладено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року №322/2/7142.
Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов'язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.
Разом з тим, матеріали справи не містять відповідних документів як доказів звільнення ОСОБА_1 від нарахування процентів за користування позикою в розумінні ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей». Надана копія військового квитка не містить відомостей, що відповідач на час укладення договору позики та на період його дії (нарахування відсотків) проходив військову службу чи був мобілізований. При цьому надана стороною відповідача копія посвідчення учасника бойових дій є документом, що підтверджує наявність у ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій та права на пільги (з 14 квітня 2021 року) відповідно до положень Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Однак, вказаний закон не містить норм, які б звільняли позичальника від нарахування процентів за користування позикою протягом особливого періоду у зв'язку з наявністю у нього статусу учасника бойових дій.
Матеріалами справи не підтверджено, а судом не встановлено наявності у позичальника права на пільги згідно із Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а тому суд правильно визначив розмір процентів за користування позикою та період за який має бути стягнуто цю заборгованість.
Отже, положення ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» стосуються виключно мобілізованих позичальників та на спірні правовідносини не поширюються.
Зазначене узгоджується із правовими висновками, які містяться у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2024 року у справі № 426/4264/19 (провадження № 61-7310св24).
Крім того, оскільки позов ТОВ «Фінпром Маркет» задоволений повністю, суд першої інстанції урахувавши наявні у справі докази, які підтверджують, що реально понесені витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 3 500 грн відповідають обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, є співмірними з предметом позову та складністю справи, а також відсутність клопотання сторони відповідача про зменшення вказаних витрат, на підставі п.1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України обґрунтовано стягнув оскаржуваним рішенням суду з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у зазначеному розмірі.
Отже, висновки суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ґрунтуються на встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка. Суд правильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильних висновків суду та не містять підстав для його скасування.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, апеляційний суд доходить висновку про законність та обґрунтованість ухваленого у цій справі рішення та відсутність підстав для його скасування.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Керуючись статтями 268, 367-369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 15 квітня 2025 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Головуючий-суддя
Судді: