Справа № 947/1417/25
Провадження № 2/947/1247/25
24.06.2025 року
Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Луняченка В.О.,
за участю : секретаря судового засідання Макаренко Г.В.
розглянувши за правилами спрощеного провадження цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за опалення -
До Київського районного суду м. Одеси 09.01.2025 року надійшов позов Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за опалення у розмірі 25 432,13 грн.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що ОСОБА_1 як споживач відповідних житлово-комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 ( особовий рахунок № НОМЕР_1 ) не виконує зобов'язання щодо оплати отриманих послуг внаслідок чого утворилась зазначена заборгованість у період з грудня 2019 року по серпень 2024 року.
Направлені за місцем зареєстрованого проживання відповідача копія позовних вимог та ухвали про відкриття провадження були отримані відповідачем особисто, про що свідчить підпис на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, однак жодних заяв по суті справи , клопотань про відкладення розгляду справи або продовження/поновлення строків на подання заяв та доказів , до суду не надходило.
Цивільний процесуальний кодекс України ( далі ЦПК України ) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК України ).
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК України ).
На підставі ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Подібні висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17. Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (Постанова ВС від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц).
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» ( далі Закон ) .
Відповідно до положень статті 1 Закону житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є власник, споживач, виконавець, виробник (частина друга статті 19 Закону). Власником Закон визначає фізичну або юридичну особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку (абзац сьомий частини першої статті 1 Закону). А споживачем є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу (абзац чотирнадцятий частини першої статті 1 Закону).
Згідно зі статтею 13 Закону залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
У пункті 5 частини третьої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Згідно зі статтею 13, пунктом 1 частини першої статті 20 вказаного Закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Тлумачення статті 526 ЦК України свідчить, що цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
У постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, на яку міститься посилання в касаційній скарзі, зроблено висновок, що "споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними".
Аналогічний висновок щодо застосування норм права в подібних правовідносинах викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 904/7183/17 та в постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року в справі № 750/12850/16.
Враховуючи надані стороною позивача докази у вигляді наявності особистого рахунку за вказаною адресою, споживачем за яким визначено саме ОСОБА_1 та відсутність заяв від останнього щодо зміни даних споживача , розрахунку заборгованості за вказаний період, а також відомостей щодо наявності права спільної часткової власності за вказаної квартирою у ОСОБА_1 та відсутність звернень до позивача щодо розподілу витрат на спожиті житлово-комунальні послуги, суд приходить до висновку що те що заявлені вимоги є у повному обсязі, а тому підлягають задоволенню.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, у відповідності до вимог ч.3 ст. 133 ЦПК України , належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача ( ч.1,2 ст. 141 ЦПК України ).
Враховуючи що позивачем під час подання позову сплачено судовий збір у розмірі 3 028,00 грн., що підтверджено платіжною інструкцією №2651 від 22 жовтня 2024 року, вказані судові витрати підлягають стягненню.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 258,259, 263-265,268,273,354 ЦПК України, суд, -
Задовольнити позов Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» (код ЄДРПОУ 34674102, місцезнаходження: м. Одеса, вул. Балківська, 1-Б) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за опалення.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь КП «Теплопостачання міста Одеси» (код ЄДРПОУ 34674102 ) заборгованість за опалення у період з грудня 2019 року по серпень 2024 року у розмірі 25 432,13 ( двадцять п'ять тисяч чотириста тридцять дві) грн. 13 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь КП «Теплопостачання міста Одеси» (код ЄДРПОУ 34674102 ) судові витрати, у вигляді сплаченого позивачем судового збору, у розмірі 3 028,00 грн.
Повний текст рішення буде виготовлено протягом десяти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення складено 01.07.25.
Суддя В. О. Луняченко