Справа № 947/20423/25
Провадження № 2/947/3725/25
про залишення позовної заяви без руху
02.07.2025 року м. Одеса
Суддя Київського районного суду міста Одеси Скриль Ю.А., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог: Київський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про визнання батьківства та стягнення аліментів,
03 червня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог: Київський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), та просить суд ухвалити рішення, яким:
- визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- встановити порядок виконання рішення шляхом внесення відділом держаної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), змін у актовий запис №84 від 11 жовтня 2019 року, зроблений Вітовським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління у Миколаївській області про народження - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , записав у графі батько - « ОСОБА_2 , громадянина України», замість ОСОБА_4 та залишити дитині без змін ім'я - ОСОБА_5 , змінити по-батькові з ОСОБА_6 на « ОСОБА_7 », змінити прізвище з « ОСОБА_8 » на « ОСОБА_9 »;
- стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частини від всіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позову та до досягнення дитиною повноліття.
Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільна справа розподілена судді Скриль Ю.А.
Вимоги до позовної заяви викладені у ст.ст. 175, 177 ЦПК України, і у разі недодержання таких вимог позовна заява, відповідно до ч.1 ст.185 ЦПК України, ухвалою суду залишається без руху.
Одночасно з позовною заявою представник позивачки подала клопотання про звільнення її від сплати судового збору, посилаючись на те, що позивачка одна утримує трьох дітей, не має постійного місця роботи та знаходиться у дуже скрутному стані, переїхала з Херсонської області, змушена винаймати житло, як ВПО, оскільки в неї відсутній поточний місячний дохід, немає коштів на сплату судового збору.
Розглянувши клопотання про звільнення від сплати судового збору, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання з наступних підстав.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Частиною 3 ст.136 ЦПК України визначено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи або звільнити від їх сплати.
Згідно з ст. 8 Закону України «Про судовий збір» суд враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. На тій же підставі суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати.
Відповідно до п. 29 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року єдиною підставою для відстрочення або розстрочення сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони, тобто фізичної або юридичної особи (наприклад, довідка про доходи, про склад сім'ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім'ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо). Клопотання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно зі ст.10 ЦПК України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Між тим, з урахуванням дії принципу змагальності, питання щодо звільнення від сплати судового збору вправі поставити перед судом позивач шляхом подання відповідного обґрунтованого клопотання, у якому повинно бути наведено обставини, котрі свідчать про незадовільне скрутне матеріальне становище особи, та подати суду відповідні докази. Такими доказами можуть бути, зокрема, документи про рівень доходу позивача, документи про заборгованість за комунальні послуги, документи про стягнення заборгованості з позивача в межах виконавчого провадження, відомості про відсутність рухомого чи нерухомого майна, від яких позивач може отримувати доходи, тощо.
Так, позивачка просить звільнити її від сплати судового збору, оскільки через відсутність постійного місця роботи, в неї відсутній поточний місячний дохід, та немає коштів на сплату судового збору, що не є безумовною підставою для звільнення її від сплати судового збору, крім того позивачкою не надано суду доказів наявності обставин, передбачених ч.1ст. 8 Закону України «Про судовий збір» та на які вона посилається у клопотанні про звільнення її від сплати судого збору.
Позивачкою не надано документи, що підтверджують об'єктивно її майновий стан та які свідчили, що її майновий стан на даний час у повному обсязі чи частково перешкоджає сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
За таких обставин, суд позбавлений можливості оцінити майновий стан позивачки, а тому не вбачає підстав для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору, оскільки звільнення від сплати судового збору допускається лише у виключних випадках. При цьому, суд бере до уваги, що звільнення від сплати судового збору є правом, а не обов'язком суду. Позивачка не звертається до суду з клопотаннями про відстрочення, розстрочення сплати судового збору або зменшення розміру судового збору.
Відповідно до вимог ст. 13, 89 ЦПК України, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду. Суд лише оцінює докази, які надані учасниками справи. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Оскільки суд не наділений повноваженнями звільняти особу від сплати судового збору без будь-яких достатніх правових підстав та, враховуючи, що звільнення від сплати судового збору є правом, а не обов'язком суду, за викладених осбтавин суд не може вирішити питання про звільнення позивача від сплати судового збору.
Слід зазначити, що в рішенні у справі «Креуз проти Польщі» Європейський Суд з прав людини зазначив, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів (в даному випадку заяви), які вони мають розглянути, не може вважатись обмеженням доступу до суду.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст.1 75, ч. 5 ст. 177 ЦПК України, позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини. Позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні у нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Крім того, відповідно до ч.6 ст.175 ЦПК України, у позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.
Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач просить встановити батьківство відповідача щодо малолітнього сина.
Між тим, у ч.ч. 3, 4 статті 128 СК України зазначається, що позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
При цьому, надана копія свідоцтва про народження дитини, з якої вбачається, що батьком дитини ОСОБА_10 вказаний ОСОБА_4 .
Окрім цього, частиною 1ст. 122 СК України визначено, що дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя.
Позивач у позовних вимогах не вказує всіх необхідних відомостей, необхідних для реєстрації батьківства в органах РАЦС.
До суду необхідно надати докази, що підтверджують батьківство відповідача. Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності.
Доказами до позову про визнання батьківства можуть бути, наприклад: документи, що свідчать про спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства (довідка про склад сім'ї, витяги з погосподарських та домових книг, особисті листи, сімейні фотокартки, рішення судів в інших справах тощо); покази свідків, яким відомо про відносини сторін та про їх батьківство щодо дитини; висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи (що є підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку).
Верховним Судом було роз'яснено, що для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства (постанова Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 591/6441/14-ц).
Разом з тим, згідно ч. 2 ст. 129 СК України, до вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство. В позовній заяві позивач не зазначає поважні причини пропуску строку на звернення до суду з заявою про визнання батьківства та не заявляє клопотання про поновлення даного строку.
Зміст позову є вказівкою позивача на спосіб захисту вже порушеного права (ст. 16 ЦК України), однак в позові не вказано в чому саме полягає спір між позивачем і відповідачем в цій частині.
У позовній заяві позивач вказує, що згідно з заявою ОСОБА_2 від 11.11.2020 року він визнає себе батьком та з лютого 2016 року позивачка співмешкала з відповідачем та у фактичних шлюбних відносинах у них ІНФОРМАЦІЯ_3 народився син ОСОБА_3 .
Водночас, позивачка не зазначає поважні причини пропуску строку на звернення до суду із заявою про визнання батьківства та не заявляє клопотання про поновлення даного строку.
Також, у заяві позивачка посилається на ст. 125 СК України, якою передбачено встановлення факту батьківства за рішенням суду.
Отже, позивачу рекомендовано визначитись зі змістом позовних вимог, які були б ефективними, тобто такими, що відповідають змісту відповідного права чи інтересу, способу захисту порушеного права, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Адже неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин(постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19).
Верховним Судом було роз'яснено, що для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства (постанова Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 591/6441/14-ц).
Крім того, при вивченні матеріалів позовної заяви встановлено, що позивачем у позовній заяві не залучено третю особу - орган опіки та піклування, оскільки участь відповідного органу опіки та піклування є обов'язковою у такій категорії справ.
Статтею 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо визнання батьківства обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Враховуючи зазначене, позивачці необхідно визначити склад учасників справи, з врахуванням відповідних норм чинного законодавства України в тому числі врахувавши і положення Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану».
Крім того, варто зазначити, що в силу ч. 1, ч. 4 ст. 53 ЦПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. У заявах про залучення третіх осіб і в заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.
Отже, позивачці необхідно виконати і положення ч. 1, ч. 4 ст. 53 ЦПК України.
У зв'язку з наведеним позивачці необхідно привести свої вимоги у відповідності до вимог закону та звернутися до суду з відповідною позовною заявою, викладеною в новій редакції.
Відповідно до ст.185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб та строк їх усунення, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
З урахуванням зазначеного, позовну заяву слід залишити без руху.
Керуючись ст.185 ЦПК України,
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог: Київський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про визнання батьківства та стягнення аліментів залишити без руху.
Надати позивачці строк для усунення викладених в мотивувальній частині ухвали недоліків, який не може перевищувати 10-ти днів з дня вручення ухвали суду, а саме:
- надати докази на підтвердження обставин, на які посилається позивачка у клопотанні про звільнення її від сплати судового збору,
- залучити до участі у справі у якості третьої особи: орган опіки та піклування, визначитись зі змістом позовних вимог,
- надати клопотання про поновлення пропущеного строку, з зазначенням причини поважности пропуску строку на звернення до суду із заявою про визнання батьківства.
У разі невиконання ухвали суду в зазначений строк, позовна заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Ю. А. Скриль