Провадження №2/760/3191/25
Справа №760/29290/23
09 квітня 2025 року Солом'янський районний суд м. Києва
у складі головуючого судді - Усатової І.А.,
при секретарі - Зеленчуку М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування в особі Врадіївська селищної ради Первомайського району Врадіївська селищна ради Миколаївської області про позбавлення батьківських прав,-
Позивачка звернулася до суду з позовом та просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позову вказала, що з лютого 2010 року, вони з відповідачем проживали однією сім'єю, за час спільного проживання мають спільну доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зазначила, що спільне життя між ними не склалося через різні характери, різні погляди на сімейні цінності, що ганебно вплинули на їх стосунки.
З листопада 2011 року, вони не підтримують будь яких стосунків, спільно не
проживають.
Позивачка вказала, що вона перебуває в іншому шлюбі з ОСОБА_4 .
Позивачка наголошує, що відповідач участі у лікуванні та вихованні дитини не приймає, не цікавиться, не забезпечує, без поважних причин, всім необхідним для дитини її віку. Відповідач абсолютно не піклується про фізичний і духовний розвиток ОСОБА_5 , про навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечує необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням, що негативно впливає на фізичний розвиток як складову виховання, не створює умов для отримання дитиною освіти, не спілкується з нею з листопада 2011 року. Донька не знає, навіть, як виглядає батько, так, як останній, взагалі не спілкується з дитиною. Відповідач своєю аморальною поведінкою порушує загальновизнані норми моралі, що негативно також впливає на свідомість дитини.
Також позивачка вказала, що у Солом?янському відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) на виконанні знаходиться виконавчий лист №474/415/15-ц виданий 21.12.2019 Врадіївським районним судом Миколаївської області, про стягнення з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , в розмірі 1/4 частки з усіх видів доходів/заробітку відповідача, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. ОСОБА_6 , ухиляється від сплати аліментів на дитину, має заборгованість по сплаті аліментів 360265 грн. 56 коп. станом на 01.05.2023.
З огляду на викладене просить позов задовольнити.
11.12.2023 протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано головуючому судді Усатовій І.А.
Ухвалою судді Солом'янського районного суду м. Києва від 31.01.2024 відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 12.11.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач у судове засідання не з'явидася, подада заяву про розгляд справи без її участі, не заперечувала проти винесення заочного рішення та просила позов задовольнити.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся в порядку, передбаченому процесуальним законом. Про причину неявки суд до відома не поставив. Судова повістка, яка направлялась відповідачу за зареєстрованим місцем проживання, повернулася до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Врадіївська селищна рада Первомайського району Миколаївської області надала висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , щодо дитини ОСОБА_3 .
Враховується судом і рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011, згідно якого у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі за адресою, вказаною в матеріалах справи (зокрема позовній заяві), яка відповідає місцю реєстрації відповідача, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене йому належним чином.
У зв'язку з розглядом справи за відсутності всіх учасників справи в порядку спрощеного провадження, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Відповідно до п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо відповідач не подав відзив та позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
У зв'язку із тим, що відповідач своєчасно і належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду справи, не використав наданого законом права на подачу відзиву на позовну заяву, тому суд, враховуючи згоду сторони позивача, відповідно до положень частини першої статті 280 ЦПК України, вважає можливим провести заочний розгляд справи, вирішити справу за наявними в матеріалах доказами та ухвалити заочне рішення.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Статтею 150 Сімейного кодексу України визначено обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, а саме батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; зобов'язані поважати дитину; передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї; забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини; забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Частиною четвертою статті 155 встановлено, що ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 КАС України. Зокрема, пунктом 2 частини першої даної статті визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Згідно зі статтею 165 Сімейного кодексу України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Позивачка, звертаючись до суду з позовом зазначає, що від спільного проживання з відповідачем народилася ОСОБА_3 , яка проживає з нею та перебуває на її утриманні, так як відповідач з листопада 2011 року взагалі не цікавиться життям своєї доньки.
Згідно свідоцтва про народження, виданого 14.12.2010 відділом реєстрації актів цивільного стану Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві, вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_3 , актовий запис № 3648, її батьками вказані ОСОБА_2 та ОСОБА_7 .
Згідно свідоцтва про шлюб (повторне), виданого Суворовським районним у м. Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управлення Міністерства юстиції (м. Одеса) укладено шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , актовий запис № 682 від 05.09.2020.
Відповідно до довідки про неотримання аліментів, виданої Солом?янським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) від 26.05.2023 №80305, ОСОБА_2 має заборгованість по сплаті аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_3 у розмірі 360 265, 56 грн.
Відповідно до характеристики ОСОБА_3 , виданої Олексіївським закладом загальної середньої освіти Миколаївської селищної ради Березівського району Одеської області від 05.07.2023 №75, ОСОБА_5 навчається в Олексіївському ЗЗСО з 01.09.2022, мати, ОСОБА_1 , приймає активну участь у вихованні доньки, батько, ОСОБА_2 , участі у вихованні та навчанні доньки не приймає, жодного разу не цікавився її життям.
Відповідно до висновку органу опіки та піклування Врадіївської селищної ради Первомайського району Миколаївської області, вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 батьківських прав щодо дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він, ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Згідно ч. 3 ст. 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них.
Відповідно до ст. 165 Сімейного кодексу України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Згідно з ч. 1 ст. 166 Сімейного кодексу України особа, позбавлена батьківських прав: втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання; перестає бути законним представником дитини; втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми; не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником; не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування); втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.
Відповідно до ч. 2 ст. 166 Сімейного кодексу України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини.
Відповідно до п. 16 постанови Пленуму Верховного суду України №3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
У рішенні від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява № 70879/11) ЄСПЛ зазначив, що якщо батько не підтримує стосунків з дитиною, його можна позбавити батьківських прав. І в цьому немає порушення права на сімейне життя, гарантованого Конвенцією. У цій справі ЄСПЛ звернув увагу на те, що заявник міг і повинен був усвідомлювати, що таке тривале і повне розставання з його сином, зокрема, враховуючи юний вік останнього в той час, коли їх контакт припинився, може призвести лише до значного ослаблення, якщо не повного розриву, зв'язку між ними і відчуження дитини від нього (§ 52). Саме бездіяльність заявника призвела до розриву зв'язків між ним і його сином і підштовхнула результат справи проти нього. Очевидно, що позбавлення заявника батьківських прав не більше ніж анулювало юридичний зв'язок між заявником і його сином. Враховуючи відсутність будь-яких особистих відносин протягом семи років, що передували цьому рішенню, не можна сказати, що воно негативно вплинуло на ці відносини (§ 54). Існуючі сімейні зв'язки між подружжям і дітьми, про яких вони фактично піклуються, зумовлюють захист відповідно до Конвенції. Більш того, якщо минув значний проміжок часу з того моменту, як дитина жила разом зі своїми біологічними батьками, то інтерес цієї дитини в тому, щоб його de facto сімейна ситуація знову не змінилася, може домінувати над інтересами батьків, щоб їх сім'я возз'єдналася (§ 55).
Згідно висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19, періодичне спілкування за допомогою телекомунікаційних систем також не є повноцінним виконанням батьківських обов'язків, а відтак особа, яка свідомо змінює країну проживання, не приймає участі у вихованні дітей, несе відповідні ризики порушення нормальних життєвих зв'язків та передбачених законом наслідків невиконання батьківських обов'язків, що в даному випадку і відбулось - малолітні діти фактично залишились без батьківського піклування.
Згідно висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 08 грудня 2021 року у справі № 311/563/20, виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").
Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
З досліджених судом доказів встановлено, що відповідачка не займається вихованням сина, повністю самоусунулася та ухиляється від виконання батьківських обов'язків, не забезпечує належних умов для виховання дитини.
Суд вважає, що всі дії відповідачки, а саме самоусунення від обов'язків щодо утримання, виховання сина, не бажання брати участь у вихованні та розвитку дитини, свідчать про байдужість відповідачки до її батьківських обов'язків по відношенню до дитини.
Суд враховує і те, що про ухилення одним з батьків від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини може свідчити не лише ненадання матеріального забезпечення кимось із батьків, але й брак спілкування, моральної та психологічної підтримки дитини, нездійснення участі у вихованні та розвитку дитини, незабезпечення потрібним харчуванням та лікуванням тощо.
Суд вважає, що позивач навів численні посилання на те, що відповідачка не виконує своїх батьківських обов'язків, контакту з дитиною не має і не вживає жодних заходів щодо налагодження стосунків з дитиною, не цікавиться її станом здоров'я, не виявляє будь-якої турботи про дитину, не надає матеріальної підтримки в добровільному порядку, тобто самоусунулася від виконання своїх батьківських обов'язків.
З урахуванням наведених висновків Верховного Суду та встановлених у цій справі обставин, судом може розцінюватися заявлені позовні вимоги як достатню підставу для задоволення позовної вимоги про позбавлення батьківських прав.
Враховуючи досліджені судом докази та встановлені обставини, суд приходить до висновку, що позивач довів ті обставини, на які посилався як на підставу своїх позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
У справі «М. С. проти України» від 11.07.2017 Європейський суд з прав людини вказав, що існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків.
Таким чином, судом встановлено, що відповідачка не проявляє заінтересованості в долі сина, не цікавиться його станом здоров'я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, підготовкою до самостійного життя, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення; не виявляє інтересу до його внутрішнього світу.
Згідно викладеного, враховуючи найкращі інтереси неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , беручи до уваги встановлені обставини та досліджені докази, суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 не зацікавлений у здійсненні своїхи батьківських обов'язків відносно неповнолітньої доньки.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову.
Керуючись статтями 150, 164-167, 196 Сімейного Кодексу України, статтями 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 273, 354, ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування в особі Врадіївська селищної ради Первомайського району Врадіївська селищна ради Миколаївської області про позбавлення батьківських прав, задовольнити.
Позбавити ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) батьківських прав відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя: І. А. Усатова