760/6976/25
СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА
02 липня 2025 року Солом'янський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Кицюк В.С., за участю: секретаря Лопатюк А.В.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Київської міської ради про визнання права власності на квартиру у зв'язку з втратою правовстановлюючого документа,-
У березні 2025 року позивач звернувся до суду із вищезазначеним позовом, у якому просив визнати за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Кравченко І.В. 07 червня 2006 року №2098, зареєстрованого в БТІ 29 червня 2006 року за реєстровим №4768. Оригінал договору купівлі-продажу на квартиру позивачем втрачено під час евакуації у зв'язку із військовою агресією рф до Польщі. Позивач намагалась отримати дублікат у нотаріуса, однак у Державному реєстрі нотаріусів України зазначено, що нотаріус КМНО Кравченко І.В. тимчасово не дає. 13.04.2023 позивач отримала відповідь від ЦМУМЮ (м. Київ), відповідно до якої з 30 січня 2023 року зупинена нотаріальна діяльність приватного нотаріуса, документи нотаріального діловодства та архіву приватного нотаріуса КМНО Кравченко І.В. до Київського державного нотаріального архіву не передавались, видача дублікату із справ неможлива. Враховуючи втрату договору купівлі-продажу квартири та неможливість отримати дублікат, позивач звернулась до суду про визнання права власності.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 02 квітня 2025 року відкрито загальне позовне провадження у справі.
22.04.2025 до суду надійшли письмові пояснення, у яких представник КМР зазначив, що заперечує проти задоволення позовної заяви, оскільки КМР не є тим органом, який заперечує чи не визнає право власності позивача.
Протокольною ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 19 травня 2025 року розпочато підготовче судове засідання.
26.05.2025 до суду надійшла заява представника позивача про долучення доказів.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 26 травня 2025 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні представник позивача просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, повідомлявся належним чином.
Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду і вирішення справи, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, відповідно до копії договору купівлі-продажу квартири від 07 червня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Кравченко І.В., зареєстровано в реєстрі за №2098, ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) уклали договір купівлі-продажу квартири, предметом якого є те, що продавець продав, а покупець купив належну продавцю на праві власності квартиру АДРЕСА_1 . Квартира, що відчужується, складається з двох жилих кімнат, жилою площею 27,50 кв.м., загальною площею 43,50 кв.м.
Згідно з копією інформаційної довідки КП КМР «КМ БТІ» від 02 серпня 2023 року КВ-2023 №21297, згідно з даними реєстрових книг Бюро, кв. АДРЕСА_1 на праві власності зареєстрована за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Кравченко І.В., приватним нотаріусом КМНО 07 червня 2006 року, №2098, зареєстрованого в Бюро 29 червня 2006 року за реєстровим №4768.
Відповідно до копії відповіді Управління нотаріату ЦМУМЮ (м. Київ) від 13 квітня 2023 року №18241/9.1-23/вх.К-4439-23, оскільки нотаріальна діяльність приватного нотаріуса Кравченко І.В. тимчасово зупинена до усунення обставини, передбаченої наказом від 27 січня 2023 року №124/6, інформація щодо укладення договору заміщення нотаріуса Кравченко І.В. відсутня, видача дублікату із справ нотаріуса Кравченко І.В. неможлива.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №427706560 від 20 травня 2025 року, відсутні відомості у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до відомостей з єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, наявна заборона на нерухоме майно, реєстраційний номер обтяження 3310270, зареєстровано 07 червня 2006 року за №3310270 реєстратором приватний нотаріус Кравченко І.В., підстава обтяження іпотечний договір №2100 від 07 червня 2006 року, об'єкт обтяження - квартира за адресою: АДРЕСА_2 , власник ОСОБА_2 .
Відповідно до копії довідки АТ «Альфа-банк» від 11 листопада 2022 року вих. №49703-39.1, заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором №10-29/2103 від 07 червня 2006 року відсутня.
Статтею 15 ЦК України гарантовано право кожного на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Стаття 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантує кожному право мирного володіння своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У п.37 Постанови від 07 лютого 2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначає, що позови про визнання права власності, що пред'явлені на підставі статті 392 ЦК, пов'язані з невизначеністю відносин права власності позивача щодо свого майна.
З урахуванням положень ч.1 ст.15 та ст.392 ЦК України власник майна має право пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
У п.37 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України від 07 лютого 2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» наголошується, що виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, зокрема, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами.
Крім того, Верховний Суд України у своєму Узагальненні «Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ» звертає увагу, що передумовою для застосування ст.392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права. Наприклад, позов про визнання права власності у разі втрати документа, що засвідчує право власності особи на річ, подається за відсутності можливості одержати у відповідних органах дублікат правовстановлюючого документа.
Пунктом 1 ч.1 ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва або майбутній об'єкт нерухомості, речові права на які підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.
Враховуючи викладене, а також те, що позивач позбавлений можливості відновити оригінал правовстановлюючого документу на належне йому нерухоме майно, отримати дублікат правовстановлюючого документу, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, предметом даного спору є визнання права власності на нерухоме майно у разі втрати документа, якій засвідчує право власності.
Відповідачем у позові про визнання права власності є будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес.
Відповідно до вимог ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Крім того, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий п.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп2003).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
На підставі викладеного, позов підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 76 - 81, 89, 141, 247, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_2 до Київської міської ради про визнання права власності на квартиру у зв'язку з втратою правовстановлюючого документа - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_2 / РНОКПП НОМЕР_1 / право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Вікторія КИЦЮК