печерський районний суд міста києва
Справа № 757/25834/25-к
05 червня 2025 року Печерський районний суд міста Києва у складі:
слідчого судді - ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_2 ,
за участю:
прокурора - ОСОБА_3 ,
захисника - адвоката ОСОБА_4 ,
розглянувши у судовому засіданні в м. Києві в залі суду клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_5 про обрання у кримінальному провадженні № 12025000000001374 від 08.05.2025 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Луганська, українця, громадянина України, раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України,
Старший слідчий в ОВС Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_5 , за погодженням із прокурором відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 , звернувся до слідчого судді з клопотанням про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Обґрунтовуючи клопотання слідчий посилається на те, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України за процесуального керівництва Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025000000001374 від 08.05.2025 за підозрою ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України.
Процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у вказаному кримінальному провадженні здійснюється Офісом Генерального прокурора.
Суть підозри обгрунтовує наступним.
Встановлено, що 24.10.1945 набув чинності Статут Організації Об'єднаних Націй, підписаний 26.06.1945, яким фактично створено Організацію Об'єднаних Націй (далі - ООН).
До складу ООН увійшли Союз Радянських Соціалістичних Республік (правонаступником якого з 1991 року є Російська Федерація (далі - РФ), Українська Радянська Соціалістична Республіка (правонаступницею якої з 1991 року є Україна) та ще 49 держав-засновниць, а згодом до вказаної міжнародної організації прийняті інші держави світу.
Відповідно до ч. 4 ст. 2 Статуту ООН всі члени ООН утримуються в їх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування проти територіальної недоторканості або політичної незалежності будь-якої держави.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1965 «Про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав, про убезпечення їх незалежності і суверенітету» закріплено, що держави не мають права втручатися прямо чи опосередковано з якої б то не було причини у внутрішні та зовнішні справи іншої держави.
Кожна держава має невід'ємне право обирати свою політичну, економічну, соціальну та культурну систему без втручання в будь-якій формі з боку будь-якої іншої держави.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 09.12.1981 «Про неприпустимість інтервенції і втручання у внутрішні справи держав» закріплено, що держави не мають права здійснювати інтервенцію або втручання в будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні чи зовнішні справи інших держав.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 24.10.1970 «Про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН» закріплено принцип, згідно з якими держави утримуються в своїх міжнародних відносинах від погроз силою або її застосуванням як проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з цілями ООН.
Такі погрози силою або її застосуванням є порушенням міжнародного права і Статуту ООН.
Кожна держава зобов'язана утримуватися від погроз силою або її застосуванням з метою порушення існуючих міжнародних кордонів іншої держави або у якості засобу вирішення міжнародних суперечок, у тому числі територіальних суперечок, і питань, що стосуються державних кордонів.
Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки 24.08.1991 схвалено акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України.
Згідно з указаним документом територія України є неподільною та недоторканою.
Незалежність України визнано значною кількістю держав світу, у тому числі 05.12.1991 РФ.
31.05.1997 відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань за Заключним актом Наради з безпеки та співробітництва в Європі укладено Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ (ратифікований Законом України від 14.01.1998 № 13/98-ВР та Федеральним Законом РФ від 02.03.1999 № 42-ФЗ).
Відповідно до ст. ст. 2-3 зазначеного Договору РФ зобов'язалась поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих кордонів між Україною та РФ і розбудову відносин на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, незастосування сили або загрози силою, невтручання у внутрішні справи.
Статтями 1-3 Конституції України, яка прийнята Верховною Радою України 28.06.1996, визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною та недоторканою.
Відповідно до статей 132-133 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України, зокрема, входить: Луганська область.
Натомість, починаючи з 2014 року, представниками РФ, всупереч вимогам вищевказаних нормативно-правових актів, вчинено дії з метою захоплення адміністративних будівель і ключових об'єктів військової та цивільної інфраструктури для забезпечення військової окупації, а також подальшої анексії території Луганської області.
Потім 27.04.2014 під безпосереднім керівництвом та контролем представників РФ на території тимчасово окупованої Луганської області створено терористичну організацію «Луганська народна республіка» (далі - «ЛНР»).
Надалі 07.04.2014 за поданням керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, погодженим із Головою Служби безпеки України, на території Донецької і Луганської областей розпочато проведення антитерористичної операції (далі - АТО).
Після того 13.04.2014, через посилення сепаратистських виступів та захоплення державних установ на сході України, виконувач обов'язків Президента України Указом від 14.04.2014 № 405/2014 затвердив Рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та Україною розпочато на території Луганської і Донецької областей широкомасштабну АТО із залученням Збройних Сил України та інших військових формувань.
Визнання Верховною Радою України «Луганської народної республіки» терористичною організацією знайшло своє відображення у Заяві Верховної Ради України «Про трагічну загибель людей внаслідок терористичного акту над територією України», схваленій постановою Верховної Ради України від 22.07.2014 № 1596-УІІ, Заяві Верховної Ради України «Щодо протидії поширенню підтримуваного російською федерацією міжнародного тероризму», схваленій постановою Верховної Ради України від 22.07.2014 № 1597-VII, Зверненні Верховної Ради України до Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, національних парламентів держав - членів Європейського Союзу, Сполучених Штатів Америки, Канади, Японії та Австралії щодо масового розстрілу людей під Волновахою в Україні, затвердженому постановою Верховної Ради України від 14.01.2015 № 106-VIII, Заяві Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії РФ та подолання її наслідків», схваленій постановою Верховної Ради України від 21.04.2015 № 337-VIII.
Разом з тим положеннями Звернення до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором, затверджених постановою Верховної Ради України від 27.01.2015 № 129-VIII, визнано РФ державою-агресором та закликано міжнародних партнерів України, серед іншого, визнати РФ державою-агресором, що всебічно підтримує тероризм та блокує діяльність Ради Безпеки ООН, чим ставить під загрозу міжнародний мир і безпеку, а так звані «ДНР» і «ЛНР» визнати терористичними організаціями.
Отже, Верховною Радою України як вищим органом законодавчої влади констатовано віднесення «ЛНР» до терористичних організацій, а відповідних осіб, які забезпечують їх функціонування, як учасників терористичної організації.
Керівники терористичної організації «ЛНР» за сприяння та координації представників влади РФ у 11.05.2014 провели фіктивний референдум про відокремлення Луганської області від України та проголошення її незалежною «державою».
Незаконні збройні формування терористичної організації «ЛНР», іррегулярні збройні формування РФ та військовослужбовці Збройних Сил РФ чинять збройний опір Україні у відновленні територіальної цілісності та забезпеченні правопорядку, при цьому учасники політичного блоку вказаних терористичних організацій, за підтримки та сприяння представників влади РФ, під виглядом органів державної влади створили окупаційні адміністрації РФ, які забезпечують подальшу окупацію та здійснюють управління вказаними територіями на місцевому рівні.
З огляду на викладене між РФ та Україною з 20.02.2014 триває збройний конфлікт міжнародного характеру.
Частиною другою ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 № 1207-VII констатовано, що тимчасова окупація території України розпочалася 19.02.2014.
Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 № 1207-VII визначено, що збройна агресія РФ розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств РФ, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності; РФ чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань РФ, що складаються з регулярних з'єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони РФ, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам РФ, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд і груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих російською федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації російської федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні РФ самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.
При цьому, з метою створення приводів для ескалації конфлікту і спроби виправдання своєї агресії перед громадянами РФ та світовою спільнотою 21.02.2022 РФ визнано «ЛНР» незалежною державою.
Надалі Президент РФ, а також інші представники влади РФ, нехтуючи вимогами п. п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципами Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та положеннями ч. 4 ст. 2 Статуту Організації Об'єднаних Націй і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (XXV), від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ), спланували, підготували і розв'язали повномаштабну неспровоковану агресивну війну та воєнний конфлікт проти України.
З цією метою 22.02.2022 Президент РФ підписав з керівниками російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей договори про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу, які в той же день ратифіковані Державною думою та Радою Федерації Федеральних Зборів РФ.
В цей же день Президент РФ, з метою надання видимості законності дій по нападу на Україну, направив до Ради Федерації Федеральних Зборів РФ звернення про використання Збройних Сил РФ за межами РФ, яке було задоволено.
23.02.2022 керівники російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей звернулися до Президента РФ з проханням надати допомогу у відбитті надуманої ними воєнної агресії «українського режиму щодо населення» так званих «Донецької народної республіки» та «ЛНР».
24.02.2022 Президент РФ оголосив про своє рішення почати військову операцію в Україні, після чого був відданий наказ на вторгнення підрозділів Збройних Сил Російської Федерації на територію України.
Факт повномасштабного збройного вторгнення на територію України не приховувався владою РФ, а також встановлений рішеннями міжнародних організацій, зокрема резолюцією Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 «Про агресію проти України», п. п. 1, 3 Висновку 300(2022) Парламентської Асамблеї Ради Європи «Наслідки агресії Російської Федерації проти України», п. п. 17, 18 наказу Міжнародного Суду ООН від 16.03.2022 за клопотанням про вжиття тимчасових заходів у справі «Звинувачення в геноциді відповідно до Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього (Україна проти РФ та ін.)».
Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX затверджено Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована РФ територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Тимчасова окупація РФ територій України, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для РФ жодних територіальних прав.
Згідно з до п. 6 ст. 11 Закону окупаційна адміністрація РФ - сукупність державних органів і структур російської федерації, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних РФ самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб'єктів адміністративних послуг.
Пунктом сьомим ст. 11 Закону передбачено, що тимчасово окупована РФ територія України - це частини території України, в межах яких збройні формування РФ та окупаційна адміністрація РФ встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування РФ встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації РФ.
Одним з таких незаконних збройних формувань, створених на території Луганської області, стало «Управление государственной службы охраны Министерства внутренних дел ЛНР», юридична адреса: «ЛНР, м. Луганськ, пл. Героїв Великої Вітчизняної війни, 3», що в подальшому було реорганізовано у «Федеральное государственное унитарное предприятия «ОХРАНА» федеральной службы войск Национальной гвардии РФ по Ростовской области» з фактичною адресою розташування: м. Луганськ, пл. Героїв Великої Вітчизняної війни, 3, для функціонування якого представники військової адміністрації так званого «ЛНР» залучили невстановлених осіб як з числа місцевих мешканців, так і з числа представників держави-агресора.
Незаконне збройне формування «Управление государственной службы охраны Министерства внутренних дел ЛНР» (у подальшому - «Федеральное государственное унитарное предприятия «ОХРАНА» федеральной службы войск Национальной гвардии РФ по Ростовской области»), створене на тимчасово окупованій території Луганської області, має організаційну структуру військового типу, а саме: єдиноначальність, підпорядкованість, дисципліну, визначений механізм вступу до підрозділу і порядок проходження в ньому служби.
Також встановлено, що на території м. Луганська здійснювало діяльність публічне акціонерне товариство «Луганськтепловоз» (код ЄДРПОУ № 05763797), створене 18.06.2003 з основним видом діяльності: виробництво залізничних локомотивів і рухомого складу, яке перейшло під контроль так званих правоохоронних органів та незаконних збройних формувань «ЛНР» після тимчасової окупації вказаного населеного пункту.
Посаду охоронця зазначеної юридичної особи - ПАТ «Луганськтепловоз» обіймав ОСОБА_6 , який постійно проживав на території м. Луганська до тимчасової окупації зазначеного населеного пункту та добровільно залишився мешкати після створення так званої «ЛНР».
Після того, в невстановлені досудовим розслідуванням дату та час, але не пізніше 29.11.2022, невстановлені особи з числа співробітників військової адміністрації так званої «ЛНР» з метою забезпечення функціонування попередньо створеного незаконного правоохоронного органу - так званого «Управления Государственной службы охраны Министерства внутренних дел ЛНР», достовірно усвідомлюючи, що громадянин України ОСОБА_6 раніше обіймав посаду охоронця в ПАТ «Луганськтепловоз», а отже має відповідні знання, вміння, навички, запропонували останньому вступити до лав зазначеного незаконного правоохоронного органу на аналогічну попередньо займаній посаду охоронця.
Тоді у невстановлені досудовим розслідуванням дату та час, проте не пізніше 29.11.2022, громадянин України ОСОБА_6 , перебуваючи на території тимчасово окупованого м. Луганська, діючи за власним бажанням, без фізичного та психологічного примусу, добровільно погодився на викладену пропозицію невстановлених осіб, які мають відношення до військової адміністрації так званої «ЛНР» щодо зайняття посади охоронця у незаконному правоохоронному органі: «Управлении Государственной службы охраны Министерства внутренних дел Луганской Народной Республики», створеному на тимчасово окупованій території України, розташованому за адресою: м. Луганськ, пл. Героїв Великої Вітчизняной війни, 3, що в подальшому реорганізовано у «Филиал государственного унитарного предприятия «ОХРАНА» федеральной службы войск Национальной гвардии РФ по Ростовской области», тобто підрозділ збройного формування держави-агресора.
Продовжуючи свої протиправні дії, починаючи з 29.11.2022, громадянин України ОСОБА_6 , перебуваючи на території тимчасово окупованого міста Луганська, усвідомлюючи неправомірність, а також суспільну небезпеку своїх дій, був призначений на посаду охоронця незаконного правоохоронного органу в розумінні ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів»: «Управления Государственной службы охраны Министерства внутренних дел Луганской Народной Республики», яку обіймав до 26.06.2023.
У подальшому незаконний правоохоронний орган «Управление Государственной службы охраны Министерства внутренних дел Луганской Народной Республики» реорганізовано у «Филиал государственного унитарного предприятия «ОХРАНА» федеральной службы войск Национальной гвардии РФ по Ростовской области», тобто підрозділ збройного формування держави-агресора, зі збереженням місця розташування на території м. Луганська.
З метою доведення свого злочинного умислу до кінця, громадянин України ОСОБА_6 , діючи умисно та протиправно, 30.08.2023 рішенням невстановлених посадових осіб «Филиала государственного унитарного предприятия «ОХРАНА» федеральной службы войск Национальной гвардии РФ по Ростовской области» був призначений на посаду охоронця цього підрозділу збройного формування держави-агресора, яку продовжив обіймати, провадячи відповідну діяльність та виконувати функціональні обов'язки.
Під час досудового розслідування кримінального провадження № 12024000000001270, відомості про яке внесено до ЄРДР 21.06.2024, ОСОБА_6 25.04.2025 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України.
Слідчий вважає наявними всі законні підстави для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного, враховуючи те, що він підозрюється у вчиненні зокрема тяжкого злочину та наявні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а саме: підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; знищити, сховати або спотворити будь-яку з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Прокурор в судовому засіданні клопотання підтримав та просив його задовольнити з підстав у ньому зазначених.
Захисник у судовому засіданні заперечив щодо задоволення клопотання, зазначивши про його необгрунтованість та передчасність.
Заслухавши пояснення прокурора, захисника та дослідивши клопотання та докази, якими обґрунтовується клопотання, слідчий суддя дійшов такого висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Частиною другою ст. 19 Конституції України встановлено обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
З метою досягнення завдань кримінального провадження та для належного здійснення правосуддя у справах про вчинення кримінального правопорушення в КПК передбачено заходи забезпечення кримінального провадження, до яких належить, зокрема, тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Відповідно до ч. 6 ст. 193 КПК України слідчий суддя, суд може розглянути клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого, лише у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений оголошений у міжнародний розшук.
Слідчим суддею встановлено, що під час досудового розслідування кримінального провадження № 12024000000001270, відомості про яке внесено до ЄРДР 21.06.2024, ОСОБА_6 25.04.2025 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України.
Обставини, що дають підстави обґрунтовано підозрювати ОСОБА_6 у вчиненні вказаного кримінального правопорушення, підтверджуються зібраними у ході досудового розслідування матеріалами, зокрема:
- рапортом оперативного співробітника Служби безпеки України;
- протоколом допиту свідка ОСОБА_7 , під час якого той показав, що ОСОБА_6 залишився на окупованій території м. Луганська, де продовжував здійснювати охорону ПАТ «Луганськтепловоз»;
- документом «Сведения о состоянии индивидуального лицевого счета застрахованного лица», виданим на ім'я ОСОБА_6 , де зазначено, що останній отримував виплати від РФ;
- інформацією з Державної прикордонної служби України щодо перетину кордону ОСОБА_6 ;
- протоколами тимчасових доступів до речей та документів.
Повідомлення про підозру ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, вручено у спосіб, передбачений для вручення повідомлень.
Відповідно до ст. 278 КПК України письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
Згідно з ч. 1, 3, 7 ст. 135 КПК України особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв'язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою. У разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім'ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи. Повістка про виклик особи, яка проживає за кордоном, вручається згідно з міжнародним договором про правову допомогу, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а за відсутності такого - за допомогою дипломатичного (консульського) представництва.
Належним підтвердженням отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом є розпис особи про отримання повістки, в тому числі на поштовому повідомленні, відеозапис вручення особі повістки, будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення особі повістки про виклик або ознайомлення з її змістом (ст. 136 КПК України).
Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 у кримінальному провадженні набув статусу підозрюваної особи відповідно до вимог ст. ст. 276-279 КПК України.
Органом досудового розслідування були вчинені всі можливі та необхідні дії щодо повідомлення про підозру ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінальних правопорушень, передбаченого шляхом направлення повідомлення про підозру, пам'ятки про процесуальні права та обов'язки підозрюваного всіма можливим способами.
Таким чином, ОСОБА_6 у повній відповідності до ч. 1 ст. 42 КПК України набув статусу підозрюваної особи у цьому кримінальному провадженні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі Нечипорук та Йонкало проти України від 21 квітня 2011 року термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (також рішення від 30 серпня 1990 р. у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» (Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom), п. 32, Series А, № 182).
Крім того, слідчий суддя на вказаному етапі досудового розслідування не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів, визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу.
Виходячи з наявних матеріалах даних, слідчий суддя дійшов висновку про обґрунтованість підозри ОСОБА_6 , а доводи сторони захисту щодо відсутності обґрунтованої підозри є безпідставними.
Згідно з ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) кожному гарантовано право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом. Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «c» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання. Пунктом 4 цієї статті гарантовано право кожному, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
Відповідно до ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Статтею 13 визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження
Згідно з п. 1 ст. 52 Хартії основоположних прав Європейського Союзу 2000 року будь-яке обмеження прав і свобод, що визначаються цією хартією, повинне здійснюватися на підставі закону з повагою до сутності цих прав і свобод; застосовані за принципом пропорційності обмеження можуть бути встановлені тільки тоді, коли вони потрібні та відповідають цілям і загальним інтересам, визнаним Європейським Союзом, або потребі захистити права і свободи інших осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у частині першій цієї статті, з урахуванням особливостей, встановлених законом.
Сторона обвинувачення зобов'язана використати всі передбачені законом можливості для дотримання прав підозрюваного чи обвинуваченого (зокрема, прав на захист, на доступ до правосуддя, таємницю спілкування, невтручання у приватне життя) у разі здійснення кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia).
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 281 КПК України, якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме або він виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України чи за межами України та не з'являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора за умови його належного повідомлення про такий виклик, слідчий, прокурор оголошує розшук такого підозрюваного, про що виносить відповідну постанову.
Відповідно до ч. 1 ст. 278 КПК України у випадку неможливості вручення письмового повідомлення про підозру в день його складення воно здійснюється у спосіб, передбачений Кодексом для вручення повідомлень.
Згідно з ч. 3 ст. 111 КПК України повідомлення у кримінальному провадженні здійснюється у випадках, передбачених Кодексом, у порядку, передбаченому главою 11 Кодексу, зокрема ст. 135 КПК України.
Ідентифіковані (підтверджені) контакти електронної пошти, факсимільного зв'язку, номеру телефону і телеграмного зв'язку ОСОБА_6 відсутні.
Таким чином, здійснити повідомлення про підозру шляхом безпосереднього вручення, надіслання поштою, електронною поштою чи факсимільним зв'язком, здійснення повідомлення по телефону або телеграмою неможливо.
Враховуючи викладене, повідомлення про підозру ОСОБА_6 та повістки про його виклик у відповідності до ч. 8 ст. 135 КПК України опубліковані на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора та в газеті «Урядовий кур'єр», яка згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 № 1425-р є засобом масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження в якому розміщуються повістки про виклик осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, та інші відомості.
Зокрема 25.04.2025 на офіційному сайті Офісу Генерального прокурора опубліковано повідомлення про підозру ОСОБА_6 та повістки про виклик останнього на 16 год 00 хв 05.05.2025, на 16 год 00 хв 06.05.2025 та на 16 год 00 хв 07.05.2025 до слідчого для вручення повідомлення про підозру.
Також 29.04.2025 відповідні відомості стосовно повідомленої ОСОБА_6 підозри та повісток про виклик останнього опубліковані в засобі масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження - газеті Кабінету Міністрів України «Урядовий Кур'єр».
Натомість у визначені дати та час ОСОБА_6 не з'явився, про причини неявки сторону обвинувачення не повідомив.
Надалі 08.05.2025 постановою прокурора, винесеною в порядку ст. 217 КПК України, матеріали досудового розслідування за підозрою ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, виділено в окреме провадження за № 12025000000001374.
Після того 08.05.2025 на підставі постанови слідчого підозрюваного ОСОБА_6 оголошено у розшук. Здійснення розшуку підозрюваного ОСОБА_6 доручено Головному управлінню «Д» ДЗНД СБ України.
Кримінальний процесуальний кодекс України жодним чином не обумовлює ухвалення судового рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за відсутності підозрюваного доведеністю факту перебування такої особи у міжнародному розшуку, а лише визначає необхідність оголошення такого розшуку (ч. 6 ст. 193, ч. 2 ст. 281 КПК України).
Таким чином, слідчий суддя дійшов висновку про наявність правових підстав, з якими закон пов'язує можливість вирішення питання про обрання особі запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України.
Відповідно до ст. 29 Конституції України, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для вжиття заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи, про який йдеться у клопотанні слідчого або прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається з клопотанням.
Згідно зі ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний в сукупності оцінити тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі, дані про особу підозрюваного, розмір майнової шкоди, в заподіянні якої підозрюється особа.
Водночас, відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. Зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.
Слідчий суддя вважає доведеним наявність ризиків, передбачених п. 1, 2, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а доводи сторони захисту є не переконливими.
Вирішуючи клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя відповідно до ст. 177, 178 КПК України враховує тяжкість покарання, відсутність підозрюваного за місцем реєстрації та місцем свого проживання, у зв'язку з чим був оголошений у міжнародний розшук та вважає наявними підстави для обрання підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для запобігання його подальшим спробам переховуватися від органів досудового розслідування та суду, у зв'язку з чим клопотання підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене, зважаючи на вказані обставини і те, що ОСОБА_6 оголошений у розшук, обґрунтовано підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти наявним ризикам, з урахуванням вагомості наявних доказів про вчинення кримінальних правопорушень та перешкоджання слідству, розміру шкоди, у завданні якої підозрюється особа, суспільного інтересу, слідчий суддя дійшов висновку про обрання відносно підозрюваного ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
При цьому, слідчим суддею не вирішується питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою разом із визначенням розміру застави відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, оскільки відповідно до ч. 6 ст. 193 КПК України лише після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
Керуючись ст. 177, 178, 183, 193, 309, 194, 532, 534 КПК України, слідчий суддя,
Клопотання - задовольнити.
Обрати у кримінальному провадженні № 12025000000001374 від 08.05.2025, відносно підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Луганська, українця, громадянина України, раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Роз'яснити, що у такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1