Справа №:755/1185/25
Провадження №: 2/755/2674/25
"02" липня 2025 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючої судді Яровенко Н.О.
при секретарі Гриценко О.І.
з участю сторін:
представника позивача Палажченко О.О.
відповідача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м. Києві клопотання представника відповідача ОСОБА_2 про забезпечення судових витрат,
В провадженні Дніпровського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа за позовною заявою ПАТ «Інтегал-банк» від імені якого і в інтересах якого дії Фонд гарантування складів фізичних осіб до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди (збитків), заподіяних внаслідок кримінального правопорушення.
До суду від представника відповідача надійшло клопотання про забезпечення судових витрат посилаючись на те, що існує як мінімум три підстави для застосування заходу забезпечення судових витрат щодо позивача. По-перше, позов має ознаки завідомо безпідставного. Позивачем було пред'явлено позов у цій справі до ОСОБА_1 , як до особи винної у заподіянні ПАТ «Інтеграл-банк» шкоди (збитків), внаслідок вчиненого нею кримінального правопорушення. Але позивач так і не надав належних доказів на підтвердження факту, що ОСОБА_1 коли-небудь визнавався винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення, яким би була заподіяна шкода (збитки) ПАТ «Інтеграл-банк» По-друге, позов має ознаки зловживання правом на позов. Додані позивачем докази вказують на те, що позивач зловживає процесуальним правом: завідомо безпідставно залучає ОСОБА_1 як відповідача для звернення до суду - для незаконної зміни підсудності справи. В наданих позивачем доказах («Договір відповідального зберігання» і «Довідка про суму збитків від продажу активу від 21.11.2024р.») зазначено, що боржником у зобов'язанні на суму ціни позову, «379 971 007,34грн.», перед Позивачем (як кредитором в зобов'язанні) є юридична особа «MEINL BANK AG». Спір про стягнення збитку в сумі ціни позову, 379 971 007,34грн., як простроченого зобов'язання, первинно повинен бути вирішеним між ПАТ «Інтеграл-банк» та MEINL BANK AG. Усі інші позови про стягнення цієї суми можуть бути лише похідними від наслідків вирішення спору між ПАТ «Інтеграл-банк» та «MEINL BANK AG». Тому пред'явлений позов не тільки має ознаки зловживання правом на позов, - а вже очевидно, що його метою є встановлення обставин чи вирішення питань, необхідних для врегулювання первинного спору між юридичними особами ПАТ «Інтеграл-банк» та «MEINL BANK AG». По-третє, майновий стан позивача може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування судових витрат відповідача у випадку відмови у позові. Позивач, ПАТ «Інтеграл-банк» знаходиться в стані ліквідації юридичної особи, доходів отримувати не може в зв'язку з відкликанням ліцензій. Згідно доданого Позивачем Звіту, ліквідаційна процедура завершена ще 20.08.2020р., усі активи відчужені. Тому, майновий і правовий стан Позивача вже не дає можливості для відшкодування судових витрат відповідача. А в подальшому така можливість і не може з'явитись.
В судовому засіданні відповідач та його представник наполягають на заявленому клопотанні та просять суд зобов'язати позивача внести на депозитний рахунок суду грошову суму у розмірі 84 000,00 грн. для забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат відповідача на професійну правничу допомогу та інших витрат, які має понести відповідач у зв'язку із розглядом справи.
В судовому засіданні представник позивача заперечує проти задоволення даного клопотання
Суд, дослідивши клопотання, вислухавши думку відповідача та його представника, представника позивача приходить до наступного висновку.
Ухвалою судді Дніпровського районного суду м.Києва від 03.02.2025 року відкрито провадження в порядку загального позовного провадження.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 4 ст. 135 ЦПК України як захід забезпечення судових витрат суд з урахуванням конкретних обставин справи має право за клопотанням відповідача зобов'язати позивача внести на депозитний рахунок суду грошову суму для забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат відповідача на професійну правничу допомогу та інших витрат, які має понести відповідач в зв'язку із розглядом справи (забезпечення витрат на професійну правничу допомогу).
Таке забезпечення судових витрат застосовується, якщо: 1) позов має ознаки завідомо безпідставного або інші ознаки зловживання правом на позов; або 2) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування судових витрат відповідача у випадку відмови у позові.
Також, таке забезпечення судових витрат може бути застосоване, якщо суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування судових витрат відповідача у випадку відмови у позові.
Сума забезпечення витрат на професійну правничу допомогу визначається судом з урахуванням приписів частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 141 цього Кодексу, а також їх документального обґрунтування.
У разі невнесення у визначений судом строк коштів для забезпечення витрат на професійну правничу допомогу суд за клопотанням відповідача має право залишити позов без розгляду.
У випадку задоволення позову суд ухвалює рішення про повернення внесеної суми позивачу, а у випадку відмови у позові, закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду - про відшкодування за її рахунок витрат відповідача повністю або частково, в порядку, передбаченому статтями 141, 142 цього Кодексу. Невикористана частина внесеної позивачем суми повертається позивачу не пізніше п'яти днів з дня вирішення питань, зазначених у цій частині, про що суд постановляє ухвалу.
На підставі вищевикладеного, суд зазначає, що забезпечення судових витрат це є правом суду, а не обов'язком.
Сума забезпечення витрат на професійну правничу допомогу визначається судом з урахуванням приписів частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 141 цього Кодексу, а також їх документального обґрунтування.
У разі невнесення у визначений судом строк коштів для забезпечення витрат на професійну правничу допомогу суд за клопотанням відповідача має право залишити позов без розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Статтею 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Щодо доводів представника відповідача про зловживання правом на позов, суд зауважує, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.
Суд вважає за неприпустиме надавати на цій стадії судового розгляду будь-які оцінки щодо поданих сторонами доказів та утримується від передчасних висновків щодо обґрунтованості позову та його правових підстав, оскільки жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, їх належність, допустимість, достовірність оцінюється як кожний окремо, так і їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, приймаючи рішення на стадії ухвалення рішення.
Разом з тим, представником відповідача не доведено, які саме необґрунтовані дії сторони позивача були здійснені в ході розгляду даної справи та в чому вони виражені, зокрема: чи діяла сторона позивача недобросовісно; чи має сторона позивача на меті протиправну мету - порушення прав та інтересів відповідача та третіх осіб; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.
Відповідно до ч. 2 ст. 44 ЦПК України, залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
З огляду на аналіз вказаних норм процесуального закону, представником відповідача не доведено наявність визначених ст. 135 ЦПК України підстав для забезпечення судових витрат, у тому числі, що позов має ознаки зловживання правом, або безпідставності, що позивач має незадовільний майновий стан, який у разі відмови у задоволенні позову та стягнення з позивача судових витрат стане перепоною у виконанні позивачем виконання рішення в частині стягнення з нього витрат на професійну правничу допомогу.
Суд констатує, що заявниками не доведено та судом не встановлено наявність жодної із підстав, визначених ч.4 ст.135 ЦПК України, які є необхідними для забезпечення судових витрат, пов'язаних з розглядом цієї справи.
Крім того, суд зауважує, що забезпечення судових витрат - це гарантія відшкодування ймовірних для відповідача збитків. Воно має на меті зберегти певний баланс сторін і нейтралізувати можливі негативні наслідки, які можуть виникнути в результаті ухвалення судом рішення не на користь позивача. Забезпечення судових витрат застосовується для забезпечення можливого, а не фактичного відшкодування майбутніх витрат відповідача на професійну правничу допомогу за час розгляду справи по суті.
Виходячи з наведеного вище, суд не знаходить правових і фактичних підстав для задоволення заяви представника відповідача про забезпечення судових витрат, а відтак заява не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 135, 259-261, 353 ЦПК України, суд -
У задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_2 про забезпечення судових витрат відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Повний текст ухвали складено 02.07.2025 року
Суддя Н.О.Яровенко