Справа №:755/11627/25
Провадження №: 2-о/755/478/25
"02" липня 2025 р. місто Київ
Суддя Дніпровського районного суду міста Києва САВЛУК Т.В., перевіривши матеріали заяви Керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Києва Сергія Дейнеки, подану в інтересах Держави в особі Київської міської ради, заінтересовані особи - Дніпровська районна у місті Києві державна адміністрація, Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «БВР-21Б», ОСОБА_1 , про визнання спадщини відумерлою, -
Керівник Дніпровської окружної прокуратури міста Києва Сергій Дейнека, який діє в інтересах Київської міської ради, звернувся до Дніпровського районного суду м. Києваі з заявою в порядку окремого провадження про визнання спадщини відумерлою.
Вивчивши матеріали заяви Керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Києва з доданими до неї матеріалами, суддею встановлено наступне.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 Цивільного процесуального кодексу України).
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. (ч.2 ст.19 Конституції України)
Відповідно до п.3 ч. 1ст.131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, п. 27).
Водночас ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Сторонами у справах окремого провадження є заявники, заінтересовані особи, які є спеціальними суб'єктами цього виду провадження.
При прийнятті до свого провадження заяви, поданої в порядку окремого провадження, суддя вирішує питання відповідності її вимогам розділу IV «Окреме провадження» ЦПК України, а також загальним вимогам до заяви, передбаченим ст.175 ЦПК України.
Виходячи з положень чч. 1, 3, 4 ст. 56 ЦПК України, у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах. При цьому органи державної влади, органи місцевого самоврядування повинні надати суду документи, що підтверджують наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах інших осіб.
У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прокуратуру», на прокуратуру покладаються такі функції: 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України; 3) нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Разом з тим, згідно ст. 3 Закону України «Про прокуратуру», діяльність прокуратури ґрунтується на засадах: 1) верховенства права та визнання людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю; 2) законності, справедливості, неупередженості та об'єктивності; 3) територіальності; 4) презумпції невинуватості; 5) незалежності прокурорів, що передбачає існування гарантій від незаконного політичного, матеріального чи іншого впливу на прокурора щодо прийняття ним рішень при виконанні службових обов'язків; 6) політичної нейтральності прокуратури; 7) недопустимості незаконного втручання прокуратури в діяльність органів законодавчої, виконавчої і судової влади; 8) поваги до незалежності суддів, що передбачає заборону публічного висловлювання сумнівів щодо правосудності судових рішень поза межами процедури їх оскарження у порядку, передбаченому процесуальним законом; 9) прозорості діяльності прокуратури, що забезпечується відкритим і конкурсним зайняттям посади прокурора, вільним доступом до інформації довідкового характеру, наданням на запити інформації, якщо законом не встановлено обмежень щодо її надання; 10) неухильного дотримання вимог професійної етики та поведінки.
Відповідно до ч. 1 та ч. 4 ст. 7 Закону України «Про прокуратуру», систему прокуратури України становлять: 1) Офіс Генерального прокурора; 2) обласні прокуратури; 3) окружні прокуратури; 5) Спеціалізована антикорупційна прокуратура. Офіс Генерального прокурора є органом прокуратури вищого рівня щодо обласних та окружних прокуратур, обласна прокуратура є органом прокуратури вищого рівня щодо окружних прокуратур, розташованих у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури.
За змістом ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про прокуратуру», у системі прокуратури України діють окружні прокуратури, перелік та територіальна юрисдикція яких визначається наказом Генерального прокурора. Утворення, реорганізація та ліквідація окружних прокуратур, визначення їхньої компетенції, структури і штатного розпису здійснюються Генеральним прокурором.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про прокуратуру», керівник окружної прокуратури представляє окружну прокуратуру у зносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, підприємствами, установами та організаціями.
Як визначено у ч. ч. 1, 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
З наведених норм випливає, що прокурор наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді лише двох суб'єктів права - громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) та держави, і не наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді інших суб'єктів права.
У випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18, пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (провадження № 12-245гс18, пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 26), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21, пункт 8.5) та інші).
В судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (провадження № 14-36цс19, пункт 35), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс 19, пункт 27).
Отже, незалежно від того, хто саме звернувся до суду - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб'єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор.
Системне тлумачення положень ч. ч. 3-5 ст. 56 ЦПК України і ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 р. у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 р. у справі № 924/1237/17.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 р. у справі №587/430/16-ц.
Отже, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
У поданій заяві прокурор обґрунтував наявність "інтересів держави" тим, що після визнання спадщини відумерлою, вказана частина квартира перейде у власність Київської міської ради. Таким чином прокурор вважає, що зволікання з визнання спадщини відумерлою та набуття права комунальної власності на спірну квартиру обмежує можливості виконання Київською міською радою завдань, пов'язаних з реалізацією державної політики в сфері забезпечення житлом осіб, які потребують поліпшення житлових умов.
Наведене на думку прокурора, вказує на необхідність прокурорського втручання з метою захисту інтересів держави в особі Київської міської ради, які випливають із встановленого ст. 1277 ЦК України порядку визнання спадщини відумерлою.
Водночас пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках. Аналіз частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Підстави представництва Прокурором інтересів держави з'ясовуються насамперед судом першої інстанції, який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення прокурора.
У разі вирішення спору по суті безпідставність звернення прокурора до суду на захист інтересів держави може бути підставою для скасування судового акта у випадку, коли законних підстав для такого представництва явно не було, що свідчить про порушення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України.
Слід зазначити, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі № 487/10132/14-ц було зроблено висновок щодо повноважень прокурора у представництві інтересів міської ради, а саме: при зверненні до суду в інтересах міської ради прокурор повинен довести підвищений інтерес громадськості до предмету спору, і це надає йому право звертатись до суду для захисту відповідних публічних інтересів держави.
Відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 185 ЦПК України позовна заява повертається у випадках коли відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
Таким чином, суд приходить до висновку, що вказані керівником Дніпровської окружної прокуратури міста Києва підстави звернення до суду належним чином не підтверджені та необґрунтовані, тому вказана заява підлягає поверненню прокурору.
Крім того, аналогічна позиція суду узгоджується з позицією Верховного суду України (постанова Верховного суду від 12.02.2020 (справа №664/1950/19, провадження № 61-13415св19).
При цьому, суд роз'яснює, що згідно ч. 7 ст. 185 ЦПК України, повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 175, 177, 185, 260, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суддя -
Заяву Керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Києва Сергія Дейнеки, подану в інтересах Держави в особі Київської міської ради, заінтересовані особи - Дніпровська районна у місті Києві державна адміністрація, Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «БВР-21Б», ОСОБА_1 , про визнання спадщини відумерлою, - повернути суб'єкту звернення.
Роз'яснити заявнику - Київській міській раді, право повторно звернутись із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений та підписаний суддею 02 липня 2025 року.