Справа № 760/31962/24
Провадження № 2/752/3644/25
Іменем України
02 липня 2025 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Слободянюк А.В., розглянувши у приміщенні суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Солом'янський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про припинення стягнення аліментів,
У грудні 2024 року позивач ОСОБА_1 , через адвоката Борщенко В.В. (ордер, свідоцтво а.с. 40,42) звернувся до Солом'янського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить суд припинити стягнення з нього аліменти на користь ОСОБА_2 , відповідно до судового наказу Солом'янського районного суду міста Києва у справі № 760/7590/24 від 08 квітня 2024 року.
Вказує, що 03 квітня 2013 року між ним та відповідачкою було укладено шлюб, який рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 23 лютого 2024 року (справа 760/29805/23) розірвано.
У шлюбі у подружжя народилося двоє дітей: син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Судовим наказом Солом'янського районного суду міста Києва від 08 квітня 2024 року (справа 760/7590/24) стягнуто аліменти з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) платника аліментів.
Повідомляє, що аліменти сплачувались добровільно в рамках виконавчого провадження.
Висновком Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, як органу опіки та піклування, від 07 травня 2024 року щодо місця проживання дітей, визначено не доцільне проживання дітей з матір'ю ОСОБА_5 .
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2024 року (справа 760/9246/24) за позовом ОСОБА_2 щодо визначено місця проживання дітей, провадження у справі закрито.
Позивач вказує, що з вересня 2024 року діти проживають з позивачем в Іспанії, відвідують школу, знаходяться на повному забезпеченні батька. Указані обставини є підставою для припинення стягнення аліментів та звільняє позивача від сплати, як у подальшому, так і від нарахованої, але не сплаченої заборгованості по аліментам. Судові витрати просить стягнути з відповідачки.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 18 грудня 2024 року справу за підсудністю передано для розгляду до Голосіївського районного суду міста Києва (а.с. 47).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справі між суддями від 16 січня 2025 року, головуючим суддею визначено суддю А.В. Слободянюк (а.с.55).
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва 21 січня 2025 року позовну заяву залишено без руху (а.с.57,58).
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва 30 січня 2025 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а.с.65-67).
За матеріалами справи, відповідно до ордеру № 1266043 від 02 травня 2025 року інтереси відповідачки ОСОБА_2 представляє адвокат Швидченко Т.М.. Відповідно до заяви адвокат Швидченко Т.М. ознайомлена з матеріалами справи 02 травня 2025 року.
22 травня 2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідачки просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що у зв'язку з повномасштабним вторгненням росії на територію України, у квітні 2023 року відповідач разом з дітьми переїхала проживати до Іспанії, де отримали тимчасовий захист по програмі Червоного Хреста. З 08 серпня 2023 року вся сім'я зареєстрована офіційно за адресою: Докторес Кастров'єло, 24,1-Д, що підтверджується даними з Муніципального реєстру мешканців Міської ратуші Логроньо.
Повідомляє, що у вересні 2023 року позивач прибув до Іспанії, а відповідач разом з дітьми повернулась тимчасово до України для вирішення майнових та медичних питань. В подальшому, у вересні 2024 року, за погодженням з позивачем, діти повернулись до Іспанії для продовження навчання, а відповідачка до січня 2025 року залишилась в Україні.
Вказує на те, що позивачем не надано жодного доказу, що діти на момент пред'явлення даного позову, постійно проживають лише з позивачем, що після ухвалення рішення про стягнення аліментів змінилися обставини, які впливають на стягнення аліментів, не надано доказів, що відповідач не проживає з дітьми, а отримані аліменти відповідач витрачає не за призначенням.
Також звертає увагу, що рішення щодо визначення місця проживання дітей не приймалось, оскільки сторони дійшли домовленостей щодо подальшого проживання дітей в Іспанії та спільної участі батьків у їх вихованні, та участі відповідача в утриманні дітей.
Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, приходить до наступного висновку.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття.
У відповідності до ст.141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до ч. 4 ст. 273 ЦПК України якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
Зазначені норми не встановлюють вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення (повного або часткового) від сплати аліментів. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд.
З урахуванням предмета цього спору (припинення стягнення аліментів на утримання дітей), однією з обставин, яка підлягає доказуванню у справі, є те, з ким саме з батьків проживає дитина та на якій підставі.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 23 лютого 2024 року.
Від шлюбу в подружжя народилося двоє дітей: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Судовим наказом Солом'янського районного суду міста Києва від 08 квітня 2024 року стягнуто аліменти з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, щомісячно з 28 березня 2024 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття (справа 760/7590/24).
Обґрунтовуючи позовні вимоги в даній справі, позивач посилається на те, що після видачі судового наказу про стягнення з нього аліментів, змінилося місце проживання дітей та з вересня 2024 року діти проживають разом з позивачем, тобто платником аліментів.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Таким чином, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відсутність порушеного права чи безпосереднього інтересу позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі N 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19), від 07 липня 2020 року у справі N 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19).
Як вбачається з доданих до позовної заяви доказів, на підтвердження своїх вимог, позивач надав суду наступні докази: довідку зі школи, перекладену з іспанської мови на українську мову про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 навчаються в навчальному закладі в 3-му та 5-му класі початкової школи (довідка засвідчена підписом директора та її офіційною печаткою у вівторок 26 вересня 2023 року);довідку про реєстрацію місця проживання ОСОБА_6 від 28 серпня 2024 року (а.с.29) та довідку про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 від 28 серпня 2024 року (а.с.30), перекладені з іспанської на українську мову, висновок Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації, як органу опіки та піклування «Про визначення місця проживання дітей» (а.с.21).
Відповідно до п.8 ст. 95 ЦПК України іноземний офіційний документ, що підлягає дипломатичній або консульській легалізації, може бути письмовим доказом, якщо він легалізований у встановленому порядку. Іноземні офіційні документи визнаються письмовими доказами без їх легалізації у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У статті 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
10 січня 2002 року Верховна Рада України дала згоду на приєднання України до Конвенції 1961 року, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів. Конвенція набрала чинності для України 22 грудня 2003 року і застосовується у відносинах з державами, що не висловили заперечень проти приєднання України до Конвенції.
Частинами 1, 2 статті 1 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів передбачено, що вона поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави. Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.
В силу статті 2 Конвенції кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Для цілей цієї Конвенції під легалізацією розуміється тільки формальна процедура, що застосовується дипломатичними або консульськими агентами країни, на території якої документ має бути представлений для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплено документ.
Статтею 3 наведеної Конвенції визначено, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений. Однак дотримання згаданої в попередній частині формальної процедури не може вимагатися, якщо закони, правила або практика, що діють в державі, в якій документ представлений, або угода між двома чи декількома договірними державами відміняють чи спрощують дану формальну процедуру або звільняють сам документ від легалізації.
В силу вимог статей 4, 5 Конвенції передбачений статтею 3 апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріпляється з документом; він повинен відповідати зразку, що додається до цієї Конвенції. Однак апостиль може бути складений офіційною мовою органу, що його видає. Типові пункти в апостилі можуть бути викладені також другою мовою. Заголовок «Apostille» (Convention de la Haye du 5 octobre 1961)» повинен бути викладений французькою мовою.
Апостиль проставляється на вимогу особи, яка підписала документ, або будь-якого пред'явника документа. Заповнений належним чином апостиль засвідчує справжність підпису, якість, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичність відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ. Підпис, відбиток печатки або штампа на апостилі не потребують ніякого засвідчення.
Іспанія, як і Україна, є країною-учасницею Гаазької Конвенції, прийнятої в 1961 році.
Таким чином, відповідно до положень Гаазької Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів для держав-учасниць Конвенції, іспанські документи, які будуть використовуватись в Україні, мають бути засвідчені штампом «Апостиль».
На документи, видані в Іспанії, «Апостиль» проставляється відповідними уповноваженими органами Іспанії.
Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до частини 1 статті 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Як вказувалось, до позовної заяви, на підтвердження заявлених вимог, позивачем надано довідку про реєстрацію місця проживання ОСОБА_6 від 28 серпня 2024 року (а.с.29) та довідку про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 від 28 серпня 2024 року (а.с.30), перекладені з іспанської на українську мову, та є офіційними документами, виданими Іспанією.
Разом з тим, надані позивачем довідки про підтвердження місця проживання ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , не містить спеціального штампу (апостилю), проставленого компетентним органом Іспанії, як це передбачено статтею 3 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, яка встановлює процедуру проставлення апостилю як єдину формальну процедуру легалізації іноземних офіційних документів.
З огляду на вищевказане, суд доходить висновку, що вказані докази є недопустими доказами та не беруться до уваги судом під час ухвалення рішення у даній справі.
При цьому, доказів щодо реєстрації місця проживання доньки на території Іспанії, позивачем взагалі не надано.
На обґрунтування позовних вимог, позивач серед іншого посилається на висновок Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, як органу опіки та піклування, від 07 травня 2024 року щодо місця проживання дітей, яким визначено недоцільне проживання дітей з матір'ю ОСОБА_7 (а.с. 21-23).
Частиною 4 статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування.
Відповідно до частини 5 статті 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Як вбачається з вище вказаного висновку Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, як органу опіки та піклування, вказаний висновок був наданий до Солом'янського районного суду міста Києва в межах розгляду справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей, провадження у якій закрито.
Суд констатує, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер та не є обов'язковим для суду, який оцінює всі надані докази в сукупності.
Зважаючи на те, що вказаний висновок був наданий в межах розгляду іншої справи, провадження по якій закрито, суд вважає, що вказаний доказ не може бути взятий до уваги на підтвердження вимог у даній справі, оскільки був зроблений з метою доведення інших обставин, зокрема доцільності проживання дітей з матір'ю та такому висновку мала бути надана оцінка судом, якому він був наданий.
Щодо довідки зі школи, перекладеної з іспанської мови на українську мову про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 навчаються в навчальному закладі в 3-му та 5-му класі початкової школи (довідка засвідчена підписом директора та її офіційною печаткою у вівторок 26 вересня 2023 року), то вказана довідка жодним чином не підтверджує місце проживання дітей саме з батьком, а лише підтверджує навчання дітей у даній школі.
Інших доказів на підтвердження заявлених вимог, позивачем не надано.
При цьому, суд констатує, що позивачем пред'явлено позов лише з підстав зміни місця проживання дітей, отже інші підстави, які можуть давати права на припинення стягнення аліментів, судом не перевіряються.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частиною першою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
Зважаючи на встановлені судом обставини та надані позивачем докази, суд доходить висновку, що позивачем у цій справі не доведено, що після ухвалення рішення про стягнення з нього аліментів на утримання дітей на користь відповідачки, змінились обставини, які були підставою для такого стягнення, зокрема діти почали проживати разом з батьком та перебувати на його утриманні, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 259, 263-265, 268, 272, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,-
ухвалив:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Солом'янський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про припинення стягнення аліментів, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .
Третя особа - Солом'янський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), адреса: 03186, м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд.76-Б.
Повний текст судового рішення складений 02 липня 2025 року.
Суддя А.В. Слободянюк