справа № 570/1326/25
провадження № 2/570/1087/2025
02 липня 2025 року
Рівненський районний суд Рівненської області
в особі судді Кушнір Н.В.,
з участю секретаря судового засідання Полюхович М.В.,
розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Круліковська Олександра Андріївна про визнання права власності на спадкове майно,
оскільки нотаріус відмовив у вчиненні нотаріальної дії, представник позивача адвокат Іванна Вотава у поданій до суду 26 березня 2025 року позовній заяві просить визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 спадкового майна після смерті дружини ОСОБА_3 , яке складається з 1/4 квартири АДРЕСА_1 .
Відповідач відзив на позов не подав.
Третя особа свою позицію по суті спору не висловила.
Вказаний представник позивача у поданій до суду заяві позовні вимоги підтримує повністю.
У поданій до суду заяві представник відповідача Ольга Курис вказує, що відповідач позов визнає у повному обсязі.
Сторони відповідно до ст.128-130 ЦПК України належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.
Представник позивача у поданій до суду заяві просить справу слухати у відсутність сторін.
Представник відповідача просить розгляд справи здійснювати у відсутність сторони відповідача.
Оскільки їх з'явлення не визнане обов'язковим, враховуючи достатність матеріалів справи для прийняття рішення та доказів про правовідносини сторін, відсутність необхідності заслуховувати їх особисті пояснення з приводу спору, суд, беручи до уваги встановлені строки розгляду цивільних справ, думку сторін, дійшов висновку про можливість розглянути справу у їх відсутність та у відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд встановив такі обставини.
06 травня 1967 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб /свідоцтво про одруження серії № НОМЕР_1 від 06.05.1967/.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_5 /свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 /.
Квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 (1/2 частка) та ОСОБА_3 (1/2 частка) /свідоцтво про право власності на житло від 21 жовтня 1999 року, виданого Квасилівським ВУЖКГ/.
ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 /свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 , виданого Квасилівською селищною радою Рівненського району Рівненської області 26 жовтня 2015 року/.
19 березня 2024 року приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Круліковська Олександра Андріївна у відповідній постанові відмовила ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на майно, що належало спадкодавиці ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , у зв'язку з неможливістю встановлення родинних та інших відносин спадкоємця зі спадкодавцем та належності спадкодавиці спадкового майна.
12 лютого 2025 року Рівненський районний суд Рівненської області встановив факт належності ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідоцтва про право власності на житло, виданого 21 жовтня 1999 року Квасилівським ВУЖКГ на підставі розпорядження (наказу) від 21 жовтня 1999 року № 450, де частка власності ОСОБА_3 становить 1/2.
Суд застосував такі норми права.
Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч.1 ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ч.1 ст.1217 ЦК України). Відповідно до ч.1 ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Відповідно до норм ч.5 ст.1268 ЦК незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч.3 ст.1296 ЦК відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно (ч.1 ст.1297 ЦК України). Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини (ч.1 ст.1298 ЦК України).
Положеннями глави 89 ЦК України визначено порядок оформлення права на спадщину, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов?язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно і зареєструвати право на таку спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна, оскільки право власності на таке майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації.
Згідно з ст.5 Закону України «Про нотаріат» нотаріус зобов?язаний сприяти громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз?яснювати права і обов?язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду; відмовити у вчиненні нотаріальної дії в разі її невідповідності законодавству України або міжнародним договорам. Відповідно до ст.68 нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряе факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоемства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва та склад спадкового майна.
Згідно п.4.14. Глави 10 Розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5, при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов?язково перевіряе: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. П.4.12 також встановлено, що свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів. Крім того, п.4.15 визначено, що видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній ресстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених п.3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна: а п.4.18 - що у випадку, якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, нотаріус отримує інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. За відсутності з спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз?яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.
Відповідно до ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Згідно із ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Суд дійшов таких висновків.
Вимоги ст.264 ЦПК України зобов'язують суд під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог.
Розглядаючи справу, суд визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідив подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Сторони скористалися правовою допомогою.
П.1 листа Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.05.2013 №24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» передбачає, що при розгляді справ про визнання права власності на спадкове нерухоме майно у випадках, якщо спадщина прийнята, проте спадкоємцем не було одержано свідоцтво про право на спадщину (ст.1297 ЦК) або не здійснено державну реєстрацію права на спадщину (ст.1299 ЦК), слід брати до уваги, що законодавець розмежовує поняття "виникнення права на спадщину" та "виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини" і пов?язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Як зазначено в п.3.1 право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст.392 ЦК).
Визнання права власності на спадкове майно у судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Зі змісту статті 392 ЦК України вбачається, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: 1) якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності.
Суб'єктом вимог про визнання права власності може будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи.
Позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.
Спосіб захисту, передбачений статтею 392 ЦК України є різновидом загального способу захисту - визнання права, а тому його може бути використано в зобов'язальних відносинах за відсутності іншого, окрім судового, шляху відновлення порушеного права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц; провадження № 14-31цс20). Схожий за змістом висновок щодо застосування статті 392 ЦК України викладений в постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 756/12206/20 (провадження № 61-12583св21).
Виходячи із принципу ефективного способу захисту порушеного права слід зазначити таке.
Ст.5 ЦПК України передбачає способи захисту, які застосовуються судом, а саме, що ???здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У? випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону
У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" зазначено, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Ефективний спосіб захисту права повинен: 1) забезпечити поновлення порушеного права; 2) в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування; 3) такий захист повинен бути повним (тобто не частковим); 4) забезпечувати мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії; 5) забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Одне право має захищатися одним позовом.
Згідно із зобов?язаннями, які взяті відповідно до ст.4, 6, 14 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, Україна, серед іншого, прагне зміцнення поваги до демократичних принципів, верховенства права та доброго врядування; забезпечує стабільність і дієвість демократичних інституцій, гарантує права людини і основоположні свободи, а також зміцнення судової влади та підвищення її ефективності.
Загальна декларація прав людини передбачає, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (ст.8).
У ст.3 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов?язується, зокрема, забезпечити всякій особі, права і свободи якої, визнані в цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це порушення було вчинене особами, що діяли як особи офіційні.
У ст.13 Конвенції про захист прав людини та основних свобод визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Суд може захистити порушене право у заявлений спосіб, але за умови, що такий спосіб захисту прав, обраний позивачем, відновлює (захищає) порушене право позивача або нівелює негативні для нього наслідки у зв?язку з порушенням права, тобто, є ефективним способом захисту і виключає у подальшому необхідність пред?явлення інших позовів для захисту (відновлення) порушеного права. Обрання позивачем неналежного способу захисту права є самостійною підставою для відмови в позові.
Відповідно до роз'яснень, які містяться у п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року №7, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому чинним на момент такої нотаріальної дії законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину та можливості подальшого оформлення своїх спадкових прав у порядку, передбаченому законом, вимоги про визнання права на спадщину в судовому порядку задоволенню не підлягають у зв'язку з відсутністю порушених прав спадкоємців, щодо захисту яких вони звернулися до суду. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду по захист своїх спадкових прав за правилами позовного провадження.
Таким чином, зверненню до суду з вимогою про визнання права власності на спадкове майно мало б передувати вирішення даного питання в позасудовому порядку позивачем за участю нотаріуса або органу чи службової особи, уповноваженої вчиняти нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину.
Однак, після набрання рішенням законної сили у справі №570/4621/24, позивач не звернувся повторно до нотаріуса, а долучив до позовної заяви попередню постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 19.03.2024, яка була передумовою для подачі заяви в порядку окремого провадження.
Таким чином, позивач не надав суду доказів того, що він в установленому законом порядку подав нотаріусу заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину на відповідне майно та що нотаріус відмовив йому у видачі указаного свідоцтва, а тому, враховуючи вищевикладене, такий позов є передчасним. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 16 січня 2019 року в справі № 2-390/2006, від 21 лютого 2021 року в справі № 392/1213/17.
Відтак, суд вважає, що звернення в суд з вимогою визнати право власності на 1/2 частину спадкового майна після смерті дружини ОСОБА_3 , при тому, що нотаріус постановою не відмовляв позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно з причини відсутності оригіналу правовстановлюючого документу після набрання рішенням законної сили у справі №570/4621/24 - є передчасним, тому у задоволенні позову необхідно відмовити у зв'язку з обранням позивачем неналежного способу захисту.
Визнання позову відповідачем може бути підставою для задоволення позову лише за сукупності таких умов:
- визнання усіма учасниками справи обставин, що мають значення для вирішення спору та не підлягають доказуванню відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України;
- якщо таке визнання відповідачем позову не суперечить закону та/або не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Отже, суди не можуть покладати в основу судового рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши обставин справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 675/2136/19, провадження № 61-10745св22.
Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п.6 ст.3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз.десятий п.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп2003).
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v.Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить із положень ч.1,2 ст.141 ЦПК України, де зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з відмовою у позові понесені судові витрати залишаються на стороні, яка їх понесла.
З огляду на викладене, керуючись ст.263-265 ЦПК України, суд
відмовити у цивільному позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Круліковська Олександра Андріївна, про визнання права власності на спадкове майно.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні оголошена лише вступна та резолютивна частина судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .
Третя особа: приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Круліковська Олександра Андріївна, місцезнаходження: АДРЕСА_3 .
Суддя: Кушнір Н.В.