Справа № 570/1/25
провадження № 2-п/570/9/2025
23 червня 2025 року
Рівненський районний суд Рівненської області
в особі судді Кушнір Н.В.,
з участю секретаря судового засідання Полюхович М.В.,
розглянувши заяву відповідача про перегляд заочного рішення по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ІННОВА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
покликаючись на неможливість участі відповідача у справі через відсутність інформації про неї та неукладення нею оспорюваного договору, відповідач у поданій до суду 07 квітня 2025 року заяві просить заочне рішення у справі від 04 березня 2025 року скасувати та справу призначити до розгляду.
Свої вимоги обгрунтовує тим, що не отримувала своєчасно в порядку, визначеному главою 7 ЦПК України, будь-яких викликів у судові засідання. Стверджує, що про заочне рішення дізналася із застосунку "Дія". Зазначає, що не укладала кредитний договір, який долучає представник позивача в якості копій до позовної заяви, відповідно не погоджувала процентну ставку та інші умови договору. Вказує, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Посилаючись на те, що оспорюваний правочин є неукладеним, разом з тим, зазначає, що позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних умовах, які відповідач не міг оцінити належно. Просить при ухваленні остаточного рішення зменшити розмір відсотків, щонайменше до заявленого позивачем розбіру заборгованості за кредитом, оскільки нарахування за короткостроковим кредитом процентів, що у три рази перевищує розмір тіла кредиту не відповідає чинному законодавству та принципам розумності і справедливості. Крім цього, вважає, що долучена до позовної заяви довідка не є належним первинним або платіжним документом, що підтверджує переказ коштів, відтак, довідка є неналежним та недопустимим доказом. Вказує, що вказує, що позивач не довів оставини, на яких грунтуються позовні вимоги, не довів укладення договору позики (кредиту) з відповідачем на умовах, що вказані в наданій копії договору позики (кредиту), не довів перерахування їй тіла кредиту, не довів розмір фактично наданих у кредит коштів та розмір відсотків, які він просить стягнути за період користування кредитними коштами, а тому просить скасувати заочне рішення та призначити справу до розгляду судом за правилами загального позовного провадження.
У поданій до суду заяві про перегляд заочного рішення відповідач просить розглянути справу у її відсутність.
Зважаючи на те, що їх з'явлення не визнане обов'язковим, враховуючи відсутність необхідності заслуховувати їх особисті пояснення по заяві, суд, беручи до уваги встановлені розумні строки розгляду цивільних справ, дійшов висновку про можливість розглянути клопотання за їх відсутності та відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд застосував такі норми.
Глава 8 ЦПК України регламентує порядок постановлення заочного рішення. Зазначеними нормами ЦПК України суд керувався при розгляді цивільної справи. Згідно з ч.1 ст.284 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи. Поряд із цим відповідачем не зазначаються та не подаються докази. Лише сукупність вказаних підстав можуть слугувати підставою для скасування заочного рішення.
Суд прийшов до таких висновків.
Покликаючись на непогашення позичальником заборгованості по кредитному договору, представник позивача ОСОБА_2 у поданій 02 січня 2025 року позовній заяві просить стягнути з відповідача на користь позивача 48 900 грн. 00 коп. боргу та судовий збір у розмірі 2 422 грн. 40 коп.
Суд перевірив місце реєстрації відповідача, яке співпадає з вказаним позивачем: АДРЕСА_1 .
Згідно з матеріалами справи, суд здійснював виклик відповідача ОСОБА_1 шляхом надіслання повістки за місцем її реєстрації.
Відповідач отримав направлені на вказану адресу ухвалу про відкриття провадження разом з копією позовної заяви 24 січня 2025 року /рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0610221069300/.
04 березня 2025 року винесене заочне рішення, яким частково задоволений цивільний позов ТОВ “ІННОВА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором; стягнута з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ІННОВА ФІНАНС" заборгованість за кредитним договором №3992960524 від 18 травня 2024 року в сумі 43 900грн. 00 коп. а саме: 10000 грн. 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту; 33 900 грн. 00 коп. - заборгованість за простроченими відсотками, частина сплаченого судового збору в розмірі 2 174 грн. 59 коп.
Згідно з твердженнями відповідача ОСОБА_1 про існування рішення вона дізналася із застосунку "Дія".
Згідно зі ст.131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають електронного кабінету, за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому суду адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає, не перебуває або не знаходиться. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Крім того, відповідно до ст.2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі №921/6/18).
Як виснував Верховний Суд у постанові від 11.06.2021 по справі № 2-6236/11 та у постанові від 18.12.2019 у справі № 2-4159/12 сам лише факт неотримання заявником поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав судові повістки за належною адресою (місцем зареєстрованого проживання) та які повернулись до суду у зв'язку з їх неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною неявки в судове засідання, оскільки це зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, в т.ч. неповідомлення відповідачем суду іншої адреси проживання/перебування відмінної від адреси його зареєстрованого місця проживання.
Отже, суд встановив, що ОСОБА_1 була проінформована про існування цивільної справи щодо неї, але не скористалася своїми правами як учасник справи, не ознайомилася з інформацією щодо розгляду справи, яка розміщується на офіційному сайті «Судова влада», який є у загальному доступі. Саме за допомогою цього сайту та сайту «Єдиний державний реєстр судових рішень» відповідач могла ознайомитися з датою наступного судового засідання та текстом судового рішення та суттю спору.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції) наголошує, що п.1 ст.6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, повязаної з його або її правами та обов'язками цивільного характеру (рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (п.36). На це «право на суд», в якому право на доступ до суду є одним з його аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним (рішення від 13 жовтня 2009 року у справі «Салонтаджі-Дробняк проти Сербії» (п.132).
Разом з тим, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду «за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб» (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ешингдейн проти Сполученого Королівства», (п.57). Встановлюючи такі правила, держава користується певною свободою розсуду. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини застосовувані державою обмеження в доступі особи до національного суду не повинні звужувати чи зменшувати залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або такою мірою, що буде нівельована сама суть права. Більше того, встановлене державою обмеження суперечитиме пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не має законної мети і якщо не буде забезпечено пропорційного співвідношення між застосованими засобами та поставленою метою (рішення від 21 вересня 1994 року у справі «Фаєд проти Сполученого Королівства» (п.65), рішення від 18 лютого 1999 р. у справі «Вайт і Кеннеді проти Німеччини» (п.59), рішення від 10 травня 2001 р. у справі «Т.Р. та К.М. проти Сполученого Королівства» (п.98), рішення від 10 травня 2001 р. у справі «Z. Та інші проти Сполученого Королівства» (п.93), рішення від 12 липня 2001 р. у справі «ОСОБА_5 Ганс-Адам II проти Німеччині» (п.45).
Суд у заочному порядку відбувається за умови, якщо відповідач систематично не з'являється на судові засідання, або його просто не можуть знайти за місцем реєстрації. У процесі розгляду справи, суд, щоб не затягувати справу та обов'язково за згодою позивача має право винести заочне рішення у справі за одночасно існування таких умов (ст.280 ЦПК):
1) відповідачу повідомлено про дату судового засідання;
2) відповідач не з'явився на судове засідання;
3) відповідач не подав відзив, пояснення та інші заперечення;
4) позивач не проти такого вирішення справи.
Вказане свідчить про те, що будь-які твердження відповідача про необізнаність з розглядом справи є неспроможними, адже не лише про зміст позовних вимог, але й про хід судового розгляду відповідач достеменно знала, оскільки отримувала копію заяви з додатками, ухвалу суду, судові повістки та рішення, що підтверджується поштовими повідомленнями, які містяться в матеріалах справи. У суду немає даних про те, що відповідач не з'явилася в судове засідання та не повідомила про причини неявки з поважних причин, жодних доказів поважності відсутності не представила. За таких обставин, суд вважає, що у даному випадку неявка відповідача в судове засідання була з неповажних причин.
Крім того, відповідач не долучила до заяви про перегляд заочного рішення жодного доказу, якими вона обґрунтовує свої заперечення ні при зверненні до суду, ні у судовому засіданні. Посилання відповідача щодо невірного застосування судом при ухвалені рішення норм матеріального права не приймаються до уваги, оскільки такі дії являються прерогативою суду апеляційної інстанції.
Таким чином, підстав для скасування заочного рішення немає, тому заяву відповідача про перегляд заочного рішення слід залишити без задоволення, що не позбавляє її права на оскарження вказаного рішення суду у загальному порядку. Відповідно до ч.4 ст.287 ЦПК України заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Ч.1 ст.353 ЦПК України не передбачає оскарження в апеляційному порядку окремо від рішення суду такої ухвали. Відповідно до п.4 ч.5 ст.357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом апеляційної інстанції, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду. Згідно з ч.2 ст.353 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. Разом з тим, враховуючи вимоги ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає право на справедливий суд, позбавлення за даних обставин права на апеляційне оскарження є фактично порушенням принципів рівності всіх перед законом і судом та доступу до правосуддя.
На підставі наведеного, керуючись ст.287 ЦПК України, суд
відмовити у задоволенні заяви відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ІННОВА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Суддя: Кушнір Н.В.