Справа № 570/2369/25
Номер провадження 2/570/1417/2025
01 липня 2025 року
Рівненський районний суд Рівненської області в особі:
судді Красовського О.О.
з участю:
секретаря судових засідань Захарук Г.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне (в порядку спрощеного позовного провадження та в порядку заочного розгляду) цивільну праву за позовомТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЕЙС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
21.05.2025 року ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» звернулося до суду із позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що між ТОВ «МАКС КРЕДИТ» та відповідачем був укладений кредитний договір № 00-9691548. Позичальнику були надані грошові кошти, встановлений термін їх повернення. Однак відповідач не виконує покладені на нього зобов'язання, не повертає отримані грошові кошти у визначений договором строк. Через це утворилася заборгованість, яка до цього часу не погашена. 21.10.2024 року позивачем укладено договір факторингу. Згідно цього договору позивач набув права вимоги до відповідача. Тому представник позивача звернувся до суду, просить суд постановити рішення, яким стягнути з відповідача наявну заборгованість, стягнути судові витрати та стягнути витрати на професійну правничу допомогу.
Представник позивача в судове засідання не з'явився. Згідно поданої заяви просить справу розглядати без їх участі. Позов підтримує, просить його задоволити. У разі неявки відповідачки не заперечує проти винесення заочного рішення по справі. Зважаючи на подану заяву про розгляд справи без участі представника позивача суд не проводив судове засідання у режимі відеоконференції.
Відповідач не з'явилася в судове засідання. Згідно до положень ЦПК України про порядок повідомлення особи про час та місце судового засідання відповідач є належним чином повідомленим про час та місце судового розгляду даної цивільної справи. Крім того, на веб-сайті суду розміщується список справ, що призначені судом до розгляду, і така інформація є відкритою, загальнодоступною та зрозумілою; і при бажанні відповідач мав можливість отримати інформацію про дату і час розгляду справи. Від сторони не надходили заяви про відкладення розгляду справи чи про слухання справи без його участі. Відзив на позов до суду не подав.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17), постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б). Крім того, у постанові від 10 травня 2023 року у справі № 755/17944/18 Верховний Суд зазначав, що наявна у справі довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки. Зазначене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах: від 09 серпня 2019 року у справі№ 906/142/18, провадження № 12-109гс19; від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, провадження № 14-507цс18.
ЄСПЛ також зазначив, що хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають, щоб судові документи були належним чином вручені учаснику судового процесу, стаття 6 Конвенції не заходить так далеко, щоб зобов'язувати національні органи влади забезпечити бездоганне функціонування поштової системи (див., наприклад, згадане вище рішення у справі Лазаренко та інші, § 37, і, у контексті статті 8 Конвенції, Foley v. the United Kingdom (dec.), № 39197/ 98, 11 вересня 2001 року)».
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").
Суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін чи учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Суд вважає, що справу можливо розглянути на підставі наявних доказів, участь сторін у справі не є обов'язковою. Тому суд вважає за можливе застосувати положення ЦПК України щодо можливості проведення заочного розгляду справи.
Дослідивши докази, надані сторонами на виконання вимог ст. 81 ЦПК України і які сторони вважають достатніми для обґрунтування і заперечення своїх позовних вимог, з'ясувавши фактичні обставини справи суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення.
Короткий зміст заяв по суті справи.
Як встановлено в судом, 25.03.2024 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "МАКС КРЕДИТ" та відповідач уклали кредитний договір у формі електронного документа з використанням електронного підпису одноразового ідентифікатору.
Відповідно до п. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.
Згідно з ст.ст. 5-6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Зокрема, відповідач, за допомогою мережі Інтернет, перейшов на офіційний сайт первісного кредитора та ознайомився з актуальною редакцією Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту товариством з обмеженою відповідальністю "МАКС КРЕДИТ". Після чого добровільно без примусу чи тиску відповідач заявив про бажання отримання коштів, зареєструвався на сайті кредитодавця, під час чого пройшов процедуру ідентифікації/верифікації, керуючись підказками сайту, тобто вказав свої персональні ідентифікаційні дані.
Таким чином, під час укладення кредитного договору первісним кредитором здійснено ідентифікацію та верифікацію відповідача згідно з вимогами, встановленими Постановою НБУ «Про затвердження Положення про здійснення установами фінансового моніторингу», що передбачено та погоджено умовами кредитного договору.
Згідно з правилами, до укладення кредитного договору, позичальнику для ознайомлення в особистий кабінет надано паспорт споживчого кредиту.
Оскільки відповідач погодився з умовами, запропонованими в паспорті споживчого кредиту, шляхом його підписання за допомогою одноразового ідентифікатора, первісний кредитор сформував та надав відповідачу оферту щодо укладення кредитного договору.
Отже, кредитний договір підписано відповідачем шляхом введення одноразового ідентифікатора 6966, що є належним і допустимим доказом укладення правочину між сторонами. Після здійснення акцепту позичальником, кредитодавець наклав на кредитний договір кваліфікований електронний підпис уповноваженого працівника із кваліфікованою електронною позначкою часу. Вказані дії підтверджуються положеннями кредитного договору, а також довідкою про ідентифікацію.
Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Крім того, приймаючи умови кредитного договору, відповідач підтвердив, що йому у доступній та зрозумілій формі була надана вся передбачена ч. 2 ст.12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а також ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування» інформація. Відповідач також підтвердив ознайомлення зі змістом ст. 25 Закону та з Правилами.
Таким чином, у кредитному договорі сторонами погоджено всі істотні умови щодо суми і строку кредиту, сплати відсотків за користування кредитним коштами, розміру і типу процентної ставки.
Відповідно до договору кредитної лінії № 00-9691548 - сума ліміту кредитної лінії 7 000 грн. Строк дії кредитної лінії 360 календарних дні. Позичальник зобов'язаний повернути суму кредиту кредитодавцю в останній день строку кредитування 20 березня 2025 року, згідно умов п. 3.4 цього договору.
Всупереч умовам договору відповідач взяті на себе зобов'язання належним чином не виконував, у зв'язку з чим виникла заборгованість в сумі 26 069, 40 грн., яка складається, згідно розрахунку позивача, з наступного:
- 7 700 грн. - заборгованість по кредиту;
- 14 869, 40 грн. - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом;
- 3 500 грн. - штрафні санкції згідно умов договору.
Дана сума підтверджується випискою з особового рахунку на період 21.10.2024- 04.05.2025 р.
У детальному розрахунку заборгованості (а.с. 31) зазначено, що відповідач отримав 7000 грн. - кредитні кошти, та при видачі цих коштів йому була нарахована комісія - 700 грн.
Станом на дату подання позовної заяви на рахунок позивача не надходило жодного платежу на погашення заборгованості відповідача за кредитним договорам.
Розрахунок заборгованості, підготовлений первісним кредитором за кредитним договором додано до позовної заяви.
Позивач не здійснював нарахувань за Кредитним договором.
Розрахунок заборгованості, наданий первісним кредитором в сукупності з повідомленням від ТОВ «ПЛАТЕЖІ ОНЛАЙН» є беззаперечними доказами факту заборгованості, а отже позовні вимоги доведені позивачем в повній мірі.
Позивач не заявляє вимог щодо стягнення штрафних санкцій, у зв'язку з чим загальна сума заявлених до стягнення вимог - 22 569,40 грн., що складається за розрахунком позивача:
- 7 700 грн. - заборгованість по кредиту (700 грн. - комісія, 7000 грн. - заборгованість за тілом кредиту);
- 14 869,40 грн. - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.
Щодо переходу права вимоги за кредитним договором.
21.10.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Макс кредит» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» уклали Договір факторингу № 21102024-МК/ЕЙС відповідно до умов якого, позивач набув права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.
Згідно з п.2.1. Договору факторингу фактор зобов'язується передати (сплатити) клієнту суму фінансування, а клієнт зобов'язується відступити факторові права вимоги за укладеними договорами згідно реєстру, в обсязі та на умовах, що існують на дату відступлення прав вимоги.
У порядку та на умовах, визначених у договорі факторингу, позивач зобов'язався передати (сплатити) первісному кредитору суму фінансування, а первинний кредитор зобов'язався відступити позивачу права вимоги за укладеними кредитними договорами згідно реєстру, в обсязі та на умовах, що існують на дату відступлення прав вимоги.
Відступлення права грошової вимоги і всіх інших прав, належних первісному кредитору за укладеними кредитними договорами, та їх перехід від первісного кредитора до позивача відбувається у дату відступлення прав вимоги.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч. 1 ст. 1077 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
Частиною 1 ст. 1078 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва. У разі відступлення права вимоги відбувається заміна кредитора. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.514 ЦК України). За загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів.
Доказів повернення відповідачем за вказаними договором суми кредиту матеріали справи не містять, у зв'язку з чим, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Положення законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто (ст.ст. 525-527 ЦК України).
Відповідно до ч. 1, 3, 4, 7 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Статтею 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис" за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України "Про електронну комерцію" передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію").
Таким чином, сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідачки для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а в відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, звичайно ставляться.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
Відповідно до ст. 536 ЦК України, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст.ст. 611, 615 ЦК України у випадку порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором.
Щодо нарахування комісії.
Згідно з п. 3 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії. які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року №1734-VІІІ визначено загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно- правових стандартів у цій сфері, у зв'язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст ст. 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Правилами ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
На виконання вимог, у тому числі, п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит. - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір ро споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові га супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 31.29 постанови від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).
Таким чином, положення Кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 700 гривень, суперечать положенням ч. 1. ч. 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», є нікчемними з моменту укладення цього правочину.
За таких обставин, позивачем без належних на те правових підстав нарахована комісія за надання кредиту та обслуговування кредитної заборгованості на загальну суму 700 грн., а відтак, позовні вимоги про стягнення заборгованості за комісією є необґрунтованими з наведених вище підстав та задоволенню не підлягають.
Висновки суду.
Наявність підписаного сторонами кредитного договору свідчить про бажання його учасників укласти договір та розуміння його змісту, таке укладення відповідало внутрішній волі сторін, жодна з них не примушена до укладення такого договору (договорів).
Відтак, волевиявлення відповідача було вільним і відповідало його внутрішній волі. При укладенні договорів відповідачу були відомі всі умови договорів та не існувало ніяких інших обставин, які б примусили його прийняти умови договору.
Договір у судовому порядку недійсним чи неукладеним не визнаний.
Позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав, надавши грошові кошти відповідачу проте відповідач свої зобов'язання за договором не виконував, внаслідок чого утворилась заборгованість.
Наведені розрахунки заборгованості відповідачем не спростовано, альтернативний розрахунок не надано.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
При розгляді справи суд детально дослідив подані сторонами докази, навів аргументацію щодо прийняття до уваги тих чи інших доводів сторін або відхилення зазначених ними аргументів.
У ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Виходячи з вищенаведеного суд вважає, що відповідач не належним чином виконував свої зобов'язання за договорами позики, не повернув отримані кошти та відсотки, тому виникла заборгованість, яку в добровільному порядку відповідач не погашає, тобто в наявності є порушення права позивача, за захистом якого спрямоване його звернення до суду.
За таких обставин, позивачем без належних на те правових підстав нарахована комісія за надання кредиту та обслуговування кредитної заборгованості на загальну суму 700 грн., а відтак, позовні вимоги про стягнення заборгованості за комісією є необґрунтованими з наведених вище підстав та задоволенню не підлягають.
Розподіл судових витрат.
За змістом ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Норми ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України визначають, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
При дослідженні доказів щодо виду і розміру судових витрат, пов'язаних з понесеними витратами на правову допомогу суд вважає, що до відшкодування підлягають заявлені позивачем 7 000 грн. витрат на правову допомогу.
Частиною 8 ст.141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Вимога про відшкодування витрат на правову допомогу була заявлена при поданні позовної заяви до суду, тобто позивач (його представник) дотрималися порядку подачі заяви про ухвалення додаткового рішення суду щодо розподілу судових витрат. Як вбачається з матеріалів справи, представником позивача на підтвердження факту понесення витрат, пов'язаних з наданням професійної правничої допомоги в суді, одночасно із позовною заявою було подано копію договору про надання правової допомоги № 07/04/25-02 від 07 квітня 2025 року, копія протоколу погодження вартості послуг до договору про надання правової допомоги № 07/04/25-02 від 07.04.2025 р., копію додаткової угоди № 20 до договору про надання правничої допомоги № 07/04/25-02 від 07 квітня 2025 року, копія акту прийому-передачі наданих послуг з описом виконаних робіт, що у свою чергу підтверджує факт понесених позивачем витрат.
Витрати, що були понесені позивачем у розмірі 7 000 грн., є співмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, затраченим ним часом на надання таких послуг, та відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
Відповідно до висновків об'єднаної палати Верховного суду, викладеної у Постанові від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, викладеної у постанові Верховного Суду від 25.05.2021 року у справі № 910/7586/19: " Однією з основних засад (принципів) судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалено судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного кодексу). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захистити у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору".
Таким чином, ТОВ "ФК "ЕЙС" реалізувало свої права на відшкодування витрат на адвокатські послуги, які вони змушені були нести у суді у зв'язку з недобросовісною поведінкою відповідача по відношенню до взятих на себе зобов'язань.
Оскільки матеріалами справи в безспірному порядку підтверджується факт отримання позивачем правової допомоги адвоката та понесення ним витрат при розгляді Рівненським районним судом Рівненської області справи, було дотримано процесуального порядку щодо подання заяви про стягнення судових витрат та надані докази про розмір таких витрат, які є обґрунтованими та пропорційними до предмета спору, то за таких обставин суд вважає за необхідне задоволити цю вимогу.
Відповідно до змісту ч. 1 та 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову, то судові витрати (сплачений судовий збір у розмірі 2 422 грн. 40 коп.) підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача пропорційно до суми заявлених вимог.
Позов був заявлений на суму 22 569 грн. 40 коп., суд задоволив позов на суму 21 869 грн. 40 коп., що складає 96,9%.
Судовий збір, що підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача пропорційно до суми заявлених вимог, складає 2 347,31 грн. (2 422,40х0,969=2 347,31).
Як вбачається з акту-прийому передачі наданих послуг, вартість адвокатських послуг становить 7 000 грн. Оскільки позов майнового характеру задоволено на 96,9%, то витрати на правничу допомогу, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 6 783 грн. (96,9% від 6 783 грн).
Керуючись ст. ст. 12, 89, 141, 263-265, 280 - 284 ЦПК України, суд,
Позов ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЕЙС"до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЕЙС" заборгованість за кредитним договором № 00-9691548 від 25.03.2024 р. у розмірі 21 869 грн. 40 коп., з яких: 7 000 грн. - заборгованість за тілом, 14 869 грн. 40 коп. - сума заборгованості відсотками; 2 347 грн. 31 коп. судових витрат (сплата судового збору) та 6 783 грн. витрати на професійну правничу допомогу, а всього 30 999 (тридцять тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ять) грн. 71 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Позивач має право подати апеляційну скаргу на рішення суду безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЕЙС" (місцезнаходження: 02090, м. Київ, Харківське шосе, буд. 19, офіс 2005, код ЄДРПОУ 42986956).
Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований: АДРЕСА_1 ).
Суддя Красовський О.О.