Справа № 602/1209/24Головуючий у 1-й інстанції Наумчук В.А.
Провадження № 22-ц/817/608/25 Доповідач - Храпак Н.М.
Категорія -
02 липня 2025 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Храпак Н.М.
суддів - Костів О. З., Хома М. В.,
розглянувши у порядку письмового провадження, без повідомлення сторін, цивільну справу № 602/1209/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф», інтереси якого представляє адвокат Дзундза Ольга Володимирівна, на рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 26 березня 2025 року, ухваленого суддею Наумчуком В.А., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У грудні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» звернулось у суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог вказує на те, що 28.11.2020 між ТзОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір у формі електронного документа з використанням електронного підпису (шляхом одноразового ідентифікатора), на підставі якого ОСОБА_1 надано кредит у сумі 10000 грн.
У подальшому право вимоги, яке виникло за кредитним договором, на підставі договорів факторингу були передані (відступлені) спочатку ТзОВ «Сіроко Фінанс», а потім - позивачу. Відповідач не виконав належним чином своїх зобов'язань щодо повернення суми кредиту та сплати нарахованих відсотків. Станом на 23.12.2024 заборгованість відповідача за кредитним договором становить 28504,81 грн, яка складається з 10000 грн заборгованості за тілом кредиту, 14950 грн заборгованості за відсотками та 3554,81 грн інфляційного збільшення суми боргу.
Рішенням Лановецького міськрайонного суду Тернопільської області від 26 березня 2025 року у позові ТзОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовлено повністю.
Судові витрати у справі покладено на позивача.
В апеляційній скарзі представник ТзОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» - адвокат Дзундза О.В. просить скасувати рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 26 березня 2025 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги представник заявника зазначив, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що не відбулось переходу права вимоги за кредитним договором від первісного кредитора ТОВ “Лінеура Україна» до ТОВ “Сіроко Фінанс», оскільки позивачем були надані достатні докази на підтвердження відступлення прав вимоги за Договором №1294390 про надання коштів на умовах фінансового кредиту на користь позивача.
Відповідно до п. 2.2 Договору Факторингу № 015-220221 передбачено, що підписанням цього договору клієнт гарантує, що йому належать права грошових вимог до боржників зазначені у реєстрі, а також гарантує, що: а) права грошових вимог, що відступаються, є дійсними, виникли на законних підставах, та повністю відповідають вимогам чинного законодавства; б) відповідно до законодавства клієнт має право відступлення кожного права грошової вимоги, зазначеного в реєстрі, третім особам, в тому числі факторові, а також, що в момент відступлення прав грошових вимог клієнту не відомі обставини, внаслідок яких боржники мають право не виконувати грошову вимогу, право якої відступається факторові; в) боржники не є кредиторами клієнта (не мають однорідних зустрічних вимог до клієнта, що можуть бути пред'явлені у зарахування вимог клієнта до боржників); г) клієнт гарантує, що вся інформація, яка міститься у Реєстрі, добросовісно передана клієнтом факторові, і є повною, достовірною (співпадає з відомостями, які містяться у документації, договорі, та додатках , на підставі яких у Клієнта виникли права вимог до боржників), при цьому інформація, яка міститься у Реєстрі, є ідентичною тій інформації, яка попередньо надавалася для оцінки прав грошових вимог за Реєстром.
Позивач не будучи стороною договору факторингу № 015-220221, станом на день подання позовної заяви до ОСОБА_1 не володів копіями Акту приймання-передання відповідного Реєстру прав грошових вимог (Додаток 3) до договору факторингу № 015-220221 та чи копією платіжного доручення про сплату фактором суми фінансування по договору факторингу № 015-220221.
З метою спростування тверджень суду першої інстанції про те, що за договором факторингу № 015-220221 не відбувся перехід права вимоги до ТОВ «Сіроко Фінанс», було подано адвокатський запит в інтересах позивача до ТОВ «Сіроко Фінанс», з проханням надати відповідні докази, зокрема підписаний між сторонами Акт приймання-передання відповідного Реєстру прав грошових вимог (Додаток 3) до договору факторингу № 015-220221 та платіжне доручення про сплату фактором за даним договором факторингу.
ТОВ «Сіроко Фінанс» надало усі необхідні докази на підтвердження того, що клієнтом передано, а фактором прийнято документацію, передбачену умовами договору факторингу № 015-220221 від «22» лютого 2021 року на підтвердження прав вимог, які перейшли від клієнта до фактора з моменту підписання сторонами договору відповідного Реєстру прав вимог, в повному об'ємі, без додаткового підписання сторонами акту прийняття-передання документації за реєстром.
Відзив на апеляційну скаргу у визначений судом термін не надійшов.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду першої інстанції з вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором, розмір яких не перевищує тридцяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Враховуючи наведене, справа призначена для розгляду апеляційним судом в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції за наявними в справі доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
Судом встановлено, що 28 листопада 2020 року ОСОБА_1 дистанційно, з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, підписав договір № 1294390 про надання коштів на умовах споживчого кредиту з ТОВ «Лінеура Україна», Додаток № 1 до цього договору «Графік платежів» та Паспорт споживчого кредиту, що підтверджується доданими до позовної заяви копіями зазначених документів (а.с. 8-14).
Згідно з п. 1.2 вище вказаного договору ТОВ «Лінеура Україна» зобов'язується надати клієнту (позичальнику) грошові кошти в гривні (кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені договором.
Станом на 28.11.2020 ТОВ «Лінеура Україна» (код ЄДРПОУ 42753492) було зареєстроване як фінансова компанія та мало чинну ліцензію на надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, що убачається з інформації, яка міститься на офіційному веб-сайті Національного банку України «Комплексна інформаційна система Національного банку України» за посиланням: https://kis.bank.gov.ua/.
ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 уклали договір № 1294390 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 28.11.2020, який за своїм змістом є кредитним договором.
За умовами Кредитного договору сума кредиту складає 10000 грн (п. 1.2 договору), строк кредиту становить 15 днів (п. 1.3 договору), процентна ставка - 1,90% від суми кредиту за кожен день користування кредитом (п. 1.4 договору), кредит надається у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на платіжну картку клієнта, зазначену в особистому кабінеті, що має наступні реквізити № НОМЕР_1 (п. 2.1 договору).
Відповідно до листа за вих. № 2643_241009093141 від 09.10.2024 директора ТОВ «Універсальні платіжні рішення» (сервіс онлайн платежів iPay.ua) вбачається, що 28.11.2020 було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта в сумі 10000,00 грн, маска картки НОМЕР_2 , номер транзакції в системі iPay.ua - 73771543 (зворот а.с. 31).
ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов'язання за кредитним договором виконало, надавши кредитні кошти відповідачу, відповідачем доказів щодо належного виконання ним договірних зобов'язань не надано та матеріали справи таких доказів не містять.
Таким чином, у кредитодавця на підставі кредитного договору виникло право вимоги до відповідача щодо повернення кредиту та сплати процентів на умовах, встановлених договором.
22 лютого 2021 року ТОВ «Лінеура Україна» (клієнт) та ТзОВ «Сіроко Фінанс» (фактор) підписали договір факторингу № 015-220221 з додатками.
Пунктом 4.1 передбачено, що у відповідності до умов цього договору клієнт відступає факторові права грошових вимог до боржників, які виникли у клієнта на підставі кредитних договорів з боржниками, в розмірі дійсної заборгованості. Права грошових вимог, що відступаються клієнтом факторові, їх кількість, сума та деталізація, визначаються відповідним реєстром (а.с. 15-20).
Відповідно до п. 4.3 договору факторингу № 015-220221 на виконання умов цього договору, переуступлені за Реєстром права грошових вимог переходять до фактора з моменту підписання сторонами Акта приймання-передання відповідного Реєстру прав грошових вимог (Додаток 3) та виконання фактором зобов'язання з передачі клієнтові суми фінансування, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх зобов'язань (за винятком майбутньої вимоги, яка вважається переданою Фактору з дня виникнення права вимоги до боржника).
До матеріалів справи було долучено Витяг з реєстру прав вимог № 015-220221 від 22.02.2021, у якому зазначено П.І.Б. відповідача, його РНОКПП, номер та дата кредитного договору та сума заборгованості за ним, підписаний представником та скріплений печаткою ТОВ «Сіроко фінанс». (а.с. 29-30).
21 серпня 2024 року ТзОВ «Сіроко фінанс» (клієнт) та ФК «Артеміда-Ф» (фактор) підписали договір факторингу № 20240821/1 з додатками, згідно з п. 1.1 якого фактор передає грошові кошти (розмір фінансування) в розпорядження клієнта за плату у передбачений договором спосіб, а клієнт відступає фактору належні йому права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги (а.с. 21-27).
Відповідно до платіжної інструкції № 706 від 29.08.2024 ФК «Артеміда-Ф» сплатило ТОВ «Сіроко фінанс» грошові кошти у сумі 15175,20 грн в рахунок оплати придбання згідно договору факторингу № 20240821/1 від 21.08.2024 (а.с. 28).
Витяг з реєстру прав вимог № 20240821/1 від 23 грудня 2024 містить інформацію про П.І.Б. відповідача, його РНОКПП, номер та дата кредитного договору та сума заборгованості за ним (а.с. 31).
Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено у встановленому порядку факту переходу права вимоги за кредитним договором від первісного кредитора ТОВ «Лінеура Україна» до ТОВ «Сіроко фінанс» на підставі договору факторингу № 015-220221 та, відповідно, наступного переходу права вимоги, який є похідним від першого, на підставі договору факторингу № 20240821/1.
Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що позивач є кредитором по відношенню до відповідача за кредитним договором, ФК «Артеміда-Ф» не можна вважати належним позивачем у цій справі, оскільки його права відповідачем не порушені.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, з огляду на таке.
Частиною першою, другою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною першою статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Згідно зі статтею 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Абзацом першим частини першої статті 13 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та/або супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію"). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
Відповідно до частин третьої, шостої, сьомої та дванадцятої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Тлумачення частини першої статті 512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).
Наведена вище правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 15.04.2024 у справі справа № 2221/2373/12 (провадження № 61-483св23).
Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово стверджував, що належними доказами, які засвідчують факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (див. постанови Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 у справі №5026/886/2012 та інші).
У постанові від 02.11.2021 у справі № 905/306/17 Верховний Суд вказував на те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори факторингу, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, акти прийому-передачі реєстру боржників, а також докази на підтвердження оплати за договором.
Як вбачається із матеріалів справи, що між ТзОВ “Лінеура Україна» та ТзОВ “Сіроко фінанс» укладено договір факторингу № 015-220221 від 22 лютого 2021 року, відповідно до якого у п. 4.1 передбачено, що у відповідності до умов цього договору клієнт відступає факторові права грошових вимог, до боржників, які виникли у клієнта на підставі кредитних договорів з боржниками, в розмірі дійсної заборгованості. Права грошових вимог, що відступаються клієнтом факторові, їх кількість, сума та деталізація, визначаються відповідним реєстром.
На виконання умов цього договору, переуступлені за реєстром права грошових вимог переходять до фактора з моменту підписання сторонами Акта приймання-передання відповідного реєстру прав грошових вимог (Додаток 3) та виконання фактором зобов'язання з передачі клієнтові суми фінансування, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх зобов'язань (за винятком майбутньої вимоги, яка вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника) (пункт 4.3 договору факторингу № 015-220221).
Отже, вказаним договором факторингу чітко визначений момент переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано суду Акту приймання-передачі права вимоги, підписаного уповноваженими особами ТзОВ “Лінеура Україна» та ТзОВ “Сіроко фінанс», яким би підтверджувалося набуття ТзОВ “Сіроко фінанс» права вимоги за кредитним договором № 1294390 від 28.11.2020, укладеним між ТзОВ “Лінеура Україна» та ОСОБА_1 .
До апеляційної скарги представник ТОВ “Артеміда -Ф» додає копію Акту приймання-передачі до договору факторингу № 015-220221 від 22 лютого 2021 року, підписаного уповноваженими особами ТзОВ “Лінеура Україна» та ТзОВ “Сіроко фінанс», проте не заявляючи клопотання про долучення вказаного акту в якості доказу і не обґрунтовуючи причини неможливості їх подання до суду першої інстанції.
Відповідно до вимог частин 2 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Згідно з частиною 1 статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій ст. 83 цього кодексу.
Частина 8 статті 83 ЦПК України визначає, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Згідно з вимогами частини 1 ст. 365 ЦПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції.
Частинами першою-третьою ст. 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Отже, суд апеляційної інстанції наділений відповідними повноваженнями, які дозволяють йому усунути порушення, допущені судом першої інстанції при розгляді справи, зокрема щодо реалізації принципу змагальності у цивільному процесі, доказування сторонами тих обставин, на які вони посилаються в обґрунтування своїх вимог або заперечень.
Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об'єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з'явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень.
Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18).
Надання особою, яка бере участь у справі, до суду апеляційної інстанції доказів, які вона без поважних причин не надала суду першої інстанції, виключає можливість їх прийняття і дослідження судом апеляційної інстанції та розцінюється як процесуальний недогляд або зловживання правом цієї особи.
Колегія суддів звертає увагу, що позивачем клопотання про прийняття нового доказу через неможливість його подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього, та з наданням відповідних доказів, не заявлялись при поданні апеляційної скарги, а тому в апеляційного суду були відсутні під час підготовки справи до апеляційного розгляду підстави для вирішення питання щодо поважності причин неподання Акту приймання-передачі до договору факторингу № 015-220221 від 22 лютого 2021 року, в якості доказу до суду першої інстанції, який був долучений до апеляційної скарги, що відповідно до ч .3 ст 367 ЦПК України унеможливлює прийняття даного доказу на стадії апеляційного розгляду.
Також слід зазначити, що поданий до апеляційної інстанції Акт приймання-передачі до договору факторингу № 015-220221 від 22 лютого 2021 року є нечитабельним, що позбавляє можливості встановити чи дійсно у даному списку є право вимоги до відповідача.
Таким чином, суд першої інстанції вірно прийшов до висновку про те, що позивачем ТзОВ “Фінансова компанія “Артеміда - Ф» не надано належного доказу на підтвердження переходу права вимоги за кредитним договором № 1294390 від 28.11.2020, від первісного кредитора ТзОВ “Лінеура Україна» до ТзОВ “Сіроко фінанс» на підставі договору факторингу № 015-220221 та, відповідно, наступного переходу права вимоги, який є похідним від першого, на підставі договору факторингу № 20240821/1.
Доводи апеляційної скарги не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ТзОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф», інтереси якого представляє адвокат Дзундза О.В., слід залишити без задоволення, а рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 26 березня 2025 року - залишити без змін, оскільки висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами процесуального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Враховуючи, що апеляційним судом рішення суду залишено без змін, тому відсутні підстави для проведення розподілу судових витрат.
Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф», інтереси якого представляє адвокат Дзундза Ольга Володимирівна, залишити без задоволення.
Рішення на рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 26 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуюча Н.М. Храпак
Судді: О.З. Костів
М.В. Хома